Постанова

від 03.04.2019 по справі 237/143/16-ц

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/870/19

237/143/16-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2019 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 237/143/16-ц

Номер провадження 22-ц/804/870/19

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Гаврилової Г.Л., Кочегарової Л.М.,

секретар - Герасимова Г.Є.

сторони:

позивач - Приватне підприємство агрофірма Пречистівське

відповідачі - ОСОБА_4, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Ново - Шахтарське

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи

апеляційну скаргу Приватного підприємства агрофірма Пречистівське

на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 26 грудня 2018 року, у складі судді Сенаторова В.А., повний текст рішення складено 08 січня 2019 року,

В с т а н о в и в:

У лютому 2016 року Приватне підприємство агрофірма Пречистівське (далі - ПП АФ Пречистівське ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання поновленим договору оренди землі від 17 листопада 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПП АФ Пречистівське , на той самий строк і на тих самих умовах до 17 листопада 2020 року, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 17 листопада 2010 року у викладеній в позовній заяві редакції, зобов'язання реєстраційної служби Мар'їнського районного управління юстиції Донецької області провести державну реєстрацію права оренди земельної ділянки відповідно до додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

В мотивування позову зазначило, що 17 листопада 2010 року між ПП АФ Пречистівське та ОСОБА_4 укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 5,84 га, яка розташована на території Новоукраїнської сільської ради Мар'їнського району Донецької області, строком на п'ять років. Цього ж дня укладений між сторонами договір зареєстрований Мар'їнським районним відділом Донецької регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що в державному реєстрі земель зроблено відповідний запис.

До закінчення строку дії зазначеного договору позивач скористався передбаченим ст.33 Закону України Про оренду землі та умовами договору переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк з 17 листопада 2015 року, про що направив ОСОБА_4 рекомендовані листи про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк від 07 вересня 2015 року № 158 та від 05 жовтня 2015 року № 179. До цих листів позивач додав проект додаткової угоди, якою запропоновано змінити умови договору оренди щодо строку його дії, поновивши договір на новий строк; інші умови договору залишено в попередній редакції.

Однак ОСОБА_4 відмовився отримувати вказані листи, у зв'язку з чим поштові відправлення з листами були повернуті ПП АФ Пречистівське . Протягом місяця з дня закінчення строку дії договору оренди землі ОСОБА_4 не направив позивачу лист-повідомлення з письмовими запереченнями у поновленні договору оренди землі.

Про обізнаність ОСОБА_4 щодо необхідності направлення позивачу після закінчення строку Договору листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі свідчить направлення ним у жовтні 2013 року листа - повідомлення, яким він повідомив ПП АФ Пречистівське про намір з 2014 року самостійно використовувати земельну ділянку, яка є предметом договору оренди, на що останнім була надана відповідь про належне виконання позивачем умов договору оренди, строк дії якого спливає 17 листопада 2015 року.

Крім того, після закінчення строку дії договору позивач продовжував користуватися земельною ділянкою, проводив польові роботи під урожай 2016 року та сплачував щомісячно єдиний податок четвертої групи для сільськогосподарських товаровиробників.

У зв'язку з викладеними обставинами позивач вважав, що строк дії укладеного між ОСОБА_4 та ПП АФ Пречистівське договору оренди землі є автоматично продовженим, тому 25 грудня 2015 року, після закінчення строку дії цього договору, останнє направило відповідачу листа № 240 з пропозицією укласти додаткову угоду до договору оренди землі від 17 листопада 2010 року про його поновлення, яка в обов'язковому порядку мала бути укладена сторонами у місячний строк. Проте ОСОБА_4 зволікав з укладенням додаткової угоди, що порушує права позивача.

19 травня 2016 року ПП АФ Пречистівське звернулося з позовом до ОСОБА_4 та сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Ново-Шахтарське (далі - СТОВ Ново-Шахтарське ) про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації.

У зазначеній позовній заяві ПП АФ Пречистіське посилалося на обставини, викладені в його позовній заяві до ОСОБА_4 про визнання поновленим договору оренди землі і визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди, зобов'язання вчинити певнні дії.

