Рішення

від 09.04.2019 по справі 911/2587/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2019 р. м. Київ Справа № 911/2587/18

Розглянувши матеріали справи за позовом Приватного підприємства КОМФОРТБУД-ЛЮКС

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю ХАБІБІБУД

2) Публічного акціонерного товариства РВС БАНК

про визнання права власності на земельну ділянку та зобов'язання здійснити державну реєстрацію речових прав

Суддя А.Ю.Кошик

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1

відповідача1: не з'явився

відповідача2: ОСОБА_2

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Приватного підприємства КОМФОРТБУД-ЛЮКС (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю ХАБІБІБУД (надалі - відповідач1), Публічного акціонерного товариства РВС БАНК (надалі - відповідач2) про визнання права власності на земельну ділянку та зобов'язання здійснити державну реєстрацію речових прав.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.12.2018 року відкрито провадження у справі № 911/2587/18, підготовче засідання призначено на 10.01.2019 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 08.01.2019 року представником відповідача2 подано відзив на позов б/н від 08.01.2019 року та клопотання б/н від 08.01.2019 року про застосування позовної давності.

Також представником відповідача2 подано клопотання б/н від 08.01.2019 року про застосування заходів процесуального примусу та клопотання б/н від 08.01.2019 року про витребування доказів, які відхилені судом як безпідставні та не обґрунтовані, оскільки викладені в них обставини безпосередньо не стосуються предмету судового розгляду.

До канцелярії Господарського суду Київської області 10.01.2019 року представником позивача подано відповідь на відзив б/н від 09.01.2019 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.01.2019 року відкладено підготовче засідання у справі № 911/2587/18 на 31.01.2019 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 30.01.2019 року представником відповідача2 подано заперечення б/н від 30.01.2019 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 31.01.2019 року представником позивача подано клопотання б/н від 30.01.2019 року про подання додаткових доказів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.01.2019 року відкладено підготовче засідання у справі № 911/2587/18 на 14.02.2019 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 14.02.2019 року представником відповідача подано клопотання б/н від 14.02.2019 року про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 14.02.2019 року представник відповідача2 підтримав подане до канцелярії Господарського суду Київської області клопотання б/н від 14.02.2019 року про відкладення розгляду справи. Представник позивача заперечував проти заявленого клопотання представника відповідача2.

Відповідач1, належним чином повідомлений про дату, час і місце підготовчого засідання, у підготовче засідання 14.02.2019 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що судом під час підготовчого судового засідання 14.02.2019 року вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд за результатами підготовчого засідання постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 12.03.2019 року.

У судовому засіданні 12.03.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача2 проти позову заперечував.

Відповідач1, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання 12.03.2019 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно зі ст. 217 Господарського процесуального кодексу України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

У судовому засіданні 12.03.2019 року суд закінчив з'ясування обставин та перевірку їх доказами та оголосив про перехід до судових дебатів, судове засідання призначено на 09.04.2019 року.

В судовому засіданні 09.04.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача2 проти позову заперечував, представник відповідача1 в судове засідання не з'явився.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв'язку з чим, в судовому засіданні 09.04.2019 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, позивач звернувся до Господарського суду Київської області з метою захисту свого права власності, що було порушене у зв'язку із незаконними діями відповідача-1 та відповідача-2, пов'язаними з державною реєстрацією переходу права власності на нерухоме майно, власником якого є позивач, а також у зв'язку із неможливістю у встановлений спосіб реалізувати позивачем право на проведення реєстрації права власності на нерухоме майно, набуте ним у власність.

Позивач в позові зазначає, що придбав у відповідача-1 нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,2000 га по вулиці Лесі Українки в с. Музичі Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3222485501:01:010:0072 (надалі - нерухоме майно).

Спірне нерухоме майно було придбане позивачем на підставі ОСОБА_3 купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 23.04.2009 року за реєстровим № 497.

Майно було фактично передано позивачу, як покупцю, за відповідним Актом прийому-передачі земельної ділянки, придбаної за ОСОБА_3 купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 513.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 497 зареєстрований у Державному реєстрі правочинів, що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів № 7221039 від 23.04.2009 року.

Також, про перехід до позивача права власності на земельну ділянку свідчить відмітка приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 на Державному акті на право власності на земельну ділянку, проставлена в момент вчинення ОСОБА_3, одночасно оригінал якого вилучено у продавця та передано позивачу, як покупцю.

