Рішення

від 29.03.2019 по справі 916/363/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" березня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/363/18

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Кришталі Д.І.,

розглянувши справу №916/363/18,

за позовом: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_4),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „ІНВЕСТ-КУРОРТ-2" (код ЄДРПОУ 36436620, вул. Каманіна, буд. 2/1, м. Одеса, 65062),

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_2 (НОМЕР_5 виданий Київським РВ УМВС України в Одеській обл. від 07.06.1996р., АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2),

2) ОСОБА_3 (НОМЕР_6 виданий Київським РВ УМВС України в Одеській обл. від 10.06.1996р., АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3),

3) ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4),

про визнання права власності на нерухоме майно

Представники сторін:

ОСОБА_2 - особисто; представник ОСОБА_5;

Від ОСОБА_6 - ОСОБА_7

ВСТАНОВИВ:

26.02.2018 за вх. №393/18 до господарського суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „ІНВЕСТ-КУРОРТ-2" про визнання за позивачем права власності на 1/5 нежитлової будівлі клубу-їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, та належить відповідачу на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_7 від 11.06.2009.

26.02.2018 до господарського суду Одеської області ОСОБА_1 було подано заяву (вх. № 4-20/18) про забезпечення позову до подання позовної заяви. Ухвалою господарського суду Одеської області (суддя Никифорчук М.І.) від 27.02.2018 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову було задоволено частково.

Ухвалою від 03.03.2018 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20.03.2019.

20.03.2019 від представника відповідача надійшла заява про залучення третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Ухвалою від 20.03.2018 до участі у справі було залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Підготовче засідання відкладено на 12.04.2018.

23.03.2018 відповідачем подано відзив на позовну заяву.

11.04.2018 від третіх осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшли пояснення щодо позову.

12.04.2018 підготовче засідання відкладено на 26.04.2018.

26.04.2018 представником позивача подано клопотання про зупинення провадження справі до набрання законної сили рішенням суду у справі №916/761/18.

Ухвалою від 26.04.2018 підготовче засідання відкладено на 15.05.2018.

04.05.2018 від представника позивача повторно надійшло клопотання про зупинення провадження.

Судове засідання 15.05.2018 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.

15.05.2018р. від ОСОБА_4 надійшла заява про вступ до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору в порядку ст.50 ГПК України.

Ухвалою від 21.05.2018 підготовче засідання призначено на 04.06.2018.

Ухвалою від 22.05.2018 ОСОБА_6 залучено до участі у справі.

24.05.2018 представником ОСОБА_6 подано позовну заяву, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Ухвалою від 29.05.2018 прийнято позовну заяву (за вх.№ 1053/18 від 24.05.2018р.) третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 про скасування рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 , оформлене протоколом від 03.06.2016, до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „ІНВЕСТ-КУРОРТ-2", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_2, 2) ОСОБА_3, 3) ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно у справі №916/363/18, об'єднавши їх в одне провадження.

04.06.2018 представником ОСОБА_6 подано клопотання про розгляд справи спочатку у зв'язку зі вступом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, яке задоволено ухвалою від 04.06.2018.

Також, 04.06.2018 представником позивача подано клопотання про призначення будівельно-технічної та будівельно-оціночної експертизи.

04.06.2018 представником відповідача також подано клопотання про призначення експертизи.

26.06.2018 від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшли пояснення третіх осіб щодо позову ОСОБА_6

26.06.2018 від представника ОСОБА_6 надійшли пояснення щодо первісного позову ОСОБА_1, подано клопотання про витребування доказів, заперечення на клопотання ОСОБА_1 та ТОВ Інвест-курорт-2 про призначення експертизи.

09.07.2018 клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі залишено без задоволення. Також ухвалою від 09.07.2018 клопотання ОСОБА_1 та ТОВ Інвест-курорт-2 про призначення експертизи залишено без задоволення.

Підготовче засідання відкладено на 16.07.2018.

16.07.2018 представником позивача подано додаткові пояснення до позову.

16.07.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання до 25.07.2018.

