Постанова

від 19.07.2007 по справі 2/287-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2/287-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

19 липня 2007 р.                                                                                   № 2/287-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Ходаківська І.П.

суддівза участю представників сторін :позивача -відповідача -Данилова Т.Б., Савенко Г.В.

юр. Ніколащенко С.О. дов. № 420 від 15.09.2005юр. Брагіна К.І. –дов. № 1800/07 від 26.09.2006

розглянувши  матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Одеська залізниця"

у справігосподарського суду Херсонської області

на постановуЗапорізького апеляційного господарського суду від 07.02.2007 року

за позовомдержавного підприємства "Одеська залізниця"

довідкритого акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів"

про

стягнення коштів

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 18.07.2006 №02-2.12/168 у зв'язку з відпусткою судді Першикова Є.В. змінено склад колегії суддів у справі № 2/287-06 призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Ходаківська І.П., і утворено колегію суддів в складі: головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Данилова Т.Б. Савенко Г.В.

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2006 року, державне підприємство “Одеська залізниця” звернулось до Господарського суду Херсонської області  з позовом до відкритого акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів" про стягнення 17679,12 грн. збору за понаднормативне зберігання належних відповідачу вантажів у вагонах в очікуванні вивантаження у березні 2006 року.           Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на пункт 46 Статуту залізниць України та пункти 5 і 8 Правил зберігання вантажів, якими передбачено, що у випадках, коли одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у встановлені терміни, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом; при цьому збір за зберігання  вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.10.2006 року (суддя Скобєлкін С.В.) позов задоволено, при цьому суд першої інстанції посилався на пункт 46 Статуту залізниць України та пункти 5 і 8 Правил зберігання вантажів, якими передбачено, що у випадках, коли одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у встановлені терміни, з нього стягується плата за зберігання вантажу, в тому числі і у вагонах, встановлена пунктами 2.1 та 2.3 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво №1).

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 07.02.2007 року (судді Мойсеєнко Т.В., Коробка Н.Д., Яценко О.М.) рішення суду першої інстанції скасоване, у задоволенні позову відмовлено.

Постанова обґрунтована непогодженням сторонами в договорі на експлуатацію під'їзної колії обов'язку відповідача сплачувати залізниці збір за зберігання вантажів у вагонах, а також на те, що положення пункту 46 Статуту залізниць, які регулюють порядок зберігання вантажів, поширюються на вантажі, вивантажені на місцях загального користування засобами залізниці або засобами одержувача, а якщо вантажі вивантажуються на під'їзній колії –то до подачі вагонів на під'їзну колію залізниця забезпечує збереження вантажу і несе відповідальність за його зберігання без додаткових оплат. Крім того, судова інстанція вважає, що  відносини сторін у разі затримки вагонів в очікуванні подавання на під'їзну колію регулюються пунктом 119 Статуту залізниць, який передбачає в цьому випадку плату за користування вагонами, а не збір за зберігання вантажів у вагонах.

Не погоджуючись з висновками апеляційного суду, державне підприємство "Одеська залізниця" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій  просить постанову апеляційного суду скасувати повністю, залишивши рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки сплата збору за зберігання вантажів врегульована чинним транспортним законодавством.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія  суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, предметом спору є стягнення додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням вантажів залізницею.

Судами встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що між сторонами  23.05.2003р. укладено договір №130 про експлуатацію залізничної під'їзної колії ВАТ "Херсонський комбінат хлібопродуктів"  терміном на 5 років до 31.05.2008. Договір підписано з протоколом розбіжностей, які сторонами не врегульовані по пунктах 13, 14, 16 і ці пункти не передані на розгляд господарського суду, на підставі чого суди дійшли висновку про неузгодженість пункту 14 договору, який передбачав плату за зберігання вантажів у вагонах.

У березні 2006 року на станцію Херсон-порт Одеської залізниці на адресу ВАТ "Херсонський комбінат хлібопродуктів" прибували вагони №№50207760, 50196724, 51215275, 50625367, 51078806, 51078814, 51078574, 51078624, 51078715, 51078632, 50661636, 50276328, 51078780, 51078855, 50625037, 51078780 з вантажем –олією, які простояли на станції в очікуванні подачі під вивантаження більше терміну безоплатного зберігання. В підтвердження затримки вагонів складено акти загальної форми №304  від 07.03.2006р., №№59, 311 від 10.03.2006р., накопичувальну картку №100377 форми ФДУ-92 додаткових зборів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи Одеській залізниці в задоволенні позовних вимог, апеляційний  господарський суд виходив з тих підстав, що договором  про експлуатацію залізничної під'їзної колії не встановлено обов'язок відповідача сплачувати за зберігання вантажів у вагонах понад термін безоплатного зберігання; стаття 23 Закону України "Про залізничний транспорт" покладає на залізницю обов'язок по збереженню вантажів з моменту прийняття його до перевезення  і до фактичної видачі вантажу одержувачу без додаткових оплат; положення пункту 46 Статуту залізниць України, які регулюють порядок зберігання вантажів, поширюються на вантажі, вивантажені на місцях загального користування засобами залізниці або засобами одержувача і не поширюються на зберігання під час тимчасової затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подання їх під вивантаження на під'їзну колію, - тому у залізниці нема правових підстав для нарахування і стягнення збору за понаднормативне зберігання вантажів у вагонах на станції в очікуванні подачі на під'їзну колію під  вивантаження, так як ці відносини регулюються пунктом 119 Статуту, який передбачає плату за користування вагонами .