Крім того, позивач зазначає, що став на облік як власник земельних ділянок 07.10.2009 року в Музичанській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області, про що є відмітка на ОСОБА_3 купівлі-продажу та у книзі реєстрації Державних актів на право власності на земельні ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що чинним законодавством чітко не регламентовані строки для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майна і після набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень N 1952-ІУ від 01.07.2004 року процедура відповідної державної реєстрації не була достаньо врегульована, тому позивач звернувся для реєстрації спірного нерухомого майна у 2015 року у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.10.2013 року N 868 та Методичних рекомендацій стосовно документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, схвалених Рішенням колегії Державної реєстраційної служби України 11.12.2012 року, протокол №3.

Однак, позивач зазначає, що йому було відмовлено у державній реєстрації права власності на земельні ділянки за ПП Комфортбуд-Люкс у зв'язку з тим, що заяви про державну реєстрацію подано після державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки за новим правонабувачем на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2014 року №43/172-28/355-б.

У зв'язку з чим, позивачем з'ясовано, що Єдиний державний реєстр судових рішень містить рішення Господарського суду м. Києва від 31.01.2012 року у справі № 27/23331.01.12 за позовом Публічного акціонерного товариства Сведбанк до відповідача-1 (ТОВ Хабібібуд ) про визнання іпотечного договору укладеним. Відповідно до наведеного рішення суд визнав укладеним іпотечний договір між ПАТ Сведбанк та ТОВ Хабібібуд (відповідачем1), за яким банку передані в іпотеку належні позивачу на підставі ОСОБА_3 купівлі-продажу земельні ділянки.

Господарський суд м. Києва під час розгляду справи № 27/23331.01.12 виходив з факту належності відповідачу-1 спірної та інших земельних ділянок (що не могло бути підтверджено в суді належними доказами - оригінал Державного акту було передано позивачу в момент вчинення ОСОБА_3 купівлі-продажу) та прийняв рішення, яким визнав укладеним іпотечний договір між ПАТ Свербанк та відповідачем-1 стосовно передачі спірної земельної ділянки в іпотеку в якості забезпечення зобов'язань ТОВ Хабібібуд за Кредитним договором № 620 від 07.04.2008 року.

Позивач зазначає, що зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2012 року у справі № 27/23331.01.12 вбачається недобросовісність дій відповідача-1 (ТОВ Хабібібуд ), який надав суду недостовірну та неповну інформацію, що була покладена в основу судового рішення.

Зокрема, під час розгляду господарської справи № 27/23331.01.12 (перебувала у провадженні суду з 03.10.2011 року по 31.01.2012 року) відповідач-1 не повідомив та приховав від суду інформацію про те, що спірна земельна ділянка була ним продана та з 23.04.2009 року вже не є його власністю.

В подальшому, на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 31.01.2012 року 20.10.2014 року Господарський суд м. Києва ухвалою в банкрутній справі № 43/172-28/355-б затвердив мирову угоду, якою задоволено вимоги кредитора - ПАТ Омега Банк (Ухвала господарського міста Києва від 05.08.2010 року у справі № 43/172-28/355-б про визнання кредиторських вимог ПАТ Сведбанк ), правонаступником якого є ПАТ Омега Банк ), забезпечені заставою нерухомого майна у розмірі 11 110 808,42 грн., шляхом обміну зазначених вимог на активи боржника - ТОВ Хабібібуд , а саме шляхом передачі у власність ПАТ Омега Банк нерухомого майна, що розташовано на території села Музичі Києво-Святошинського району Київської області, в тому числі спірної земельної ділянки.

Ухвала Господарського суду м. Києва від 20.10.2014 року у справі № 43/172-28/355-б про затвердження мирової угоди була підставою для реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ПАТ Омега Банк права приватної власності на спірну земельну ділянку, що відбулось 08.12.2014 року.

Також, позивач зазначає, що у жовтні 2015 року він звертався за захистом своїх прав до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області, треті особі - ПАТ Омега Банк , ТОВ Хабібібуд , Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, якими у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано перехід права власності на спірну земельну ділянку до ПАТ Омега Банк ; зобов'язання державних реєстраторів прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області зареєструвати за позивачем право власності на нерухоме майно.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2016 року у справі № 826/24647/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016 року, позов задоволено.

Однак, Верховний суд постановою у справі № 826/24647/15 від 25.05.2018 року дійшов висновку, що спір про визнання незаконними та скасування рішення суб'єкта владних повноважень пов'язаний з питаннями щодо права власності на нерухоме майно (земельні ділянки), тому має розглядатись у порядку господарської юрисдикції, оскільки виник між суб'єктами господарської діяльності і стосується цивільного права власності. У зв'язку з чим, позивачу було відмовлено у задоволенні позову.

Позивач зазначає, що під час розгляду справи № 826/24647/15 право власності на спірну земельну ділянку перейшло від ПАТ Омега Банк до ПАТ Перехідний банк РВС Банк на підставі Акту № 29/07/2015-3 приймання-передачі перехідному банку ПАТ Перехідний Банк РВС БАНК земельної ділянки неплатоспроможного банку ПАТ ОМЕГА БАНК , серія та номер: 29/07/2015-3 виданий 03.07.2015 року, видавник: ПАТ Перехідний Банк РВС Банк , ПАТ ОМЕГА БАНК , про що свідчить запис про державну реєстрацію права власності № 13076907 від 01.02.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою № 136212997 від 31.08.2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна.

ПАТ РВС БАНК є правонаступником майна, прав та обов'язків ПАТ Перехідний Банк РВС БАНК , який є правонаступником в частині визначених відповідно до плану врегулювання, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.05.2015 року (протокол № 102/15) (зі змінами від 12.06.2015 року (протокол № 127/15) та від 03.07.2015 року (протокол № 149/15)), активів (уключаючи права за договорами забезпечення) та обов'язків за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов'язаннями ПАТ ОМЕГА БАНК (найменування неплатоспроможного банку), зареєстрованого Національним банком України 31.10.1991 року за № 69, що підтверджується Статутом ПАТ РВС БАНК в редакції, затвердженій Рішенням єдиного акціонера (Рішення № 20161218/01 від 18.10.2016 року), погодженого Національним банком України 01.11.2016 року. Джерело інформації офіційний сайт ПАТ РВС БАНК .

Стаття 140 Земельного кодексу України передбачає, що підставою припинення права власності на земельну ділянку є відчуження земельної ділянки за рішенням власника.

Таким чином, позивач стверджує, що з моменту вчинення відповідачем-1 ОСОБА_3 купівлі-продажу нерухомого майна, за яке він отримав від позивача кошти в повному обсязі, було припинено його право власності на спірну земельну ділянку. З огляду на зміст п. 3 ОСОБА_3 купівлі-продажу земельної ділянки, підписання Продавцем - відповідачем-1 договору свідчить про проведення розрахунків за продану земельну ділянку в повному обсязі і відсутність будь-яких претензій фінансового характеру до Покупця - позивача.

Відповідно, були відсутні правові підстави для передачі в іпотеку ПАТ Сведбанк відчуженої на користь позивача в квітні 2009 року земельної ділянки в забезпечення виконання зобов'язань відповідача-1 (ТОВ Хабібібуд ) під час розгляду справи Господарського суду міста Києва № 27/23331.01.12 у 2012 році та погашення за рахунок спірної земельної ділянки кредиторських вимог до ТОВ Хабібібуд у банкрутній справі № 43/172-28/355-б. Однак, через недобросовісні дії відповідача1, відповідна інформація не була відома судам.

Згідно зі ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, відповідна норма ст.328 Цивільного кодексу України передбачає презумпцію правомірності набуття права власності.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

У зв'язку з чим, позивач в позові просить визнати право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га по вулиці Лесі Українки села Музичі Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3222485501:01:010:0072 за Приватним підприємством Комфортбуд-Люкс та зобов'язати Державну реєстраційну службу здійснити державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку площею 0,2000 га по вулиці Лесі Українки села Музичі Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3222485501:01:010:0072 на ім'я Приватного підприємства Комфортбуд-Люкс .

Відповідач2 у відзиві позовні вимоги заперечував, зазначив що 07.04.2008 року між Публічним акціонерним товариством Сведбанк та Товариством з обмеженою відповідальністю Хабібібуд було укладено Кредитний договір № 620, відповідно до п. 5.1.7. якого сторони домовились, що у строк до 60 робочих днів з моменту підписання кредитного договору зобов'язані укласти договір іпотеки в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Рішенням Господарського суду м. Києва 27/23331.01.12 від 31.01.2012 року визнано укладеним між Публічним акціонерним товариством Сведбанк (Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Хабібібуд (Іпотекодавець) іпотечний договір, відповідно до умов якого Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: земельні ділянки загальною площею 7,0068 га, зокрема, земельну ділянку заг.площею 0,2000га, кадастровий номер 3222485501:01:010:0072, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Музичі, вул. Лесі Українки.

25.06.2012 року на підставі вищезазначеного рішення приватним нотаріусом було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію іпотеки на земельну ділянку загальною площею 0,2000га, кадастровий номер 3222485501:01:010:0072, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Музичі, вул. Лесі Українки.

Рішенням Річних Загальних зборів акціонерів від 29.04.2013 року Публічне акціонерне товариство Сведбанк змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство Омега Банк .

20.10.2014 року ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 43/172-28/355-б від 20.10.2014 року в межах справи про визнання ТОВ Хабібібуд банкрутом було затверджено мирову угоду від 25.07.2014 року, якою задоволено вимоги кредитора - ПАТ Омега Банк , забезпечені заставою нерухомого майна шляхом обміну зазначених вимог на активи боржника, а саме шляхом передачі у власність ПАТ Омега Банк земельних ділянок, зокрема, земельної ділянки заг.площею 0,2000га, кадастровий номер 3222485501:01:010:0072, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Музичі, вул. Лесі Українки.

08.12.2014 року державним реєстратором речових прав на нерухоме майно було прийнято рішення про проведення державної реєстрації земельної ділянки заг. площею 0,2000 га., кадастровий номер 3222485501:01:010:0072, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Музичі, вул. Лесі Українки за ПАТ Омега Банк .

Акціонерне товариство РВС БАНК , є правонаступником (в частині визначених відповідно до плану врегулювання) активів (включаючи права за договорами забезпечення) та обов'язків за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов'язаннями Публічного акціонерного товариства Омега Банк .

Відповідач2 у відзиві зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 334 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна), право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна), речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (в нинішній редакції), речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Відповідач2 зазначає, що у позивача право власності на земельну ділянку заг.площею 0,2000га, кадастровий номер 3222485501:01:010:0072, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Музичі, вул. Лесі Українки у ПП Комфортбуд-Люкс не виникло, адже, не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також, відповідач2 зазначає, що оскільки у позивача не виникло право власності на спірне майно у встановленому законодавством порядку, він не має права на позов про захист права власності.

В той же час, відповідач2 стверджує про набуття ним права власності на спірну земельну ділянку на законних підставах відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 43/172-28/355-6 про затвердження мирової угоди від 25.07.2014 року, яка в судовому порядку не скасована.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, рішень судів, що набрали законної сили.

Натомість, за твердженням відповідача2, даним позовом позивач намагається в межах даної справи визнати незаконними рішення Господарського суду м. Києва № 27/233 від 31.01.2012 року та ухвалу Господарського суду міста Києва № 43/172-28/355-6 від 20.10.2014 року, що є неприпустимим відповідно до положень процесуального кодексу та порушує принцип юридичної визначеності.

Відповідач2 зазначає, що межах даної справи судом потрібно встановити факт укладення чи не укладення позивачем ОСОБА_3 купівлі-продажу земельної ділянки від 23.04.2009 року та наявності вільного волевиявлення ТОВ Хабібібуд на його укладення, підстави укладення ТОВ Хабібібуд з ПАТ Сведбанк іпотечного договору, предметом якого, в тому числі є спірна земельна ділянка, та підстав правомірності набуття права власності на вказану земельну ділянку за АТ РВС Банк .

При цьому, відповідач2 наполягає на неправомірності укладення 23.04.2009 року між ТОВ Хабібібуд та ПП Комфортбуд-Люкс ОСОБА_3 купівлі-продажу спірної земельної ділянки, оскільки, відповідно до п. 5.1.7. Кредитного договору, сторони домовились, що у строк до 60 робочих днів з моменту підписання Кредитного договору зобов'язані укласти договір іпотеки, в забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором.

Додатковим договором № 5 від 09.02.2009 року до Кредитного договору сторони домовились продовжити до 01.04.2009 року включно строк передачі в заставу Банку земельних ділянок, що були придбані ТОВ Хабібібуд частково за рахунок кредитних коштів, отриманих згідно Кредитного договору, за адресою: Києво-Святошинський район, с. Музичі, по вул. Береговій, Л. Українки, Яровій, загальною площею 7,0068 га, серед яких є спірна земельна ділянка.

Відповідач2 стверджує, що укладенню ОСОБА_3 купівлі-продажу спірної земельної ділянки передувало зобов'язання ТОВ Хабібібуд передати спірну нерухомість в іпотеку Банку, тому відповідний Договір купівлі продажу не відповідає чинному законодавству.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що на момент укладення 23.04.2009 року ОСОБА_3 купівлі-продажу відповідач-1 засвідчив, що земельна ділянка не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, треті особи не мають прав на земельну ділянку, обмежень і обтяжень не має, за даними земельного державного кадастру щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням, сервітут відносно неї відсутній.

