Постанова

від 09.04.2019 по справі 911/918/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 911/918/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство акціонерний банк "УКРГАЗБАНК",

представник позивача - Кучерявий С.В., адвокат (довіреність від 25.03.2019 № 161, свідоцтво від 14.03.2019 № 7570/10),

відповідач - товариства з обмеженою відповідальністю "Керчтранс",

представник відповідача - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк "УКРГАЗБАНК"

на рішення господарського суду Київської області від 23.07.2018 (головуючий суддя Янюк О.С.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 (головуючий Зубець Л.П., судді: Калатай Н.Ф. і Мартюк А.І.)

у справі № 911/918/18

за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" (далі - Банк)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Керчтранс" (далі - Товариство)

про стягнення заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Банк звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Товариства про стягнення заборгованості за кредитним договором від 07.06.2013 № 89/2013 (далі - Договір), яка виникла станом на 03.05.2018 у сумі 1 484 531,99 грн., з яких: заборгованість по кредиту поточна - 22 752,00 грн.; заборгованість по кредиту прострочена - 546 048,00 грн.; заборгованість по процентах поточна - 12 384,25 грн.; заборгованість по процентах прострочена за період з 04.05.2015 по 03.05.2018 - 380 853,35 грн.; заборгованість по пені за несвоєчасну сплату кредиту - 133 152,50 грн.; заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 121 780,44 грн.; сума індексу інфляції простроченої заборгованості по кредиту - 93 789,32 грн.; сума індексу інфляції простроченої заборгованості по нарахованих процентах 84 194,12 грн.; штраф за невиконання Товариством пункту 3.3.11 договору застави - 89 578,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням Товариством зобов'язань за Договором у частині погашення заборгованості та процентів за користування кредитними коштами та статтями 6, 509, 525, 526, 530, 610-612, 625, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтями 173, 193, 230, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Рішенням господарського суду Київської області від 23.07.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Банку основну заборгованість за Договором у розмірі 546 048,00 грн.; проценти за користування кредитними коштами у розмірі 380 853,36 грн.; інфляційні втрати на основне зобов'язання у розмірі 93 789,32 грн.; інфляційні втрати за невчасно сплачені проценти за використання кредитних коштів 84 194,12 грн.; штраф 89 578,00 грн.; пеню за основним зобов'язанням у розмірі 3 097,96 грн.; пеню за невчасно сплачені проценти за використання кредитних коштів у розмірі 2 974,54 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що:

- позовні вимог щодо стягнення з Товариства суми основної кредитної заборгованості у розмірі 546 048,00 грн. [682 560, 00 грн. (загальна сума боргу за кредитним договором) - 113 760, 00 грн. (сума частково виконаних Товариством зобов'язань) - 22 752, 00 грн. (поточна заборгованість) = 546 048, 00 грн. за період з 05.05.2014 по 05.04.2018] є обґрунтованими та доведеними;

- Банк просить стягнути з Товариства поточну заборгованість у розмірі 22 752,00 грн. за порушення строку, відлік якого починається з 05.05.2018 та закінчується 06.06.2018. Проте Банк звернувся з позовною заявою до суду першої інстанції 04.05.2018, тобто станом на день звернення Банка з позовом до суду першої інстанції Товариством не було порушено свого обов'язку щодо повернення кредитних коштів у розмірі 22 752,00 грн.;

- наданий Банком розрахунок 24,3% річних за користування кредитними коштами за період з 04.05.2015 по 03.05.2018 у розмірі 380 853,36 грн. є правильним та обґрунтованим;

- сума поточної заборгованості по процентах у розмірі 11 257,56 грн. підлягає сплаті з 05.05.2018, а сума поточної заборгованості по процентах у розмірі 1 126,69 грн. - з 05.06.2018. Водночас Банк звернувся з позовом до суду першої інстанції 04.05.2018, тобто на день звернення Банка до суду Товариством не було порушено свого обов'язку щодо сплати процентів за користування кредитним коштами;

