Постанова

від 23.05.2019 по справі 904/51/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2019 Справа № 904/51/19

м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 65

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) - Кузнецової І.Л.,

суддів - Кощеєва І.М., Широбокової Л.П.,

секретар судового засідання: Мацекос І.М.,

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2019 у справі № 904/51/19 (суддя Воронько В.Д., повна ухвала складена 29.03.2019)

за позовом приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз", м. Київ

до приватного виконавця Вольф Тетяни Леонідівни, м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" , м. Київ

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

- ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2019 провадження у справі №904/51/19 закрито з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України ;

- при винесенні ухвали господарський суд виходив з того, що дана справа не відноситься до категорій спорів, визначених п.п.1 -5, 7 -16 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України, справи про звільнення майна з-під арешту підпадають під передбачену п.6 вказаної статті категорії справ, однак обов"язковою ознакою юрисдикційної належності таких справ є склад її учасників, тобто спір повинен бути виключно між суб"єктами господарювання, а також з того, що сторонами у справі не надано доказів реєстрації приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни як підприємця, у зв"язку з чим, зазначена особа не може бути відповідачем у господарському процесі, що виключає можливість розгляду господарським судом спору в частині заявлених до неї позовних вимог;

- не погодившись з винесеною ухвалою, приватне акціонерне товариство (далі-ПрАТ) "Компанія "Райз" подало апеляційну скаргу, в якій з посиланням на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства просить цю ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;

- у поданій скарзі йдеться про те, що обтяження, накладене приватним виконавцем Вольф Т.Л. виникло на підставі господарських правовідносин між позивачем та публічним акціонерним товариством (далі-ПАТ)"Державний експортно-імпортний банк України" та є таким, що порушує норми цивільного та господарського законодавства, на які йде посилання в позовній заяві, про те, що товариство не оскаржує дії чи бездіяльність приватного виконавця, а вимога, у даному випадку, стосується виключення з-під арешту майна, що знаходиться в іпотеці відповідно до господарських зобов"язань, про помилковість посилань місцевого господарського суду на те, що делеговані приватним виконавцям повноваження по здійсненню діяльності з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом не є господарською діяльністю і останній не може вважатися суб"єктом господарювання у зв"язку з чим спір не відноситься до юрисдикції господарських судів, оскільки згідно з ст.16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" приватний виконавець є суб"єктом незалежної професійної діяльності, яка передбачає отримання прибутку, тому, на думку скаржника, він підпадає під правове визначення поняття "суб"єкт підприємницької діяльності", про те, що ототожнення правового статусу "фізична особа-підприємець" зі статусом "самозайнята особа" має місце в п.14 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України, про те, що особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, у даному випадку, приватний виконавець має рівнозначний правовий статус із фізичною особою-підприємцем, про те, що даний спір має приватноправовий характер незважаючи на те, що позивач намагається захистити своє порушене право шляхом оскарження управлінських дій суб"єктів владних повноважень, про те, що приватний виконавець є особою із спеціальним статусом та при здійсненні власної діяльності не є фізичною особою, а також про те, що наявні усі ознаки у розрізі ст.20 Господарського процесуального кодексу України для розгляду спору господарським судом;

- представник скаржника в судове засідання не з"явився, про час та місце засідання скаржник повідомлений належним чином;

- відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, його представник також не з"явився на виклик в засідання апеляційного суду, про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином;

- третя особа відзив на апеляційну скаргу не надала, в судовому засіданні представник третьої особи вимоги апеляційної скарги підтримує.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ"Компанія "Райз" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до приватного виконавця Вольф Тетяни Леонідівни про звільнення з-під арешту майна, що належить на праві власності товариству за переліком, наведеним у цій позовній заяві, накладеного Вольф Т.Л. в рамках виконавчого провадження.

