Постанова

від 08.04.2019 по справі 5015/2804/12

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2019 р. Справа №5015/2804/12

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Матущака О.І.

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Процевич Р.Б.,

явка учасників справи:

від прокуратури: Майорчак В.М.,

від органу ДВС: Папроцький А.А.,

від позивача 1: Барнич Т.В.,

від позивача 2: не з`явився (клопотання без участі),

від відповідача 1: Піскун А.Й.

від відповідача 2: Рабінович М.П.

від третьої особи-1 на стороні позивача: Сікевич Н.В.

від третьої особи-2 на стороні позивача: Мекекечко М.В.,

від третьої особи-3 на стороні відповідача: не з`явився

від третьої особи-4 на стороні відповідача: не з`явився

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АрхіБуд» б/н від 01.02.2019,

на ухвалу господарського суду Львівської області від 24.01.2019

про встановлення порядку виконання судового рішення,

суддя: Березяк Н.Є., м.Львів, повний текст ухвали виготовлений 28.01.2019,

за заявою Галицького відділу Державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, м. Львів

про встановлення порядку виконання судового рішення

у справі за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі:

позивача-1 Кабінету Міністрів України, м. Київ,

позивача-2 Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,

до відповідача-1 Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «АрхіБуд», м.Львів,

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Громадської організації «Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича», м. Львів,

третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Регіонального ландшафтного парку «Знесіння», м. Львів,

третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області, м. Львів,

третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 Військової частини НОМЕР_1 , м. Львів,

про визнання недійсним договору оренди землі від 11.12.2008 та витребування з чужого незаконного володіння земельну ділянку площею 2,8939 га,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви.

15.01.2019 Галицький відділ Державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області звернувся до господарського суду Львівської області з заявою №317 від 14.01.2019 про встановлення порядку виконання рішення господарського суду Львівської області від 07.04.2017 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2017, мотивуючи тим, що на їх виконанні перебуває ВП за №55833969 з примусового виконання судового наказу № 5015/2804/12 виданого господарським судом Львівської області про витребування від товариства з обмеженою відповідальністю «АрхіБуд» (боржник) - земельної ділянки загальною площею 2,8939 га на вул. Довбуша, 15, у м. Львові, кадастровий номер 4610136600:01:009:0017, на користь держави в особі Кабінету Міністрів України(стягувач).

Підставою для встановлення порядку виконання судового рішення за ВП №55833969 зазначає неможливість виконання судового наказу № 5015/2804/12 виданого господарським судом Львівської області про витребування від боржника зазначеної земельної ділянки на користь стягувача.

Обставинами, що істотно ускладнюють виконання судового рішення та які відображені в акті від 27.12.2018, складеному державним виконавцем Грабовенською Л.О., є наявність на зазначеній земельній ділянці окремих об`єктів: металевого паркану по периметру площі земельної ділянки, окремих металевих конструкцій, бетонного котловану, двох біотуалетів, походження та власники яких невідомі.

Згідно актів державного виконавця, при виконанні іншого ВП за №53483574 від 28.02.2017, що є фактично виконаним, доведено до відома боржника резолютивну частину ухвали господарського суду Львівської області від 20.07.2017 про заборону вчиняти будь які підготовчі та будівельні роботи на спірній земельній ділянці. 20.02.2017 боржником надано заяву-повідомлення про добровільне виконання цієї ухвали суду.

26.12.2018 року боржником повідомлено, що спірною земельною ділянкою він не володіє і не розпоряджається.

Заявник, зазначає, що виконавчий документ вміщує вимогу про витребування зазначеної земельної ділянки, та не містить вимоги щодо звільнення земельної ділянки від майна, що перебуває на ній без відповідних дозволів та інших законних підстав.

У відповідності до вимог ст.33 ЗУ «Про виконавче провадження» просить встановити порядок виконання судового рішення та витребувати зазначену земельну ділянку шляхом її звільнення від будь-якого майна, що перебуває на ній без відповідних дозволів та інших законних підстав, демонтажу паркану (огорожі), металевих конструкцій, та іншого майна, що знаходиться на зазначеній земельній ділянці.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 24.01.2019 задоволено заяву Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області. Встановлено порядок виконання рішення господарського суду Львівської області від 07.04.2017 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 у справі № 5015/2804/12 (виконавчий документ від 28.09.2017) та вирішено витребувати земельну ділянку загальною площею 2,8939 га по вул. Довбуша, 15 у м. Львові, кадастровий №4610136600:01:009:0017 на користь держави в особі Кабінету Міністру України, шляхом звільнення ділянки від будь якого майна, що перебуває на ній без відповідних дозволів та інших законних підстав, демонтажу паркану (огорожі), металевих конструкцій та іншого майна, що знаходиться на зазначеній земельній ділянці.

Зазначена ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що витребування земельної ділянки в спосіб, визначений рішенням господарського суду Львівської області від 07.04.2017 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 у справі № 5015/2804/12, є неможливим із-за розміщення на ній зазначеного майна.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

ТОВ «АрхіБуд» просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.01.2019 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні заяви Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області про встановлення порядку виконання рішення суду, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушенням норм процесуального права або неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Судом першої інстанції не враховано приписів ст. 331 ГПК України, за змістом яких підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При цьому державним виконавцем не надано суду доказів, які б свідчили про наявність обставин, шо ускладнювали б виконання рішення або робили його неможливим, а наявність на території спірної земельної ділянки нерухомого майна не заважає вчинити необхідні дії для повернення такої державі.

Звідси акт державного виконавця Галицького ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області Грабовенської Л.О. від 27.12.2018 не є доказом наявності цих обставин.

Окрім того апелянт зазначає, що на території земельної ділянки загальною площею 2,8939 га по вул. Довбуша, 15 у м. Львові (кадастровий № 4610136600:01:009:0017) знаходиться належне апелянту на праві власності нерухоме майно, що підтверджується відповідними відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та не врахування даної обставини приведе до порушення права власності, що охороняється законом, покликається на практику Європейського суду про захист права приватної власності.

Скаржник також зазначає про суперечливе застосування судом першої інстанції положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», коли суд не задоволив клопотання боржника та не повернув заявникові без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 63, статті 121 ГПК України його заяви у разі неподання заявником доказів надіслання другій стороні відповідних копій заяв та доданих до неї документів на підставі пункту 6 частини першої статті 63, статті 121 ГПК України.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу військовий прокурор Західного регіону України погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для встановлення способу виконання рішення суду. Зазначає, що витребування земельної ділянки в спосіб, визначений постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 у справі №5015/2804/12 є об`єктивно неможливим з огляду на розміщення на цій земельній ділянці окремих об`єктів, а тому просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 09.04.2019 представники позивача 2, третьої особи-3 на стороні відповідача та третьої особи-4 на стороні відповідача не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи.

У відповідності до вимог ч.1 ст.202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. За змістом п.1) ч.3 цієї ж статті, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якої неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, апеляційний господарський суд, з дотриманням вимог норм ГПК України розглядає справу за відсутності представників третьої особи-3 на стороні відповідача та третьої особи-4 на стороні відповідача, які не повідомили причин неявки в судове засідання та за відсутноті представника позивача 2, який надіслав клопотання про слухання справи без його участі.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги навів аргументи, аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.

Представник органу державної виконавчої служби заперечив доводи апеляційної скарги, пояснивши, що судом першої інстанції досліджено всі матеріали виконавчого провадження, інших доказів немає.

Акт про передачу земельної ділянки від боржника до стягувача не складався, оскільки земельна ділянка була зайнята переліченим майном та не пропонувалося стягувачу прийняти земельну ділянку з майном. До боржника заходи впливу за невиконання рішення суду не вживалися.

Прокурор, позивача-1, відповідачі-1, 2 та треті особи-1, 2 на стороні позивача проти апеляційної скарги заперечили, вважають, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обгрунтованою та не підлягає скасуванню, а тому просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що рішенням Господарського суду Львівської області від 07.04.2017 у справі №5015/2804/12 частково задоволено позовні вимоги Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Львівської обласної державної адміністрації. Визнано недійсним договір оренди землі від 11.12.2008, укладений між Львівською міською радою в особі департаменту містобудування та ТзОВ «АрхіБуд». Витребувано земельну ділянку загальною площею 2,8217 га по вул. Довбуша, 15 у м. Львові, кадастровий №4610136600:01:009:0017 на користь держави в особі Кабінету Міністру України за виключенням земельної ділянки площею 722,6 кв.м, що знаходиться під об`єктами нерухомості, придбаними ТзОВ «АрхіБуд» 20.04.2006.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2017, яка набрала законної сили, частково скасовано рішення господарського суду Львівської області від 07.04.2017 у справі №5015/2804/12. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 11.12.2008, укладений між Львівською міською радою в особі департаменту містобудування та ТзОВ «АрхіБуд». Витребувано земельну ділянку загальною площею 2,8939 га по вул. Довбуша, 15 у м. Львові кадастровий №4610136600:01:009:0017 на користь держави в особі Кабінету Міністру України. В решті рішення залишено без змін.

28.09.2017 Господарський суд Львівської області видав наказ №5015/2804/12 на виконання рішення господарського суду Львівської області від 07.04.2017 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2017, зазначено: витребувати земельну ділянку загальною площею 2,8939 га по вул. Довбуша, 15 у м. Львові кадастровий № 4610136600:01:009:0017 на користь держави в особі Кабінету Міністру України. Стягувач: Кабінет Міністрів України (01008, м.Київ, вул. Грушевського, 12/2). Боржник: ТзОВ «АрхіБуд» (79035, м.Львів, вул.Зелена,105, код ЄДРПОУ 32893902). Наказ виданий у відповідності до діючих норм процесуального законодавства на час їх вчинення, ст.ст.116, 117 ГПК України. Рішення набрало законної сили 19.09.2017. Наказ дійсний для пред`явлення до виконання протягом трьох років.

Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (ч. 4 ст. 13, ч. 1 ст. 55, п. 9 ч. 2 ст. 129, ч. 1 ст. 129-1).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Держава не несе відповідальності за борги та дії боржника, який є самостійною юридичною особою, водночас, держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі "Фуклев проти України", заява №71186/01, п. 84). На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці (рішення від 17.05.2005 року у справі "Чіжов проти України" п. 40, заява N 6962/02). Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Предметом судового розгляду в цій справі є заява Галицького відділу Державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області про встановлення порядку виконання судового рішення.

За змістом ухвали, що оскаржується, суд першої інстанції встановив порядок виконання судового рішення- витребування цієї земельної ділянки від боржника на користь стягувача шляхом звільнення ділянки від будь якого майна, що перебуває на ній без відповідних дозволів та інших законних підстав, демонтажу паркану (огорожі), металевих конструкцій та іншого майна, що знаходиться на зазначеній земельній ділянці, у зв`язку з неможливістю його виконання.

21.02.2018 головним державним виконавцем Галицького ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області Грабовенською Л.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55833969 з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 28.09.2017 у справі №5015/2804/12 (а.с.17-18, т.13).

Заявою від 26.12.2018 боржник повідомив орган державної виконавчої служби, що не володіє земельною ділянкою загальною площею 2,8939 га по вул. Довбуша, 15 у м. Львові кадастровий № 4610136600:01:009:0017 і не розпоряджається нею. За даними із Публічної кадастрової карти України зазначена земельна ділянка за кадастровим номером_№ 4610136600:01:009:0017 зареєстрована як комунальна власність за Львівською міською радою.

Доказів, які б свідчили, що боржник утримує зазначену земельну ділянку заявником не надано, а посилання заявника на інше ВП за №53483574 від 28.02.2017 (що є виконаним згідно пояснень представника ДВС), за яким доведено до відома боржника резолютивну частину ухвали господарського суду Львівської області від 20.07.2017 про заборону вчиняти будь які підготовчі та будівельні роботи на спірній земельній ділянці, не є тими обставинами, які б свідчили про неможливість виконання судового рішення щодо витребування від боржника на користь стягувача зазначеної земельної ділянки, навпаки свідчить про те, що боржником не вчинялися дії та які б свідчили про відмову від виконання рішення суду, за змістом якого вирішено було витребувати зазначену земельну ділянку в боржника.

27.12.2018 при примусовому виконанні наказу, за адресою: м. Львів, вул. Довбуша, 15 державним виконавцем складено акт (а.с.21-22,т.13), де зазначено, що на земельній ділянці знаходяться окремі об`єкти, а саме: металевий паркан, уздовж усього периметру земельної ділянки, окремі металеві конструкції, бетонний котлован, два біотуалети, походження та власність яких є невідомі. Цей акт державної виконавчої служби був розцінений судом першої інстанції як обставина, що істотно ускладнює виконання судового рішення, проте даний висновок суду є передчасним та зроблений без з`ясування всіх обставин по справі.

Згідно пояснень представника позивача (стягувача) та пояснень представника відповідача (боржника) вбачається, що державним виконавцем не виконувалося рішення суду про витребування майна та не складався відповідний акт про повернення стягувачу зазначеної земельної ділянки, ці пояснення сторін узгоджуються із встановленими обставинами по справі.

Згідно листа від 27.12.2018 Військова прокуратура Західного регіону України звернулась до начальника Галицького ВДВС м. Львова, в якому вказує, що державним виконавцем фактично не виконано рішення суду щодо витребування земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Довбуша, 15. Відтак, прокурор звертає увагу на можливість звернення до суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду, яке б дало можливість витребувати вказану земельну ділянку на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Згідно з ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що заходами примусового виконання рішень є, в тому числі вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні.

Пояснення представника державної виконавчої служби про те, що боржник ухилявся від виконання рішення суду не знайшли підтвердження в суді, окрім того жодних заходів впливу на боржника за невиконання рішення суду державним виконавцем не застосовано.

За приписами п.п. 22-24 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом №512/5 від 02.04.2012 року Міністерства юстиції України, передача стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, здійснюється в установлений виконавцем строк за участю сторін виконавчого провадження.

У разі наявності інформації про місцезнаходження предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження вказує час та місце примусового виконання рішення про передачу стягувачу присуджених предметів, а також попереджає стягувача про повернення йому виконавчого документа на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону, якщо він не з`явиться на виконання без поважних причин.

Виконавець в присутності понятих вилучає у боржника предмети, зазначені у виконавчому документі і передає їх стягувачу або його представнику, про що складає акт передачі. Акт складається у трьох примірниках. Один примірник акта залишається у виконавчому провадженні, інші - вручаються стягувачу та боржникові або їх представникам під підпис.

В акті зазначаються реквізити виконавчого документа та номер виконавчого провадження, прізвища, імена та по батькові виконавця, сторін виконавчого провадження та інших осіб, які беруть участь у передачі майна, короткий опис майна. Акт підписується виконавцем та сторонами виконавчого провадження, а також іншими особами, які беруть участь у передачі майна. У разі відмови сторін виконавчого провадження від підпису про це зазначається в акті.

У разі відсутності боржника та якщо рішення може бути виконано без його участі, виконання рішення проводиться за участю стягувача або його представника та двох понятих.

Апеляційним судом встановлено, що вище перелічених дій, що передбачені в процесі виконання рішення суду про витребування майна, державним виконавцем не вчинялися. Як і не вчинялися ним дії, зазначені в ст.ст. 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та про відповідальність за невиконання законних вимог виконавця та порушення вимог цього Закону. А тому аргументи представника ДВС про неявку боржника на виклик державного виконавця, що унеможливило виконання рішення, є надуманими.

Також апеляційним судом встановлено, що стягувач не подавав заяви та не відмовлявся від передачі земельної ділянки, що перебувала в стані встановленому державним виконавцем в акті від 27.12.2018 при виконанні наказу, за адресою: м. Львів, вул. Довбуша, 15 (а.с.21-22,т.13), де зазначено, що на земельній ділянці знаходяться окремі об`єкти та їх перелік.

Окрім того, на час прийняття рішення судом при вирішенні спору по суті дана земельна ділянка перебувала в такому ж стані, що підтверджено в судовому засіданні сторонами.

Будь-яких доказів вчинення державним виконавцем дій з примусового виконання наказу №5015/2804/12 від 28.09.2017 Галицьким ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області матеріали справи не містять.

Згідно з ч.3 ст.33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може, в тому числі за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Тлумачення положень вищевказаної правової норми дає підстави дійти висновку, що питання про встановлення способу і порядку виконання рішення суду або його зміну може бути розглянуто у виняткових випадках, що обумовлені об`єктивними ускладненнями при виконанні судового рішення.

Отже, апеляційним господарським судом не встановлено жодних обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим і ці обставини не впливають на можливість державного виконавця вжити усіх необхідних заходів для виконання рішення суду, що набрало законної сили.

А тому висновок місцевого суду про наявність підстав для встановлення порядку виконання судового рішення не знайшов підтвердження в судовому засіданні.

У пункті 7.1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз`яснено, що під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими.

Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі №6-1829цс15.

З урахуванням системного тлумачення вказаних норм права, встановлення порядку виконання, за доведеності зазначених в цих нормах підстав, повинно відбуватися в межах вимог того позову, стосовно якого було ухвалено відповідне судове рішення, яке перебуває на примусовому виконанні.

Здійснивши оцінку вимог позову, стосовно якого було ухвалено відповідне судове рішення, яке перебуває на примусовому виконанні, апеляційним судом встановлено, що позовні вимоги стягувача були про витребування майна як способу захисту порушеного права позивача (вендикаційний позов).

Заява ДВС про встановлення порядку виконання рішення суду про витребування майна шляхом її звільнення від будь-якого майна, що перебуває на ній без відповідних дозволів та інших законних підстав, демонтажу паркану (огорожі), металевих конструкцій, та іншого майна, що знаходиться на зазначеній земельній ділянці є зміною способу захисту порушеного права, однак не є зміною способу виконання рішення суду, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

Питання щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою(негаторний позов) не вирішувався судом, не було предметом його розгляду і резолютивна частина рішення не містить в собі посилання на будь-які перешкоди, які могла б бути усунуті.

