Рішення

від 15.05.2008 по справі 2-89/08

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа № 2-89/08

 РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2008 року.     Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської

області в складі:

головуючого судді - Савічева В.О.

при секретарі - Заніній О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності та усунення перешкод у його користуванні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу. В позові просив визнати недійсним договір купівлі-продажу вбудованого магазину промислових товарів по вул.  Пролетарській, 13 в м. Кременчуці від 11 листопада 2003 року за яким ОСОБА_3 придбав вказане приміщення у ОСОБА_6.

В свою чергу ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_7 в якому просив визнати його добросовісним набувачем даного вбудованого магазину придбаного у ОСОБА_7. В процесі розгляду справи ОСОБА_3 свої позовні вимоги доповнив та просив визнати за ним право власності на приміщення вбудованого магазину промислових товарів по вулиці Пролетарській будинок 13 в м. Кременчуці.

Ухвалою суду від 24.10.2007 року вказана справа об'єднана для спільного розгляду зі справою за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності та усунення перешкод у його користуванні.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник свій позов підтримали надавши відповідні пояснення, проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та позову ОСОБА_8 заперечили. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 та його представник в судовому засіданні зустрічний позов просили задовольнити, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_8 відмовити з підстав викладених в зустрічному позові, доповненні на нього та надали відповідні пояснення та заперечення. ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась з невідомих суду причин, представник ОСОБА_4, Черневський діючий за довіреністю, просив задовольнити позов ОСОБА_9 та відмовити в задоволенні решти позовів. ОСОБА_8 (ОСОБА_6)

Н.В. в судове засідання не з'явилась, представник останньої ОСОБА_10 діючий за довіреністю, заявив про незгоду з позовними вимогами ОСОБА_1 та просив задовольнити позов ОСОБА_3, щодо позовних вимог ОСОБА_6 ( ОСОБА_8) Н.В. то вважає, що з огляду на продаж магазину ОСОБА_3 та відсутністю такого способу захисту права як визнання договору дійсним їй необхідно відмовити в задоволенні позову. Треті особа приватний нотаріус — ОСОБА_11Г та КП "Кременчуцьке МБТІ" в судове засідання не з'явились КП "Кременчуцьке МБТІ" подало до суду заяву про слухання справи без участі його представника.

Проаналізувавши обставини справи, дослідивши пояснення сторін та представлені ними докази суд приходить до висновку про необхідність задоволення частково зустрічного позову ОСОБА_3 та вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_8 з наступних підстав.

Між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 25 вересня 2000 року було укладено договір оренди з правом викупу магазину «Каскад». Згідно умов цього договору сторони визначили строк оренди в три роки з наступним викупом спірного приміщення.

Магазин було передано ОСОБА_6 згідно акту приймання-передачі від 25 вересня 2000 року, підписаного ОСОБА_4 Додатковою угодою від 01 серпня 2002 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 підтвердили, що остання отримала 9000 доларів за приміщення, при цьому в цій угоді зазначено, що в 2001 році та в серпні 2002 року кошти отримували як ОСОБА_4І, так і ОСОБА_1, але підпису останнього на додатковій угоді - немає.

Також між ОСОБА_4І та ОСОБА_6 було підписано договір купівлі-продажу від 01 серпня 2002 року, згідно з яким зафіксовано, що ОСОБА_4 отримала за магазин 9000 доларів США, крім того ОСОБА_4 в цей же день отримала в рахунок ціни магазину додатково ще 10 000 доларів США, про що свідчить відповідна розписка від 01 серпня 2002 року. Жоден з цих документів оспорений не був.

Спірне приміщення магазину було перереєстроване в нежитлове про що в справі є відповідне свідоцтво від 10.04.2002 року. З огляду на це та вимоги ст.227 ЦК УРСР, у відповідності до яких обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягає лише договір купівлі-продажу житлової квартири, суд вважає, що договір оренди з правом викупу від 25 вересня 2000 року укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_12 та договір купівлі-продажу вказаного магазину від 01 серпня 2000 року не підлягали обов'язковому нотаріальному посвідченню та могли бути укладені в простій письмовій формі. Крім того, як свідчить текст договору та печатки на ньому від 01 серпня 2002 року, укладався він між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 як між суб'єктами підприємницької діяльності.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які працювали в 2002 році в магазині «Каскад» у ОСОБА_6 показали суду, що за дорученням ОСОБА_6 кілька разів передавали в конверті грошові кошти як ОСОБА_12, так і ОСОБА_1. Що це були за кошти та в якому розмірі вони не знають, але при цьому ОСОБА_1 ніколи не висловлював незгоди з тим, що в приміщенні магазину працює підприємець ОСОБА_6

Судом також встановлено, що договір від 01 серпня 2002 року було укладено під час дії ухвали Комсомольського міського суду від 10 жовтня 2000 року, згідно з якою ОСОБА_15 було заборонено проводити відчуження квартири АДРЕСА_1.

