Постанова

від 28.07.2021 по справі 363/719/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 363/719/17

провадження № 61-7283св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Вищедубечанська сільська рада Вишгородського району Київської області, Вишгородська районна державна нотаріальна контора Київської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області, в якому просив зобов`язати державну нотаріальну контору видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся зі зміненою позовною до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Вищедубечанська сільська рада Вишгородського району Київської області, Вишгородська районна державна нотаріальна контора Київської області, про встановлення юридичного факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації, перерозподіл спадкового майна та визнання права власності на спадкове майно.

Позов мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4 , після якого відкрилась спадщина на житловий будинок на АДРЕСА_1 та земельні ділянки площами 0,2500 га і 0,2388 га за тією ж адресою.

Зазначав, що до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини він не звертався, оскільки постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому вважав себе таким, що прийняв спадщину.

Також вказував, що спадкоємцями першої черги є його брат - ОСОБА_2 та мати - ОСОБА_3 , які прийняли спадщину та отримали відповідні свідоцтва.

У лютому 2017 року він звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

Постановою державного нотаріуса Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Пушняк М. О. йому відмовлено у видачі такого свідоцтва з посиланням на те, що він зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не проживав і у визначений законодавством строк заяву про прийняття спадщини не подав.

Позивач вказує, що він був зареєстрований та постійно проживав із спадкодавцем, а, відтак, фактично прийняв спадщину після батька, що нотаріус не врахував.

З урахуванням змінених позовних вимог позивач просив визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані ОСОБА_2 державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Пушняк М. О. 15 червня 2016 року, скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_2 на житловий будинок НОМЕР_2 з господарськими будівлями і спорудами та земельні ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер 3221881601:31:030:0153) та площею 0,2388 га (кадастровий номер 3221881601:31:030:0154), розташовані на АДРЕСА_1 .

Також просив здійснити перерозподіл спадкового майна, визначивши частки кожного зі спадкоємців - його, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - у розмірі по 1/3 частці на кожного, визнати за ним право на спадщину за законом на нерухоме майно, а саме: на 1/3 частку земельної ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер 3221881601:31:030:0153), 1/3 частку земельної ділянки площею 0,2388 га (кадастровий номер 3221881601:31:030:0154) та 1/3 частку житлового будинку загальною площею 132,9 кв.м, житловою площею 54,7 кв.м, зазначеного на плані під літерою А , з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 вересня 2018 року, ухваленим у складі судді Чіркова Г. Є., у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належними і допустимими доказами не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, щодо проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 вересня 2018 року скасовано з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Встановлено факт спільного проживання та реєстрації ОСОБА_1 із ОСОБА_4 на день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані ОСОБА_2 державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Пушняк М. О. 15 червня 2016 року, а саме: свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за номером 2-1823, на земельну ділянку площею 0,2500 га (кадастровий номер 3221881601:31:030:0153) і свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за номером 2-1827, на земельну ділянку площею 0,2388 га (кадастровий номер 3221881601:31:030:0154), які розташовані на АДРЕСА_1 , та свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за номером 2-1819, на житловий будинок НОМЕР_2 з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за тією ж адресою. Скасовано державну реєстрацію прав ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд вказував на те, що спадкоємець, який постійно проживає разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину. Доказом постійного проживання разом із спадкодавцем може бути реєстраційний запис у паспорті спадкоємця.

Встановивши, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини постійно проживав разом із спадкодавцем на АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою в його паспорті, а також довідками Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області № 38 від 30 січня 2017 року та № 21 від 18 січня 2017 року, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо фактичного місця проживання позивача, оскільки судом не враховано, що позивач був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , але у період з 2008 до 2013 року фактично проживав зі своєю родиною за іншою адресою - с. Лебедівка Вишгородського району Київської області. За таких обставин до позивача не може бути застосована норма частини третьої статті 1268 ЦК України, тому, на думку заявника, позивач вважається таким, що не прийняв спадщину після батька.

Залишено поза увагою апеляційного суду і те, що ОСОБА_4 з 1982 року і до дня свої смерті був зареєстрований на АДРЕСА_2 , проте фактично проживав АДРЕСА_1 . Заявник вказує, що чинне законодавство передбачає постійне проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не реєстрацію їх місця проживання в одному будинку.