- правильним розрахунком пені на чергові платежі у розмірі 11 376,00 грн. за період з 06.05.2017 по 03.05.2018 є сума у розмірі 3 097,96 грн.;

- правильним розрахунком пені за період з 06.05.2017 по 03.05.2018 є сума у розмірі 2 974,54 грн.;

- Банком визначений помилковий сукупний індекс інфляції за відповідні періоди прострочення. У перерахунку суми становлять значно більший розмір, ніж заявлено Банком, однак враховуючи те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, судами задоволено вимогу про стягнення інфляційних втрат саме у розмірі 93 789, 32 грн. та у розмірі 84 194, 12 грн.;

- розрахунок штрафу за невиконання пункту 3.3.11 Договору застави у розмірі 89 578,00 грн. є арифметично правильним та обґрунтованим.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Банк звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, а саме позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди:

- неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи;

- неправильно застосували положення статей 15, 530, 631, 1049 ЦК України та статті 230 ГК України.

Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Банку, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 07.06.2013 Банком та Товариством (позичальник) укладено Договір, за умовами якого Банк надає позичальнику кредит у сумі 682 560,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, встановленого в пункті 1.3 Договору, в розмірі 19,3% річних.

Відповідно до пункту 1.3 Договору строк кредитування: кредит надається з 07.06.2013 по 06.06.2018; позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі у строки (терміни) та у сумі, які визначені у графіку погашення кредиту (додаток № 1 до Договору).

Згідно з додатком № 1 до Договору позичальник зобов'язується виплачувати Банку суму кредиту у період з 07.06.2013 по 06.06.2018 рівними частками у розмірі 11 376,00 грн. до 5-го числа кожного місяця відповідного періоду.

Пунктом 9.11 Договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

На виконання умов Договору Банком було надано позичальнику кредитні кошти у сумі 682 560,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером від 10.06.2013 № 3180_1.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною першою статті 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що Банк виконав взяті на себе договірні зобов'язання, що підтверджується меморіальним ордером на загальну суму 682 560,00 грн., Товариство взяті на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів виконав лише частково у розмірі 113 760, 00 грн., доказів протилежного, матеріали справи не містять.

Таким чином суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з Товариства суми основної кредитної заборгованості у розмірі 546 048,00 грн. [682 560, 00 грн. (загальна сума боргу за кредитним договором) - 113 760, 00 грн. (сума частково виконаних Товариством зобов'язань) - 22 752, 00 грн. (поточна заборгованість) = 546 048, 00 грн. за період з 05.05.2014 по 05.04.2018].

Що ж до вимог Банку в частині стягнення з Товариства поточної заборгованості у розмірі 22 752,00 грн., то судами встановлено, що сторони погодили строк дії Договору - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 9.11 Договору), кінцевий строк повернення кредиту - до 06.06.2018 (підпункт 1.3.1 Договору), а також і строки виконання зобов'язань із щомісячним погашенням платежів - щомісяця до 5-го числа кожного календарного місяця для основної заборгованості (додаток № 1 до Договору).

Проаналізувавши умови договору, суди дійшли висновку, що сторонами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами, тобто право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу.

Водночас Банк просить стягнути з Товариства поточну заборгованість у розмірі 22 752,00 грн. за порушення строку, відлік якого починається з 05.05.2018 та закінчується 06.06.2018. Проте Банк звернувся з позовною заявою до суду першої інстанції 04.05.2018, що підтверджується відповідними доказами, наявними в матеріалах справи.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 1049 ЦК України, зокрема, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) та сплатити відсотки за користування коштами у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи, що умовами Договору було передбачено строк повернення чергових платежів до 5-го числа кожного календарного місяця для основної заборгованості, суди дійшли висновку, що станом на день звернення Банка з позовом до суду першої інстанції Товариством не було порушено свого обов'язку щодо повернення кредитних коштів у розмірі 22 752,00 грн.