В обґрунтування позовних вимог були покладені обставини щодо укладення між відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" 23.02.2006 та закритим акціонерним товариством науково-виробничим підприємством "Райз-Агро", а також 23.03.2006 між цим банком та дочірнім підприємством "Райз-Агросервіс" генеральних угод відповідно №15106N3 та №15106N6, на підставі яких банк взяв на себе зобов"язання з фінансування позичальників згідно з умовами угод, щодо укладення банком та закритим акціонерним товариством "Компанія "Райз" в забезпечення виконання зобов"язання за вказаними угодами в період 2006 - 2016 низки іпотечних договорів щодо передачі в заставу (іпотеку) нерухомого майна, належного товариству на праві власності, а також щодо накладення 07.05.2018 приватним виконавцем Вольф Т.Л. арешту на все рухоме і нерухоме майно в рамках виконавчого провадження №56342146.

Як на правові підстави для звернення з позовом товариством здійснені посилання на положення ст.ст.386, 572, 589 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 3, 6, 7, 33 Закону України "Про іпотеку".

При цьому товариством зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання державним виконавцем за виконавчим документом для задоволення вимог стягувача, який не є іпотекодержателем, є порушенням передбаченого ч.6 ст.3 Закону України "Про іпотеку" пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезепечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (право, що виникло або виникне в майбутньому).

В процесі розгляду справи, порушеної за позовом ПрАТ "Компанія "Райз" до приватного виконавця Вольф Тетяни Леонідівни та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ПАТ"Державний експортно-імпортний банк України" господарським судом винесена оскаржувана ухвала.

Відповідно до ч.6 ст.51 Закону України "Про виконавче провадження" спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Ст.16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст.20 Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

Крім того, в ч.1 ст.3 Господарського кодексу України зазначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексу розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Ч.1 ст.55 Кодексу встановлено, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 2 цієї статті Кодексу суб`єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Юридичний статус приватних виконавців та правові засади їхньої діяльності врегульовані Законами України "Про виконавче провадження" та "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

В ч.ч.1, 2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених ст.3 цього Закону, крім:

1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;

4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;

5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

9) рішень про конфіскацію майна;

10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;

11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Ст.16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" передбачено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

При цьому відповідно до п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою за умови, що вона не є працівником в межах підприємницької діяльності чи незалежної професійної діяльності.

Згідно з п.6.7 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності, здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, встановленому цим Порядком для фізичних осіб-підприємців: якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, вона обліковується у контролюючих органах як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

У даному випадку, виходячи зі змісту позовних вимог справа належить до категорії спорів, передбачених п.6 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому аналізуючи положення вказаної норми можливо зробити висновок, що обов`язковою ознакою юрисдикційної належності справ є склад її учасників, тобто спір повинен бути виключно між суб`єктами господарювання.

Щодо досліджуваної справи, то в матеріалах справи відсутні докази того, що приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяна Леонідівна зареєстрована як підприємець. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізичною особою-підприємцем Вольф Тетяною Леонідівною підприємницьку діяльність припинено 21.04.2017 (запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності №20710060002008047), тобто на момент прийняття постанови про накладення арешту на майно боржника у виконавчому провадженні №56342146 відповідач вже не мав статусу суб`єкта господарювання.

Відповідно до п.1 ч.1, ч.2 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Тому, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме: пред"явлення позову до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни, яка є фізичною особою - суб"єктом незалежної професійної діяльності та не має статусу суб"єкта підприємницької діяльності, відсутність в матеріалах справи доказів того, що вказана особа зареєстрована як підприємець, у зв"язку з чим, остання не може бути стороною у господарському процесі судом першої інстанції зроблено правильний висновок про наявність підстав для закриття провадження у даній справі відповідно до п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, на виконання приписів ч.2 цієї статті Кодексу місцевим господарським судом роз`яснено позивачеві, що згідно з ч.1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом, при цьому ст. 339 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

З огляду на викладене, ухвала місцевого господарського суду відповідає фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, підстави для її скасування відсутні.

Доводи скаржника колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами в розумінні ст.74, 77 Господарського процесуального кодексу України та ґрунтуються на неправильному тлумаченні ним норм права .

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.255, 269, 271, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

- ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2019 у справі №904/51/19 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення;

- постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови;

- повна постанова складена 29.05.2019

Головуючий суддя І.Л. Кузнецова

Суддя І.М.Кощеєв

Суддя Л.П.Широбокова