Однак, такий висновок не ґрунтується на нормах спеціального транспортного законодавства.

Стаття 11 Цивільного кодексу України як підстави для виникнення цивільних прав і обов'язків передбачає, зокрема, як договори та інші правочини, так і те, що цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Стаття 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України та інших актів законодавства.

Стаття 908 Цивільного кодексу України встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Пункт 5 статті 307 Господарського кодексу України також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, права і обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного сторонами договору, а і на підставі норм, встановлених актами законодавства , в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини в певних випадках.

Пункт 46 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457 (з наступними змінами і доповненнями) встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок  зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Правила зберігання вантажів (розділ 7 Правил перевезень), затверджені на підставі  пункту 5 Статуту залізниць України Наказом Мінтрансу України від 21.11.2000р. №644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції 24.11.2000р. за №866/5087 (з наступними змінами і доповненнями), у пункті 5 встановлюють, що у випадках, коли одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Пункт 8 Правил зберігання вантажів  встановлює, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці –з моменту затримки.

Чинна редакція пункту 8 Правил зберігання вантажів прийнята Наказом Мінтрансу  України від 12.09.2005р. №540 , зареєстрованому в Міністерстві юстиції України  04.10.2005р. за №1142/11422, тобто значно пізніше, ніж укладений 23.05.2003р. сторонами Договір.

Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом  України (Тарифне керівництво №1), затверджений  Наказом Мінтрансу України від 15.11.1999р. №551 та зареєстрований Міністерством юстиції 01.12.1999р. за №828/4121 (з наступними змінами і доповненнями)  в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за  зберігання вантажів, таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Пункт 2.3 розділу 2 Тарифного керівництва №1 також встановлює, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і не загального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання.

Оскільки ст.908 Цивільного кодексу України, ст.307 Господарського кодексу України визначили, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються не лише транспортними кодексами (статутами), а й іншими нормативно-правовими актами, то у апеляційного суду не було правових підстав не застосовувати норми Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва № 1, які видані і зареєстровані у встановленому порядку, і не скасовані, не визнані не чинними та не зняті з державної реєстрації.

Посилання апеляційного суду на ст.23 Закону України "Про залізничний транспорт", яка кореспондується із пунктом 110 Статуту залізниць, щодо обов'язку залізниці забезпечити збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу, а у разі незбереження вантажу – відшкодувати вартість за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, - не звільняє вантажоодержувача від сплати збору за зберігання вантажів понад нормативний безоплатний термін зберігання.

Норми пункту 46 Статуту залізниць України, Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва №1 не передбачають укладання окремого договору на зберігання вантажу, який перевозиться за договором перевезення (накладної), як і не передбачають винятку щодо зберігання  вантажів у вагонах, які належать іншим країнам .

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що дія пункту 46 Статуту залізниць України не поширюється на  правовідносини по тимчасовій затримці вагонів на станції в очікуванні подання їх під вивантаження на під'їзну колію, оскільки ці відносини регулюються пунктом 119 Статуту і Правилами користування вагонами і контейнерами, - також є помилковим, оскільки нарахування плати за користування вагонами не виключає одночасно і стягнення збору з зберігання вантажів у вагонах.

Підпункт 2.8 пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва №1 прямо зазначає, що збір за зберігання справляється незалежно від плати за користування вагонами (контейнерами).

За таких обставин апеляційним судом помилково не застосоване законодавство, яке регулює спірні взаємовідносини.

Хоча судом першої інстанції при вирішенні спору правильно застосовано норми спеціального транспортного законодавства, однак, Правила зберігання вантажів та Тарифне керівництво №1 передбачають сплату збору за зберігання вантажів у вагонах, якщо вагони затримані з вини  одержувача, а судами попередніх інстанцій при розгляді справи по суті не встановлено, де саме було затримано вагони, з якої причини спірні вагони  не подано на приймально-здавальні колії для подачі на під'їзну колію одержувачу під вивантаження, чи залежать ці причини від вантажоодержувача, чим допущено порушення вимог ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин касаційна скарга державного підприємства "Одеська залізниця" на рішення господарського суду Херсонської області від 29.03.2007р. підлягає частковому задоволенню, судові рішення господарського суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду.

Під час розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись статтями 43, 1115, 1117, 1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Одеська залізниця" задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 07.02.2007р. та рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2006р. скасувати, справу №2/287-06 передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Головуючий                                                                                        І. Ходаківська

Судді          Т. Данилова

                                                                                                 Г. Савенко