Постанова

від 03.04.2019 по справі 922/2331/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2019 р. Справа № 922/2331/18

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий:ОСОБА_1 (доповідач), судді:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 при секретарі судового засідання: ОСОБА_4 за участю представників: від позивача:не з'явився від відповідача:ОСОБА_5, ордер серія ХВ №000033 від 03.04.2019р. від третьої особи:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_6" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_6" ОСОБА_7, м.Київ (вх.№389 Х/3 від 01.02.2019р.) на рішення господарського суду Харківської області ухвалене 17.12.2018р. (повний текст підписано 22.12.2018р. у м.Харкові) у справі№922/2331/18 (суддя Прохоров С.А.) за позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_6" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_6" ОСОБА_7, м.Київ доТовариства з обмеженою відповідальністю "Дінас-Сервіс", м.Харків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Дінас - Сервіс", м.Харків простягнення 2021893,11грн.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_6" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_6" ОСОБА_7, м.Київ, позивач, звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Дінас-Сервіс", м.Харків про стягнення 2021893,11грн. заборгованості за кредитним договором №125 від 15.06.2006р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.09.2018р. до участі у розгляді справи №922/2331/18 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Дінас - Сервіс", м.Харків.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.12.2018р. (повний текст підписано 22.12.2018р.) у справі №922/2331/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено. В основу рішення покладено висновок про те, що, виходячи із положень ст.559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), порука за кредитним договором №125 від 15.06.2006р. припинилась і, відповідно, припинилось суб'єктивне право кредитора та кореспондуюче цьому право поручителя за договором поруки б/н від 16.06.2006р. щодо виконання зобов'язань, визначених кредитним договором.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_6" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_6" ОСОБА_7 звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 17.12.2018р. (повний текст підписано 22.12.2018р.) у справі №922/2331/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що оскаржуваним рішенням банк позбавлений права власності на кошти (що були надані за кредитним договором та мали бути повернуті), у зв'язку з чим не можуть бути повернуті гроші вкладникам під час процедури ліквідації банку та не може бути сплачено державі витрати по компенсації вкладів громадянам, тобто, порушено принцип суспільного інтересу та пропорційності під час захисту права власності. Крім того, за твердженнями скаржника, рішення суду першої інстанції має бути скасоване, оскільки порушується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.41 Конституції України.

Для розгляду справи згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2019р. сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) Зубченко І.В., судді Гребенюк Н.В., Стойка О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2019р. зазначену апеляційну скаргу залишено без руху з метою усунення скаржником встановлених недоліків.

Після усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги, ухвалою суду апеляційної інстанції від 26.02.2019р. відкрито апеляційне провадження та зобов'язано відповідача і третю особу у строк до 13.03.2019р. включно надати до суду відзиви на апеляційну скаргу.

Разом з тим, відповідач та третя особа своїм правом, наданим ст.263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не скористались, відзивів на апеляційну скаргу не надали.

Після проведення підготовчих дій в порядку ст.267 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 19.03.2019р. призначив справу №922/2331/18 до розгляду на 03.04.2019р. об 11:30год.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 01.04.2019р. повернуто без розгляду отримане на електронну адресу суду клопотання позивача про участь у судовому засіданні, призначеному на 03.04.2019р. об 11:30год., у режимі відеоконференції як таке, що не підписано електронним цифровим підписом, у зв'язку з чим не може вважатися оригіналом електронного документа.

Склад судової колегії, визначений для розгляду справи №922/2331/18, змінювався з огляду на перебування суддів-членів колегії у відпустках. Остаточно на підставі розпорядження керівника апарату суду №922/2331/18 від 02.04.2019р., згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад колегії суддів: головуючий (суддя-доповідач) Зубченко І.В., судді Гребенюк Н.В., Пушай В.І.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02.04.2019р. відмовлено у задоволенні клопотання позивача про участь у судовому засіданні, призначеному на 03.04.2019р. об 11:30год., у режимі відеоконференції з огляду на зайнятість залів відеоконференцзв'язку.