Також Банком були заявлені вимоги про стягнення з Товариства 24,3% річних за користування кредитними коштами за період з 04.05.2015 по 03.05.2018 у розмірі 380 853,36 грн., щодо яких судами встановлено, що відповідно до частин першої, третьої статті 1056 1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Типпроцентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з пунктом 3.7 Договору за користування кредитними коштами, що не повернуті у строки/терміни, передбачені цим договором (прострочена заборгованість), процентна ставка встановлюється в розмірі 24,3%.

Нарахування процентів за користування кредитними коштами, що не повернуті в строки/терміни, передбачені цим Договором (прострочена заборгованість), здійснюється на суму фактичного щоденного залишку простроченої заборгованості по кредиту, виходячи з процентної ставки, зазначеної в першому абзаці цього пункту Договору.

Перевіривши наданий Банком розрахунок 24,3% річних за користування кредитними коштами за період з 04.05.2015 по 03.05.2018 у розмірі 380 853,36 грн., суди визнали його правильним та обґрунтованим.

Що ж до вимог про стягнення з Товариства на користь Банку поточної заборгованості по процентах у розмірі 12 384,25 грн. (11 57,56 грн. у період з 01.04.2018 по 01.05.2018 та 1 126,69 грн. у період з 01.05.2018 по 03.05.2018), судами встановлено, що відповідно до пункту 3.4 Договору проценти сплачуються позичальником щомісячно, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також у день закінчення строку, на який надано кредит згідно з пунктом 1.3 Договору, в день повного погашення заборгованості по кредиту або в день дострокового розірвання Договору.

Отже, сума поточної заборгованості по процентах у розмірі 11 257,56 грн. підлягає сплаті з 05.05.2018, а сума поточної заборгованості по процентах у розмірі 1 126,69 грн. - з 05.06.2018. Водночас Банк звернувся з позовом до суду першої інстанції 04.05.2018, тому суди дійшли висновку, що на день звернення Банка до суду Товариством не було порушено свого обов'язку щодо сплати процентів за користування кредитним коштами та відмовили у задоволенні відповідної вимоги з огляду на її передчасність.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням Товариством зобов'язань Банк просив стягнути з Товариства пеню, яка нарахована на основну суму кредитної заборгованості у розмірі 133 152,50 грн.

Судами встановлено, що Договором сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання, згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок (стаття 253 ЦК України).

Тобто Товариство зобов'язане здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені Договором.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 6.3 Договору за порушення визначених у цьому Договорі строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами та/або комісій позичальник зобов'язаний сплатити Банку неустойку (пеню), яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Суди, перевіривши розрахунок пені за період з 06.05.2017 по 03.05.2018, дійшли висновку, що останній є арифметично неправильним, оскільки Банком здійснено розрахунок не на окремі прострочені платежі у розмірі 11 376,00 грн., а на загальну суму кредитної заборгованості.

Здійснивши перерахунок пені за формулою: Сума пені = С х 2 х ОС НБУ : 100 х Д : 365/366, де С - сума заборгованості, ОС НБУ - облікова ставка НБУ за період прострочення, Д - кількість днів прострочення, суди дійшли висновку, що правильним розрахунком пені на чергові платежі у розмірі 11 376,00 грн. за період з 06.05.2017 по 03.05.2018 є сума у розмірі 3 097,96 грн., оскільки умовами Договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а, отже, і нарахування пені починається з моменту порушення такого права саме на черговий платіж.

Також судами перевірено розрахунок пені за період з 06.05.2017 по 03.05.2018 у розмірі 121 780, 44 грн. та встановлено, що останній є арифметично неправильним, а правильним розрахунком пені за період з 06.05.2017 по 03.05.2018 є 2 974,54 грн., оскільки Банком здійснено розрахунок не на окремі прострочені суми заборгованості по відсотках, а на загальну суму нарахованих відсотків, хоча умовами Договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу.