Таким чином, правовою підставою для зміни порядку виконання судового рішення є встановлений судом факт неможливості його виконання, у відповідності до визначеного способу захисту, у резолютивній частині відповідного рішення.

Звертаючись до суду із заявою про зміну порядку виконання рішення, орган державної виконавчої служби просив встановити порядок виконання судового рішення за яким передбачалося витребувати (фактично повернути) земельну ділянку (відновлення становища, яке існувало до порушення п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України) шляхом її звільнення від будь-якого майна, що перебуває на ній без відповідних дозволів та інших законних підстав, демонтажу паркану (огорожі), металевих конструкцій, та іншого майна, що знаходиться на зазначеній земельній ділянці- фактично усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою (припинення дії, яка порушує право п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Аргументи органу державної виконавчої служби про неможливість виконання рішення суду, не відповідають встановленим обставинам по справі, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, що судом першої інстанції залишено поза увагою.

З вищенаведених підстав заява Галицького відділу Державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області про встановлення порядку виконання судового рішення витребування зазначеної земельної ділянки шляхом її звільнення від будь-якого майна, що перебуває на ній без відповідних дозволів та інших законних підстав, демонтажу паркану (огорожі), металевих конструкцій, та іншого майна, що знаходиться на зазначеній земельній ділянці не підлягає задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції не навів в ухвалі про встановлення порядку виконання рішення суду передбачені законом підстави для такої зміни та не послався на встановлені обставини, що утруднюють виконання рішення суду, не навів в ухвалі обставини, які можна вважати винятковими і такими, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Суд першої інстанції при задоволенні заяви про встановлення порядку виконання рішення суду належним чином не з`ясував характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі, зміст порушеного права позивача та обраний ним спосіб захисту, а також можливість захисту такого права в обраний позивачем інший порядок виконання рішення суду.

А також не врахував при цьому висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 25.11.2015 року в справі №6-1829цс15, які також були підтримані Верховним Судом в постанові від 11.04.2018 року в справі №904/1478/15, за яким поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України. Для зміни способу виконання судового рішення необхідним є з`ясування питання чи не призведе така зміна способу виконання до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки змінюючи спосіб виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

В п. 7 ч. 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України зазначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Отже, аналіз п. 7 ч. 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України дає підстави дійти висновку, що висновки Верховного Суду України повинні враховуватись судами так само як і висновки Верховного Суду до тих пір, коли Верховний Суд у складі колегії суддів не вирішить відступити від раніше викладеного висновку Верховного Суду України та такий висновок не буде переглянутий Великою Палатою Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню і відповідно відмові в задоволенні заява про встановлення порядку виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, доводи апелянта спростовують висновки місцевого господарського суду про наявність підстав для встановлення порядку виконання рішення, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню.

Інші доводи апелянта щодо неправильного застосування норм земельного законодавства, норм захисту права власності в даній стадії господарського процесу не аналізуються, оскільки не застосовуються в стадії виконання судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про відшкодування органом державної виконавчої служби (заявник) на користь ТОВ «АрхіБуд» 1 921,00 грн. судового збору, сплаченого згідно квитанції №0.0.1255558609.1 від 31.01.2019 за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 277, 281-284, 331 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АрхіБуд» б/н від 01.02.2019 - задоволити.

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.01.2019 в справі №5015/2804/12 скасувати.

Відмовити в задоволенні заяви Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області за №317 від 14.01.2019 про встановлення порядку виконання рішення господарського суду Львівської області від 07.04.2017 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 у справі № 5015/2804/12 (виконавчий документ від 28.09.2017) про витребування земельної ділянки загальною площею 2,8939 га по вул. Довбуша, 15, у м. Львові, кадастровий номер 4610136600:01:009:0017 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України, шляхом її звільнення від будь-якого майна, що перебуває на ній без відповідних дозволів та інших законних підстав, демонтажу паркану (огорожі), металевих конструкцій, та іншого майна, що знаходиться на зазначеній земельній ділянці.

Стягнути з Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області (пр. Чорновола, 39, м. Львів, 79000, код 35009232) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АрхіБуд» (вул. Зелена, 105, м. Львів, 79000, код - 32893902) 1 921,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати наказ в порядку статті 327 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя:С.М. Бойко

Судді:О.І. Матущак

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови складено 12.04.2019