Постанова

від 13.03.2019 по справі 363/719/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2019 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 363/719/17

Номер провадження № 22-ц/824/603/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М. , суддів Саліхова В.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Іваницької О. В.,

вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 вересня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Чіркова Г.Є., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Вищедубечанська сільська рада Вишгородського району Київської області, Вишгородська районна державна нотаріальна контора Київської області, про встановлення юридичного факту, визнання недійсними свідоцтв про право власності на спадщину, скасування державної реєстрації, перерозподіл спадкового майна та визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в :

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області та просив суд зобов'язати відповідача видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі зміненою позовною заявою до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Вищедубичанська сільська рада Вишгородського району Київської області, Вишгородська районна державна нотаріальна контора Київської області, про встановлення юридичного факту спільного проживання та реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 на момент смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 року; визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, видані ОСОБА_3 державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Пушняк М.О. 15 червня 2016 року; скасування державної реєстрації прав ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,2500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, на земельну ділянку, площею 0,2388 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, на житловий будинок АДРЕСА_1. Крім того, позивач просив суд здійснити перерозподіл спадщини померлого ОСОБА_5, встановивши частки кожного із спадкоємців, а саме ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, - по 1/3 частки на кожного. Також, просив визнати за ним, ОСОБА_2, право на спадщину за законом на наступне нерухоме майно: на 1/3 частку земельної ділянки, площею 0,2500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, на 1/3 частку земельної ділянки, площею 0, 2388 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2 та на 1/3 частку житлового будинку, загальною площею 132, 9 кв.м., житловою площею 54, 7 кв.м., зазначений за планом під літерою А №15 з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Також, просив стягнути з відповідачів, солідарно, на його користь понесені судові витрати.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач є сином ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, і з 1983 року до моменту смерті останнього був зареєстрований та проживав разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_5 позивач не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки постійно проживав зі спадкодавцем, і враховуючи вимоги ст. 1268 ЦК України, вважав себе таким, що прийняв спадщину.

Звернувшись із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, 17 лютого 2017 року ОСОБА_2 поштою отримав постанову державного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки нотаріусом встановлено, що останній не проживав разом із спадкодавцем на час смерті і не звернувся вчасно з заявою про прийняття спадщини.

Спадкова маса складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, земельних ділянк, площею 0,2500 га та 0,2388 га.

ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частку вищевказаного майна. З заявою про прийняття спадщини звернулась і ОСОБА_4, за нею було визнано право на спадкування Ѕ частини спадкового майна.

Відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу ґрунтувалась на довідці про склад сім'ї, відповідно до якої померлий ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2, однак дана інформація не відповідає дійсності, оскільки останні були зареєстровані разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, на думку позивача, підпис сільського голови на вищевказаній довідці є підробленим.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 вересня 2018 року (том І а.с.209-211) у задоволенні позовних вимог відмолено повністю.

Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 25 жовтня 2018 року подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 вересня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивував, зокрема, тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим ухвалене судове рішення є незаконним, судом порушено норми процесуального права та невірно застосовано норми матеріального права. Покази свідків, викладені в рішенні суду односторонньо, без зазначення обставин, які свідчать на користь позивача. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 фактично підтвердили викладені позивачем обставини, разом з тим, їх покази викладені в рішенні суду неповно.

Посилання суду на ті обставини, що показання зазначених свідків не узгоджується довідкою виконкому Лебедівської сільської ради від 08 липня 2013 року №420, в якій зазначено, що родина позивача ОСОБА_2 (дружина та діти, всього 4 особи) проживають в ІНФОРМАЦІЯ_3, є необґрунтованими, оскільки суд не взяв до уваги, що покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та взагалі спірні відносини стосуються періоду до смерті ОСОБА_5, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 року. А зазначена довідка відображає події липня 2013 року, а отже не підтверджує та не спростовує ані факту постійного проживання ОСОБА_2 до смерті ОСОБА_5, ані показів свідків.