Що ж до вимог Банку про стягнення з Товариства сум індексу інфляції, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту у розмірі 93 789,32 грн. та на прострочену заборгованість по процентам у розмірі 84 194,12 грн., то суди виходили з того, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий Банком розрахунок інфляційних витрат, суди встановили, що Банком визначений помилковий сукупний індекс інфляції за відповідні періоди прострочення. У перерахунку зазначені суми становлять значно більший розмір, ніж заявлено Банком, однак враховуючи те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, судами задоволено вимогу про стягнення інфляційних втрат саме у розмірі 93 789, 32 грн. та у розмірі 84 194, 12 грн.

Крім того, Банком заявлено вимогу про стягнення з Товариства штрафу за невиконання останнім пункту 3.3.11 договору застави від 07.06.2013 (далі - Договір застави) у розмірі 89 578,00 грн., щодо якої судами встановлено, що відповідно до пункту 2.1 Договору у забезпечення виконання зобов'язань за цим договором прийнято, зокрема, заставу майна - транспортний засіб марки БАЗ, модель А079.25, тип Автобус-D, номер шасі (кузова, рами) Y7FA07925C0011143, колір білий, реєстраційний номер АК7523АА та транспортний засіб марки БАЗ, модель А079.25, тип Автобус-D, номер шасі (кузова, рами) Y7FA07925C0011141, колір білий, реєстраційний номер АК7522АА, яке належить позичальнику на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 15.04.2013, укладеного між позичальником та ТОВ "Еталон-Крим" та знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Керч, вул. Ващенка, 7.

Згідно з пунктами 5.2.15-5.2.17 Договору одночасно з укладенням цього договору здійснити укладення договору(ів) страхування заставного майна, що передається в заставу (іпотеку), вказаного в пункті 2.1 Договору відповідно до вимог Банку та надати Банку копію(ї) укладеного(их) договору(ів) страхування та доказів сплати страхових платежів, які підтверджують дію договору(ів) страхування на строк, не менший, ніж 1 рік.

Страхування заставного майна здійснюється на весь строк кредитування. При цьому у випадку укладення договору страхування терміном на 1 рік забезпечити укладення наступних договорів страхування заставного майна слід таким чином, щоб страхове покриття за договорами страхування було безперервним та діяло протягом усього терміну користування кредитними коштами.

Позичальник зобов'язаний забезпечувати чинність договорів страхування, визначених у пункті 5.2.16 Договору, зокрема, забезпечити вчасну оплату чергових страхових платежів на строк не менше, ніж той, в межах якого позичальник виконає всі зобов'язання за Договором, та забезпечувати надання Банку доказів таких оплат.

Аналогічні положення щодо обов'язку страхування предмету застави позичальником протягом усього терміну кредитування містяться у пункті 3.3.11 Договору застави.

Пунктом 4.3 Договору застави передбачено, що за кожний випадок невиконання чи неналежне виконання пункту 3.3.11 Договору застави заставодавець сплачує на користь заставодержателя штраф. Штраф встановлюється залежно від строку, протягом якого заставодавець порушував пункт 3.3.11 Договору застави, та становить 1,5% від заставної вартості предмета застави, вказаного в пункті 2.2 Договору застави, який збільшується на 0,75 процентних пункти щомісячно наростаючим підсумком починаючи з 2-го календарного місяця, що слідує за місяцем порушення (у тому числі враховуючи місяць у якому будуть виконані зобов'язання зі страхування). При цьому сплата штрафу не звільняє заставодавця від виконання своїх зобов'язань за вказаними пунктами.

Відповідно до пункту 2.2 Договору застави за згодою сторін предмет застави оцінено у 853 200, 00 грн. та визначено сторонами його справедливою (ринковою) вартістю.

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження страхування предмета застави з 04.05.2017 по 18.04.2018, суди дійшли висновку, що Товариство порушило пункт 3.3.11 Договору застави.

Перевіривши розрахунок штрафу, суди визнали його арифметично правильним та обґрунтованим і задовольнили вимоги в частині стягнення з Товариства штрафу за невиконання пункту 3.3.11 Договору застави у розмірі 89 578,00 грн.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди: неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи; неправильно застосували положення статей 15, 530, 631, 1049 ЦК України та статті 230 ГК України, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 23.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 у справі № 911/918/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко