Постанова

від 07.02.2007 по справі 2/287-06

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/287-06

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

07.02.07                                                                                               Справа №2/287-06

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі Акімова Т.М.

за участю представників сторін

від позивача Пузанов Ю.В., довіреність №419 від 15.09.2005р. – начальник юридичного відділу

від відповідача Брагіна К.І., довіреність №1800/07 від 26.09.2006р. - юрисконсульт

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 2/287-06 та апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Херсонський комбінат хлібопродуктів», м. Херсон

на рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2006р. у справі №2/287-06

за позовом Одеської залізниці, м. Одеса

до відповідача Відкритого акціонерного товариства «Херсонський комбінат хлібопродуктів», м. Херсон (далі за текстом ВАТ «ХБК»)

про стягнення суми.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.10.2006р. у справі №2/287-06 (суддя Скобєлкін С.В.) позовні вимоги задоволено, з відповідача на користь Одеської залізниці стягнуто 17679,12грн. – заборгованості за зберігання вантажу у вагонах. Судові витрати покладено на відповідача. Рішення суду прийнято з посиланням на положення пунктів 5, 8 Правил зберігання вантажів, положення збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, п.46 Статут залізниць, статі 20, 173 Господарського кодексу України, п.5, 8 Правил зберігання  вантажів і мотивовано тим, що за зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом. Термін вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюється Правилами зберігання вантажів. В березні 2006р. на станцію Херсон Порт Одеської залізниці прибули вагони, вантажоотримувачем яких було підприємство відповідача, вказані вагони простояли в очікуванні вивантаження більше терміну безоплатного зберігання, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу суму за зберігання вантажу у вагонах і пред'явив її до стягнення у зв'язку з її несплатою відповідачем.

Не погодившись з прийнятим у справі судовим рішенням ВАТ «ХБК» подало апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій останній просить рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2006р. у справі №2/287-06 скасувати і прийняти нове рішення та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Заявник апеляційної скарги зазначає, що окрема плата за зберігання вантажу у вагонах, які стоять на станції в очікуванні подання їх під вивантаження, не передбачена договором, а ні чинним законодавством. При винесені рішення, місцевий господарський суд керувався підзаконними актами не надаючи правового аналізу тому факту, на скільки положення підзаконних актів відповідають вимогам чинного законодавства. Судом першої інстанції не було враховано вимоги ст.23 Закону України “ Про залізничний транспорт”, а ст. 46 Статуту залізниць не регулює правовідносини по зберіганню вантажу у вагонах за час затримки цих вагонів на станції в очікуванні подачі їх під вивантаження. Умови частини другої ст.46 Статуту поширюється тільки на вивантаження вантажу засобами  одержувача(який не має своєї під'їзної колії) на місцях загального користування. У даному випадку  подача  вагонів  під вивантаження засобами одержувача проводилася на під'їзну колію одержувача, що не є місцем загального користування.  Окремої угоди між сторонами, що передбачена п.7 Правил зберігання вантажів між сторонами не укладена. Вказує, що існує судова практика з вирішення таких спорів між сторонами, згідно якої встановлена неправомірність дій позивача щодо стягнення окремої плати за зберігання вантажу у вагонах, які стоять на станції в очікуванні подання їх під вивантаження, і ці факти вже не потребують доведення. Представник у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав, представник у судовому засіданні вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та вважає, що  підстав для його скасування немає.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 06.11.2006р. апеляційна скарга ВАТ «ХБК» прийнята та призначені до розгляду на 06.12.2006р. У зв'язку з неявкою представників сторін, розгляд справи було відкладено до 25.01.2007р. та оголошено перерву до 07.02.2007р.

Склад колегії суддів змінювався. Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 315 від 07.02.2007р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого судді Мойсеєнко Т.В. (доповідач), суддів Коробка Н.Д., Яценко О.М., даною колегією прийнято постанову.

За клопотанням представників сторін, судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення та за їх згодою у засіданні суду була оголошена тільки вступна та резолютивна частини постанови.

Відповідно до статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Відносини залізниці з відправниками  та  одержувачами  вантажів, багажу, ванта-жобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу регулюються Законом України “ Про залізничний транспорт”.

Згідно ст. ст. 2, 8 цього закону  умови та порядок  організації  перевезень за участю залізниць, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень схоронність вантажів) та  обслуговування  пасажирів, відправників  і одержувачів ванта-жів визначаються  Статутом  залізниць  України, який затверджується  Кабінетом  Мі-ністрів  України,   Правилами  перевезень вантажів  залізничним транспортом України  та   іншими актів законодавства України.

Спірні правовідносини сторін  за своєю правовою природою є правовідносинами  з надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів залізницею.          

З матеріалів справи слідує, що між сторонами у справі укладено договір №130 про експлуатацію залізничної під'їзної колії ВАТ «Херсонський комбінат хлібопродуктів» від 23 травня 2003р. Даним договором врегульовані господарські відносини між Одеською залізницею та ВАТ «ХБК», в тому числі щодо порядку і умов експлуатації   під'їзної колії та надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів. Вказаний договір укладено терміном на 5 років з 01.06.2003р. до 31.05.2008р. і підписано зі сторони відповідача з протоколом розбіжностей від 29.05.2003р. (том1 а.с.43).

В свою чергу зі сторони Одеської залізниці протокол розбіжностей від 29.05.2003р. підписано з протоколом узгодження від 16.07.2003р. (том1 а.с.44), з якого вбачається, що сторони за договором, при розгляді протоколу узгодження, не дійшли згоди щодо укладення пунктів 13, 14, 16 договору №130 від 23.05.2003р.

Таким чином, пунктом 14 договору плата, яку повинен сплачувати відповідач Одеській залізниці за зберігання вантажів у вагонах згідно тарифного керівництва №1 після закінчення терміну безоплатного зберігання, сторонами не узгоджена.

Даний факт встановлено рішення господарського суду Одеської області від 23.06.05р. у справі № 10/107-0505105, залишеного постановою Одеського апеляційного господарського суду  від 30.08.05р. без змін. Дане рішення суду на момент розгляду спору є чинним і має преюдиціальне значення для вирішення спору по даній справі (т.1,а.с57).

Відповідно до ст. 151 ЦК Української РСР (чинною на момент укладання договору), та ст. 174 ГК України та ст. 11ЦК України зобов'язання виникають з закону та договору.

Як зазначалось вище, сторони за даною справою не дійшли згоди щодо умов пункту 14 договору. Позивач у встановлений законом строк не звернувся до суду з позовом про спонукання відповідача укласти договір №130 в редакції Одеської залізниці, тому договір, в силу ч.1 ст.158 ЦК Української РСР, вважається укладеним в редакції відповідача.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що в березні 2006р. на станцію Херсон Порт Одеської залізниці на адресу відповідача прибули вагони №№ 50207760, 50196724, 51215275, 50625367, 51078806, 51078814, 51078574, 51078624, 51078715, 51078632, 50661636, 50276328, 51078780, 51078855, 50625037, 51078780 з вантажем-олією, які простояли  в очікуванні  вивантаження більше терміну безоплатного  зберігання. В підтвердження затримки вагонів позивач надав акти загальної форми №304 від 07.07.2006р., №311 від 10.03.2006р. (том1 а.с.14-16). Тому вважає, що згідно положень п.46 Статуту залізниць, пунктів 5, 8 Правил зберігання вантажів відповідач повинен сплатити  залізниці плату за  зберігання вантажу на станції понад встановлений термін безкоштовного зберігання.

Колегія суддів скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи позивачу у задоволенні позову виходить з наступного.

Згідно статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства транспорту забезпечують збереження вантажу і несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до фактичної видачі вантажу Одержувачу.

Згідно пунктів 7, 8 Правил видачі вантажів - вантаж разом з накладною видається на станції призначення одержувачу. Датою фактичної видачі вантажу вважається:

- дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці на місцях загального користування

- дата подачі вагонів під вивантаження, якщо воно здійснюється Одержувачем на місцях загального користування (на станції)

- дата подачі вагонів під вивантаження, якщо воно здійснюється Одержувачем на місцях не загального користування (на під'їзну колію).

Згідно п. 10 цих же Правил - при подаванні вагонів під вивантаження засобами вантажоодержувача на місця загального користування, передача їх провадиться безпосередньо на місцях вивантаження і засвідчується підписами представників станції і одержувача в пам'ятці про користування вагонами.