Покази інших свідків лише підтверджують покази свідків ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Обґрунтовуючи рішення, суд послався на неналежний доказ, яким є довідка виконкому Лебедівської сільської ради від 08 липня 2013 року №420, оскільки даний доказ не відноситься до періоду доказування, він є неналежним, про що було заявлено під час дослідження письмових доказів по справі, проте суд залишив наведене поза увагою.

Інформація сільської ради про те, що спадкодавець ОСОБА_5 постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, а не за адресою: АДРЕСА_3, а також те, що довідка про місце проживання спадкодавця, що міститься в спадковій справі, видана помилково, не взята судом до уваги взагалі, жодним чином не описана в судовому рішенні та не оцінена. Довідки Вищедубечанської сільської ради як органу місцевого самоврядування, що підтверджують факт проживання позивача разом із спадкодавцем у спірному будинку за час його смерті, судом першої інстанції також не взято до уваги.

Крім того, жодна норма закону не передбачає умовою постійності проживання - постійне безперервне та незмінюване проведення дозвілля та відпочинку за цим місцем. Судом не встановлено, що ОСОБА_2 проживав у спірному будинку тимчасово або переважно, адже доказів цьому надано не було. Зважаючи на вимогу закону, ОСОБА_2, який кожного дня був поряд зі спадкодавцем та вів з ним спільне господарство, користувався спільним житлом, вважається таким, що проживав там постійно, прийняв спадщину та мав право на отримання відповідного свідоцтва про право на спадщину за законом.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року закінчено проведення підготовчих дій, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

30 листопада 2018 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_4, з підтвердженнями направлення його копії учасникам справи, в якому остання підтримує подану апеляційну скаргу, просить її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

03 грудня 2018 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_3, з підтвердженнями направлення його копії учасникам справи, в якому останній, категорично заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 вересня 2018 року - без змін.

18 грудня 2018 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_3 - адвоката Приходько І.А., з підтвердженнями направлення його копії учасникам справи, в якому остання, посилаючись на відповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Оскільки позивач станом на грудень 2012 року, дату смерті ОСОБА_5, мав зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1, а фактично не проживав постійно у період з 2008 по 2013 роки за вказаною адресою, до позивача не може бути застосована норма ч.3 ст.1268 ЦК України та встановлений факт постійного проживання з спадкодавцем на час його смерті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2, його представник ОСОБА_10 та відповідач ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ній.

Представник відповідача Приходько І. А. заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, з підстав її необґрунтованості.

07 лютого 2019 року на адресу суду надійшло клопотання Вишгородської районної державної нотаріальної контори про розгляд справи за відсутності її представника у зв'язку з великою завантаженістю працівників контори.

Представник Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України розглядати справу за відсутності представника сільради.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи позивача, його представника, відповідача ОСОБА_4 та представника відповідача ОСОБА_3 - Приходько І. А., з'ясувавши обставини справи, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, ґрунтуючись на наступному.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є синами ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Згідно відповіді на адвокатський запит Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області від 12 червня 2017 року № 02-31/202 (том І а.с. 82). ОСОБА_5 з 1983 року по день смерті був зареєстрований та фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1. На день смерті останнього за вищевказаною адресою проживав позивач.

Згідно з рішенням сесії Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області від 13 лютого 2016 року № 32-ІІІ-VII Про перейменування назв вулиць села Вища Дубечня та рішенням виконавчого комітету Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області від 29 лютого 2016 року № 2 Про впорядкування нумерації житлових приміщень та споруд в АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_5 (том І а.с. 26), після смерті якого відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельні ділянки, площею 0,2500 га та 0,2388 га, розташовані за вищевказаною адресою.

26 квітня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Вишгородської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (том І а.с 24). 12 червня 2013 року з заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_4 (том І а.с 28).

15 червня 2016 року ОСОБА_3 отримав свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,2500 га (том І а.с 36), Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,2388 га (том І а.с 36) та Ѕ частину житлового будинку(том І а.с 37).

ОСОБА_4 12 червня 2013 року звернулась лише з заявою про прийняття спадщини після померлого чоловіка ОСОБА_5, свідоцтво про право на спадщину в подальшому не отримала.

