Постанова

від 14.11.2019 по справі 911/2587/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2019 р. Справа№ 911/2587/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Коробенка Г.П.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Терземан Д.В. за ордером від 20.06.2019;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Антоненко А.В. за довіреністю від 04.09.2019;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "РВС БАНК"

на рішення Господарського суду Київської області від 09.04.2019 (повний текст складено 23.04.2019)

у справі №911/2587/18 (суддя Кошик А.Ю.)

за позовом Приватного підприємства "КОМФОРТБУД-ЛЮКС"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАБІБІБУД"

2) Публічного акціонерного товариства "РВС БАНК"

про визнання права власності на земельну ділянку та зобов`язання здійснити державну реєстрацію речових прав,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року Приватне підприємство "КОМФОРТБУД-ЛЮКС" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАБІБІБУД" (далі - відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства "РВС БАНК" (далі - відповідач 2), у якому просило суд визнати за позивачем право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га по вулиці Лесі Українки села Музичі Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3222485501:01:010:0072, та зобов`язати Державну реєстраційну службу здійснити державну реєстрацію речових прав на зазначену земельну ділянку за позивачем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.04.2009 позивач придбав у відповідача 1 спірну земельну ділянку, проте, коли у 2015 році він звернувся для реєстрації права власності, то йому було відмовлено з посиланням на те, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за відповідачем 2.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач 2 посилався на те, що між його правопопередником (ПАТ "Сведбанк") та відповідачем 1 був укладений кредитний договір, в забезпечення виконання зобов`язань за яким, на підставі рішення суду від 31.01.2012 року у справі №27/233, був укладений договір іпотеки, а в подальшому ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2010 року у справі №43/172-28/355-б про банкрутство ТОВ "ХАБІБІБУД" було затверджено мирову угоду, за якою правопопередник відповідача 1 набув у власність спірну земельну ділянку і право власності на неї зареєстровано за відповідачем 2. Крім того, відповідачем 2 було подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09 квітня 2019 року позов задоволено.

Визнано за Приватним підприємством "КОМФОРТБУД-ЛЮКС" право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га по вулиці Лесі Українки села Музичі Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3222485501:01:010:0072.

Зобов`язано Державну реєстраційну службу здійснити державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку площею 0,2000 га по вулиці Лесі Українки села Музичі Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3222485501:01:010:0072, за Приватним підприємством "КОМФОРТБУД-ЛЮКС".

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "РВС БАНК" звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивач не набув право власності на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку, а відповідач 2 є власником даної земельної ділянки на підставі судових рішень у справах №27/233 та №43/172-28/355-б, які набрали законної сили. Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності і не заявлялось клопотання про визнання поважними причин його пропуску.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу від 23.04.2009 укладено після закінчення строку на укладання іпотечного договору, рішенням суду у справі №27/233 не було з`ясовано факту, кому належать земельні ділянки, позивач не був стороною справи №43/172-28/355-б про банкрутство відповідача 1 і не міг захистити свої інтереси; позивач набув право власності у встановленому законом порядку і це право підлягає захисту; відсутність реєстрації договору, який наразі є чинним, не впливає на правовий статус майна і не позбавляє позивача права власності. Також вказав, що на позови про визнання права власності не поширюється позовна давність.

Відповідач 2 у відповіді на відзив заперечує проти доводів позивача, посилаючись на те, що відповідно до чинного законодавства, яке діяло на момент укладення договору між позивачем та відповідачем 1, право власності на земельну ділянку виникало після державної реєстрації переходу права власності; відповідач 2 володіє, користується та розпоряджається спірною земельною ділянкою на законних підставах. Також вказує, що до вимог про визнання права власності поширюється загальна позовна давність у три роки.

Позивачем подані письмові пояснення від 19.07.2019, у яких він вказує, що на момент затвердження мирової угоди у справі №43/172-28/355-б відповідачу 2 було відомо про існування договору купівлі-продажу позивачем спірної земельної ділянки; на даний час проводиться досудове слідство у кримінальному провадженні за фактом шахрайського заволодіння належними позивачу земельними ділянками; на момент укладення договору купівлі-продажу земельна ділянка не перебувала під жодними обтяженнями; договір іпотеки є укладеним 10.02.2012, з дня набрання чинності рішенням суду у справі №27/233, тобто, після придбання позивачем земельної ділянки, і у вказаній справі судом не було встановлено дійсного власника земельної ділянки; вказані судові рішення не мають преюдиціального значення для даної справи.

У додаткових поясненнях від 26.09.2019 позивач посилається на те, що на момент укладення договору не були регламентовані строки для проведення державної реєстрації нерухомого майна, тому він звернувся для реєстрації у 2015 році; позивач отримав відмову у реєстрації, з якої дізнався, що земельна ділянка зареєстрована за відповідачем 2 на підставі судового рішення; при розгляді справ №27/233 та №43/172-28/355-б не встановлювався дійсний власник майна і вони не мають преюдиціального значення; передача земельних ділянок відповідачу 2 у власність шляхом обміну є нікчемною; позивач звертався для захисту своїх прав в порядку адміністративного судочинства шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за відповідачем 2, однак, судові рішення були скасовані Вищим адміністративним судом України з посиланням на те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства; позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права.

У додаткових поясненнях від 12 жовтня 2019 року відповідач 2 посилається на те, що позивач не набув право власності, оскільки не здійснив державну реєстрацію такого права, відповідач 2 набув право власності на земельну ділянку та сплачує земельний податок за неї; між позивачем та відповідачем 23.04.2009 було укладено 31 договір купівлі-продажу земельних ділянок за загальною ціною 2 000 000 грн., що в два рази меншої оціночної вартості; 08.05.2009 відносно відповідача 1 було порушено справу про банкрутство і 14.05.2009 визнано банкрутом; з моменту укладення договорів позивач земельний податок не сплачував і земельні ділянки не використовував; вказані дії свідчать, що договори були спрямовані на виведення майна відповідача 1 з метою уникнення погашення кредиту в сумі 9850000 грн., який видавався для придбання земельних ділянок, зокрема, і спірної, із зобов`язанням ТОВ Хабібуд укласти іпотечні договори на ці земельні ділянки після їх придбання для забезпечення кредитного договору, отже, спірний договір є нікчемним в силу ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст. 216 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 10 жовтня по 14 листопада 2019 року.

У додаткових поясненнях від 05.11.2019 позивач вказує, що не сплачував земельний податок, оскільки такий обов`язок виникає лише після реєстрації права власності на земельну ділянку, крім того, позивач був платником єдиного податку; позовна давність пропущена з поважних причин, оскільки позивач спочатку захищав свої права в порядку адміністративного судочинства і судами першої та апеляційної інстанції були прийняті рішення на його користь, однак, у подальшому суд касаційної інстанції їх скасував, пославшись на порушення юрисдикції; відсутність державної реєстрації не зумовлює позбавлення особи права володіння належним їй майном.

У додаткових поясненнях від 08.11.2019 відповідач 2 вказує, що якби позивач був власником земельної ділянки, то він мав би сплачувати земельний податок у період з 23.04.2009 по 20.12.2010 та з 30.08.2011 по теперішній час, коли не був платником єдиного податку, однак, доказів такої сплати ним не надано.

У додаткових поясненнях від 09.11.2019 відповідач 2 вказує, що він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і якщо позивач вважає себе власником, то повинен був заявити вимоги про витребування майна, а не про визнання права власності.

Відповідач 1 представників у судове засідання не направив, ухвали суду направлені на адресу, яка зазначена в апеляційній скарзі та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, повернуті поштою з довідкою "За закінченням встановленого строку зберігання".

Згідно ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, судом вчинено всі необхідні процесуальні дії, направлені на повідомлення відповідача 1 про час та місце розгляду справи.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідача 2 (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі та поясненнях, просив її задовольнити, скасувати рішення і відмовити у позові.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві та поясненнях, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача 2, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 квітня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАБІБІБУД", як продавцем, та Приватним підприємством "КОМФОРТБУД-ЛЮКС", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нерухоме майно, яким є земельна ділянка по вул.Лесі Українки села Музичі Києво-Святошинського району Київської області. Земельна ділянка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Загальна площа земельної ділянки становить 0,2000 га. Кадастровий номер земельної ділянки 3222485501:01:010:0072.

Згідно п.2 Договору земельна ділянка, що продається, належить продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №444937, виданого Головним управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області 21 листопада 2008 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 квітня 2008 року №2450, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020832900406.

Пунктом 4 Договору встановлено, що продаж земельної ділянки вчинено за 56000 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору. Підписання продавцем цього договору свідчить про проведення з ним розрахунку за продану земельну ділянку в повному обсязі і відсутність будь-яких претензій фінансового характеру щодо покупця.

У пункті 5 Договору продавець стверджував, що на момент укладення цього договору вказана вище земельна ділянка не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, треті особи не мають прав на земельну ділянку, обмежень і обтяжень не має, за даними земельного державного кадастру щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням, сервітут відносно неї відсутній.

Пунктом 12 Договору встановлено, що відповідно до вимог ч.1 ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, що є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту одержання відповідного державного акту та його державної реєстрації в уповноваженому землевпорядному органі.

Договір посвідчений Ткаченко Ю.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 23.04.2009 року за реєстровим №497 та зареєстрований у Державному реєстрі правочинів 23.04.2009, а також зареєстрований позивачем, як користувачем земельної ділянки, в Музичанській сільській раді 07.10.2009, про що свідчить відмітка на Договорі та у книзі реєстрації Державних актів на право власності на земельні ділянки.

15 травня 2009 року між покупцем та продавцем було підписано Акт прийому-передачі земельної ділянки за Договором. Також позивачу був переданий оригінал Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №444937, з відміткою приватного нотаріуса про укладення Договору.

Позивач вказує, що оскільки чинним законодавством чітко не регламентовані строки для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-ІУ від 01.07.2004 року процедура відповідної державної реєстрації не була достатньо врегульована, тому позивач звернувся для реєстрації спірного нерухомого майна лише у 2015 році у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" від 17.10.2013 року №868 та Методичних рекомендацій стосовно документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, схвалених Рішенням колегії Державної реєстраційної служби України 11.12.2012 року, протокол №3.

Однак, йому було відмовлено у державній реєстрації права власності на земельні ділянки за ПП "КОМФОРТБУД-ЛЮКС" у зв`язку з тим, що заяви про державну реєстрацію подано після державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки за новим правонабувачем на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2014 року №43/172-28/355-б.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2012 у справі №27/233 за позовом Публічного акціонерного товариства Сведбанк (далі ПАТ "Сведбанк") до ТОВ "ХАБІБІБУД" було визнано укладеним між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "ХАБІБІБУД" іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно - земельні ділянки загальною площею 7,0068 га, у т.ч. земельну ділянку загальною площею 0,2000 га з кадастровим номером 3222485501:01:010:0072, що знаходиться за адресою: Київська область , Києво-Святошинський район , с . Музичі, вул. Лесі Українки.

На підставі укладеного судом іпотечного договору № 27/233 від 31.01.2012, за ПАТ "Сведбанк" зареєстровано іпотеку на земельну ділянку загальною площею 0,2000 га, кадастровий номер 3222485501:01:010:0072, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Музичі , вул. Лесі Українки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2010 у справі №43/172-28/355-60 про визнання банкрутом ТОВ "ХАБІБІБУД" - ПАТ "Сведбанк" визнано кредитором ТОВ "ХАБІБІБУД" на загальну суму 11110808,42 грн.

Згідно рішенням річних загальних зборів акціонерів від 29.04.2013 Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Омега Банк" (далі ПАТ "Омега Банк").