19.07.2018 представником відповідача подано додаткові докази.

Судове засідання 25.07.2018 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді у відрядженні.

31.07.2018 ухвалою призначено підготовче засідання на 17.08.2018.

16.08.2018 представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення по суті справи №916/1035/18.

17.08.2018 представником ОСОБА_6 подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

Ухвалою від 17.08.2018 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням по справі №916/1035/18, вказану ухвалу скасовано постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2018, справу направлено до господарського суду Одеської області для нового розгляду.

Ухвалою від 27.11.2018 підготовче засідання призначено на 06.12.2018.

06.12.2018 від ОСОБА_6 надійшла заява про залишення її позовної заяви без розгляду, яка задоволена ухвалою від 06.12.2018.

06.12.2018 представником ОСОБА_6 подано клопотання про приєднання до матеріалів судової практики.

06.12.2018 закрито підготовче провадження, оголошено перехід до розгляду справи по суті, призначено судове засідання на 03.01.2019.

10.12.2018 ухвалою суду зупинено провадження у справі до розгляду касаційної скарги на ухвалу господарського суду від 17.08.2018. Ухвалою Верховного Суду від 20.12.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №916/363/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КУРОРТ-2" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2018 на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Водночас 05.12.2018 відповідачем було подано ідентичну касаційну скаргу через Південно-західний апеляційний господарський суд.

Ухвалою від 15.01.2019 було відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №916/363/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КУРОРТ-2" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2018.

11.02.2019 від представника ОСОБА_6 надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою від 11.02.2019 поновлено провадження у справі, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 04.03.2019.

04.03.2019 представником ОСОБА_6 подано письмово виступ у судових дебатах, а також судову практику.

04.03.2019 відкладено розгляд справи по суті на 20.03.2019.

20.03.2019 відкладено розгляд справи по суті на 29.03.2019.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що була учасником ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 . Зазначає, що стала учасником відповідача у зв'язку із внесенням змін до установчих документів, державна реєстрація яких відбулась 07.06.2016. Вказує, що підставою для внесення змін до Статуту відповідача стали: протокол загальних зборів; договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 03.06.2016, укладений між продавцями: ОСОБА_6, представником ОСОБА_8 та покупцями: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом 03.06.2016 за номером 3080; акт прийому-передачі частки у статутному капіталі від 03.06.2016. В результаті вказаного позивач стала власником частки у статутному капіталі відповідача у розмірі 20%.

Вказує, що реалізувала своє право на вихід зі складу учасників відповідача. Відповідно до Статуту Товариства, учасник може вийти з Товариства, попередивши про це інших учасників за один місяць до виходу. При цьому заява була вручена під розписку директору відповідача 19.01.2018.

Посилається на те, що датою виходу зі складу Товариства було 20.02.2018, оскільки право виходу є незалежним від згоди інших учасників.

Позивач вважає, що наслідком виходу позивача зі складу учасників є повернення майна, переданого до статутного капіталу, у натуральній формі, оскільки статутом передбачено обов'язковий та пріоритетний порядок саме такого повернення вкладу.

При цьому вказує, що повернення вкладу має відбуватись одночасно із виходом у зв'язку з тим, що законодавством не встановлено строку для повернення майна у натуральній формі, на відміну від виплати вартості частини майна товариства.

Посилається на те, що відсутність рішення загальних зборів учасників робить неможливим підписання акту приймання-передачі майна, що є порушенням прав позивача. Вказує, що позачергові загальні збори мали бути скликані відповідно до п. 10.9 Статуту Товариства. Голова Товариства направив учасникам повідомлення про проведення загальних зборів, втім 19.02.2018 прибули лише учасники, що у сукупності володіють лише 40% голосів, тобто позачергові збори були неправомочними.

Отже, станом на 20.02.2018 загальні збори учасників товариства не відбулись, відповідно не було прийнято рішення про передачу майна позивачу.

