Постанова

від 02.04.2019 по справі 490/5073/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03.04.19

22-ц/812/518/19

Справа №490/5073/18

Провадження № 22ц/812/518/19 Головуючий у 1-ї інстанції Гуденко О.А.

Категорія 53 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

3 квітня 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Ямкової О.О.,

суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В.,

із секретарем: Лептугою С.С.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

Приватного підприємства фірма (ППФ) «Юнікс Трейд Ко»

на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 січня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Гуденко О.А. в місті Миколаєві о 9 годині 30 хвилин, зі складанням його повного тексту 25 січня 2019 року по справі

за позовом

ППФ «Юнікс Трейд Ко» до ОСОБА_2 ,

Міністерства оборони України

про визнання контракту таким, що укладений не в особливий період,

відсутності у працівника права на гарантії під час виконання

державних обов`язків і встановлення підстав для звільнення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2018 року ППФ «Юнікс Трейд Ко» звернулося із позовом до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України про визнання контракту про проходження військової служби таким, що укладений відповідачами не в особливий період, і як наслідок відсутності у працівника права на гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України, внаслідок чого ОСОБА_2 підлягає звільненню з підприємства на підставі частини 3 статті 36 КЗпП України.

В обґрунтування позову зазначало, що 1 жовтня 2014 року ОСОБА_2 було прийнято на роботу в ППФ «Юнікс Трейд Ко» на посаду комірника відповідно до наказу №68-ОС.

19 грудня 2016 року відповідачем ОСОБА_2 на підприємство надано довідку №6918 від 12 грудня 2016 року про направлення його для проходження служби до військового комісаріату міста Миколаєва у зв`язку з прийняттям на військову службу та укладенням контракту.

З цього часу ОСОБА_2 проходить службу на пропускному режимі у Центральному РВК міста Миколаєва та одночасно займає посаду комірника в ППФ «Юнікс Трейд Ко» у відповідності до гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України.

Посилаючись на те, що контракт між відповідачами укладено не в особливий період тому, що такий період, на думку уповноваженого органу підприємства, діяв з моменту оголошення мобілізації за Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» та закінчився за останнім Указом Президента України 22 серпня 2015 року, позивач вважав, що на ОСОБА_2 не розповсюджуються гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України, і тому він підлягає звільненню з посади комірника ППФ «Юнікс Трейд Ко» з підстав, передбачених частиною 3 статті 36 КЗпП України.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 вважав позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, та зазначав, що особливий період не припинено, оскільки Президентом України не приймалось рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 30 жовтня 2018 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження з підстав порушення позивачем юрисдикції - відмовлено.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 січня 2019 року відмовлено в задоволенні позову ППФ «Юнікс Трейд Ко».

Рішення суду мотивовано тим, що обставини, на які позивач посилається як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки тривалість особливого періоду представником позивача безпідставно пов`язується з тривалістю мобілізації. У той же час рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президентом України не приймалося, і за такого особливий період діяльності усіх інституцій України триває досі, а тому є усі підстави для застосування гарантій до працівників на час виконання ними державних обов`язків.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильно встановлені судом обставини справи та оцінені докази, та невірно застосовані норми матеріального права, просив рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позов.

На думку представника позивача судом невірно вказано на застосування до відповідача як працівника гарантій у зв`язку з наявністю кризової ситуації у країні, оскільки за положеннями статті 119 КЗпП України такі гарантії пов`язуються виключно з мобілізацією та дією особливого періоду.

Також наголошував на тому, що судом дана помилкова оцінка поняттю «особливий період», та терміну його дії, так як такий період, на його думку, діє під час мобілізації, воєнного стану та частково відбудованого періоду, а контракт між відповідачами укладено зовсім в іншій час, у зв`язку з чим відповідач ОСОБА_2 може бути звільнений з підстав, передбачених частиною 3 статті 36 КЗпП України.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі вважали доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до наказу №68-ОС від 1 жовтня 2014 року ОСОБА_2 прийнято на посаду комірника з того ж дня (а.с.61).

Під час роботи на підприємстві, у грудні 2016 року ОСОБА_4 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, що набув чинності 20 грудня 2016 року (а.с.61-65).

За пунктом 3 цього контракту зазначено, що він є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодження сторін без зазначення строку, до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Конкретний строк дії контракту або умови, які пов`язуються із закінченням такого строку сторонами окремо не визначено.

В той же час у контракті узгоджені інші спеціальні умови, а саме виконання військовослужбовцем ОСОБА_2 бойових (службових) завдань в зоні АТО.

За змістом довідки В/Ч НОМЕР_1 відповідач ОСОБА_2 до укладення спірного контракту вже приймав безпосередню участь в антитерористичній операції в період з червня по грудень 2015 року та з квітня по липень 2016 року (а.с.137).

Тому 16 грудня 2016 року, в процесі підписання контракту, на ім`я відповідача ОСОБА_2 Центральним районним військовим комісаріатом міста Миколаєва видана довідка про те, що він відповідно до наказу Міністра оборони України №1190 від 12 грудня 2016 року призваний на військову службу за контрактом в особливий період та направлений для проходження військової служби до Центрального РВК міста Миколаєва. Також зазначено про право працівників, призваних на військову службу за контрактом, в особливий період, та їх роботодавцям на гарантії, пільги і привілеї, визначені чинним законодавством (а.с.117).

На підставі отриманої довідки Центрального РВК міста Миколаєва ППФ «Юнікс Трейд Ко» видано наказ №298/1-ОС від 20 грудня 2016 року про направлення працівника підприємства ОСОБА_2 на військову службу та увільнення його від роботи із застосування гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України (а.с.140).