Статтею 153 ЦПК, що діяла станом на 2000-2003 роки, було встановлено, що особа, винна в порушенні заборони провадити певні дії, за ухвалою суду може бути оштрафована в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; крім того, управнена особа вправі стягнути з такої особи збитки, заподіяні невиконанням ухвали про забезпечення позову.  Таким чином,  порушення ОСОБА_4  ухвали про заборону відчужувати

квартиру не робить укладений нею договір недійсним, але у відповідності до цієї норми дає ОСОБА_1 правові підстави для пред'явлення позову про стягнення з неї збитків, заподіяних таким порушенням. До того ж, як свідчить пункт 7 договору від 01 серпня 2002 року, ОСОБА_4 підтвердила відсутність відносно магазину будь-яких арештів, спорів чи інших заборон. Крім цих збитків, як роз'яснив Пленум Верховного суду України в постанові „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сімї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Також позивачем ОСОБА_16 не доведено ту обставину, що ОСОБА_3 знав або повинен був знати про те, що ОСОБА_6 не набула на приміщення права власності, при цьому суд також враховує, що на момент укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 це приміщення було належним чином зареєстроване за нею в Кременчуцькому МБТІ, реєстрація була проведена на підставі ухвали Автозаводського районного суду, яка на момент укладення договору не була скасована, на момент укладення договору ОСОБА_6 з ОСОБА_3 приміщення знаходилось у фактичному володінні ОСОБА_6, були відсутні будь-які заборони на її відчуження, та були належним чином оформлені документи про право власності на приміщення на ім'я ОСОБА_6 Таким чином суд погоджується з поясненнями ОСОБА_3 про те, що він є добросовісним набувачем зазначеного приміщення.

Згідно ст. 145 ЦК УРСР, що діяв на момент укладення спірного договору, майно може бути витребувано у добросовісного набувача лише у випадку, якщо воно вибуло з володіння власника поза його волею. Позивачем ОСОБА_1 не надана суду доказів про те, що спірне майно вибуло з його володіння поза його волею, в той час як доведення такої обставини має істотне значення для обґрунтованості позиції позивача та обов'язок її доведення лежить на позивачеві. З урахуванням цього, а також тих обставин, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 тривалий час перебували в шлюбі, з 2000 по 2003 рік ОСОБА_1 не заявляв офіційних вимог щодо витребування приміщення з чужого незаконного володіння і не заявляв до компетентних органів про те, що його колишня дружина без його відому заволоділа приміщенням магазину, з урахуванням показань свідків, допитаних в судовому засіданні стосовно ОСОБА_1 та отримання ним коштів, правова природа яких судом не встановлена, у суду відсутні підстави для встановлення факту вибуття спірного майна з володіння позивача поза його волею.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 надавав ОСОБА_4 згоду на відчуження спірного приміщення по вул.  Пролетарській, 13 в м. Кременчуці, внаслідок чого суд роз'яснює ОСОБА_1 право на врахування вартості цієї квартири при поділі спільного сумісного майна подружжя, справа про поділ якого вирішується Комсомольським міським судом.

З огляду на те, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем вказаного приміщення, яке вибуло з володіння ОСОБА_1 не поза волею останнього, в задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу від 11 листопада 2003 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 слід відмовити, так як ОСОБА_3 набув право власності на це майно яке не може бути від нього витребуване.

Зустрічний позов ОСОБА_3 слід задовольнити частково визнавши за ним право власності на приміщення вбудованого магазину промислових товарів по вулиці Пролетарській будинок 13 в м. Кременчуці виходячи з вимог ст.ст. 330, 388 ЦК України та відмовити в задоволенні вимоги про визнання добросовісним набувачем з огляду на те, що такий спосіб захисту цивільного права не встановлений ст.16 ЦК України.

В задоволенні позову ОСОБА_8 в частині визнання права власності та усунення перешкод в користуванні власністю слід відмовити за відсутності у останньої на момент винесення рішення суду права власності на приміщення, а в частині визнання договору дійсним з підстав відсутності обраного способу захисту цивільних прав серед способів передбачених ст.16 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 16, 145, 153 ЦК УРСР, ст.ст. 330, 388 ЦК України, ст. 4, 8, 208, 209, 212, 213, 215 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_3, про визнання недійсним договору купівлі-продажу - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_8 про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на приміщення вбудованого магазину промислових товарів по вулиці Пролетарській будинок 13 в м. Кременчуці.

В іншій частині зустрічного позову відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності та усунення перешкод у його користуванні - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 17, 0 грн. сплаченого судового збору та 7, 50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.