Постанова

від 26.03.2019 по справі 910/16827/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2019 р. Справа№ 910/16827/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Смірнової Л.Г.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури : Лесько Г.Є. ( посвідчення №034692 від 05.08.2015)

від позивача 1: Немирівська А.Г.(довіреністю №226/9.1.4/22-19 від 08.01.2019),

від позивача 2: Матвіюк М.А. (за довіреністю №220/83/Д від 11.01.2019)

від позивача 3: не з'явився

від відповідача: Каплієнко В.Є. (ордер №096162 від 23.11.2018)

розглянувши апеляційну скаргу заступника військового прокурора Південного регіону України

на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2017

у справі № 910/16827/17 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави, в особі:

1. Кабінету Міністрів України,

2. Міністерства оборони України,

3. квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси

до публічного акціонерного товариства "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії"

про визнання договору недійсним , -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року перший заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави, в особі: Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії" про визнання договору недійсним.

12.10.2017 року відповідач звернувся до господарського суду міста Києва з клопотання про застосування строку позовної давності.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2018 у справі № 910/16827/17 в позові відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази фактичної передачі відповідачу спірної земельної ділянки, тому прокурором не доведено наявність порушень передбаченого чинним законодавством України порядку такої передачі, який передбачає отримання згоди позивача 1 на розпорядження спірною земельною ділянкою та прийняття рішення про припинення права користування нею.

Не погодившись з прийнятим рішенням, заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову (а.с. 95-99 том 2). В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що Міністерство оборони України при укладенні спірних договорів не мало повноважень на розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Стуса, 1, за відсутності відповідних рішень Кабінету Міністрів України, а тому вищевказані договори укладено особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є порушенням ч. 2 ст. 203 ЦК України. Також, звернув увагу на те, що уклавши спірні правочини, сторони фактично змінили цільове призначення вказаної земельної ділянки із земель оборони, що, в свою чергу, суперечить приписам статей 20, 77 Земельного кодексу України та є порушенням ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника військового прокурора Південного регіону України на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2017 у справі № 910/16827/17, призначено справу до розгляду на 22.08.2018 року.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017ліквідовано Київський апеляційний господарський суд.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 року в газеті "Голос України" № 185(6940) опубліковано повідомлення про початок роботи Північного апеляційного господарського суду з 03.10.2018 року.

Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Актом прийняття-передачі судових справ від 02.10.2018 року справу № 910/16827/17 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/16827/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М. А. (головуючий суддя), Дідиченко М. А., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено справу до розгляду.

21.11.2018 року через відділ документального забезпечення суду від представник відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

14.02.2019 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення щодо пропуску позивачами строку позовної давності

19.03.2019 року через відділ документального забезпечення суду від представників позивача 2 та відповідача надійшли письмові пояснення.

У судовому засіданні 26.03.2019 року прокуратур просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники позивачів 1 та 2 підтримали вимоги апеляційної скарги прокуратури, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Представник позивача 3 у судове засідання не з'явився, 26.03.2019 р. позивачем 3 подано клопотання, у якому останній просить розглядати справу за відсутності представника квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси та зазначив, що апеляційну скаргу підтримує у повному обсязі та просить її задовольнити.

Як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 6-10, 108 т.3).

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, враховуючи клопотання позивача 3 про розгляд справи за відсутності представника, явка представника позивача-3 обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представника позивача 3 за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.12.2007 р. між Міністерством оборони України та відкритим акціонерним товариством Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд Інноваційні стратегії , управління активами якого здійснює товариство з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами ДАН , був укладений договір № 270/3/124-07Р про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників), предметом якого є проведення спільної діяльності сторін щодо будівництва комплексу житлових будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення згідно з проектно-кошторисною документацією, що підлягають будівництву на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 0,91 га, яка розташована по вул. Стуса, 1, у м. Одеса (військове містечко № 102).(а.с.19 т.1)

Згідно з п. 3.2.1 вказаного правочину позивач 2 забезпечує свою частку шляхом здійснення оцінки права забудови зазначеної земельної ділянки. До складу частки позивача 2 на цілі спільної діяльності також включається здійснення технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію, участі в узгодженнях по переоформленню права користування земельною ділянкою на відповідача. Сторони домовились, що частка позивача 2 у спільній діяльності в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 1500000,00 грн., у процентному співвідношенні становить 25 % від загальної площі об'єкту.