У додаткових поясненнях позивач вказує, що учасник, який виходить з товариства, має право на отримання грошової суми, яка визначається пропорційно від вартості майна товариства із врахуванням його частки в статутному капіталі. Посилається на те, що у будь-якому випадку необхідно провести оцінку майна товариства, аби визначити його реальну вартість, оскільки законодавство містить поняття майно товариства , а не частина статутного капіталу . Отже, порядок дій при виході учасника позивач вбачає наступним: - визначення вартості майна товариства на момент виходу учасника; - визначення грошової суми, яку має одержати учасник, що виходить, яка дорівнює частці вартості майна товариства пропорційно розміру його частки в статутному капіталі; - за домовленістю з товариством замінити виплати цієї суми переданням майна товариства на відповідну суму. Тому, вважає, що законодавство не оперує поняттям повернення вкладу, що був внесений учасником, який виходить , а вартість частини майна (а не вкладу) виплачується або грошима (за замовчуванням), або в натуральній формі (за домовленістю).

Зазначає, що у даній справі, враховуючи положення статуту, при виході учаснику повертається саме вклад, тобто частина нерухомого майна. При цьому до такого виду повернення при виході учасника не застосовується строк у 12 місяців, а тому майно має бути повернуто з дати виходу, якщо ж у такому випадку відбувається прострочка виконання, то право учасника є порушеним.

У відзиві на позовну заяву від 23.03.2018 відповідач зазначив, що вирішення питання щодо повернення в натуральній формі частки у статутному капіталі знаходиться у компетенції загальних зборів учасників Товариства, які не були проведені 19.02.2018 в силу бездіяльності та умислу учасників відповідача, які не з'явились. Вказує, що визнає обставини, викладені у позовній заяві, не заперечує проти задоволення позову, вимоги позивача визнає.

У поясненнях третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказують, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю. Зазначають, що товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі виключно за згодою товариства.

У поясненнях третьої особи ОСОБА_6 зазначає, що первісний позов не може бути задоволений, оскільки у ОСОБА_1 не виникло право на звернення до суду. Зазначає, що внесок може бути повернутий в строк до 12 місяців з дня виходу учасника. Вказує, що ОСОБА_1 не вносила ніякого майна в натуральній формі до статутного капіталу, а придбала свою частку в розмірі 20% у статутному капіталі, а тому позивач не є засновником, а є учасником. Просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 включено до складу учасників Товариства ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 протоколом №03/06/2016 Загальних зборів учасників Товариства від 03.06.2016 на підставі договору купівлі-продажу.

Даним рішенням Загальних Зборів було погоджено рішення учасника ОСОБА_9 відступити належну йому частку у розмірі 20%, що становить 1020000,00 грн. в статутному капіталі Товариства шляхом укладення договору купівлі-продажу громадянці ОСОБА_1 (п.3 порядку денного); прийнято до складу учасників Товариства ОСОБА_1 (п.4 порядку денного); вирішено у зв'язку зі зміною складу учасників Товариства внести відповідні зміни до Статуту, викласти його в новій редакції та провести державну реєстрацію Статуту Товариства (п.5 порядку денного).

Підставою для внесення змін до статуту, крім вищевказаного протоколу був також Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 03.06.2016, укладений між Продавцями: ОСОБА_6, ОСОБА_10, від імені якого діяла ОСОБА_11, з однієї сторони, та Покупцями: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, з іншої сторони, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, ОСОБА_12, 03.06.2016 року за номером 3095. За цим договором ОСОБА_1 купила частку 20%, що становить 1020000,00 грн.

Крім того, між ОСОБА_1 та ОСОБА_9, від імені та в інтересах якого діяла ОСОБА_11 було підписано акт прийому-передачі частки у статутному капіталі від 03.06.2016, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв частку у розмірі 20% у статутному капіталі ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 , вартість якої складає 1020000,00 грн.

Відповідно до положень Договору купівлі-продажу від 03.06.2016 року, право власності на вказану частку Статутного капіталу Товариства у покупців виникає з моменту нотаріально посвідчення цього Договору (п.13).

Таким чином, позивач стала власником частки статутного капіталу ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 у розмірі 20% , що становить 1020000,00 грн.