Також позивач зазначав, що 02 лютого 2016 року ОСОБА_4 уклав з СТОВ Ново-Шахтарське договір оренди земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_4 (кадастровий номер НОМЕР_1), яка розташована на території Новоукраїнської сільської ради Мар'їнського району Донецької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 29 лютого 2016 року державний реєстратор Великоновосілківського районного управління юстиції Донецької області здійснив державну реєстрацію зазначеного договору оренди землі.

Позивач вважав, що зазначений правочин є недійсним, оскільки порушує його переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки від 17 листопада 2010 року, гарантоване ст. 33 Закону України Про оренду землі та просив:

-визнати недійсним договір оренди землі (кадастровий номер НОМЕР_1) від 02 лютого 2016 року (дата державної реєстрації права оренди 29 лютого 2016 року), яка розташована на території Новоукраїнської сільської ради Мар'їнського району Донецької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений між ОСОБА_4 та СТОВ Ново-Шахтарське ;

- зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, вчиненої 29 лютого 2016 року на підставі договору оренди землі від 02 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та СТОВ Ново-Шахтарське ;

- вирішити питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Мар'їнського районного суду Донецької області від 26 травня 2016 року справи за зазначеними позовами ПП АФ Пречистівське були об'єднані в одне провадження.

Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 31 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року, в задоволенні позову ПП АФ Пречистівське відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року касаційну скаргу ПП АФ Пречистівське відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року заяву ПП АФ Пречистівське задоволено частково, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року та рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 31 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В березні 2018 року позивач уточнив позовні вимоги, виключено вимоги щодо зобов'язання здійснення державної реєстрації права оренди земельної ділянки за ПП АФ Пречистівське та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за СТОВ Ново-Шахтарське .

Крім цього, посилаючись на ті обставини, що реалізація позивачем права на поновлення договору оренди землі від 17 листопада 2010 року була здійснена позивачем з дотриманням вимог встановлених частинами 1- 6 ст.33 Закону України Про оренду землі , але ОСОБА_4 уклав з СТОВ Ново-Шахтарське договір оренди земельної ділянки, чим порушив права і законні інтереси позивача щодо користування цією земельною ділянкою з 17 листопада 2015 року по 17 листопада 2020 року, і з зазначених причин ПП АФ Пречистівське фактично не користується вказаною земельною ділянкою, та тепер частково зазначений строк вже сплив, позивач уточнив вимоги в частині визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_4 та ПП АФ Пречистівське , а саме в частині строку дії договору, викладеному в п.8, зазначив, що договір укладено (поновлено) на 5 (п'ять) років.

Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 26 грудня 2018 року, з урахуванням ухвали від 08 січня 2019 року про виправлення описки, в задоволенні позову ПП АФ Пречистівське до ОСОБА_4, СТОВ Ново - Шахтарське про визнання поновленим договір оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, визнання укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі; про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач ПП АФ Пречистівське , в особі його представника Чаус В.І., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Зокрема зазначив, що суд першої інстанції встановив обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги та визначив відповідні до них правовідносин, однак неправильно застосував норми матеріального права, що їх регулюють. Зокрема, суд не застосував до спірних правовідносин положення частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі та статті 764 ЦК України, згідно з якими у разі якщо, орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Оскільки позивач продовжував користуватися земельною ділянкою ОСОБА_4 після закінчення строку договору оренди, а ОСОБА_4 не направив йому лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди, укладений між сторонами договір оренди землі є автоматично продовженим, тому згідно з частиною восьмою статті 33 Закону України Про оренду землі додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами в обов'язковому порядку у місячний строк, однак суд положень зазначеної норми до спірних відносин не застосував.

Судом не враховано висновків щодо застосування подібних норм права, викладених в постановах Верховного Суду України, зокрема по цій справі, та суд в порушення ст.417 ЦПК України під час нового розгляду справи не виконав вказівки, що містяться в зазначеній постанові Верховного Суду України.

Суд, через неправильну оцінку наданих позивачем доказів, дійшов необгрунтованого висновку, що орендодавцем у 2013 році, тобто ще до спливу строку дії договору, повідомлено орендаря ПП АФ Пречистівське про намір не продовжувати строк дії договору, та без врахування того, що правовідносини по договору фактично тривали протягом 2014 -2016 років, тобто після терміну, про який ОСОБА_4 повідомив у своєму зверненні від 10 жовтня 2013 року, що свідчить про відмову ОСОБА_4 від намірів самостійно використовувати земельну ділянку.

Відповідач ОСОБА_4 порушивши переважне право ПП АФ Пречистівське перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, уклав відповідний договір оренди землі з СТОВ Ново-Шахтарське , що свідчить про те, що відповідач не мав наміру самостійно використовувати свою земельну ділянку.

Судом винесено рішення у порушення ч.ч. 6, 8, 9 ст.33 Закону України Про оренду землі .

Судом неправильно визначені правовідносини, які виникли між ПП АФ Пречистівське та ОСОБА_4, дійшовши висновку, що між ними виникли правовідносини щодо права власності на землю, хоча фактично мають місце правовідносини щодо права користування землею.

Судом було зазначено, що договір оренди землі від 02 лютого 2016 року укладений між ОСОБА_4 і СТОВ Ново-Шахтарське є дійсним, посилаючись на норми ст.ст. 626, 627, 792 ЦК України, ст.124 ЗК України, ст.1 Закону України Про оренду землі , при цьому не звернув уваги, що орендодавець ОСОБА_4 у цьому випадку не був вільним у виборі контрагента для укладення договору оренди землі, так як був зобов'язаний дотримуватись умов договору оренди землі від 17 листопада 2010 року, укладеного з ПП АФ Пречистівське , а також вимог ст. 13, 33 Закону України Про оренду землі .

Відповідно до положень ст.360 ЦПК України представником відповідачів - ОСОБА_7 на адресу апеляційного суду подано відзив, в якому вона посилається на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ПП АФ Пречистівське - Чауса В.І., який просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ПП АФ Пречистівське , заперечення проти апеляційної скарги представника відповідачів - ОСОБА_7, та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, з таких підстав.

Згідно положень п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст.375 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що направлення відповідачем до закінчення строку дії договору оренди повідомлення про відсутність у нього, як власника земельної ділянки, наміру поновлювати договір оренди на новий строк після закінчення терміну дії договору, не створює будь-яких прав та обов'язків для сторін у розумінні ст. 33 Закону України Про оренду землі . Проте, орендодавець ОСОБА_4 не отримав листи ПП АФ Пречистівське від 07 вересня 2015 року та від 05 жовтня 2015 року, не був повідомлений про намір орендаря скористатися переважним правом укладення договору на новий строк. При цьому, свою волю щодо питання непродовження орендарю договору оренди орендодавцем було виявлено ще в 2013 році у письмовій формі, останній був впевненим, що надана позивачу заява від 10 жовтня 2013 року є достатньою для розуміння про те, що договір оренди землі, укладений з ПП АФ Пречистівське , не підлягає пролонгації. Отже, ще до спливу строку дії договору орендареві була відома і зрозуміла воля орендодавця, яка була спрямована на припинення відносин оренди землі з ПП АФ Пречистівське .

Встановив, що орендар припинив використання ділянки у листопаді 2015 року, припинив розрахунки з орендодавцем з орендної плати, суд дійшов висновку, що у цей час орендар не вважав себе зобов'язаним виконувати обов'язки за договором оренди, строк якого сплинув у листопаді 2015 року, та реалізовувати свої права орендаря. Та обставина, що орендна плата нібито нараховується на відповідних рахунках аналітичного та бухгалтерського обліку ПП АФ Пречистівське , не може свідчити про виконання зобов'язань із сплати орендної плати у договорі оренди землі і не має значення для вирішення цього спору.

Щодо доводів позивача з приводу мовчазної згоди орендодавця на продовження договору оренди землі , суд дійшов висновку, що мовчазна згода сторони у договорі може бути прийнята до уваги як форма виявлення волі лише у випадках встановлених законом або договором, зокрема, якщо до даного правочину письмова форма є необов'язковою, він може вважатися вчиненим за умови вчинення сторонами таких дій, що засвідчують їхню волю до настання бажаного правового результату (конклюдентні дії).