Посилаючись на зазначене, а також на те, що позивач не надав доказів саме постійного спільного проживання зі спадкодавцем, заявник просив про задоволення касаційної скарги.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на безпідставність її доводів. Зазначав, що апеляційний суд повно і всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку зібраним у справі доказам та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 1 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі і витребувано з Вишгородського районного суду Київської області матеріали цивільної справи № 363/719/17.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку в частині встановлення факту спільного проживання та реєстрації ОСОБА_1 із ОСОБА_4 на день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнання недійсними виданих ОСОБА_2 свідоцтв про право на спадщину за законом, а саме на земельні ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер 3221881601:31:030:0153) та 0,2388 га (кадастровий номер 3221881601:31:030:0154) на АДРЕСА_1 та на житловий будинок АДРЕСА_1 ; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер 3221881601:31:030:0153) та 0,2388 га, (кадастровий номер 3221881601:31:030:0154) на АДРЕСА_1 та на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Ухвалою цього ж суду від 21 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Після ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, земельних ділянок площею 0,2500 га і площею 0,2388 га, що розташовані на АДРЕСА_1 .

З рішення Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області від 13 лютого 2016 року № 32- III-VII Про перейменування назв вулиць села Вища Дубечня та рішення виконавчого комітету Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області від 29 лютого 2016 року № 2 Про впорядкування нумерації житлових приміщень та споруд в селі Вища Дубечня суди попередній інстанцій встановили, що житловому будинку АДРЕСА_1 присвоєно почтову адресу - АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями ОСОБА_4 є його сини - ОСОБА_1 (позивач у справі), ОСОБА_2 (відповідач у справі) та дружина - ОСОБА_3 (відповідач у справі).

26 квітня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Вишгородської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а 12 червня 2013 року з такою ж заявою звернулась і ОСОБА_3

15 червня 2016 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2500 га, 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2388 га та 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані на АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом не отримала.

8 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вишгородської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом.

Постановою від 10 лютого 2017 року державний нотаріус Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Пушняк М. О. відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_4 .

Підставами для відмови у видачі ОСОБА_1 такого свідоцтва державний нотаріус зазначив те, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем не проживав, протягом строку, встановленого ЦК України, відповідну заяву про прийняття спадщини за законом та інші документі, які підтверджують факт прийняття ним спадщини, в нотаріальну контору не подавав. Письмова згода інших спадкоємців, які прийняли спадщину, щодо прийняття ним спадщини після ОСОБА_4 не надходило.

Вирішуючи справу, судами попередніх інстанцій досліджено довідку Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області № 21 від 18 січня 2017 року, відповідно до якої з 1983 року ОСОБА_1 проживає, а з 20 жовтня 2009 року зареєстрований на АДРЕСА_1 .

З форми № 1 від 28 серпня 2003 року суди встановили, що ОСОБА_4 проживав на АДРЕСА_1 .

Судом першої інстанції з довідки виконавчого комітету Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 420 від 8 липня 2013 року встановлено, що ОСОБА_1 разом з дружиною та дітьми проживає на АДРЕСА_4 .

Крім того, допитавши в судовому засіданні свідків, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини не проживав разом із спадкодавцем.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218 , 1231 ЦК України ).

Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того, чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2 , 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією , законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Відповідно до пунктів 3.21, 3.22 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою із спадкодавцем.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що прийняв спадщину, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом 6 місяців про відмову від спадщини не заявив.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Такі висновки містяться у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 лютого 2020 року у справі № 718/3569/18-ц.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з 20 жовтня 2009 року і на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав на АДРЕСА_1 , про що свідчить реєстраційний запис у його паспорті.

Апеляційний суд, оцінивши докази, якими позивач підтверджував факт постійного проживання разом зі спадкодавцем, дійшов висновку про доведення позивачем обставин, передбачених диспозицією частини третьої статті 1268 ЦК України, та задовольнив позов частково.

З такими висновками апеляційного суду погоджується і касаційний суд.

Доводи касаційної скарги стосовно неврахуванням апеляційним судом того, що позивач був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , проте за вказаною адресою не проживав, касаційний суд відхиляє, оскільки, вирішуючи справу, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини постійно проживав разом зі спадкодавцем, що підтверджується належними і допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Інші наведені доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надали їм належну оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки касаційним судом постанова Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року про часткове задоволення позову ОСОБА_1 залишена без змін, є підстави для поновлення дії цієї постанови.

Керуючись статями 400, 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук