Постанова

від 22.04.2019 по справі 923/868/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/868/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Колоколова С.І.

(склад колегії суддів сформовано згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2019)

при секретарі - Лук'ященко В.Ю.

за участю представників:

від позивача: Піцикевич В.В.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія"

на рішення господарського суду Херсонської області від 24.01.2019, суддя в І інстанції Павленко Н.А., повний текст якого складено 25.01.2019 в м. Херсоні

у справі № 923/868/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія"

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельна компанія "Сінтекс", ЛТД

про стягнення 211 320,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" (далі - ТОВ "Дунапак Таврія") звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельна компанія "Сінтекс", ЛТД (далі - ТОВ ТК "Сінтекс") про стягнення 168 300 грн. основного боргу, а також 17 867,47 грн. пені, 19620,07 грн. втрат від інфляції та 5533,15 грн. 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки № ТА 001321-16 від 29.08.2016р. щодо оплати поставленого у червні 2017 року товару у встановлений строк.

В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору поставки №ТА 001321-16 від 29.08.2016р. не оплатив вартість товару отриманого за видатковою накладною № 4983 від 17.06.2017р., заборгованість становить 168300 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі п. 8.2 договору - 17 867,47 грн. пені та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України - 19620,07 грн. втрат від інфляції та 5533,15 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

У відзиві на позовну заяву ТОВ ТК "Сінтекс" просило суд закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175, п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України посилаючись на те, що у жовтні 2017 року ТОВ "Дунапак Таврія" вже зверталося до господарського суду Херсонської області з позовом до ТОВ ТК "Сінтекс" про стягнення 168 300 грн. основного боргу, а також 13 905,93 грн. пені, 165,44 грн. втрат від інфляції та 1668,71 грн. 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки № ТА 001321-16 від 29.08.2016р. щодо оплати поставленого у червні 2017 року товару у встановлений строк. Мотивуючи свій позов, який було подано до суду 05.10.2017 року, позивач також посилався на те, що ТОВ ТК "Сінтекс" в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору поставки №ТА 001321-16 від 29.08.2016р. не оплатило вартість товару отриманого за видатковою накладною № 4983 від 17.06.2017р., заборгованість становить 168300 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі п. 8.2 договору - 13 905,93 грн. пені та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України - 165,44 грн. втрат від інфляції та 1668,71 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. На обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на ті ж самі документи, які додані до позовної заяви у даній справі, отже зміст предмету та підстав обох позовів повністю співпадає.

13.02.2018 року господарським судом Херсонської області було ухвалено рішення у справі № 923/953/17, яким у задоволенні позову ТОВ "Дунапак Таврія" до ТОВ ТК "Сінтекс" відмовлено у повному обсязі. Вказане рішення було залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.05.2018 року. Таким чином, провадження у даній справі повинно бути закрито внаслідок того, що вказаним рішенням суду вже вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й спір у даній справі.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 24.01.2019 закрито провадження у справі № 923/868/18 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175, п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України за позовною вимогою ТОВ "Дунапак Таврія" про стягнення з ТОВ ТК "Сінтекс" 168300 грн. боргу у правовідносинах за договором поставки №ТА 001321-16 від 29.08.2016р. Відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ "Дунапак Таврія" про стягнення з ТОВ ТК "Сінтекс" 5533,15 грн. 3% річних, 19620,07 грн. втрат від інфляції, 17867,47 грн. пені у правовідносинах за договором поставки №ТА 001321-16 від 29.08.2016р.

Рішення мотивовано тим, що предметом позову у даній справі №923/868/18 та у справі № 923/953/17 є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за товар, поставлений за видатковою накладною №4983 від 17.06.2017р. на суму 168300 грн. на виконання умов договору поставки №ТА 001321-16 від 29.08.2016р. Таким чином, позовна вимога про стягнення 168300 грн. за товар, поставлений за видатковою накладною №4983 від 17.06.2017р. на виконання умов договору поставки №ТА 001321-16 від 29.08.2016р., є позовною вимогою, по якій вже прийнято рішення суду, яке набрало законної сили. Враховуючи зазначене, провадження за позовною вимогою ТОВ "Дунапак Таврія" про стягнення з ТОВ ТК "Сінтекс" 168300грн. боргу у правовідносинах за договором поставки №ТА 001321-16 від 29.08.2016р. підлягає закриттю на підставі п.3 ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду за позовними вимогами між тими ж сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав.