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі №43/172-28/355-б від 20.10.2014 в межах справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Славний та Зеленко "Юридична компанія" про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАБІБІБУД" було затверджено мирову угоду від 25.07.2014, укладену між ТОВ "ХАБІБІБУД" в особі арбітражного керуючого-ліквідатора Козаренка Є.В. та комітету кредиторів в особі голови комітету кредиторі - Публічного акціонерного товариства "Омега Банк", відповідно до п. 4.1 якої задоволено вимоги кредитора ПАТ "Омега Банк", вимоги якого забезпечені заставою нерухомого майна шляхом обміну зазначених вимог на активи боржника, а саме, шляхом передачі у власність ПАТ "Омега Банк" земельних ділянок, зокрема, земельної ділянки загальною площею 0,2000 га, кадастровий номер 3222485501:01:010:0072, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Музичі, вул. Лесі України.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме про реєстрацію права власності, 09.02.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. прийнято рішення про проведення державної реєстрації права на земельну ділянку площею 0,2000 га, кадастровий номер 3222485501:01:010:0072, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Музичі, вул. Лесі Українки, за ПАТ "ПЕРЕХІДНИЙ БАНК "РВС БАНК".

Акціонерне товариство "РВС БАНК" є правонаступником ПАТ "РВС БАНК, яке є правонаступником майна, прав та обов`язків ПАТ "Перехідний Банк "РВС БАНК", яке є правонаступником в частині визначеній відповідно до плану врегулювання, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.05.2015 (протокол 102/15), активів (включаючи права за договорами забезпечення) та обов`язків за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями ПАТ "Омега Банк", що підтверджується статутом.

Згідно акту від 03.07.2015 №28/07/2015-З приймання-передачі ПАТ "Перехідний Банк "РВС БАНК" земельної ділянки неплатоспроможного банку ПАТ "Омега Банк", неплатоспроможний банк передав, а перехідний банк прийняв земельну ділянку площею 0,2000 га, кадастровий номер 3222485501:01:010:0072, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Музичі, вул. Лесі Українки.

09 лютого 2016 року право власності на вказану земельну ділянку було зареєстровано за ПАТ "Перехідний банк "РВС ОСОБА_1", що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №146107462.

Позивач зазначає, що у жовтні 2015 року він звертався за захистом своїх прав до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області, треті особі - ПАТ "Омега Банк", ТОВ "ХАБІБІБУД", Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, якими у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано перехід права власності на спірну земельну ділянку до ПАТ "Омега Банк"; зобов`язання державних реєстраторів прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області зареєструвати за позивачем право власності на нерухоме майно.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2016 року у справі №826/24647/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016 року, позов задоволено.

Позивач зазначав, що під час розгляду справи № 826/24647/15 право власності на спірну земельну ділянку перейшло від ПАТ "Омега Банк" до ПАТ "Перехідний банк "РВС БАНК" на підставі Акту № 29/07/2015-3 приймання-передачі перехідному банку ПАТ "Перехідний Банк "РВС БАНК" земельної ділянки неплатоспроможного банку ПАТ "ОМЕГА БАНК", серія та номер: 29/07/2015-3 виданого 03.07.2015 року, видавник: ПАТ "Перехідний Банк "РВС БАНК", ПАТ "ОМЕГА БАНК", про що свідчить запис про державну реєстрацію права власності №13171 від 01.02.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою №136212997 від 31.08.2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року зазначені судові рішення у справі №826/24647/15 були скасовані, а провадження закрито, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Верховного Суду від 25 травня 2018 було відмовлено у задоволені заяви ПП "КОМФОРТБУД-ЛЮКС" про перегляд вказаної ухвали Вищого адміністративного суду України.

У зв`язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом, просив визнати за ним право власності на спірну земельну ділянку та зобов`язати реєстраційну службу здійснити державну реєстрацію речових прав на зазначену земельну ділянку за позивачем.

При цьому позивач посилався на те, що зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2012 року у справі № 27/233 вбачається недобросовісність дій відповідача 1 (ТОВ "ХАБІБІБУД"), який надав суду недостовірну та неповну інформацію, що була покладена в основу судового рішення. Зокрема, під час розгляду вказаної справи відповідач 1 не повідомив та приховав від суду інформацію про те, що спірна земельна ділянка була ним продана та з 23.04.2009 року вже не є його власністю.