08 лютого 2017 року з заявою про прийняття спадщини звернувся позивач (том І а.с. 10), однак постановою державного нотаріуса Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області від 10 лютого 2017 року (том І а.с. 6) останньому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки на час відкриття спадщини він не проживав разом із спадкодавцем і не звернувся протягом строку, встановленого ЦК України, з відповідною заявою про прийняття спадщини за законом та інших документів, які підтверджують факт прийняття ним спадщини, у нотаріальну контору не подав.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт постійного проживання у спірному будинку на час смерті спадкодавця.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів не може погодитись в повній мірі з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до приписів ч. 1, 2 та 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно з ч. 2 ст. 379 ЦК України фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 1 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Тобто, вищевказані норми надають право фізичній особі на свій розсуд визначати місце постійного проживання.

Як вбачається з доказів, що містяться в матеріалах справи, зокрема довідок Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області від 30 січня 2017 року № 38 (том І а.с 8) та від 18 січня 2017 року № 21 (том І а.с 11), відповіді на адвокатський запит Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області від 12 червня 2017 року № 02-31/202 (том І а.с 84) ОСОБА_2 на день смерті спадкодавця - ОСОБА_5 фактично проживав у АДРЕСА_1.

Крім того, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить відмітка в паспорті останнього.

Таким чином, під час перегляду оскаржуваного рішення колегією суддів встановлено факт постійного проживання та реєстрації позивача за вищезазначеною адресою, у тому числі на момент смерті спадкодавця, що також підтверджено поясненнями відповідача ОСОБА_4, яка у суді апеляційної інстанції наполягала на тому, що ОСОБА_2 не лише постійно проживав у спірному будинку, а й займався підприємницькою діяльністю та допомагав у догляді за хворим батьком.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживав зі спадкодавцем.

Відповідно до приписів ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції ОСОБА_2 визнано таким, що прийняв спадщину після померлого батька ОСОБА_5, свідоцтва про право на спадщину, видані ОСОБА_3 15 червня 2016 року, підлягають скасуванню.

Позовні вимоги ОСОБА_2 щодо скасування державної реєстрації прав ОСОБА_3 на земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,2388 га, житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами є похідними від визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих ОСОБА_3 15 червня 2016 року, а тому такі вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Згідно з приписами п. 4.21 Глави X Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з'ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1 / 2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи.

Відповідно до 2.1Глави X вищевказаного положення спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.

Таким чином, питання щодо заведення спадкової справи, розподілу спадкового майна та вирішення питання щодо часток спадкоємців на спадкове майно вирішується нотаріусом з урахуванням усіх спадкоємців відповідно до приписів законодавства. У даному випадку нотаріусом було відмовлено ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії з підстав не проживання останнього разом з спадкодавцем на момент смерті і його звернення з заявою про прийняття спадщини з пропуском строків, встановлених ЦК України.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині здійснення перерозподілу спадкового майна та визнання за позивачем права на спадщину у розмірі 1/3 майна, що входить до спадкової маси, оскільки нотаріус не розглядав позивача в якості спадкоємця та не приймав відповідне рішення стосовно нього, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване рішення не можна назвати законним та обґрунтованим в розумінні ст.263 ЦПК України, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 вересня 2018 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Вищедубечанська сільська рада Вишгородського району Київської області, Вишгородська районна державна нотаріальна контора Київської області, про встановлення юридичного факту, визнання недійсними свідоцтв про право власності на спадщину, скасування державної реєстрації, перерозподіл спадкового майна та визнання права власності на спадкове майно,- задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання та реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 на момент смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані ОСОБА_3 державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Пушняк М.О. 15 червня 2016 року, а саме: свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за номером 2-1823 на земельну ділянку, площею 0,2500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1; свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за номером 2-1827 на земельну ділянку, площею 0,2388 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2; свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за номером 2-1819 на житловий будинок №15 з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1.

Скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,2500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1; на земельну ділянку, площею 0,2388 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2; на житловий будинок АДРЕСА_1.

В решті позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 14 березня 2019 року.

Суддя-доповідач: І.М.Вербова

Судді: В.В. Саліхов

В.В.Соколова