Вимоги про стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції є похідними від вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки №ТА 001321-16 від 29.08.2016р. Рішенням господарського суду у справі №923/953/17 встановлено відсутність заборгованості з боку відповідача за поставку продукції за видатковою накладною №4983 від 17.06.2018р. на суму 168300грн. та встановлено, що відповідачем не порушено взяті на себе зобов'язання за договором поставки №ТА 001321-16 від 29.08.2016р. в частині своєчасної оплати поставленого товару. Враховуючи відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за поставку продукції за видатковою накладною №4983 від 17.06.2018р. на суму 168300грн., позовні вимоги про стягнення з відповідача 5533,15грн. 3% річних, 19620,07грн. втрат від інфляції та 17867,47грн. пені задоволенню не підлягають.

ТОВ "Дунапак Таврія" у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить рішенням господарського суду Херсонської області від 24.01.2019р. скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою позивач посилається на те, що оскаржуване рішення винесено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

При цьому, скаржник вказує те, що суд безпідставно залишив без розгляду та не взяв до уваги заяву свідка ОСОБА_2, яка була подана із заявою про долучення її до матеріалів справи. Суд в порушення ст. ст. 80, 86 ГПК України необґрунтовано відмов у її прийнятті та не здійснив її оцінку. Це стало причиною неправильного установлення обставин та винесення рішення з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Господарський суд помилково закрив провадження у справі, оскільки у справі №923/953/17 підставою позову щодо стягнення вартості поставленого товару була видаткова накладна № 4983 від 17.06.2017р., а у даній справі №923/868/18 підставою позову щодо стягнення вартості поставленого товару є зокрема, товарно-транспортна накладна № 4983 від 17.06.2017р. Таким чином, підстави позову у справі № 923/953/17 та у даній справі № 923/953/17 є різними.

З аналізу п. 3 ч.1 ст.231 ГПК України та п.2 ч.1 ст. 175 ГПК України слідує, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо встановить, що є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Рішенням по справі №923/953/17 саме відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 168 300 грн., але не ухвалено рішення про закриття провадження у справі №923/953/17. Судом у справі № 923/868/18 не встановлено, що є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Даний факт, на думку скаржника, підтверджує безпідставність закриття провадження у даній справі №923/868/18 та порушення судом ст. 231 ГПК України.

Відповідач отримав товар та зобов'язаний був сплатити вартість поставленого товару у розмірі 168 300 грн протягом 7 (семи) календарних днів з моменту підписання товарно-транспортної накладної № 4983 від 17.06.2017, тобто не пізніше 24.06.2017р., однак відповідач не виконав взяте на себе грошове зобов'язання.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідач не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду. Водночас, 22.04.2019 року до апеляційного суду від представника відповідача адвоката Риженко Д.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на інший день у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому засіданні у розгляді цивільної справи. Апеляційний господарський суд не знаходить підстав для його задоволення з огляду на те, що законом, а також і судом участь представників сторін у розгляді апеляційної скарги не визнавалася обов'язковою, заявником не надано належних доказів на підтвердження неможливості явки до апеляційного суду іншого повноважного представника ТОВ ТК "Сінтекс", яким згідно з наявними у справі копіями адвокатського ордеру серії ХС № 149503 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХС № 000198 є адвокат Мус В.П., який 18.04.2019 року в апеляційному суді знайомився з матеріалами справи № 923/868/18. Адже чинний ГПК України не обмежує кількість представників учасника справи, які можуть брати участь у засіданні господарського суду.

Водночас відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення усіх учасників судового процесу про день, час і місце судового засідання, виходячи зі змісту ст.ст. 202, 216 ГПК України, апеляційний суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, з урахуванням того, що розгляд апеляційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст. 273 ГПК України, а відкладення справи призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи.

Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, а частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2018 року ТОВ "Дунапак Таврія" звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом у даній справі № 923/868/18 до ТОВ ТК "Сінтекс" про стягнення 168 300 грн. основного боргу, а також 17 867,47 грн. пені, 19620,07 грн. втрат від інфляції та 5533,15 грн. 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки № ТА 001321-16 від 29.08.2016р. щодо оплати поставленого у червні 2017 року товару у встановлений строк.

В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору поставки №ТА 001321-16 від 29.08.2016р. не оплатив вартість товару отриманого за видатковою накладною № 4983 від 17.06.2017р., заборгованість становить 168300 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі п. 8.2 договору - 17 867,47 грн. пені та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України - 19620,07 грн. втрат від інфляції та 5533,15 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

До позовної заяви позивачем додано наступні докази, що підтверджують обставини, на якій ґрунтуються позовні вимоги, зокрема:

- копію договору поставки №ТА 001321 від 29 серпня 2016 року з додатковою угодою №1 від 08 серпня 2017 року;

- копію специфікації №2 від 09 червня 2017 року;

- роздруківку електронного листа від 08 червня 2017 року;

- роздруківку комерційної пропозиції №60384;

- роздруківку комерційної пропозиції №60383;

- роздруківку електронного листа від 09 червня 2017 року;

- роздруківку підтвердження замовлення №157931;

- роздруківку підтвердження замовлення №157930;

- копію видаткової накладної №4983 від 17 червня 2017 року;

- копію товаротранспортної накладної №4983 від 17 червня 2017 року;

- копію претензії від 20 вересня 2017 року.

Водночас, судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що у жовтні 2017 року ТОВ "Дунапак Таврія" вже зверталося до господарського суду Херсонської області з позовом до ТОВ ТК "Сінтекс" про стягнення 168 300 грн. основного боргу, а також 13 905,93 грн. пені, 165,44 грн. втрат від інфляції та 1668,71 грн. 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки № ТА 001321-16 від 29.08.2016р. щодо оплати поставленого у червні 2017 року товару у встановлений строк. Мотивуючи свій позов, який було подано до суду 05.10.2017 року, позивач також посилався на те, що ТОВ ТК "Сінтекс" в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору поставки №ТА 001321-16 від 29.08.2016р. не оплатило вартість товару отриманого за видатковою накладною № 4983 від 17.06.2017р., заборгованість становить 168300 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі п. 8.2 договору - 13 905,93 грн. пені та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України - 165,44 грн. втрат від інфляції та 1668,71 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

На обґрунтування вказаних вимог позивач посилався, зокрема, на наступні документи, які було подано ним до матеріалів справи № 923/953/17, а саме:

- копію договору поставки №ТА 001321 від 29 серпня 2016 року з додатковою угодою №1 від 08 серпня 2017 року;

- копію специфікації №2 від 09 червня 2017 року;

- копію видаткової накладної №4983 від 17 червня 2017 року;

- копію товаротранспортної накладної №4983 від 17 червня 2017 року;

- копію претензії від 20 вересня 2017 року;

- роздруківку електронного листа від 08 червня 2017 року;

- роздруківку комерційної пропозиції №60384;

- роздруківку комерційної пропозиції №60383;

- роздруківку електронного листа від 09 червня 2017 року;

- роздруківку підтвердження замовлення №157931;

- роздруківку підтвердження замовлення №157930;

- роздруківку специфікації №2.

Позивач вказані обставини не заперечує.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 13.02.2018 року у справі № № 923/953/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.05.2018 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Дунапак Таврія" до ТОВ ТК "Сінтекс" про стягнення 168 300 грн. основного боргу, а також 13 905,93 грн. пені, 165,44 грн. втрат від інфляції та 1668,71 грн. 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки № ТА 001321-16 від 29.08.2016р., відмовлено повністю.