Пунктом 3.2.2. договору -1 відповідач забезпечує свою частку виконанням покладених на нього цим договором функцій шляхом фінансування будівництва, передачі рухомого та нерухомого майна та інших товарно-матеріальних цінностей та за допомогою ведення загальних справ сторін договору, в порядку і на умовах, передбачених договором. Відповідач здійснює зазначений свій вклад у будівництво квартир, будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення. Сторони домовились, що частка відповідача в спільній діяльності в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 4 500 000,00 грн., у процентному співвідношенні становить 75 % від загальної площі об'єкту.

Відповідно до п. 4.5. вказаної угоди - 1 за позивачем 2 залишаються наступні функції замовника будівництва об'єкту, зокрема: оформлення спільно з відповідачем у встановленому законодавство України порядку землевпорядної документації, оформлення користування земельної ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту; приймання об'єкту в експлуатацію та участь у передачі об'єкту експлуатаційним організаціям; оформлення дозвільних документів, необхідних для здійснення будівництва об'єкту.

При цьому, розділом 6 договору-1 визначено права та обов'язки сторін, серед яких, зокрема, зазначено, що позивач 2 приймає на себе наступні зобов'язання:

- одержати у відповідних закладах необхідні вихідні дані і правовстановлюючі документи, отримати необхідні погодження та забезпечує здійснення державної експертизи у відповідних державних органах, завізувати протягом 10 днів з дати надання підготовлене відповідачем завдання на проектування;

- у разі необхідності направити свого представника для участі в роботі з опрацювання та узгодження проектно-кошторисної документації; оформити необхідні дозвільної документи (дозволи, технічні умови і т.п.), необхідні для виконання зобов'язань відповідачем, забезпечити в установленому законодавством України порядку оформлення за рахунок та за участю відповідача землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування об'єкту, а також оформлення (отримання) необхідних дозволів, технічних умов (ТУ) та іншої необхідної у зв'язку з винесенням інженерних мереж з території забудови, приведенням земельної ділянки у стан, придатний до початку будівництва;

- передати генпідряднику в установленому законодавством України порядку під будівництво земельну ділянку згідно з планом землекористування для будівництва об'єкту;

- передати генпідряднику дозвіл на будівництво та іншу документацію, необхідну для здійснення будівництва; вирішувати та узгоджувати з місцевими органами державної влади та місцевого самоврядування, іншими установами, організаціями та підприємствами питання, що пов'язані з будівництвом та своєчасним наданням всіх необхідних дозволів, необхідних погоджень та технічних умов (ТУ) згідно з встановленим законодавством України порядком та існуючими домовленостями, у разі необхідності може залучати представників відповідача для виконання таких робіт; негайно повідомити відповідача про всі обставини, які перешкоджають або ставлять під сумнів досягнення мети цього договору; в одномісячний строк після підписання цього договору надати відповідачу планувально-технологічне завдання на обладнання квартир у межах діючих нормативів;

- разом із відповідачем здійснювати прийом в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкту в цілому, або відповідної його складової частини та передачу його на баланс експлуатаційним організаціям; після затвердження акту державної комісії про прийом об'єкту в цілому, або відповідної його складової частини надати відповідачу в 10-денний термін передбачені чинним законодавством України документи, які необхідні для оформлення останнього та/або залученими нею особами права власності на її (їх) частку житла та вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення.

21.12.2007 р. між Міністерством оборони України та відкритим акціонерним товариством Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд Інноваційні стратегії укладено договір № 270/3/136-07Р про врегулювання відносин по договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) № 270/3/124-07Р від 19.12.2007 р.(а.с.24 т.1), в якому передбачено, що сторони здійснюють свої вклади у розмірі та в наступний спосіб:

- частка позивача 2 (Міністерства оборони України) у спільній діяльності становить 1 500 000 грн., позивач 2 здійснює свій вклад шляхом оцінки права забудови зазначеної земельної ділянки. Частка позивача 2 на цілі спільної діяльності також здійснюється шляхом виконання технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію, участі в узгодженнях по переоформленню права користування земельною ділянкою на відповідача.