У судовому засіданні 03.04.2019р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Дінас-Сервіс" проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін. Позивач та третя особа у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Однак, враховуючи належне та своєчасне повідомлення про дату, час та місце судового засідання, визнання явки учасників справи у судове засідання необов'язковою, беручи до уваги достатність наявних матеріалів справи та тривалість строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу по суті без присутності позивача та третьої особи.

Відповідно до ст.269 ГПК України дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги (ч.1). Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4).

Відповідно до ст.ст.222, 223 ГПК України та п.17.7 Перехідних положень ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації, складено протокол.

У судовому засіданні 03.04.2019р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах перегляду справи, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.06.2006р. між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський ОСОБА_6" (перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_6") (далі - кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомобільна компанія «Дінас-Сервіс» (далі - позичальник) укладено кредитний договір №125 із подальшими змінами та доповненнями (далі - кредитний договір), за умовами п.1.1 якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (далі - кредит) у сумі 860000 (вісімсот шістдесят тисяч) доларів США, термін остаточного повернення кредиту - до 14.12.2013р. (у редакції договору про внесення змін та доповнень №70 від 30.06.2010р.) та процентною ставкою за користування кредитом - 11% (одинадцять) відсотків річних (у редакції договору про внесення змін та доповнень №72 від 19.07.2011р.).

На виконання умов договору кредитодавець надав позичальнику транші кредиту на загальну суму 860000 (вісімсот шістдесят тисяч) доларів США.

Повернення кредиту узгоджено сторонами у пункті 2.2 кредитного договору (з усіма змінами, доповненнями та додатками до нього) відповідно до наведеного у ньому графіку (далі - графік).

Як зазначає позивач, зобов'язання щодо повернення кредиту у терміни, встановлені п.2.2 кредитного договору і графіку до нього, не виконані.

За умовами п.4.6 кредитного договору, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за цим договором, він зобов'язується на вимогу кредитодавця сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та подвійну процентну ставку за цим договором на суму боргу, за реквізитами, вказаними кредитодавцем.

Згідно з п.2.7.2 за користування кредитом позичальнику банком щомісячно нараховувались проценти у валюті кредиту за поточний календарний місяць, виходячи з розміру процентної ставки, встановленої згідно договору, на суму щоденного фактичного залишку заборгованості за траншем.

Проценти за користування кредитом, нараховані за місяць, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця, не пізніше 03 календарного числа місяця, наступного за тим, за який вони нараховані.

У разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної умовами цього договору, за кожний день прострочення виконання (п.4.3 кредитного договору).

У разі порушення позичальником вимог пунктів 3.3.3 - 3.3.18 цього договору (у тому числі, зобов'язань щодо своєчасного повернення часток кредиту та зобов'язань щодо своєчасної сплати процентів за користування кредитом), позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 5 (п'ять) процентів від суми кредиту, визначеної у пункті 1.1 цього договору, за кожний випадок порушення за реквізитами, вказаними кредитодавцем (п.4.4 кредитного договору).

Відповідно до п.4.5 кредитного договору, кредитодавець має право у разі невиконання позичальником буд-якого із зобов'язань, визначених цим договором, вимагати повного погашення кредиту, сплати процентів за фактичний час користування кредитом, комісій та штрафних санкцій.

За твердженнями позивача, станом на 12.08.2015р. заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Дінас-Сервіс" за кредитним договором в іноземній валюті всього становить - 94606 (дев'яносто чотири тисячі шістсот шість) доларів США, 76 центів, у тому числі: прострочена заборгованість за кредитом - 64307,80 доларів США; заборгованість за процентами - 6349,56 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 18756,45 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту - 1171,85 доларів США; заборгованість по 3% річних - 4021,10 доларів США. Отже, загальна заборгованість за кредитним договором у національній валюті станом на 12.08.2015р. (за офіційним курсом НБУ) складає 2021893,11грн.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 16.06.2006р. між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський ОСОБА_6" (перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_6") (далі - кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Дінас-Сервіс" (далі - боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дінас-Сервіс» (далі - поручитель) укладено договір поруки б/н (із подальшими змінами), за умовами якого поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним у повному обсязі зобов'язань, що випливають з кредитного договору.