Закриваючи провадження у даній справі № 923/868/18 в частині стягнення з ТОВ ТК "Сінтекс" 168300 грн. боргу у правовідносинах за договором поставки №ТА 001321-16 від 29.08.2016р., місцевий господарський суд керувався приписами п. 2 ч. 1 ст. 175, п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України та на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що провадження у справі в цій частині підлягає закриттю, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду за позовними вимогами між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про закриття провадження у даній справі в цій частині, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 2 частини 1 статті 175 ГПК України).

Зі змісту вказаних норм права можна зробити висновок, що однією з цілей цих норм законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Отже, передумовою для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК України, та, як наслідок, застосування пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України, є наявність двох справ з тотожним суб'єктним складом, предметом та підставами.

При цьому, для закриття провадження у справі необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - сторін, предмету, підстав звернення до суду з позовною заявою.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

У постанові Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі № 916/1764/17 викладено правові висновки, згідно з якими під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом установлено, що позовними вимогами у справі № 923/953/17, і позовними вимогами у даній справі № 923/868/18, є стягнення 168 300 грн. основного боргу, а також пені, втрат від інфляції та 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки № ТА 001321-16 від 29.08.2016р. щодо оплати поставленого у червні 2017 року товару у встановлений строк.

Обставинами, на яких ґрунтувалися вимоги позивача (підставою позову), як у позовній заяві у справі № 923/953/17, так і у позовній заяві у даній справі № 923/868/18, є наявність укладеного між сторонами договору поставки №ТА 001321 від 29 серпня 2016 року з додатковою угодою №1 від 08 серпня 2017 року до нього; - специфікації №2 від 09 червня 2017 року; - роздруківки електронного листа від 08 червня 2017 року; - роздруківки комерційної пропозиції №60384; - роздруківки комерційної пропозиції №60383; - роздруківки електронного листа від 09 червня 2017 року; - роздруківки підтвердження замовлення №157931; - роздруківки підтвердження замовлення №157930; - видаткової накладної №4983 від 17 червня 2017 року; - товаротранспортної накладної №4983 від 17 червня 2017 року; - претензії від 20 вересня 2017 року.

Отже, із змісту позовної заяви, яку було прийнято до розгляду господарським судом Херсонської області і за якою відкрито провадження у справі № 923/953/17, так і із змісту позовної заяви у даній справі № 923/868/18, вбачається, що склад сторін, предмет і підстави позову у зазначених справах є тотожними, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що подання позову у даній справі по суті спрямовано на здійснення перегляду рішення господарського суду, яке набрало законної сили, про відмову у задоволенні таких самих позовних вимог ТОВ "Дунапак Таврія" про стягнення з ТОВ ТК "Сінтекс" 168 300 грн. основного боргу, а також пені, втрат від інфляції та 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки № ТА 001321-16 від 29.08.2016р.

Викладене в апеляційній скарзі твердження позивача про відмінність підстав позову у зазначених справах колегією суддів відхиляється як неспроможне, оскільки як було зазначено вище, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права, або ж на інші (нові) докази.

При цьому, із змісту судового рішення господарського суду Херсонської області від 13.02.2018 року у справі № 923/953/17 вбачається, що товарно-транспортна накладна № 4983 від 17.06.2017р. досліджувалася судом під час розгляду цієї справи з наданням їй відповідної правової оцінки.

З цих же підстав колегія суддів не бере до уваги безпідставне твердження скаржника в обґрунтування вимог апеляційної скарги, що суд необґрунтовано відмовив у прийнятті та не здійснив оцінки заяви свідка ОСОБА_2, що стало причиною неправильного установлення обставин та винесення рішення з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. По-перше: вказана заява, як новий доказ, який не був раніше поданий суду, не має ніякого правового значення при вирішенні питання щодо закриття провадження у справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 175, п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України. По-друге: вказану заяву, як подану з порушенням встановленого судом строку, місцевим судом правомірно не було прийнято відповідно до ч. 8 ст. 80, ч. 1 ст. 118 ГПК України.