Суд також дійшов висновку, що укладений між ОСОБА_4 та СТОВ Ново-Шахтарське договір оренди землі є дійсним з огляду на положення ст.204 ЦК України. ОСОБА_4, як власник земельної ділянки, вільний у виборі контрагента для укладення договору оренди.

З таким висновком не можна не погодитися враховуючи наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та це підтверджується матеріалами справи, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, від 05 грудня 2008 року, виданого відділом земельних ресурсів у Мар'їнському районі Донецької області ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка (кадастровий номер НОМЕР_1), загальною площею 5,84 га ріллі, яка розташована на території Новоукраїнської сільської ради, Мар'їнського району Донецької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с. 15).

Відповідно до договору оренди землі від 17 листопада 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 (орендодавцем) та ПП АФ Пречистівське (орендар), орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Новоукраїнської сільської ради Мар'їнського району Донецької області (т.1 а.с.16-17).

Відповідно до п. 8 цього договору, договір укладено на 5 років; після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

17 листопада 2010 року вказаний договір був зареєстрований Мар'їнським районним відділом Донецької регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що в державному реєстрі земель вчинено запис за № АА007504-041016300073.

10 жовтня 2013 року ОСОБА_4 направив ПП АФ Пречистівське лист, в якому повідомив про намір самостійно використовувати свою земельну ділянку з 2014 року (т.1 а.с.18).

Листом від 12 жовтня 2013 року № 284 ПП АФ Пречистівське повідомило ОСОБА_4 про відсутність підстав для розірвання договору оренди землі, посилаючись на те, що строк його дії закінчується 17 листопада 2015 року (т.1 а.с.19).

07 вересня та 05 жовтня 2015 року ПП АФ Пречистівське направило ОСОБА_4 листи-повідомлення № № 158, 179, в яких повідомило про закінчення строку укладеного підприємством з ОСОБА_4 договору оренди землі та намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк. До листів-повідомлень додані проекти додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 17 листопада 2010 року (т.1 а.с.20, 21, 23, 24).

Поштові відправлення із вказаними листами-повідомленнями були повернуті на адресу ПП АФ Пречистівське у зв'язку з відмовою адресата від їх отримання (т.1 а.с.22, 25).

25 грудня 2015 року ПП агрофірма Пречистівське направило ОСОБА_4 листа № 240, в якому зазначено, що на виконання вимог пункту 8 договору оренди землі та статті 33 Закону України Про оренду землі орендар двічі письмово повідомляв орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, однак до закінчення строку договору заперечень щодо поновлення строку дії договору від орендодавця не надходило (т.1 а.с.26).

Крім того, в листі зазначено, що ПП агрофірма Пречистівське відповідно до умов договору та положень Закону України Про оренду землі після закінчення строку дії договору оренди землі користується земельною ділянкою ОСОБА_4 та сплачує обов'язкові платежі до бюджету з урахуванням оренди зазначеної ділянки. На підставі викладеного ПП АФ Пречистівське запропонувало ОСОБА_4 укласти додаткову угоду до договору оренди землі від 17 листопада 2010 року, яка має бути укладена сторонами в місячний строк в обов'язковому порядку.

02 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та СТОВ Ново-Шахтарське укладено договір оренди землі, державна реєстрація права оренди за цим договором зареєстровано 29 лютого 2016 року (т.1 а.с.114 - 119).

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України та Законом України Про оренду землі .

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно із частиною п'ятою статті 6 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16.

Відповідно до частин першої - п'ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, і відсутності протягом місяця повідомлення орендодавця про наявність заперечень та свого рішення.

Зазначений висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось сторонами, ОСОБА_4 не отримав листи ПП АФ Пречистівське щодо наміру останнього скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, а від так не був повідомлений про вказаний намір позивача.