- частка відповідача в спільній діяльності складає 4 500 000 грн., відповідач здійснює свій вклад коштами шляхом фінансування будівництва квартир, будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, передачі рухомого та нерухомого майна та інших товарно-матеріальних цінностей та за допомогою ведення загальних справ учасників договору, в порядку та на умовах, передбачених договором

Згідно з п. 3.1. договору від 21.12.2007 № 270/3/136-07Р відповідач належним чином перерахував позивачу 2 суму в розмірі 150000,00 грн. відповідно до п. 7.7. договору від 19.12.2007 № 270/3/124-07Р.

Пунктом 3.2. договору від 21.12.2007 № 270/3/136-07Р передбачено, що відповідач перераховує 1350000,00 грн. позивачу 2 на рахунок, вказаний позивачем 2 у термін до 21.01.2008.

Зі змісту вказаних договорів вбачається, що часткою Міністерства оборони України у спільній діяльності є здійснення оцінки права забудови земельної ділянки орієнтовною загальною площею 0,91 га, яка розташована по вул. Стуса, 1, у м. Одеса (військове містечко № 102), технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію, участі в узгодженнях по переоформленню права користування вказаною земельною ділянкою.

На виконання умов укладених договорів, Міністерством оборони України згідно з актами списання будівлі (споруди) було списано розміщені на вказаній земельній ділянці будівлі та листом № 220/1569 від 18.04.2008 р. надано згоду на припинення права постійного користування земельної ділянки.(а.с.34 т.1)

З позовними вимогами прокурор звернувся на підставі того, що Міністерством оборони України було безпідставно укладено господарські угоди відносно земельних ділянок, що належать до земель оборони, що завдає шкоди інтересам держави та порушує права держави в особі Кабінету Міністрів України, як власника земель оборони, Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси, як землекористувачів. У той же час, прокуратура зазначила, що позивачам 1, 3 не було відомо про порушення прав держави, а тому строк позовної давності не пропущено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази фактичної передачі відповідачу спірної земельної ділянки, тому прокурором не доведено наявність порушень передбаченого чинним законодавством України порядку такої передачі, який передбачає отримання згоди позивача 1 на розпорядження спірною земельною ділянкою та прийняття рішення про припинення права користування нею.

Проте, колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

За приписами статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Частиною 2 статті 1131 Цивільного кодексу України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у томі числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільного діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

При цьому, внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена в результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди та доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (ст. 1134 ЦК України)

Отже, спільна діяльність - це договірна форма об'єднання осіб для досягнення спільної мети без створення юридичної особи.

Для досягнення мети спільної діяльності її учасники вправі виділити для цього певне майно (об'єднати вклади) або обмежитися особистою трудовою участю, зокрема розробкою та поданням раціоналізаторських пропозицій, які впроваджуватимуться в межах спільної діяльності, тощо.

За своєю правовою природою договір -1 є договором про спільну діяльність, оскільки укладаючи його, сторони взяли на себе зобов'язання діяти спільно для досягнення певної мети (будівництво комплексу житлових будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудованими -прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення згідно з проектно-кошторисною документацією на земельній ділянці площею 0,91 га, розташованій по вул. В. Стуса, 1 у м. Одесі (військове містечко № 102), для чого кожна з сторін внесла певні вклади, розмір яких визначений умовами договору.

У відповідності до преамбули ЗУ Про використання земель оборони правові засади і порядок використання земель оборони визначається цим законом.

Вимогами статті 1 вищевказаного закону передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройний Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України ( далі військові частини).