Відповідно до п.4.1. Статуту для забезпечення діяльності Товариства створено статутний капітал у розмірі 5100000,00 грн. за рахунок внеску до статутного капіталу Товариства нежитлової будівлі клубу-їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5.

Державна реєстрація змін до установчих документів відбулась 07.06.2016, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

19.01.2018 позивач реалізувала своє право виходу зі складу учасників Товариства шляхом подання відповідної заяви, підпис на якій засвідчено ОСОБА_13, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №113.

Відповідно до пункту 11.4. Статуту Товариства, учасник може вийти з Товариства, попередивши про це інших Учасників шляхом подання заяви за один місяць до виходу.

Згідно з ч.1 ст. 148 ЦК України (у редакції на час підписання відповідної заяви) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню.

Заява про вихід зі складу ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 , справжність підпису позивача на якій нотаріально засвідчена, була вручена під розписку директору ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 19.01.2018 року ОСОБА_14.

Отже, порядок повідомлення про вихід із складу учасників Товариства, передбачений статтею 148 Цивільного кодексу України та пунктом 11.4. Статуту ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 , позивачем дотримано.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 №13 Про практику розгляду судами корпоративних спорів при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК України та Закону про господарські товариства учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства.

Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Аналогічні положення також викладені у Постанові Пленуму ВГСУ від 25.02.2016 №4 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин (п.4.12). Встановлюючи момент виходу учасника з товариства, господарським судам слід враховувати, що таким моментом є дата спливу строку, передбаченого частиною першою статті 148 ЦК України, або інша дата, зазначена у заяві учасника, якщо така дата визначена з дотриманням вимог цієї норми ЦК України.

Датою виходу позивача зі складу ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 є 20.02.2018 року.

Як зазначає позивач, наслідком виходу позивача зі складу учасників ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 є повернення йому майна, переданого ним, як внесок до статутного капіталу, в натуральній формі, а 19.02.2018р. на обумовлену у повідомленні годину на позачергові Загальні збори учасників ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 прибули лише учасники, (представники) учасників, що у сукупності володіють лише 40% голосів від загальної кількості (ОСОБА_1, представник ОСОБА_15), тобто позачергові ЗЗУ Товариства були неправомочні за відсутності кворуму. Присутніми було складено підписано протокол №19/02/2018 від 19.02.2018 року про непроведення позачергових ЗЗУ Товариства

Отже, як стверджує позивач, станом на 20.02.2018 року позачергові загальні Збори учасників ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 не відбулись (з вини ОСОБА_2 та ОСОБА_3.), відповідно не було прийнято рішення про передачу майна позивачу, що вийшов, відповідно не було підписано Акту приймання-передачі майна (вкладу), відповідно позивачу не було повернуто в натуральній формі вклад (майно), що, на думку Позивача, є порушенням його права власності, за захистом якого позивач звертається із даною позовною заявою до господарського суду Одеської області.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення , невизнання або оспорювання , кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.2 статті 148 ЦК України, учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Відповідно до статті 54 Закону України Про господарські товариства , при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Позивач посилається на п.11.5 Статуту Товариства, яким передбачено, що при виході Учасника з Товариства майно, передане Учасником Товариству як внесок до Статутного капіталу, повертається йому в натуральній формі в строк до 12 місяців з дня виходу Учасника із Товариства. При наявності згоди учасника, що виходить з Товариства, йому може бути виплачена вартість частини майна Товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі Товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Вартість частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, визначається у порядку, передбаченому рішенням Загальних зборів учасників на одну із звітних дат протягом 12 місяців із дня прийняття рішення про вихід цього учасника.

Як вже зазначено вище, згідно з ч.2 ст. 148 ЦК України (в редакції, яка була чинною на час подання заяви про вихід ОСОБА_1 учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Відповідно до ч.1 ст. 54 Закону України Про господарські товариства (була чинною на момент подання заяви про вихід), При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що законодавством передбачено обов'язковість згоди товариства на повернення вкладу учасника в натурі при його виході.