А при подаванні вагонів на під'їзні колії (місця не загального користування) передача їх провадиться в місцях, установлених договорами про подавання і забирання вагонів або договорами про обслуговування під'їзної колії, і засвідчується підписами представників станції і одержувача в пам'ятці про користування вагонами. В даному випадку, таке місце визначено у п.6 договору № 130  від 23.05.03р.

Таким чином, до фактичної видачі вантажу, тобто до подачі вагонів на під'їзну колію, Залізниця забезпечує збереження вантажу і несе відповідальність за його зберігання відповідно до ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" без додаткових оплат.

Положення ст. 46 Статуту залізниць, які регулюють порядок зберігання вантажів, поширюються на вантажі, вивантажені в місцях загального користування засобами залізниці або засобами одержувача. І якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування в строк, установлений ст. 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу згідно тарифу при наявності договору.

Дія ст. 46 Статуту залізниць не поширюється на тимчасову затримку вагонів на станції в очікуванні подання їх під вивантаження на під'їзну колію (тобто на місця не загального користування), оскільки  це зовсім інші правовідносини і вони регулюються статтею 119 Статуту та Правилами користування вагонами і контейнерами (ст. 119-126 Статуту залізниць України) затвердженими наказом Міністерства транспорту України 25.02.99р. за №113, відповідно до пункту 12 яких загальний час користування вагонами, за який вноситься плата, включає в себе час перебування їх у безпосередньому розпорядженні одержувача з моменту передачі на передавальних коліях до моменту забирання та час затримки вагонів на станції і на підходах до неї в очікуванні подачі їх під вивантаження з вини Одержувача. Час користування вагонами ні Статутом ні правилами не обмежений.

Тобто, ст. 119 Статуту передбачає, що вагони можуть деякий час знаходитись на станції або на підходах до неї в очікуванні подачі їх під вивантаження і за цей час, при наявності вини, Одержувач вносить залізниці плату за користування вагонами по ставкам, затвердженим Наказом Міністерства транспорту 02.02.99 р. № 53.

Колегією суддів не приймають посилання позивача на вимоги п.5 Правил зберігання вантажів та на тарифне керівництво №1, як на підставу стягнення з відповідача плати за зберігання вантажів у вагонах за період тимчасової затримки цих вагонів на станції в очікуванні подання їх під вивантаження, оскільки вказані Правила є по - перше, підзаконними нормативними актами, які розробляються для конкретизації положень відповідних статей Закону України «Про залізничний транспорт» та Статуту залізниць і  по-друге, застосовуються до зберігання вантажів, вивантажених на місцях загального користування (п.1 Правил) та передбачають наявність угоди сторін про погодження умов зберігання  і плати за таке зберігання(п.7 Правил).

Відповідач не зберігав вантажі в місцях загального користування (ні вивантажені, ні у вагонах) і в договірних відносинах з надання послуг по зберіганню вантажу з позивачем, як свідчать матеріали справи, не перебуває.

Тому колегія суддів зазначає, що надання таких послуг, як зберігання вантажу у вагонах за період тимчасової затримки на станції в очікуванні подачі їх під вивантаження (навіть з вини одержувача), договором не передбачено і плата за такі послуги сторонами договору не погоджена, відтак відсутні підстави для її стягнення, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Також колегія суддів зазначає, що неправомірність дій Одеської залізниці, щодо стягнення окремої плати за зберігання вантажу у вагонах, які затримуються на станції в очікуванні подачі їх під вивантаження при наявності вини Одержувача (відповідача у даній справі), вже встановлена у судовому порядку (справи № 14/13-пс; № 17/168-04-4714; № 10/107-05-5105; 12/350-05-8829).

За таких обставин та у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Херсонської області слід скасувати, а апеляційну скаргу задовольнити.

Судові витрати, за розгляд справи як у місцевому господарському суді так і у суді апеляційній інстанції, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід віднести на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Херсонський комбінат хлібопродуктів», м. Херсон задовольнити.

Рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2006р. у справі №2/287-06 скасувати.

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Одеської залізниці, м. Одеса на користь Відкритого акціонерного товариства «Херсонський комбінат хлібопродуктів», м. Херсон 88,40грн. – державного мита за розгляд справи у Запорізькому апеляційному господарському суді.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Херсонської області.