Ухвала

від 27.03.2019 по справі 904/51/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

27.03.2019м. ДніпроСправа № 904/51/19

За позовом Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз", м. Київ

до Приватного виконавця Вольф Тетяни Леонідівни, м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м. Київ

про зобов'язання вчинити певні дії

Суддя Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

у присутності представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: Ніколайчук О.М., довіреність № 010-00/7802 від 29.12.2018, адвокат,

розглянувши матеріали справи, -

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 04.01.2019 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Райз" (далі - позивач) до приватного виконавця Вольф Тетяни Леонідівни (далі - відповідач) з вимогами про звільнення з-під арешту майна, перелік якого наведено у позовній заяві, що належить позивачу на праві власності.

Ухвалою від 09.01.2019 суд відкрив провадження у справі, прийнявши позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), з призначенням підготовчого засідання. Разом з тим, суд залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України".

01.02.2019 на електронну поштову скриньку суду відповідач надіслав підписаний електронним цифровим підписом відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог посилаючись на те, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є дією, спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а також те, що стягнення коштів за рахунок предмета іпотеки можливо лише у випадку порушення боржником основного зобов'язання, а залишок коштів після задоволення вимог іпотекодержателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів. Тому, на думку відповідача, факт накладення арешту на предмет іпотеки не може порушувати переважне право іпотекодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці. З огляду на що арешт на майно позивача накладено з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження", підстави для звільнення його з-під арешту відсутні (оригінал відзиву надіслано до суду 06.02.2019 поштою).

Третя особа у підготовчому засіданні повністю підтримала позовні вимоги ПрАТ "Компанія "Райз" до приватного виконавця Вольф Т.Л. про звільнення з-під арешту майна, підтвердивши свої доводи письмовими поясненнями, надісланими до суду на електронну поштову скриньку 04.02.2019, а також 05.02.2019 поштою, у яких зазначила, що накладення арешту має своїм наслідком заборону на відчуження арештованого майна, ним порушується право заставодавця та заставодержателя щодо порядку виконання існуючих кредитних договорів та договорів забезпечення, а відтак позовні вимоги, на її думку, є обґрунтованими.

Відповідач не забезпечив участі свого представника у підготовчому засіданні без пояснення причин.

На підставі ч. 1 ст. 185 ГПК України суд ухвалою від 25.02.2019, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.03.2019 об 11:00 год.

У зв'язку з тим, що 18.03.2019 суддя Воронько В.Д. перебуватиме у відрядженні, розгляд справи ухвалою суду від 12.03.2019 перенесено на 27.03.2019 об 11:00.

Сторони своїм правом на участь у призначеному судовому засіданні не скористалися, про причини неявки їхніх представників суд не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення 18.03.2019 уповноваженому представнику позивача та особисто відповідачу поштових відправлень з ухвалами суду від 12.03.2019.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням наведених обставин суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представників сторін на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника третьої особи, суд, оцінивши надані докази в їх сукупності, дійшов висновку про закриття провадження у справі з огляду на наступне.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 23.02.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України"; далі - третя особа) та Закритим акціонерним товариством Науково-виробничим підприємством "Райз-Агро" (яке в подальшому було перейменовано на Приватне акціонерне товариство "Райз-Максимко") укладено генеральну угоду №15106N3, згідно з якою банк взяв на себе зобов'язання з фінансування позичальника у відповідності до умов угоди.

Також у позові зазначено, що 23.03.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Дочірнім підприємством "Райз-Агросервіс" укладено генеральну угоду №15106N6, згідно з якою банк взяв на себе зобов'язання з фінансування позичальника у відповідності до умов угоди.

За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.08.2013 припинено Дочірнє підприємство "Райз-Агросервіс", код ЄДРПОУ 30213384 (номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи 16051120030000009), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Компанія "Райз", код ЄДРПОУ 13980201 (далі - позивач).

Матеріали справи свідчать, що в забезпечення виконання зобов'язань за вказаними вище генеральними угодами між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України") та Закритим акціонерним товариством "Компанія "Райз" (Публічним акціонерним товариством "Компанія "Райз") у період 2006-2016 р.р. було укладено низку іпотечних договорів, перелік яких наведено у позовній заяві.

На виконання цих іпотечних договорів Публічне акціонерне товариство "Компанія Райз" передало в заставу (іпотеку) належне йому на праві власності нерухоме майно, що підтверджується доданими до позовної заяви іпотечними договорами (зі змінами до них - т. 1, а.с.28-179) та інформаційною довідкою №142381762 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ПАТ "Компанія Райз" (код ЄДРПОУ 13980201) від 23.10.2018.

Позивач зазначає, що приватним виконавцем Вольф Тетяною Леонідівною (далі - відповідач) накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно в рамках виконавчого провадження №56342146. За наведеною в позовній заяві інформацією у межах виконавчого провадження ВП №56342146 відповідачем 07.05.2018 року було винесено постанову про арешт всього майна боржника Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз" в межах суми боргу 1303093,36 грн та зареєстроване відповідне обтяження (номер запису про обтяження 26033027 від 07.05.2018).

За умовами договорів застави (п. 1.4 договорів іпотеки) іпотекодавець гарантує, що предмет застави не є предметом застави за іншими договорами, жодним способом не відчужений, вільний від боргів і не перебуває в спорі, податковій заставі, під арештом чи забороною відчуження. Дані гарантії є чинними протягом строку дії договорів забезпечення.