Наведені положення законодавства України є імперативними і не можуть бути зміненими статутними документами товариства.

У даному випадку п.11.5. Статуту Товариства не може вважатися таким, що встановлює обов'язковість повернення майна, переданого до статутного капіталу, в натуральній формі навіть без згоди товариства, оскільки це суперечить законодавству.

При цьому позивач вважає даний пункт статуту пріоритетним перед вимогами законодавства лише у частині, що стосується повернення у натуральній формі вкладу учасника, але вимоги даного пункту щодо повернення вкладу у строк до 12 місяців з дня виходу учасника із Товариства, вважає такою, що суперечить законодавству, оскільки такий строк передбачено, на думку позивача, для здійснення виплати частини вартості майна товариства, пропорційній частці учасника у статутному капіталі.

Із зазначеним суд не може погодитись, оскільки ч.4 ст. 57 ГК України визначено, що статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

У будь-якому випадку застосовною є пряма вказівка законодавства, якщо диспозитивний вибір не передбачений відповідними нормативно-правовими актами.

Таким чином, положеннями статуту товариства не може бути змінено порядок прийняття рішення щодо повернення вкладу, який встановлений ст. 54 Закону України Про господарські товариства та ст. 148 ЦК України, оскільки вказані норми не передбачають можливість встановлення у Статутах обов'язку товариства повернути майно в натурі.

Що стосується посилання на відсутність встановленого законодавством 12-місячного строку повернення майна в натурі, то у даному випадку закон у даному випадку надає можливість учасникам товариства погодити такі строки самостійно, оскільки відповідно до абз.4 ч.2 ст. 148 ЦК України передбачено, що порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Більше того, суд звертає увагу, що відповідно до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 03.06.2016 ОСОБА_1 стала власником частки статутного капіталу ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ- 2 у розмірі 20% , що становить 1020000,00 грн.

Фактично, відповідно до даного договору купівлі-продажу, позивач отримав не нерухомість, а частку у розмірі 20%, тобто будь-якого нерухомого майна, яке належало позивачу на праві власності, до статутного капіталу ТОВ ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 не передавалось.

У п.11.5 Статуту, на який, в свою чергу, посилається позивач, зазначено, що при виході учасника з товариства, майно, передане учасником товариству, як внесок до статутного капіталу, повертається йому в натуральній формі в строк до 12 місяців з дня виходу учасника з товариства. Як зазначено вище, вказаний пункт статуту не може застосовуватись у розумінні його обов'язковості щодо повернення майна, переданого до статутного капіталу, в натуральній формі навіть без згоди товариства, оскільки це суперечить законодавству.

Більше того, вказаний пункт передбачає повернення майна учаснику, яким таке майно було внесено до статутного капіталу.

Однак, як встановлено судом, ОСОБА_1 не вносила майна як внесок до статутного капіталу товариства, а придбала частку у статутному капіталі Товариства 03.06.2018 у ОСОБА_8

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, товариство було зареєстроване 21.04.2009, а статутний капітал товариства відповідно до положень статуту та ст. 144 ЦК України повинен був бути сформований до 21.04.2010, тобто до того, як ОСОБА_1 купила частку в розмірі 20% у статутному капіталі.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (довідка 110529291 від 13.01.2018), Товариство з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 набуло права власності на нежитлову будівлю клубу-їдальні за адресою: АДРЕСА_6, 28.09.2009 на підставі свідоцтва про право власності, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 11.06.2009 НОМЕР_8.

Таким чином, будь-якого нерухомого майна, яке належало б позивачу на праві власності до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю ІНВЕСТ-КУРОРТ-2 ним не передавалось, що унеможливлює задоволення заявлених позовних вимог саме про визнання права власності на частину об'єкта нерухомості.

Також, суд зазначає, що відповідно до п.10.5. Статуту Товариства, до кола питань, які є виключною компетенцією Загальних Зборів Учасників належать, зокрема, прийняття рішення щодо будь-яких дій стосовно майна, переданого Товариству Учасниками у власність як вклад до Статутного капітану; виключення учасника із товариства; внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу.