Апеляційний суд вважає правильним висновок суду відносно того, що направлення відповідачем до закінчення строку дії договору оренди повідомлення про відсутність у нього, як власника земельної ділянки, наміру поновлювати договір оренди на новий строк після закінчення терміну дії договору, не створює будь-яких прав та обов'язків для сторін у розумінні ст. 33 Закону України Про оренду землі . Проте, свою волю щодо питання непродовження орендарю договору оренди орендодавцем було виявлено ще в 2013 році у письмовій формі, останній був впевненим, що надана позивачу заява від 10 жовтня 2013 року є достатньою для розуміння про те, що договір оренди землі, укладений з ПП АФ Пречистівське , не підлягає пролонгації.

Більш того, як пояснили в апеляційному суді представники відповідача ОСОБА_4, у жовтні 2015 року, працівник позивача ОСОБА_9 з'ясувала волю ОСОБА_4 по відношенню до заяви від 10 жовтня 2013 року щодо відсутності у останнього наміру продовження позивачу договору оренди землі на новий строк, а отже останньому було відомо про намір ОСОБА_4 на припинення відносин оренди землі з ПП АФ Пречистівське .

Статтею 3 ЦК України визначено, що однією із основних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді представники відповідача ОСОБА_4 пояснили, що фактично договір оренди землі був підписаний між ПП АФ Пречистівське та ОСОБА_4 одночасно з отриманням Державного акту на право власності на земельну ділянку, тобто у 2008 році, і саме з цього строку починається перебіг строку його дії.

Заперечуючи проти обставин укладення договору оренди землі саме у 2008 році та користування земельною ділянкою ОСОБА_4 з цього часу , представник позивача Чаус В.І. пояснив, що до 17 листопада 2010 року позивач користувався земельною ділянкою на підставі договору оренди земельної ділянки (паю).

З зазначеними запереченнями апеляційний суд не погоджується, враховуючи наступне.

У відповідності до вимог статті 3 Закону України про оренду землі об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Згідно з пунктом 17 Перехідних положень ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Пунктом 1 Перехідних положень Закону України Про оренду землі встановлено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Порядок укладення договорів оренди земельної частки (паю) урегульований розділом 10 Перехідні положення ЗК України, Указом Президента України від 03.12.1999 № 1529/99 Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки та постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. № 119 Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) .

Як вбачається із змісту зазначених положень законодавства, з часу отримання державного акту на право приватної власності на землю власник сертифіката на право на земельну частку (пай) набуває статусу власника конкретної земельної ділянки, тобто змінюється як предмет оренди, так і статус орендодавця (п. 17 розділу 10 Перехідні положення).

Таким чином, договір оренди земельної частки (паю) та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом і сторонами, оскільки за договором оренди земельної частки (паю) предметом договору є земельна частка (пай), а сторонами власник сертифіката на цей пай та його орендар. За договором оренди земельної ділянки предметом є ділянка, а сторонами власник земельної ділянки та орендар земельної ділянки.

Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Пунктом 2.3. Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованому в Мінюсті 23 лютого 2000 р. за №101/4322, визначено, що в разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов'язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства.

За таких обставин, з моменту виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) та з моменту виникнення права власності на земельну ділянку в порядку, встановленому законодавством, сертифікат, на підставі якого укладено договір оренди, утратив чинність, а укладений між сторонами договір оренди земельної частки (паю), є припиненим.

Оскільки ОСОБА_4 у 2008 року отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку, попередній договір оренди земельної ділянки (паю), на підставі якого, як пояснив представник позивача, ПП АФ Пречистівське користувалося земельною ділянкою (паєм), припинило свою дію, а тому він не міг діяти до 17 листопада 2010 року.

У даній справі ПП АФ Пречистівське підписало з ОСОБА_4 договір оренди землі у 2008 році та з того часу користувалося земельною ділянкою останнього, тобто фактично реалізувало право постійного користування земельною ділянкою за договором оренди, державна реєстрація якого орендодавцем проведена лише 17 листопада 2010 року. Користування орендарем спірною земельною ділянкою у період з грудня 2008 року до 17 листопада 2010 року за умови, що право постійного користування земельною ділянкою виникає виключно після державної реєстрації такого договору, не відповідає принципу добросовісності та чесної ділової практики.