Також, позивач наголосив, що відповідач2 звернувся до суду з вимогами про визнання іпотечного договору укладеним майже через 4 роки після укладання кредитного договору, з пропуском погодженого сторонами строку і позивач не приймав участі у вирішенні відповідного спору і не знав про його існування.

Позивач уточнив, що позовні вимоги про визнання права власності ґрунтуються на ст.392 Цивільного кодексу України, яка визначає, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) це право оспорюється або не визнається іншими особами; 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

На момент придбання позивачем спірної земельної ділянки ч.І ст.125 Земельного кодексу України передбачалось, що право власності та право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ч.І ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Крім того, позивач зазначив, що в рамках досудового розслідування у кримінальному проваджені № 12015110000000016, що внесено до ЄРДР, встановлено, що відповідач-1 розмістив оголошення в газеті Експрес об'ява № 243 від 15.12.2010 року про нібито втрату державного акту на право власності на земельну ділянку, в той час, коли оригінал державного акту не втрачений, а знаходиться у його власника - позивача. Державні акти на земельні ділянки були передані представником відповідача-1 представнику позивача в момент підписання договору купівлі-продажу з відміткою приватного нотаріуса про перехід права власності, про що відповідач-1 був обізнаний. Наведені обставини свідчать саме про недобросовісність дій відповідача1.

В запереченнях на відповідь на відзив відповідач2 стверджував, що оскільки п. 5.1.7. Кредитного договору сторони домовились, що у строк до 60 робочих днів з моменту підписання Кредитного договору зобов'язані укласти договір договір в забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором, саме відповідач1 - ТОВ Хабібібуд ввело в оману позивача щодо характеристик проданого нерухомого майна.

Вирішуючи спір судом встановлено, що спірна земельна ділянка була придбана позивачем на підставі ОСОБА_3 купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 23.04.2009 року за реєстровим № 497.

Майно було фактично передано позивачу, як покупцю, за відповідним Актом прийому-передачі земельної ділянки, придбаної за ОСОБА_3 купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 513.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 497 зареєстрований у Державному реєстрі правочинів, що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів № 7221039 від 23.04.2009 року.

Також, про перехід до позивача права власності на земельну ділянку свідчить відмітка приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 на Державному акті на право власності на земельну ділянку, проставлена в момент вчинення ОСОБА_3, одночасно оригінал якого вилучено у продавця та передано позивачу, як покупцю.

Крім того, позивач зазначає, що став на облік як власник земельних ділянок 07.10.2009 року в Музичанській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області, про що є відмітка на ОСОБА_3 купівлі-продажу та у книзі реєстрації Державних актів на право власності на земельні ділянки.

Щодо тверджень відповідача2, що позивач даним позовом намагається визнати незаконними рішення Господарського суду м. Києва № 27/233 від 31.01.2012 року та ухвалу Господарського суду міста Києва № 43/172-28/355-6 від 20.10.2014 року, суд зазначає, що норма ст.328 Цивільного кодексу України передбачає презумпцію правомірності набуття права власності, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, подання відповідного позову про визнання права власності спрямоване на встановлення факту набуття позивачем права власності на майно, що передувало моменту набуття відповідного права відповідачем2 за наведеними судовими рішеннями, та спростування в судовому порядку по суті позовних вимог правомірності набуття відповідачем2 права власності на земельну ділянку. Розгляд відповідного спору про право передбачає встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спорів у справах Господарського суду м. Києва № 27/233 та № 43/172-28/355-6 від 20.10.2014 року, однак не були відомі суду.

Згідно зі ст. 51 Господарського процесуального кодексу України якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред'явити вимоги до сторони, така сторона зобов'язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред'явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред'явленого цією третьою особою до такої сторони.

Щодо тверджень відповідача2, що межах даної справи суду потрібно встановити факт укладення чи не укладення позивачем ОСОБА_3 купівлі-продажу земельної ділянки від 23.04.2009 року та наявності вільного волевиявлення ТОВ Хабібібуд на його укладення, підстави укладення ТОВ Хабібібуд з ПАТ Сведбанк іпотечного договору, предметом якого, в тому числі є спірна земельна ділянка, та підстав правомірності набуття права власності на вказану земельну ділянку за АТ РВС Банк , судом встановлено наступне.

Як встановлено судом, Договір купівлі-продажу укладено у відповідності до вимог чинного законодавства за участю обох сторін та їх вільного волевиявлення вприсутності нотаріуса. Договір посвідчений нотаріально та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів. Також, про вільне волевиявлення ТОВ Хабібібуд свідчить вчинення свідомих дій, необхідних для укладення ОСОБА_3 та передачі необхідних документів (Державного акту).

В той же час, визначений п. 5.1.7. Кредитного договору строк для укладення договору іпотеки в забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором з врахуванням продовження за Додатковим договором № 5 від 09.02.2009 року, було встановлено до 01.04.2009 року.

Тобто, Договір купівлі-продажу укладено 23.04.2009 року після закінчення строку 01.04.2009 року на укладення іпотечного договору.

Також, Кредитним договором з врахуванням Додаткового договору № 5 від 09.02.2009 року передбачалось передача в заставу Банку земельних ділянок, що були придбані ТОВ Хабібібуд частково за рахунок кредитних коштів, отриманих згідно Кредитного договору, за адресою: Києво-Святошинський район, с. Музичі, по вул. Береговій, Л. Українки, Яровій, загальною площею 7,0068 га.

Однак, ні умови Кредитного договору, ні умови Додаткового договору не містили конкретний перелік земельних ділянок, які мали бути передані в іпотеку. Відповідні обставини були визначені лише в рішенні Господарського суду м. Києва № 27/233 від 31.01.2012 року, до винесення якого банк не вживав заходів відповідного переддоговірного вирішення спору з визначенням конкретних земельних ділянок.

Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що станом на момент укладення 23.04.2009 року ОСОБА_3 купівлі-продажу, продана відповідачем1 позивачу земельна ділянка передбачалась для передачі в іпотеку відповідачу2.

Щодо посилань відповідача2 на обставини щодо недійсності ОСОБА_3 купівлі-продажу, згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину, доки не буде спростована судом.

Щодо посилань відповідача2 на ст. 661 Цивільного кодексу України, відповідна норма визначає випадок вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, однак, товар у позивача не вилучався за рішенням суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Законом України від 05 березня 2009 року №1066-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку обліку та об'єднання земельних ділянок внесено зміни до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України. Однак, п. 1 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1066-VI визначено, що цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування.

Закон №1066-VI офіційно опубліковано в офіційному виданні Голос України 01 квітня 2009 року (2009, 04, 01.04.2009 №58). Отже, Закон №1066-VI набрав чинності 01 травня 2009 року.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що на момент укладення ОСОБА_3 купівлі-продажу земельної ділянки станом на 23.04.2009 року ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України були чинними в наступній редакції:

- відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації;

- згідно з ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Відповідно до п. 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1066-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), положення цього Закону щодо посвідчення права власності на земельні ділянки документами, зазначеними у ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України, поширюються також на випадки, коли зазначені документи були укладені (видані) до набрання чинності цим Законом, але державні акти на право власності на земельні ділянки видані не були. В такому випадку нотаріус, який посвідчив (видав) відповідний документ, звертається з письмовим запитом до органу, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, про підтвердження того, що державний акт на право власності на землю (земельну ділянку) не виданий новому власнику земельної ділянки. Після надходження до нотаріуса письмового підтвердження такого факту державний акт на право власності на землю (земельну ділянку) вилучається нотаріусом із його справ та після здійснення відмітки про перехід права власності на неї долучається до відповідного документа, зазначеного у ч. 2 ст. 126 ЗК України. Термін розгляду зазначеного запиту органом, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, не повинен перевищувати 14 календарних днів.

З аналізу викладених норм вбачається, що їх дія розповсюджувалася на момент укладення ОСОБА_3 купівлі-продажу земельної ділянки, тобто, на момент, коли зміни до Земельного кодексу України не набули чинності і державний акт на право власності на земельну ділянку новому власнику не видавався.

Як визначено ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент вчинення ОСОБА_3 купівлі-продажу), право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 334 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент вчинення ОСОБА_3 купівлі-продажу) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Частиною 4 ст. 334 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент вчинення ОСОБА_3 купівлі-продажу) визначено, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідні зміни до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону, були внесені згідно із Законом України від 11.02.2010 року N 1878-VI, тобто після укладення ОСОБА_3 купівлі-продажу.

Таким чином, укладення 23.04.2009 року ОСОБА_3 купівлі-продажу земельної ділянки відбулось з дотриманням вимог чиноного у відповідний період законодавства, Договір посвідчений нотаріально та здійснено його державну реєстрацію, що з огляду на ч.ч. 3, 4 ст. 334 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент вчинення ОСОБА_3 купівлі-продажу) свідчить про виникнення у позивача права власності на майно.

Крім того, сторонами засвідчено факт передачі майна відповідним Актом, нотаріусом зроблено на Державному акті відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ПП Комфортбуд-Люкс та Договір купівлі-продажу земельної ділянки зареєстровано в Музичанській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області.

