Ухвала

від 16.04.2019 по справі 917/69/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

16.04.2019 р. Справа № 917/69/18

Суддя Білоусов С. М. при секретарі судового засідання Мацко О.В., розглянувши матеріали

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт", 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Героїв Майдану, 82, офіс 3 (код ЄДРПОУ 30058730)

про відстрочення виконання судового рішення по справі № 917/69/18

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю транспортно-експедиційна компанія "Транзит", 61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 15 (код ЄДРПОУ 31558657)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт", 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Героїв Майдану, 82, офіс 3 (код ЄДРПОУ 30058730)

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" звернулося до господарського суду Полтавської області із заявою про відстрочення виконання рішення суду у справі № 917/69/18.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 08.04.2019 року заяву про відстрочення виконання рішення суду у справі № 917/69/18 прийнято до розгляду та призначено на 16.04.2019 року на 10:30. Дана ухвала суду була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ГПК України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Від стягувача до суду надійшло клопотання від 15.04.2019 року (вх. № 3909 від 16.04.2019 року) про розгляд заяви без його участі та в якому повідомив про те, що категорично заперечує стосовно поданої відповідачем заяви про відстрочення виконання рішення суду.

Клопотання судом задовольняється.

Розглянувши заяву, суд встановив:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.05.2018 р. позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 2 961 422,40 грн. основного боргу, 36 267,28 грн. 3 % річних, 89 539,05 грн. інфляційних втрат, а також 46 308,43 грн. витрат по сплаті судового збору.

09.08.2018 року на виконання рішення виданий відповідний наказ.

08.04.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" звернулося до суду із заявою про відстрочення виконання вказаного рішення від 15.05.2018 року у даній справі на 12 місяців.

Обґрунтовуючи надану заяву про відстрочення виконання рішення, відповідач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" вже протягом двадцяти років є провідним експортером молочної сировини українських товаровиробників, що протягом останніх 10 років здійснював постачання відповідних товарів переважно в Російську Федерацію (90% експорту) та Республіці Казахстан, що підтверджується копією довідки про обсяги продажів, в тому числі експорту, Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" молочної та молоковмісної продукції за 2012-2016 роки (т. 3 а.с. 9).

Однак, починаючи з 2014 року, Російська Федерація повністю закрила свій ринок (введено продуктове ембарго) для продукції українського виробництва та ввела всілякі обмеження та заборони на транзит української молочної продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки, що підтверджується загальновідомими указами, постановами уряду та президента.

Постачання ж молочної продукції українського виробництва в інші країни, в тому числі країни Єврозони, здійснювалось в обмежених кількостях у зв'язку з високими вимогами та обмеженими квотами, яких заявник не мав. Однак, заявник постійно шукає нові ринки збуту товарів, однак організація та пошук є процесом вкрай довготривалим та проблематичним, потребує вливання значних фінансових коштів та ресурсів. Входження української продукції на ринок Європейського союзу фактично розпочалося лише на початку 2016 року із запровадження тимчасового застосування Глави IV Угоди про асоціацію між Україною та ЄС в частині поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВ ЗВТ). До цього часу діяв режим лише автономних торговельних преференцій ЄС для України, започаткований в квітні 2014 року, в рамках якого в односторонньому порядку українському експорту надавався доступ до ринку ЄС на умовах ПВ ЗВТ. Такий режим дозволяв торгівлю лише окремим сертифікованим підприємствам та за вкрай обмеженими квотами.

Як зазначає відповідач, суд повинен при вирішенні заяви врахувати той факт, що сума, присуджена до стягнення з заявника за рішенням суду є надто великою, і її сплата протягом короткого строку об'єктивно неможлива найближчим часом в силу недостатності грошових резервів товариства.

Також заявник вказує на те, що на день звернення з даною заявою, кошти на його рахунках для повного погашення заборгованості відсутні, що підтверджується довідками з банків по відкритих рахунках заявника в усіх банках (т. 3 а.с. 10-14).

Крім того, вище вказана ситуація ускладнюється арештом коштів на рахунках та майна, що паралізувало господарську діяльність товариства - позбавляє останнього можливості сплачувати відсотки за кредитами, що викликає накопичення заборгованості перед банком, у якого майно товариства перебуває у заставі, а також розраховуватися за готову продукцію для її подальшої реалізації, відповідно отримувати прибуток для погашення заборгованості.

Своє скрутне економічне та фінансове становище заявник підтверджує звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2018 рік (т. 3 а.с. 15). Так, за результатами господарської діяльності протягом 2018 року у заявника прибуток відсутній та обліковуються збитки в розмірі 262 мільйони 551 тисяча грн.

Також заявник зазначає про збільшення обсягу порушень платіжної дисципліни зі сторони контрагентів Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" за взятими на себе господарськими зобов'язаннями. В даний час позивачем ведеться активна робота по стягненню дебіторської заборгованості, в тому числі, з боржників-нерезидентів.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" вживає активних дій, зокрема, намагається здійснити вихід із своєю продукцією на ринок Європейського союзу, країн Африки та Азії.

Починаючи вже з третього кварталу 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" розраховує на значні надходження коштів у зв'язку з укладенням нових зовнішньоекономічних контрактів.

Враховуючи вищевикладені факти та докази, стягнення з відповідача суми боргу за рішенням суду від 15.05.2018 року без відстрочення його виконання, не лише призведе до банкрутства провідного експортера вітчизняної продукції, а й зумовить неможливість своєчасної виплати заробітної плати його працівникам, своєчасної сплати податків та зборів, спричинить масове звільнення працівників, що в підсумку призведе лише до збільшення обсягу загальної заборгованості Відповідача, яку він не матиме змоги погасати.

Отже, підсумовуючи вказане, заявник при подачі заяви про відстрочку виконання рішення суду від 15.05.2018 року по справі № 917/69/18 посилається на: наявність ряду об'єктивних причин погіршення фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" через незалежні від заявника причини (торгове ембарго Російської Федерації та заборона транзиту, що призвели до втрати основного ринку збуту товарів заявника; збільшення порушень платіжної дисципліни боржниками заявника - контрагентами за зовнішньоекономічними контрактами); об'єктивних неможливостей Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" забезпечити одномоментне, без оголошення банкрутства, виконання рішення суду через фактичне блокування господарської діяльності заявника накладеними арештами на кошти та майно; наявністю зовнішньоекономічних контрактів та договорів, разом з відповідними додатками та додатковими угодами до них, що були укладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" з відповідними контрагентами, прибуток від виконання яких дозволить повністю покрити заборгованість Відповідача за Рішенням суду вже в другому кварталі 2020 року, що підтверджується Техніко-економічним обґрунтуванням операційної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" за період з 1-го кварталу 2019 року по 3 квартал 2020 року; неможливістю відновлення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" без відстрочки виконання рішення суду; відсутністю стовідсоткової вини відповідача у виникненні заборгованості перед позивачем по даній справі; чинну судову практику по аналогічних з даною судових справах.

Таким чином, відповідач просить суд відстрочити виконання рішення господарським судом Полтавської області від 15.05.2018 року у справі № 917/69/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю транспортно-експедиційна компанія "Транзит" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" про стягнення 2 961 422,40 грн. основного боргу, 36 267,28 грн. 3 % річних, 89 539,05 грн. інфляційних втрат, а також 46 308,43 грн. витрат по сплаті судового збору на 12 (дванадцять) місяців.

При вирішення заяви по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 9 частини 3 статті 129 Конституції України, обов'язковість рішень суду відноситься до основних засад судочинства.

Відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи (ч. 2 ст. 331 ГПК України).

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 ГПК України).

Згідно ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім"ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Із зазначених норм права вбачається, що відстрочення рішення допускається при наявності обставин, які суттєво ускладнюють виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Господарський процесуальний кодекс не визначає виключний перелік обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому, суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

В заяві боржник посилається на важкий фінансовий стан з огляду на втрату ринків збуту, на загрозу банкрутства з огляду на відсутність джерел власних коштів; на наявність укладених контрактів на поставку продукції, пошук нових ринків збуту продукції; що заходи примусового виконання рішення матимуть своїм наслідком накопичення нових боргів при неможливості їх погашення.

При цьому, за змістом статті 331 Господарського процесуального кодексу України, складне фінансове становище заявника не є обставинами, котрі ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим у встановленим господарським судом способом, а відтак не виступають підставою для відстрочки виконання рішення суду.

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду боржник посилається на тяжке фінансове становище.

Однак позивач (стягувач) категорично заперечує, щодо надання відстрочки виконання рішення суду, оскільки вважає, що з огляду на наявність у відповідача значної кількості боргів перед іншими кредиторами та його недобросовісну поведінку щодо затримки оплати є ризик того, що рішення взагалі не буде виконано боржником.

За визначенням ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництвом є діяльність, яка ведеться на власний ризик, метою якої є отримання прибутку. В той же час, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, тобто відсутність у боржника грошових коштів не є обставиною, яка може служити підставою для невиконання зобов'язання по оплаті.

При вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.

З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем послуги по перевезенню вантажу, оплата за які стягнута за рішенням суду здійснені останнім ще у 2016 році, тобто відповідач не сплачує заборгованість майже три роки.

З моменту прийняття рішення суду, яке набрало законної сили минув майже рік, однак боржником не вжито жодних конкретних заходів щодо його виконання.

Ризик несприятливих наслідків ведення господарської діяльності відповідача, не може бути перекладений на позивача (стягувача), яким було фактично надано відповідачу послуги та належним чином виконано договірні зобов'язання.

Отже, невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем негативно відображується на підприємницькій діяльності позивача. А подальше ухилення відповідача від сплати заборгованості суттєво зачіпає інтереси позивача і завдає йому істотної, в тому числі й матеріальної шкоди.

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін. При цьому, необхідно враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все необхідно врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 26.07.2017 у справі № 917/1500/16, від 26.05.2015 у справі № 922/1671/14, від 04.03.2015 у справі № 917/1228/14.

Боржник також обґрунтовує заяву про відстрочку виконання судового рішення тим, що починаючи з ІІІ кварталу 2019 року розраховує на значні надходження коштів у зв'язку з укладенням нових зовнішньоекономічних контрактів, відновленням роботи за укладеними раніше угодами, пошуком нових ринків збуту продукції.

Посилання заявника на укладення нових договорів поставки з контрагентами не є належним доказом того, що вони будуть виконані та заявник матиме можливість виконати рішення суду через 12 місяців. В той же час, заявником не надано суду будь-яких доказів, які б свідчили про наявність у нього реальної можливості фактично виконати свої зобов'язання по поставці товару за цими контрактами. Крім того, суд звертає увагу, що заявником не доведено, що коштів, які можуть надійти за товар по цим договорам буде достатньо для виконання рішення по даній справі.

Отже, судом встановлено, що матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували те, що для виконання рішення суду необхідна відстрочка виконання рішення суду саме на 12 місяців.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідачем не подано належних доказів, які б свідчили про наявність виключних об'єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Не є підставою вважати збиткову діяльність відповідача винятковим випадком у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, що зумовлював би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення.

Також судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до якої несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Так, у рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.

У рішенні від 17.05.2005 "Чижов проти України" вказано, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року, заява N 3236/03, п. 43).

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

Отже, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони", 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі "Comingersoll S. A. проти Португалії", заява N 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

За таких обставин суд дійшов висновку, що заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі № 917/69/18 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

За таких обставин, керуючись ст. ст. 233, 234, 235, 331 ГПК України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" про відстрочення виконання рішення суду у справі № 917/69/18.

2. Копію ухвали надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складений 19.04.2019 р.

Суддя Білоусов С. М.