Згідно з п.10.6. Статуту Товариства, питання, віднесені до виключної компетенції Загальних Зборів Учасників Товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу Товариства.

Положеннями статті 61 Закону України Про господарські товариства передбачено, що позачергові загальні збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного капіталу. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів.

Відповідно до положень пункту 10.7. Статуту Товариства, загальні збори скликаються Головою Товариства за необхідністю, але не рідше одного разу на рік. Будь-хто з Учасників Товариства вправі вимагати розгляду питання на Зборах Учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку Зборів.

Положеннями п. 10.9. Статуту Товариства визначено, що позачергові Загальні Збори Учасників скликаються Головою Товариства у випадках виходу Учасника (Учасників) з Товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси Товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення Статутного капіталу або у разі неплатоспроможності Товариства.

Отже, оскільки питання виходу Учасника із Товариства пов'язане із діями щодо майна Товариства (передання частини нерухомого майна у власність Учаснику, що виходить), із зміною складу Учасників Товариства, із зміною (зменшенням) розміру Статутного капіталу, із необхідністю внесення у зв'язку із цим змін до Статуту та відомостей про Товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань, та здійснення їх державної реєстрації, а прийняття рішень із вище перелічених питань відноситься, згідно із Статутом Товариства, до виключної компетенції Загальних Зборів Учасників Товариства.

Суд звертає увагу, що господарські суди не можуть приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів (п.2.10 Постанови Пленуму ВГСУ №4).

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту суперечить закону та суті корпоративних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 ГК України, майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Згідно ст. 139 ГК України, майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів. Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про господарські товариства (чинна на час виникнення відповідних правовідносин) товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

До того ж, згідно зі ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

На підставі зазначеної норми відповідач набув права власності на передане позивачем до статутного фонду майно, яке не підлягає поверненню в натуральній формі без згоди на це товариства та його учасників.

Вказане відповідає правовій позиції ВС (постанова від 29.05.2018 по справі №911/2405/17).

Згідно з положеннями ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ч.ч.1,2 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Ст. 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Ч.ч.1-3 ст. 325 ЦК України визначає, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Положеннями ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Системний аналіз вказаних норм дає змогу зробити висновок, що виключно товариство з моменту внесення до статутного капіталу певного майна, може приймати будь-які рішення щодо нього, оскільки являється єдиним власником такого майна. Таким чином, згода товариства як власника майна на передання останнього в натурі є обов'язковою.

Вказане відповідає також правовій позиції ВС, яка викладена у постанові Постанова від 29.05.2018 по справі № 911/2405/17, в якій зазначено, що гідно зі ст. 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. На підставі зазначеної норми відповідач набув права власності на передане позивачем до статутного фонду майно, яке не підлягає поверненню в натуральній формі без згоди на це товариства та його учасників.

Суд зазначає, що однією з підстав для звернення ОСОБА_1 з позовом вказала те, що на загальних зборах, скликаних Головою Товариства ОСОБА_15. - не було вирішено питання про виплату належної їй частки у статутному капіталі Товариства з вини двох його учасників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які не з'явились на вказані збори, що не дало змогу сформувати кворум, втім, матеріали справи містять (т.1 а.с. 119-122) докази скликання загальних зборів учасників іншим головою Товариства.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 66, 139 ГК України, ст.ст. 11, 15,16,115, 148, 319, 321, 328 ЦК України, ст.ст. 12, 54, 61 Закону України Про господарські товариства , ст.ст. 13, 73, 74, 76, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_4) до Товариства з обмеженою відповідальністю „ІНВЕСТ-КУРОРТ-2" (код ЄДРПОУ 36436620, вул. Каманіна, буд. 2/1, м. Одеса, 65062), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2), ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3), ОСОБА_6 (АДРЕСА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4) про визнання права власності на нерухоме майно.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 29.03.2019. Повний текст рішення складено та підписано 08 квітня 2019 р.

Суддя Р.В. Волков