Відповідно до п.2.1, 2.2 договору поруки (у редакції договору про внесення змін та доповнень №1 від 30.06.2010р.) поручитель зобов'язується в разі невиконання та/або порушення боржником своїх зобов'язань перед кредитором погасити протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання повідомлення кредитора про невиконання боржником своїх зобов'язань заборгованість по кредитному договору/договору кредитної лінії.

Наявність заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Дінас-Сервіс" за кредитним договором та наявність укладеного для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором договору поруки стало підставою звернення до суду Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_6" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_6" ОСОБА_7 з розглядуваним позовом саме до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дінас-Сервіс» як до поручителя.

Східний апеляційний господарський суд, дослідивши правову природу спірних правовідносин з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, надаючи оцінку всім обставинам справи, оцінивши надані сторонами на підтвердження їх вимог докази, погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як встановлено судом першої інстанції, 15.06.2006р. між позивачем та третьою особою укладено кредитний договір №125, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 860000 доларів США зі сплатою 11,0% річних на строк до 14.12.2013р. (у редакції договору про внесення змін та доповнень №76 від 27.12.2012р. до кредитного договору №125).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст.525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. За приписами ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як зазначає позивач, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Дінас - Сервіс" за кредитним договором в іноземній валюті всього становить - 94606 доларів США, 76 центів, у тому числі: прострочена заборгованість за кредитом - 64307,80 доларів США; заборгованість за процентами - 6349,56 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 18756,45 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту - 1171,85 доларів США; заборгованість по 3% річних - 4021,10 доларів США. Доказів, які б спростовували наявність зазначеної заборгованості та доказів сплати третьою особою позивачу зазначеної заборгованості матеріали справи не містять.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Як встановлено господарським судом Харківської області, виконання зобов'язань позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Дінас-Сервіс" за кредитним договором №125 від 15.06.2006р. було забезпечено порукою відповідно до договору поруки б/н від 16.06.2006р., укладеного між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Дінас-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дінас-Сервіс» .

Згідно з частинами 1, 2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За умовами договору поруки б/н від 16.06.2006р. поручитель зобов'язався нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів та інших виплат.

У свою чергу, загальні підстави припинення поруки, яка за своєю правовою природою є зобов'язанням, передбачені у главі 50 ЦК України, а спеціальні (додаткові) підстави її припинення визначено у статті 559 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України (у редакції, чинній на дату винесення рішення господарським судом Харківської області) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч.4 ст.559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.09.2014р. у справі №6-53 цс14.

За умовами пункту 1.3 договору поруки (у новій редакції від 30.06.2010р.) поручитель погоджується з тим, що при зміні боржника, зміні змісту та обсягу (зміна суми кредиту, плати за користування кредитом, суми комісій та інших плат згідно з кредитним договором забезпеченого цією порукою зобов'язання (в тому числі новація зобов'язання) за кредитним договором, цей договір буде діяти до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.

Порука припиняється на підставі та у порядку, що передбачений чинним законодавством та цим договором (п.3.3 договору поруки у новій редакції від 30.06.2010р.).

Однак, як правильно зазначено судом першої інстанції, умова договору поруки, закріплена в пункті 1.3, не може розглядатися як встановлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає положенням статті 252 ЦК України, відповідно до якої строк визначається роками, місяцями, тижнями або годинами; термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати.

Зазначення у договорі поруки замість строку - терміну припинення поруки, тобто події, з якою пов'язується таке припинення - до повного виконання забезпечених зобов'язань за кредитним договором та зобов'язань поручителя за цим договором, не дає підстав для застосування ч.4 статті 559 ЦК України в частині її першого речення.

Прийнявши до уваги викладене, а також те, що строк виконання основного зобов'язання встановлений у кредитному договорі, господарський суд Харківської області дійшов вірного висновку про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню друге речення ч.4 ст.559 ЦК України.

Докази внесення змін до умов договору поруки щодо терміну дії поруки та її припинення в матеріалах справи відсутні.

