Постанова

від 14.03.2019 по справі 802/3818/14-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2019 року

Київ

справа №802/3818/14-а

адміністративне провадження №К/9901/37859/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Вінницька будівельна компанія на постановуВінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2016 (суддя: Віятик Н.В.) та ухвалуВінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 (колегія суддів у складі: Граб Л.С., Біла Л.М., Гонтарук В. М.) у справі № 802/3818/14-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Вінницька будівельна компанія доВінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю Вінницька будівельна компанія звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області №0008042201 від 24 вересня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 548995,00 грн. та №0008052201 від 24 вересня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 627463,00 грн.

Позов мотивований тим, що обставини, які стали основою оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є такими, що не відповідають дійсності та ґрунтуються лише на припущеннях податкового органу, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Востаннє постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2016, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017, відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості доводів податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства при проведенні господарських операцій з контрагентами.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а обставини, що мають значення для вирішення справи, судами з'ясовані неповно.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Вінницька будівельна компанія зареєстроване за адресою вул. Залізнична,13, м. Вінниця, ідентифікаційний код 32977018. Згідно із довідкою головного управління статистки у Вінницькій області від 20.12.2013р. за вих. №12-04/1361 видами діяльності за КВЕД - 2010 є: 41.20 - будівництво житлових і нежитлових будівель; 43.12 - підготовчі роботи на будівельному майданчику; 43.21- електромонтажні роботи; 46.21 - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.33 - оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 42.21- будівництво трубопроводів.

У період з 07.08.2014 по 28.08.2014 податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ Вінницька будівельна компанія з питань достовірності визначення податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.07.2012. по 30.04.2014, за результатами якої складено акт №2362/2201/32977018 від 04.09.2014 про порушення: пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим занижено податок на прибуток в загальній сумі 439196 грн.; п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 501969 грн.

Виявленні порушення ґрунтуються на аналізі господарських взаємовідносин ТОВ Вінницька будівельна компанія з ТОВ ТБК "Фаворі-Строй , ТОВ НПП Хімекологія , ТОВ ФІНАНС ПАН ТРЕЙД , ТОВ ІК ЕНЕРГО ІНВЕСТ , ТОВ ПРО-ЕЛМОН .

На підставі акта Вінницькою ОДПІ винесено податкові повідомлення рішення форми "Р" від 24.09.2014 №0008042201, яким визначено грошове зобов'язання в загальній сумі 547595 грн., з них 439196 грн. за основним платежам та 109799 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та за №0008052201, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 627463 грн., з них 501969 грн. за основним платежам та 125494 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суди першої та апеляційної інстанцій, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів та робіт, звернули увагу на недостатність доказів підтверджуючих їх фактичне придбання у спірних контрагентів, що зумовило неможливість зробити висновок про те, що відбувся дійсний рух активів між учасниками досліджуваних операцій.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Разом з цим, відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Водночас звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та складу витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.

Отже, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Зважаючи на викладене, розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту та складу витрат до оподаткування, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій між позивачем та його контрагентом, дослідити договори укладені з останнім, а також усі укладені на їх реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього робити вмотивовані висновки про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, про наявність зв'язку між фактом придбання товарів/робіт/послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання їх у господарській діяльності.

В тому числі з обов'язковим врахуванням того, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту та складу витрат, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Окрім того, Суд вважає обґрунтованою оцінку судами вироку Сихівського районного суду м. Львова від 15.02.2016, яким встановлено, що ТОВ Фінанс Пан Трейд створено з метою прикриття незаконної діяльності та здійснення видимості фінансово-господарської діяльності та умови для досягнення результатів підприємницької діяльності, та погоджується з їх висновками про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі первинних документів, які не можуть посвідчувати факт придбання товарів та робіт.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вінницька будівельна компанія залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2016 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

.........................

В.П.Юрченко І.А.Васильєва С.С.Пасічник Судді Верховного Суду