Правовий режим земель оборони передбачає, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог земельного кодексу України ( ч.1 ст.2 вищевказаного Закону)

Також, як передбачено за змістом статті 14 Закону України Про Збройні Сили України - земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Як унормовано, відповідно до вимог статті 77 Земельного кодексу України - землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Згідно ч. 1 ст. 13 Земельного кодексу України , до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За приписами статті 116 Конституції України повноваження з управління об'єктами державної власності надані саме Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України , підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно до вимог частин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України законодавцем передбачено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Як свідчать матеріали справи, рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради № 27 від 29.05.1951 р. Про відновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені в довоєнний та післявоєнний період для потреб Одеського військового округу , підтверджено належність власних будівель Одеського військового округу, зокрема, військового містечка № 102 та поновлено права землекористування Одеського військового округу на земельні ділянки, відведені для його потреб у довоєнний період.(а.с.26 т.1)

Згідно зі ст. 4 Закону України Про використання земель оборони (в редакції, що діяла на час укладання спірних договорів) військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним та юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру з відомості наявності та використання земель оборони по КЕВ м. Одеси, земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул.. В.Стуса,1 належить до категорії земель оборони з цільовим призначенням для розміщення та постійної діяльності підрозділів Збройних Сил України. (а.с.157,168 т.1)

З матеріалів справи вбачається, що укладаючи оспорювані договори, Міністерством оборони України було визначено земельну ділянку загальною площею 0,91 га по вул. Стуса, 1 у м. Одеса як частку у спільній діяльності та взято на себе зобов'язання відмовитися від права користування земельною ділянкою.

Також, 18.04.2008 р. Міністерство оборони України звернулось до Одеського міського голови із листом № 220/1569, в якому надало згоду на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 0,91 га по вул. Стуса, 1 у м. Одеса на користь відповідача, у зв'язку із виконанням останнім зобов'язань за оспорюваними договорами. (а.с.34 т.1).

Водночас у матеріалах справи відсутня згода позивача-1, як уповноваженого органу з розпорядження землями державної власності, на припинення позивачем-3 права постійного користування спірною земельною ділянкою площею, а згода Міністра оборони України на припинення права постійного користування земельною ділянкою, без згоди позивача-1, не є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Частинами 1,2 ст. 20 ЗК України встановлено, що віднесення земель до тієї чи інших категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Отже, зважаючи на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що передача земельної ділянки під будівництво комплексу житлових споруд є зміною її цільового призначення без дотримання встановленого законодавством порядку та є фактичним відчуженням земель оборони.

Також, колегія суддів зазначає, що Міністерство оборони України, як учасник оспорюваної угоди не наділено повноваженнями на розпорядження вищевказаною земельною ділянкою за відсутності відповідних рішень Кабінету Міністрів України, як органу, що уповноважений державою розпоряджатись вказаною земельною ділянкою.

Так в листі №8537/9/25-17 від 16.08.2017 року Міністерства юстиції України до Військової прокуратури, зазначено, що договори 1 та 2 , укладені між Міністерством оборони України та ПАТ Інноваційні стратегії , виходять за межі цивільної дієздатності Міністерства та порушують вимоги статей 20, 77, 92 ,96 Земельного Кодексу України та статей 1, 4 Закону України Про використання земель оборони , а відтак підлягають скасуванню.

Як вбачається з пояснень Кабінету Міністрів України на момент укладення вищевказаних договорів діяло доручення Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 4889/3/1-07 щодо зупинення операцій з реалізації та передачі земель оборони, крім безоплатної передачі конкретних земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного та житлового призначення разом з цими об'єктами, до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України.

Міністерство оборони України не наділено повноваженнями стосовно розпорядження землями оборони за відсутності відповідних рішень Кабінету Міністрів України.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що в матеріалах справи відсутні докази того, що Кабінетом Міністрів України, як власником спірної земельної ділянки було надано згода на розпорядження спірною земельною ділянкою Міністерству оборони України, як і не було прийнято рішень про припинення права користування спірною земельною ділянкою.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що Міністерство оборони України, під час укладення спірних договорів, діяло з перевищенням повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки у даному випадку, вирішення питання щодо припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою могло бути здійснено лише власником земельної ділянки, а саме державою в особі Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що: судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.; зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України); відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що укладення спірних договорів відбулося з порушенням вимог чинного на той час законодавства щодо розпорядження землями оборони та укладення договорів позивачем-2 без відповідного обсягу цивільної дієздатності, що є підставою для визнання таких договорів недійсними на підставі ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України. Зазначеного суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не врахував та прийшов до помилкових висновків про те, що при укладанні оспорюваних договорів сторонами не було допущено порушень діючого законодавства.