Згідно з п. 4.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року №174 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації.

Відповідно до п. 3 розділу II Прикінцевих положень Закону від 11 лютого 2010 року №1878-VI Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень та інших законодавчих актів України , до 01 січня 2013 року державна реєстрація: права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Таким чином, у ПП Комфортбуд-Люкс наявні документи на земельну ділянку, які посвідчують набуття ним права власності на земельну ділянку у відповідності до законодавства, що діяло до 01 січня 2013 року, що надає позивачу право після 01 січня 2013 року зареєструвати право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав.

При цьому, відсутність відповідної реєстрації не спростовує факту набуття позивачем права власності на земельну ділянку у відповідності до чинного у відповідний період законодавства. І даний спір виник внаслідок недобросовісних дій відповідача1, який втративши право власності на земельну ділянку приховав відповідний факт від відповідача2 та суду.

У січні 2013 року Державна реєстраційна служба України надала офіційні роз'яснення щодо державної реєстрації прав на підставі документів, за якими перехід права власності на нерухоме майно розпочався, зазначивши, що відповідно до ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , підставою для проведення державної реєстрації прав є документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно (зокрема договори, укладені в установленому закономпорядку, державні акти на право власності на земельну ділянку), подані органу державної реєстрації прав, нотаріусу як спеціальному суб'єкту, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, разом із заявою.

У період встановлення нової системи державної реєстрації прав відповідно до Закону така реєстрація буде проводитись на підставі документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, видані чи оформлені до 01 січня 2013 року.

Проте, можуть мати місце випадки, коли після видачі чи оформлення документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, державну реєстрацію прав (оформлення документів чи проставляння відміток ) на підставі них не було проведено згідно з вимогами законодавства, що діяло на момент їх виникнення, а на сьогодні вже відсутні як нормативне врегулювання таких процедур, так і повноваження у відповідних суб'єктів.

За таких обставин коли перехід права власності на нерухоме майно відбувся, проте за результатом такого переходу державну реєстрацію прав (оформлення документів чи проставляння відміток ) не проведено, державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором на підставі документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно.

За таких умов державний акт про право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку, зробленою нотаріусом, та цивільно-правовий договір або свідоцтво про право на спадщину, на підставі яких відбувся такий перехід до 01 січня 2013 року, є підставою для проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Листом від 06 серпня 2013 року №2950/05-15-13 Державна реєстраційна служба України доповнила свій лист від 14 січня 2013 року №07-06-15-13 та довела до відома органів державної реєстрації інформацію стосовно проведення державної реєстрації прав на земельну ділянку та їх обтяжень на підставі документів, за якими перехід права власності на нерухоме майно почався, однак згідно із законодавством, що діяло до 01 січня 2013 року, не завершена процедура його оформлення або реєстрації, зазначивши, що за таких умов цивільно-правовий договір щодо земельної ділянки, у якому зазначалося, що право власності виникає з моменту отримання або реєстрації державного акту, свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку, рішення суду про визнання права власності на земельну ділянку тощо, у разі неодержання власником державного акта про право власності на земельну ділянку до 01 січня 2013 року є підставою для проведення державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав на нерухоме майно .

Як вже зазначено вище, ПП Комфортбуд-Люкс у вересні 2015 року звернулося до органу державної реєстрації з метою проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки за ним, разом з тим, державними реєстраторами прийнято рішення відмову у такій державній реєстрації.

Такі рішення прийняті у зв'язку з тим, що право власності на земельні ділянки зареєстровано за новим правонабувачем на підставі судового рішення.

Однак, у квітні 2009 року відповідачем1 (ТОВ Хабібібуд ) відчужено на користь позивача за нотаріально посвідченим та зареєстрованим ОСОБА_3 купівлі-продажу спірну земельну ділянку, що згідно з п. в ст. 140 ЗК України є підставою припинення права власності на земельну ділянку.

Також, п 1 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Отже, з моменту підписання ТОВ Хабібібуд ОСОБА_3 купівлі-продажу земельної ділянки та Акту прийому-передачі земельної ділянки, припинено право власності ТОВ Хабібібуд на спірну земельну ділянку, що виключає навність правових підстав для її передачі в іпотеку ПАТ Сведбанк .

Оскільки, як встановлено судом, станом на момент укладення ОСОБА_3 купівлі-продажу були відсутні будь-які зобов'язання щодо передачі конкретно визначеної спірної земельної ділянки в іпотеку, відсутні підстави стверджувати про поширення на таку земельну ділянку іпотечного обтяження.

