Ухвала

від 10.04.2019 по справі 915/917/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

10 квітня 2019 року Справа № 915/917/19

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О.

розглянувши заяву №б/н від 09.04.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді КОР-БУД» про забезпечення позову у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді КОР-БУД», вул.Соборна,3/1, м.Миколаїв, 54001; адреса для листування: вул.Кругова, 44, м.Миколаїв, 54034

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКА-ДОРБУД», вул.Чкалова, 20, офіс 302, м.Миколаїв ,54017

про: - розірвання договору підряду;

-          стягнення 441 463,27 грн.

09.04.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Ді КОР-БУД» звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №б/н від 09.04.2019 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКА-ДОРБУД» в якій просить суд:

- розірвати Договір підряду №12/03/19 від 12.03.2019 укладений між ТОВ «Ді КОР-БУД» та ТОВ «НІКА-ДОРБУД»;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКА-ДОРБУД» заборгованості за Договором підряду №12/03/19 від 12.03.2019 у розмірі 441 463,27 грн., яка складається з: 432 087,57 грн. – сума боргу, 9 375,70 грн. – пеня.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір підряду №12/03/19, згідно якого відповідач повинен був надати послуги з благоустрою прилеглої території до АТБ на об'єкті «Магазин АТБ, м.Миколаїв, проспект Центральний 26 с». На виконання умов Договору відповідач виставив позивачу рахунки на перерахування попередньої оплати за будівельні послуги на суму 432 087,57 грн. Позивач на виконання взятих на себе зобов'язань по Договору перерахував на розрахунковий рахунок відповідача кошти в сумі 432 087,57 грн. Однак відповідачем так і не було розпочато виконання робіт (надання послуг) передбачених умовами Договору. Вказує, що відповідачем було надано лист вих.№б/н від 18.03.2019 відповідно до якого повідомлено позивача про неможливість здійснення виконання робіт в строки передбачені п.3.2 Договору, пропозицію щодо припинення Договору з 19.03.2019 та гарантування повернення коштів сплачених позивачем у строк до 29.03.2019. У зв'язку з тим, що відповідач не приступив до виконання робіт визначених договором, не повернув перераховані грошові кошти за виконання робіт, чим порушив умови договору та чинного законодавства, позивач вимушений звернутись до суду за захистом свого порушеного права з даним позовом.

Разом з позовною заявою позивачем надана заява про забезпечення позову в якій просить суд накласти арешт на грошові кошти належні ТОВ «НІКА-ДОРБУД» (код ЄДРПОУ 41303438), які знаходяться на його рахунку №26008054354821 в Южне ГРУ АТ КБ «Приватбанк» м.Одеса, МФО 328707, а також на інших банківських рахунках в усіх інших банківських або кредитно – фінансових установах на території України в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 441 463,27 грн. В обґрунтування заяви зазначає, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або навіть зробити неможливим у майбутньому виконання рішення суду, оскільки відповідач не здійснює жодних дій на врегулювання виниклого спору. Відповідач так і не приступив до виконання робіт за Договором підряду №12/03/19 від 12.03.2019, жодних дій щодо його належного виконання не здійснив, причин такого невиконання не пояснює, більш того відповідач сам зазначає про неможливість виконання вказаних робіт у своєму листі від 18.03.2019 та приймає на себе обов'язок повернути в строк до 29.03.2019 кошти сплачені позивачем в рахунок попередньої оплати. Однак, грошові кошти позивачу так і не повернуто. Згідно даних єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань статутний капітал відповідача складає лише 100 000,00 грн., що значно менше суми заборгованості відповідача.

У відповідності до ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст.137 ГПК України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Згідно ч. 1 ст. 139 ГПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності;

3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;

6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення;

7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Таким чином, із змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.

Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості

Отже, виходячи з наведеного, господарський суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів щодо забезпечення позову, позивач вказує, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, розмір статутного капіталу відповідача складає 100 000,00 грн., тобто статутного капіталу підприємства у грошовому виразі недостатньо для гарантування інтересів позивача у даній справі, а тому, виконання будь-якого майбутнього рішення у справі може бути утрудненим або неможливим.

Таким чином, як зазначає позивач, у зв'язку із недостатністю статутного капіталу у грошовому виразі, накладення арешту на грошові кошти в межах суми позову, може досягнути мети забезпечення позову - гарантування задоволення законних вимог позивача.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.20 Господарського кодексу України, встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, за приписами чинного законодавства, основною метою здійснення правосуддя є захист та відновлення порушеного права відповідної особи, яка звернулась до суду із відповідною позовною заявою.

В той же час, захист порушеного права або охоронюваного законом інтересу здійснюється судом із дотримання основних засад судочинства, за наявності достатніх правових підстав та відповідних належних доказів, які підтверджують ту чи іншу обставину.

Так, стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 27 жовтня 1993 р. по справі "Домбо Бехеер" проти Нідерландів зазначено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони.

Як вбачається із заяви про забезпечення позову, заявник додав до неї платіжне доручення про сплату судового збору, копію договору підряду №12/03/19 від 12.03.2019, копію листа відповідача від 18.03.2019, копію претензії/ вимоги №68 від 02.04.2019 з додатками.

Так, із вищевказаних документів не вбачається, що грошові суми які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення.

Заявником не надано жодних інших належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України, із яким діюче законодавство пов'язує застосування заходів щодо забезпечення позову.

Відповідно до приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 3 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене, посилання заявника на потенційну можливість задоволення судом позовних про стягнення 441 463,27 грн., не може на теперішній час виправдовувати втручання у право відповідача на мирне володіння своїми грошовими коштами, враховуючи відсутність в матеріалах справи жодних належних доказів в розумінні ст.76 Господарського процесуального кодексу України, із якими діюче законодавство пов'язує застосування заходів забезпечення позову.

Крім того, подана позивачем заява про забезпечення позову, за своїм змістом, зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить будь - якого обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

При цьому, суд зазначає, що доводи позивача про статутний капітал відповідача, який становить 100 000,00 грн., не є тією обставиною, яка б свідчили про неможливість чи істотне ускладнення в майбутньому виконання судового рішення.

У зв'язку з вищевикладеним, суд дійшла висновку про відсутність правових для задоволення заяви №б/н від 09.04.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді КОР-БУД» про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові.

Згідно ч. 8 ст. 140 ГПК України, ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 136, 137, 138, 139, 140, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви №б/н від 09.04.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді КОР-БУД» про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача – відмовити повністю.

Додаток:

-          акт відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області від 09.04.2019 – на 1-му аркуші (для заявника).

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

          Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Н.О. Семенчук