Таким чином, дослідивши та надавши оцінку складу сторін, предмету спорів та їх підставам у господарських справах № 923/953/17 та № 923/868/18, колегія суддів на підставі встановлених обставин даної справи дійшла висновку, що фактично позов у даній справі було подано за наявністю такого, що набрало законної сили, рішення суду у справі № 923/953/17 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, у зв'язку з чим місцевий господарський суд на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175, п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України правомірно закрив провадження у даній справі в частині стягнення з ТОВ ТК "Сінтекс" 168300 грн. основного боргу у правовідносинах за договором поставки №ТА 001321-16 від 29.08.2016р.,

Недоречними слід визнати також доводи скаржника, що позиція суду першої інстанції заперечує право сторони заявити позов з інших підстав, яке гарантоване господарським процесуальним кодексом України.

Так, апеляційним судом установлено, є таке, що набрало законної сили, судове рішення у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет заяви та з тих самих підстав.

Повторне подання вищевказаної позовної заяви позивачем є по суті намаганням домогтися повторного розгляду справи, нової переоцінки обставин та доказів по справі з метою винесення нового рішення у справі вже на користь позивача.

Згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до пункту 41 Доповіді, схваленої Венеціанською Комісією на 86 -му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов'язкових елементів поняття "верховенство права" є юридична визначеність.

Згідно з пунктів 44, 46 даної Доповіді, принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов'язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.

Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (ст. 7 ЄКПЛ), позаяк суб'єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи]. На додаток, юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. У приватних спорах виконання остаточних судових рішень може потребувати допомоги з боку державних органів, аби уникнути будь-якого ризику приватного правосуддя , що є несумісним з верховенством права. Системи, де існує можливість скасовувати остаточні рішення, не базуючись при цьому на безспірних підставах публічного інтересу, та які допускають невизначеність у часі, несумісні з принципом юридичної визначеності."

У пункті 72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99) суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду, міститься і у справах Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші.

У справі Рябих проти Росії (рішення від 24.07.03., п.52) Європейський суд постановив: правова певність передбачає повагу до принципу res judicata, тобто принципу остаточності судових рішень. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Із змісту вищевказаних пункту 2 частини 1 статті 175, пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України можна зробити висновок, що однією з цілей цих норм законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Не заслуговують на увагу також наведені скаржником питання про те, що судом у справі № 923/868/18 не встановлено, що є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що, на думку скаржника, підтверджує безпідставність закриття провадження у даній справі та порушення судом ст. 231 ГПК України, оскільки такі доводи є наслідком помилкового довільного тлумачення позивачем змісту норм п.2 ч.1 ст. 175 ГПК України, якою встановлено обов'язок суду відмовити у відкритті провадження у справі за наявності як рішення, що набрало законної сили, у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, так і за наявності ухвали, що набрала законної сили, про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або за наявності судового наказу, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вимоги про стягнення 17 867,47 грн. пені, 19620,07 грн. втрат від інфляції та 5533,15 грн. 3% річних є похідними від вимоги про стягнення 168 300 грн. основного боргу, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки № ТА 001321-16 від 29.08.2016р. щодо оплати поставленого у червні 2017 року товару у встановлений строк, і ці вимоги не були предметом розгляду у справі №923/953/17, оскільки у даній справі №923/868/18 заявлені позивачем у іншому розмірі та за інший період.

Разом з тим, рішенням господарського суду у справі №923/953/17 встановлено відсутність заборгованості з боку відповідача за поставлений у червні 2017 року товар за видатковою накладною № 4983 від 17.06.2017р. в сумі 168300 грн. та встановлено, що відповідач не порушив взяті на себе зобов'язання за договором поставки №ТА 001321-16 від 29.08.2016р. в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Враховуючи відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за поставку товару за видатковою накладною №4983 від 17.06.2018р. на суму 168300 грн., то позовні вимоги про стягнення з відповідача 17 867,47 грн. пені, 19620,07 грн. втрат від інфляції та 5533,15 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання є необґрунтованими і місцевий господарський суд правильно відмовив в їх задоволенні.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення питання щодо закриття провадження у даній справі у зв'язку з тим, що є таке, що набрало законної сили, судове рішення у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет заяви та з тих самих підстав.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 4754,72 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Херсонської області від 24 січня 2019 року у справі № 923/868/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 23.04.2019р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Колоколов С.І.