Щодо поданого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності від 10.10.2017 року № 17\10-5 (а.с. 52-54 том 1) колегія суддів зазначає на наступне.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України ).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України ).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України .

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України Про прокуратуру та частиною другою статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом , звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи).

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України (у зазначеній редакції) органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Отже, якщо в передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Висновки про те, що державі через утворені нею органи, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення - є неправильними.

Так в позовній заяві прокурор вказує, що Кабінету Міністрів України не було відомо про допущення порушень прав держави на частину земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Стуса, 1 (військове містечко №102).

Колегія суддів вважає зазначене твердження прокурора необґрунтованим, оскільки Кабінету Міністрів України та прокуратурі було відомо про наявність укладених між Міністерством оборони України та ПАТ НЗВКІФ Інноваційні стратегії договорів №270/3/124-07р. та № 270/3/136-07 р.

Так, на виконання доручення засідання Кабінету Міністрів України від 22.04.2009 та доручень Уряду робочою групою у складі фахівців Головного контрольно-ревізійного управління, Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, Кабінету Міністрів України, міністерств оборони, внутрішніх справ, економіки, релігійного розвитку та будівництва України, Фонду державного майна України проведено перевірку правомірності прийнятих Міністерством оборони України рішень щодо передачі органам виконавчої влади та місцевого самоврядування земель оборони, надання згоди на зміну цільового правління та відмови від використання таких земель, прийнятих в період з 24.12.2007 по 01.04.2009 рік.

Перевіркою було встановлено, що Департамент надлишкового майна та земель під видом спільної діяльності у будівництві житла для військовослужбовців Збройних Сил України та їх сімей фактично здійснив продаж земельних ділянок ЗАТ Інноваційні стратегії в м. Одеса по вул. Гагаріна 19-21, площею 1,0 га за 14.7 грн. і по вул. Віктора Стуса, 1 площею 0,91 га. за 1,5 млн. гривень. (а.с. 58 том 1)

Матеріали проведеного контрольного заходу передано Генеральній прокуратурі України та Міністерству внутрішніх справ для відповідного реагування.

Інформацію про результати перевірки направлено до Комітету Верховною Ради України з питань національної безпеки і оборони та Кабінету Міністрів України з пропозицією доцільності доручення відповідним центральним органам виконавчої влади вжити заходи щодо усунення виявлених порушень законодавства. (а.с.55-60 т.1).

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що Кабінету Міністрів України було відомо ще в 2009 року про укладені між Міністерством оборони України та ПАТ НЗВКІФ Інноваційні стратегії договори №270/3/124-07р. та №270/3/136-07р, а також про можливі порушення під час укладення таких договорів.

Оскільки як позивачі - Кабінет міністрів України , Міністерство оборони України (з часу укладання оспорюваних угод), квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса (підпис заступника начальника голови КЕУ ЗС України наявний в довідці про загальну перевірку а.с. 41- 64 том 3), так і прокурор у встановлені законом строки для захисту права або інтересу не звернулися із зазначеним позовом, то відповідно у задоволені позовних вимог слід відмовити з підстав пропуску позовної давності.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що звертаючись з позовними вимогами заступником військового прокурора Південного регіону України було пропущено строк позовної давності, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №372/1387/13-ц від 06.06.2018 року, та постанові Верховного суду України від 16 січня 2019 року у справі № 910\15944\17

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник частково довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, отже наявні підстави для зміни мотивувальної частини судового рішення від 16.01.2018 року у справі № 910\16827\17 , визначені вимогами ст. 277 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника військового прокурора Південного регіону України на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2018 р. у справі № 910/16827/17 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2018 р. у справі № 910/16827/17 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині рішення залишити без змін.

Матеріали справи № 910/16827/17 повернути до місцевого господарського суду .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України

Повний текст постанови складено 05.04.2019р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Л.Г. Смірнова