Зі змісту ч.4 ст.559 ЦК України вбачається, що в тексті зазначеної норми застосовуються поняття "пред'явлення вимоги" та "пред'явлення позову", як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань, застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, як умови чинності поруки, слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя, про що правильно зазначив суд першої інстанції з посиланням на правову позицію Верховного Суду України щодо застосування норми ч.4 ст.559 ЦК України, викладену в постановах від 17.09.2014р. у справі №6-53цс14, від 20.04.2016р. у справі №6-2662цс15, від 29.03.2017р. у справі №6-3087цс16. Аналогічна правова позиція, разом з іншим, викладена у постановах Верховного Суду України від 17.09.2014р. у справі №6-170цс13, від 06.09.2017р. у справі №6-623цс17.

При цьому, господарський суд Харківської області доречно звернув увагу, що ОСОБА_8 Верховного Суду у постанові від 13.06.2018р. у справі №408/8040/12 (провадження №14-145цс18) не встановила підстав відступити від наведених висновків та вказала, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Вказане положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою ст.1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Врахувавши наведене, суд першої інстанції правильно встановив, що право банку на звернення до поручителя з відповідною вимогою про сплату заборгованості існувало протягом шести місяців з моменту настання строку погашення основного зобов'язання. Як вже було зазначено вище, згідно кредитного договору №125, остаточний строк повернення залишку заборгованості встановлено до 14.12.2013р. (у редакції договору про внесення змін та доповнень №76 від 27.12.2012р.).

Однак, позивач з позовними вимогами звернувся до поручителя лише 17.08.2018р. (як вбачається з поштового штемпеля, наявного на конверті, в якому надійшла позовна заява), тобто вже після спливу шестимісячного строку, встановленого частиною 4 статті 559 ЦК України від дня настання строку виконання основного зобов'язання, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначені зобов'язання відповідача, як поручителя, припинились, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що оскаржуваним рішенням банк позбавлений права власності на кошти (що були надані за кредитним договором та мали бути повернуті), у зв'язку з чим не можуть бути повернуті гроші вкладникам під час процедури ліквідації банку та не може бути сплачено державі витрати по компенсації вкладів громадянам, тобто порушено принцип суспільного інтересу та пропорційності під час захисту права власності. Крім того, за твердженнями скаржника, оскаржуване рішення має бути скасоване, оскільки порушується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.41 Конституції України.

Разом з тим, судова колегія не приймає таке посилання апелянта, оскільки винесення рішення не на користь позивача не становить втручання у право на мирне володіння майном, що визначене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1. При цьому відмова у задоволенні позовних вимог пов'язана перш за все з бездіяльністю позивача, яка полягала у не зверненні до суду з позовними вимогами до поручителя у встановлений законодавством строк (до припинення договору поруки).

Судова колегія, разом з іншим, наголошує, що верховенство права, як основоположний принцип господарського судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту, а задоволення позовних вимог у контексті наведених вище норм законодавства свідчитиме про порушення цього принципу.

Крім того, Східний апеляційний господарський суд звертає увагу заявника, що принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини наголосив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа Брумареску проти Румунії ). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Як зазначено в Доповіді щодо верховенства права Європейської Комісії За демократію через право (Венеціанської комісії), правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики.

За таких обставин, враховуючи вищевикладені висновки, Східний апеляційний господарський суд наголошує, що висновки господарського суду Харківської області ґрунтуються на сталій практиці щодо застосування положень ч.4 статті 559 ЦК України, що у свою чергу спростовує доводи апелянта.

Відтак, враховуючи, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які (доводи і вимоги апеляційної скарги) в даному випадку не підтверджують ухвалення переглядуваного рішення із порушеннями, визначеними ст.277 ГПК України в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч.4 ст.269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_6" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_6" ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення, а переглядуване рішення - без змін.

За змістом ст.129 вказаного Кодексу такий результат апеляційного перегляду має наслідком віднесення на рахунок скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_6" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_6" ОСОБА_7, м.Київ на рішення господарського суду Харківської області від 17.12.2018р. (повний текст підписано 22.12.2018р.) у справі №922/2331/18 - залишити без задоволення .

Рішення господарського суду Харківської області від 17.12.2018р. (повний текст підписано 22.12.2018р.) у справі №922/2331/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

У судовому засіданні 03.04.2019р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 04.04.2019р.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя В.І. Пушай