Відповідно до підпункту 2.4.3 пункту 2.4 договорів іпотеки іпотекодавець зобов'язаний вживати заходів для захисту предмета іпотеки від посягань, вимог третіх осіб.

Розділом 5 договорів іпотеки передбачено право сторін звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Це право може бути реалізоване виключно за умови відсутності записів по державним реєстрам щодо інших обтяжень, крім власне іпотеки.

Тож, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що накладення арешту, яке має своїм наслідком заборону відчуження арештованого майна, порушує права заставодавця та заставодержателя щодо порядку виконання кредитних договорів та договорів забезпечення, у тому числі й право заставодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави в будь-який момент.

Наведені обставини і стали причиною звернення позивача до суду з цим позовом в порядку статті 386 Цивільного кодексу України, як власника, який має підстави передбачати можливість порушення свого права.

Предметом спору у даній справі є звільнення з-під арешту майна, що знаходиться в іпотеці, накладеного постановою відповідача, тобто вимога позивача про захист майнового (речового) права.

Відповідно до ч. 6 т. 51 Закону України "Про виконавче провадження" спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Приписами частин 1, 2 статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не можу бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; це право кореспондується з повноваженнями суду щодо захисту цих прав та охоронюваних інтересів.

У пункті четвертому постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03.06.2016 "Про судову практику у справах про зняття арешту з майна" роз'яснено, що у разі якщо сторонами у справі є юридичні особи, то незалежно від підстав арешту (опису) майна (конфіскація за відповідним судовим рішенням, стягнення боргу за рішенням господарського суду чи виконавчим написом нотаріуса тощо) та враховуючи характер спору, позови про зняття арешту з майна згідно зі статтею 15 ЦПК, статтями 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакціях, що діяли до 15.12.2017) підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. У такому ж порядку вирішуються питання про юрисдикцію спорів за участю фізичних осіб-підприємців, якщо арешт майна пов'язаний з їх підприємницькою діяльністю.

Згідно зі статтею 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті) та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

Виходячи зі змісту позовних вимог, дана справа не відноситься до категорій спорів, визначених пунктами 1-5, 7-16 частини першої статті 20 ГПК України. Справи про звільнення майна з-під арешту підпадають під передбачену пунктом 6 вказаної статті категорію справ, однак обов'язковою ознакою юрисдикційної належності таких справ є склад її учасників, тобто спір повинен бути виключно між суб'єктами господарювання.

Визначення поняття суб'єкта господарювання міститься у ст. 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України), у відповідності до якої суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Під господарською діяльністю у цьому Кодексу розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. 3 ГК України).

Позивачем заявлено позовні вимоги про звільнення майна з-під арешту до відповідача - приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни.

Юридичний статус приватних виконавців та правові засади їхньої діяльності врегульовані Законами України "Про виконавче провадження" та "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім:

1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;

4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;

5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

9) рішень про конфіскацію майна;

10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;

11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження").

Статтею 16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності.

Аналіз вищенаведених норм чинного законодавства дає суду підстави для висновку, що делеговані приватним виконавцям державою повноваження по здійсненню діяльності з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом, не є господарською діяльністю в розумінні ст. 3 ГК України. Тому приватний виконавець, як громадянин, який є суб'єктом незалежної професійної діяльності, не може вважатися суб'єктом господарювання в розумінні частин 1, 2 ст. 55 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою за умови, що вона не є працівником в межах підприємницької діяльності чи незалежної професійної діяльності.

Взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (далі - фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), здійснюється за місцем постійного проживання у порядку для фізичних осіб-підприємців, встановленому Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 №462), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2011за №1562/20300.

Якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності (п. 6.7 цього Порядку обліку платників податків і зборів).

Сторонами у справі не надано доказів того, що приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяна Леонідівна зареєстрована як підприємець. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізичною особою-підприємцем Вольф Тетяною Леонідівною підприємницьку діяльність припинено 21.04.2017 (запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності №20710060002008047), тобто на момент прийняття постанови про накладення арешту на майно боржника у виконавчому провадженні №56342146 відповідач вже не мав статусу суб'єкта господарювання.

А отже, приватний виконавець виконавчого округу виконавчого міста Києва Вольф Тетяна Леонідівна не може бути відповідачем у господарському процесі, що виключає можливість розгляду господарським судом спору в частині заявлених до неї позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч. 2 ст. 231 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

На виконання вимог частини другої цієї статті ГПК України, суд роз'яснює позивачу, що згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Статтею 339 ГПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

При вирішенні питання про розподіл судового збору суд керується наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Стаття 7 Закону України від 08.07.2011 №3674-VІ "Про судовий збір", зі змінами до нього, містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.

Так, відповідно до п. 5 ст. 7 цього Закону сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Виходячи з викладених правових норм, судовий збір у сумі 1762,00 грн, сплачений квитанцією №72 від 28.12.2018, підлягає поверненню платнику у разі його звернення до суду з відповідним клопотанням.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 20, 231-235 Господарського кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі закрити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини ухвали

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення - 27.03.2019 та складена 29.03.2019.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.Д. Воронько