Відповідно до ст. 328, п. 1 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодксу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є процедурою визнання і підтвердження державою тих фактів, які вже мали місце, у даному випадку - виникнення права власності на нерухоме майно.

Таким чином, враховуючи, що право власності на спіру земельну ділянку у первинного власника - ТОВ Хабібібуд припинилося ще у квітні 2009 році, а у ПП Комфортбуд-Люкс наявні документи, які засвідчують факт набуття ним права власності на спірну земельну ділянку, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі земельної ділянки в іпотеку в забезпечення зобов'язань ТОВ Хабібібуд поза волею позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 392 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, враховуючи встановлений судом факт набуття позивачем права власності на спірну земельну ділянку внаслідок її придбання у квітні 2009 року у встановленому чинним у той час законодавством порядку, і оскільки відповідне право заперечується відповідачами (відповідачем1, який приховав факт продажу земельної ділянки, та відповідачем2, який вважає правомірним набуття ним права власності на земельну ділянку, що відбулось після виникнення у позивача права власності) позовна вимога про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,2000 га по вулиці Лесі Українки села Музичі Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3222485501:01:010:0072 за Приватним підприємством Комфортбуд-Люкс обгрунтована і підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про зобов'язання зареєструвати за позивачем право приватної власності на земельні ділянки, суд зазначає, що враховуючи встановлену в ході розгляду спору відсутність правових підстав для передачі відповідачу2 в іпотеку належного позивачу майна, встановлення факту набуття позивачем у власність спірної земельної ділянки, зважаючи на необхідність відновлення права та забезпечення можливості його реалізації в установленому законодавством порядку, заявлена вимога про зобов'язання відповідного органу державної реєстрації провести державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за позивачем, є такою, що підлягає задоволенню.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази передбачено законом , є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися законом , якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза передбачено законом не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин, за наявності встановлених судом підстав для визнання за позивачем права власності на майно, яке набуте у квітні 2009 року, позов Приватного підприємства Комфортбуд-Люкс про зобов'язання здійснити державну реєстрацію відповідного права власності позивачем обґрунтований, відповідачами не спростований, тому підлягає задоволенню.

Щодо заявленого відповідачем2 клопотання про застосування строків позовної давності, судом встановлено навність обставин, які свідчать про поважність причин пропуску строку позовної давності, оскільки позивач у жовтні 2015 року звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва і розраховував на захист свого права за наслідками розгляду справи № 826/24647/15.

Адміністративний суд першої та апеляційної інстанції здійснював розгляд спору по суті і у позивача були відсутні підстави для сумнівів в неправильності визначеної підвідомчості, що було встановлено лише Верховним судом в постанов від 25.05.2018 року.

Згідно з ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності і за наслідками розгляду спору вважає, що порушене право позивача підлягає захисту.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідачів в повному обсязі в рівних частках, оскільки в діях обох відповідачів вбачають ознаки порушень права позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства КОМФОРТБУД-ЛЮКС до Товариства з обмеженою відповідальністю ХАБІБІБУД та Публічного акціонерного товариства РВС БАНК про визнання права власності на земельну ділянку та зобов'язання здійснити державну реєстрацію речових прав задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати за Приватним підприємством Комфортбуд-Люкс (04074, місто Київ, вулиця Лугова, № 2 (літера А) код ЄДРПОУ 35789284) право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га по вулиці Лесі Українки села Музичі Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3222485501:01:010:0072.

3. Зобов'язати Державну реєстраційну службу здійснити державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку площею 0,2000 га по вулиці Лесі Українки села Музичі Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3222485501:01:010:0072 за Приватним підприємством Комфортбуд-Люкс (04074, місто Київ, вулиця Лугова, № 2 (літера А) код ЄДРПОУ 35789284).

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства РВС БАНК (04071, м. Київ, вул.. Введенська, 29/58, код ЄЖДРПОУ 39849797) на користь Приватного підприємства Комфортбуд-Люкс (04074, місто Київ, вулиця Лугова, № 2 (літера А) код ЄДРПОУ 35789284) 1762,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ХАБІБІБУД (03039, м. Київ, п-т 40-річчя Жовтня, 46/1, літ. А, код ЄДРПОУ 35139054) на користь Приватного підприємства Комфортбуд-Люкс (04074, місто Київ, вулиця Лугова, № 2 (літера А) код ЄДРПОУ 35789284) 1762,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

6. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу XI Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.Ю. Кошик

повне рішення складено 23.04.2019 року