Позивач стверджував, що з моменту вчинення відповідачем 1 Договору, за яким він отримав від позивача кошти в повному обсязі, було припинено його право власності на спірну земельну ділянку. Відповідно, були відсутні правові підстави для передачі в іпотеку ПАТ "Сведбанк" відчуженої на користь позивача в квітні 2009 року земельної ділянки в забезпечення виконання зобов`язань відповідача 1 (ТОВ "ХАБІБІБУД") під час розгляду справи Господарського суду міста Києва №27/233 у 2012 році та погашення за рахунок спірної земельної ділянки кредиторських вимог до ТОВ "ХАБІБІБУД" у банкрутній справі №43/172-28/355-б. Однак, через недобросовісні дії відповідача 1, відповідна інформація не була відома судам.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач 2 посилався на те, що 07.04.2008 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАБІБІБУД" було укладено Кредитний договір № 620, відповідно до п. 5.1.7 якого сторони домовились, що у строк до 60 робочих днів з моменту підписання кредитного договору зобов`язані укласти договір іпотеки в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.

Додатковим договором №4 від 18 листопада 2008 року до кредитного договору його сторони домовились продовжити до 26 грудня 2008 строк передачі в заставу банку земельних ділянок, що були придбані ТОВ "ХАБІБІБУД" частково за рахунок кредитних коштів за кредитним договором №620 за адресою: Києво-Святошинський району, с.Музичі, на вул. Береговій, Л.Українки, Яровій, загальною площею 7,0068 га.

Додатковим договором №5 від 09 лютого 2009 року до кредитного договору його сторони домовились продовжити до 01 квітня 2009 строк передачі в заставу банку земельних ділянок, що були придбані ТОВ "ХАБІБІБУД" частково за рахунок кредитних коштів за кредитним договором №620 за адресою: Києво-Святошинський району, с.Музичі, на вул. Береговій, Л.Українки, Яровій, загальною площшею 7,0068 га.

У зв`язку із ухиленням ТОВ "ХАБІБІБУД" від укладання договору іпотеки ПАТ "Сведбанк" звернувся до господарського суду міста Києва із позовом; рішенням у справі №27/233 від 31.01.2012 року визнано укладеним іпотечний договір, у тому числі щодо спірної земельної ділянки, а потім земельна ділянка, на підставі ухвали суду від 20.10.2014 у справі №43/172-28/355-б, перейшла у власність ПАТ "Омега-Банк" (правонаступника ПАТ "Сведбанк") та, в подальшому, до ПАТ "РВС "БАНК".

Відповідач 2 вказував, що у позивача право власності на земельну ділянку не виникло, оскільки не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а відповідач 2, у свою чергу, набув право власності на спірну земельну ділянку на законних підставах.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у позивача наявні документи на земельну ділянку, які посвідчують набуття ним права власності на земельну ділянку у відповідності до законодавства, що діяло до 01 січня 2013 року, що надає позивачу право після 01 січня 2013 року зареєструвати право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, а відсутність відповідної реєстрації не спростовує факту набуття позивачем права власності на земельну ділянку у відповідності до чинного у відповідний період законодавства, і даний спір виник внаслідок недобросовісних дій відповідача 1, який втративши право власності на земельну ділянку, приховав відповідний факт від відповідача 2 та суду. Також суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позовної давності та захисту порушеного права позивача.

Однак, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

За змістом ст. 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи ч.1, 2 ст. 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст.1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 1 - 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення цього права.

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності, зокрема, у разі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами (ст. 82 ЗК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній станом на дату укладання договору - 23.04.2009) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

За ч. 1 ст. 126 ЗК України (в редакції, чинній станом на дату укладання договору - 23.04.2009) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У той же час, пунктом 3 Розділу І Закону України №1066-VІ від 05 березня 2009 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок" (який набрав чинності з 02.05.2009) передбачено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень: відмітку про відчуження земельної ділянки на державному акті на право власності на землю (земельну ділянку), що відчужується, здійснює нотаріус та орган, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок; право власності або право користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації земельної ділянки.

Порядком здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №439 від 06 травня 2009 року встановлено, що нотаріус, у разі посвідчення цивільно-правового договору про відчуження земельної ділянки та Територіальний орган Держкомзему за місцем знаходження земельної ділянки здійснюють відповідні відмітки про перехід та реєстрацію права власності на земельну ділянку на сторінках державного акту на право власності на земельну ділянку.

Так, відповідно до ч.2 ст.126 ЗК України (в редакції, яка набрала чинності з 02.05.2009), право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується, зокрема, цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом.

При цьому, як визначено ч.6 ст.126 ЦК України (в зазначеній редакції), при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених ч.2 цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки; на державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.

Також, відповідною нормою визначено, що орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа.

Але позивач не довів факту обумовленої законом реєстрації права на відповідну земельну ділянку у розумний строк після вчинення нотаріусом напису про перехід права власності на підставі договору купівлі-продажу на Державному акті на право власності на земельну ділянку.

Крім того, позивач не надав суду жодного доказу здійснення правомочностей власника спірної земельної ділянки протягом тривалого періоду - з моменту придбання цієї ділянки у 2009 році і до теперішнього часу, зокрема, володіння, користування, утримання, сплати земельного податку тощо.

Отже, позивача не можна визнати таким, що набув відповідне право.

Згідно із ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Механізм визнання права власності на той чи інший об`єкт за певним суб`єктом визначений ЦК України.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Статтею 16 ЦК передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення тощо.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивачем позову про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин (фізична, юридична особи, держава, територіальна громада), який вважає себе власником (суб`єктом права повного господарського відання або права оперативного управління) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстановлювальні документи.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції на момент реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за правопопередником відповідача 2 - 09.02.2016), державна реєстрація права власності здійснюється, зокрема на підставі ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди.

Право власності за особою, правонаступником якої є відповідач 2, зареєстровано на підставі судового рішення - ухвали Господарського суду міста Києва у справі №43/172-28/355-б, яка набрала законної сили.

Одним із конституційних принципів правосуддя є обов`язковість рішення суду.

Так, як визначено ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Позивач у даній справі не навів жодних фактів, які свідчать про перехід права власності до нього після прийняття ухвали Господарського суду м. Києва від 20.10.2014 №43/172-28/355-б. При цьому, оскарження законності відповідної ухвали здійснюється у встановленому чинним законодавством порядку шляхом оскарження до суду відповідної інстанції або шляхом подання заяви про перегляд її за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою "Совтрансавто-Холдинг" проти України визначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в закону силу, не може бути поставлено під сумнів. Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Як зазначено у пунктах 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61).

Доводи позивача щодо неправильності вирішення господарським судом міста Києва справ №27/233 та № 43/172-28/355-б не підлягають дослідженню у межах даної справи, оскільки це порушить наведений принцип юридичної визначеності.

Отже, оскільки на даний час ухвала Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі №43/172-28/355-б, на підставі якої за відповідачем 2 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, не скасована, а позивач не наводить фактів, які мали місця після її прийняття і свідчать про перехід до нього права власності на майно, заявлені вимоги щодо визнання права власності на спірну земельні ділянку не можуть бути задоволені.

Щодо вимоги про зобов`язання Державної реєстраційної службу здійснити державну реєстрацію речових прав на зазначену земельну ділянку за позивачем, то вони є похідними від вимоги про визнання права власності, а тому також не підлягають задоволенню. Крім того, вказану вимогу заявлено до Державної реєстраційної служби, яка не є відповідачем у справі.

Щодо заяви відповідача 2 про застосування позовної давності, то перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Оскільки апеляційним господарським судом встановлено самостійні підстави для відмови у задоволенні позову, клопотання відповідача 2 щодо застосування позовної давності залишається без задоволення.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи, що закон пов`язує виникнення права власності з моментом його державної реєстрації, оцінивши докази у справі в їх сукупності, Північний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 9 квітня 2019 року прийняте із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Отже, апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Скасувати рішення господарського суду Київської області від 9 квітня 2019 року.

У позові відмовити

Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексти постанови.

Повний текст постанови складено 02.12.2019.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.А. Кравчук

Г.П. Коробенко