Так, відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України ( у редакції, яка діяла на час укладення контракту та увільнення від роботи) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, діюче на той час законодавство пов`язує виникнення у працівника права на гарантії під час прийняття на військову службу за контрактом за наявності однієї із альтернативних умов: першої - виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці; другої - оголошення рішення про проведення мобілізації, та третьої - введення воєнного стану.

Така перша умова визначених трудовим законодавством гарантій для працівників, що виконують державні обов`язки настала, коли за рішенням Ради Національної безпеки і оборони України від 1 березня 2014 року, винесеного у межах компетенції, визначеної статтею 4 (з приміткою) Закону України «Про Раду національної безпеки та оборони України» було оголошено про невідкладні заходи із розв`язанням кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці, суверенітету і територіальної цілісності України.

При цьому строки тривалості таких кризових ситуацій, пов`язаних з крайнім загостренням протиріч, гострою дестабілізацією становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні, законодавством, що регулює дані правовідносини не встановлюється.

Статтею 1Закону України«Про оборонуУкраїни» визначаються інші умови, необхідні для застосування вищенаведених гарантій, а саме поняття «особливого періоду», де зазначено, що це період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно із Законом України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до положень чинного законодавства рішення про мобілізації приймаються Президентом України.

Указами Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, 6 травня 2014 року №454/2014, затвердженого Законом № 1595-VIIвід 22липня 2014року, 21 липня 2014 року № 607/2014, 14 січня 2015 року № 15/2015, затвердженого Законом України № 113-VIIIвід 15січня 2015 року оголошено часткову мобілізацію та до цього часу відповідного рішення про демобілізацію не приймалось.

У постановах Верховного суду від 14 лютого 2018 року у справі №131/1449/16-ц (провадження №61-4157св18), від 14 лютого 2018 року у справі №727/2187/16-ц (провадження №61-3951св18), від 20 лютого 2018 року у справі №640/4439/16-ц (провадження №61-4304св18), від 21 лютого 2018 року у справі №211/1546/16-ц (провадження №61-4255св18), від 25 квітня 2018 року у справі №205/1993/17-ц (провадження №61-1664св17) зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.

На підставі вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та дійшов обґрунтованого висновку, що контракт між відповідачами укладено у період кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, та дії особливого періоду, а тому на відповідача ОСОБА_2 розповсюджуються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України.

Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Твердження представника позивача щодо невірного застосування судом до правовідносин, які виникли між сторонами, гарантії щодо укладення контракту у період кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, є помилковим тлумаченням діючого на той час законодавства, так як зміни до статті 119 КЗпП України, на які посилається позивач, хоча і були прийнятті 6 грудня 2016 року, але набрали законної сили 7 січня 2017 року у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби», тобто вже після укладення контракту та увільнення ОСОБА_2 від роботи.

Крім цього колегія суддів звертає увагу на той факт, що на час вирішення спору наказ по підприємству №298/1-ОС від 20 грудня 2016 року щодо застосування гарантій при увільненні від роботи працівника ОСОБА_2 та наказ Міністра оборони України №1190 від 12 грудня 2016 року, за яким відповідача ОСОБА_2 прийнято на військову службу за контрактом в особливий період, є чинними та такими, що регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, та виходячи з яких судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, та відповідні ним правовідносини.

Статтею 4 ЦПК України регламентовано право кожної особи звернутись до суду в порядку встановленому цим Кодексом, за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до статті 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За положеннями статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником та власником підприємства або уповноваженим ним органом чим фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припиненнятрудового договору середіншого є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно дочастин третьоїта четвертої статті 119 цього Кодексу.

Статтею 232 КЗпП України визначено види спорів, які виникають між працівником і роботодавцем та підлягають розгляду в судах. Такі спори розглядають у більшості випадків за позовом працівника, в тому числі і за обставинами його звільнення та поновлення на роботі. Спір, що може виникнути за заявою власника або уповноваженого органу безпосередньо пов`язаний з відшкодуванням працівником матеріальної шкоди, що заподіяна підприємству.

Спори щодо визначення підстав звільнення працівника з роботи за позовом власника або уповноваженого ним органу трудовим законодавством не передбачено, оскільки це є виключною компетенцією роботодавця, а компетенцією суду, у цьому випадку, є не визначення замість власника підстав для звільнення працівника, а виключно перевірка законності проведеного ним звільнення.

Разом з тим, обґрунтовуючи своє звернення до суду із позовом ППФ «Юнікс Трейд Ко» просило фактично суд визначити йому підставу для звільнення свого працівника ОСОБА_2 , що суперечить нормам матеріального права, які регулюють порядок, процедуру та підстави звільнення працівників з роботи.

Враховуючи викладене,перевіривши законністьта обґрунтованістьоскаржуваного рішення,в межахдоводів апеляційноїскарги,як тоговимагає стаття367ЦПК України,колегія суддівне вбачаєпідстав дляйого зміничи скасування,та перерозподілу витрат.

Інші доводи апеляційної скарги позивача зводяться до помилкового розуміння норм матеріального і процесуального права, переоцінки обставин, вірно встановлених та оцінених судом першої інстанції, і на законність судового рішення у справі не впливають.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства фірма «Юнікс Трейд КО» залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 січня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, починаючи з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.О. Ямкова

Судді С.Ю. Колосовський

О.В. Локтіонова