Водночас ОСОБА_4, добросовісно вважаючи, що перебіг строку укладеного з ПП агрофірма Пречистівське договору оренди землі починається з листопада 2008 року та закінчується 17 листопада 2013 року, 10 жовтня 2013 року направив орендарю лист про намір самостійно використовувати земельну ділянку у 2014 році, тобто висловив свою волю щодо небажання продовжувати дію укладеного договору.

Неспроможні і доводи апеляційної скарги щодо автоматичного продовження договору оренди, відповідно до положень ч.6 ст.33 Закону України Про оренду землі , з посиланням на те, що позивач після закінчення 17 листопада 2015 року строку дії договору оренди землі, продовжував користуватися земельною ділянкою, а відповідачем ОСОБА_4 не направлено йому лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди.

Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_10 (директор ПП АФ Пречистівське ) та ОСОБА_9 (головний бухгалтер) підтвердили факт укладення договору оренди землі між ПП АФ Пречистівське саме у листопаді 2008 році та реєстрації його у 2010 році, а також про припинення обробляти землю ОСОБА_4 восени 2015 року, а саме у жовтні місяці 2015 року.

Погодитися з доводами апеляційної скарги, що зазначені докази зібрані у порушення норм цивільного процесуального законодавства не можна, оскільки з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, у суду є право ставити уточнюючи питання.

Відповідно до довідки ПП АФ Пречистівське від 11 лютого 2016 року та дорожніх листів трактора № 1259 від 9 грудня 2015 року і № 47 від 11 лютого 2016 року (т.1 а.с.28, 29) на полі 10 п.с., на якому знаходиться земельна ділянка ОСОБА_4, 09 грудня 2015 року та 11 лютого 2016 року виконувались польові роботи під урожай 2016 року у вигляді дискування.

Разом з тим, як вбачається з зазначеної довідки, на цьому полі, окрім земельної ділянки знаходяться ділянки і інших власників земельних ділянок, про що також пояснила в апеляційному суді представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, пояснив, що поряд з земельною ділянкою ОСОБА_4 знаходиться земельна ділянка його сина, ОСОБА_11 Свідок ОСОБА_11 в суді першої інстанції пояснив, що земельна ділянка ОСОБА_4 не використовувалась позивачем з жовтня - листопада 2015 року, була неорана.

Після 17 листопада 2015 року позивачем ОСОБА_4 орендна плата не виплачувалась, що не заперечувалось сторонами в суді.

З наданих позивачем до матеріалів справи відомостей щодо сплати позивачем єдиного податку сільськогосподарських виробників 4 групи за жовтень - грудень 2015 року (т.1 а.с.31 - 34), не вбачається, що останнім у грудні вказаного року сплачувався податок за земельну ділянку ОСОБА_4

З огляду на викладене суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_4 до закінчення строку дії укладеного з ПП АФ Пречистівське договору оренди землі виявив свою волю не продовжувати строк його дії, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення зазначеного договору на той самий строк тана тих самих умовах. Відповідно правильними є також висновки суду першої інстанції про безпідставність похідних позовних вимог ПП АФ Пречистівське про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди укладеною, визнання недійсним укладеного ОСОБА_4 та СТОВ Ново-Шахтарське .

Аналогічний висновок містить постанова Верховного суду від 27 лютого 2019 року у аналогічній справі № 237/142/16-ц.

На момент укладення договору оренди земельної ділянки із СТОВ Ново-Шахтарське об'єкт оренди - земельна ділянка (кадастровий номер 1423385800:05:000:0207) вже не перебувала у користуванні ПП АФ Пречистівське , тому перешкод або обмежень в реалізації права власника розпоряджатися своєю земельною ділянкою, які б ґрунтувались на законі або договорі, не було. Крім того, зі СТОВ Ново-Шахтарське ОСОБА_4 було укладено договір оренди землі на більш сприятливих умовах, ніж пропонував позивач.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції відповідно до вимог процесуального закону установив обставини, що мають значення для справи, надав їм оцінку, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства агрофірма Пречистівське залишити без задоволення.

Рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 08 квітня 2019 року.

Судді: Т.Б.Ткаченко

Г.Л.Гаврилова

Л.М.Кочегарова