Постанова

від 22.04.2019 по справі 911/2864/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2019 р. Справа№ 911/2864/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - Войналович О.М., адвокат, ордер №015936 від 22.04.2019;

від відповідача - Балійчук Л.І., адвокат, договір про надання правової допомоги №б/н від 15.04.2019;

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Дієва Хвиля на ухвалу Господарського суду Київської області від 01.02.2019 про відмову у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю Дієва Хвиля про забезпечення позову у справі №911/2864/18 (суддя Наріжний С.Ю., повний текст складено - 01.02.2019) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Дієва Хвиля до Lafort Establishment (Лафорт Істеблішмент), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного підприємства Капітал Інвест Груп про визнання недійсним пункту договору

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Дієва Хвиля звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Lafort Establishment (Лафорт Істеблішмент) про визнання недійсним пункту 6.6. договору іпотеки від 23.09.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Романюк О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2979.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що між сторонами був укладений вказаний договір іпотеки, за яким в іпотеку відповідачу передано майнові права на нерухоме майно - об'єкти будівництва і 105 земельних ділянок в м. Буча Київської області, та умови п. 6.6 договору не відповідають вимогам ст. 82, 131 Земельного кодексу України, оскільки відповідач є іноземною юридичною особою, отже не може бути суб'єктом права власності на відповідні земельні ділянки.

В ході здійснення підготовчого провадження від позивача надійшла до суду заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.02.2019 у справі №911/2864/18 відмовлено у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю Дієва Хвиля про забезпечення позову.

Ухвала мотивована тим, що позов у даній справі має немайновий характер - визнання недійсним пункту 6.6 договору іпотеки і не містить вимог щодо реституції чи віндикації, отже заходи до забезпечення позову не пов'язані з фактичним виконанням судового рішення у разі задоволення позову.

Не погодившись з прийнятою ухвалою суду, товариство з обмеженою відповідальністю Дієва Хвиля звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 01.02.2019 повністю та прийняти нове рішення, яким вжити заходів забезпечення позову у справі 911/2864/18, шляхом накладення заборони вчиняти реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельних ділянок, які знаходяться в м. Буча, Київської області та зареєстровані на праві власності за компанією Lafort Establishment (Лафорт Істеблішмент).

Так, за доводами апелянта немайновий характер спору не свідчить про відсутність потенційних труднощів у виконанні рішення суду в майбутньому, оскільки на його думку, в разі визнання судом недійсним пункту договору іпотеки про позасудове врегулювання спору, відповідач зобов'язаний буде повернути позивачеві майно - земельні ділянки, незалежно від того чи пред'явлена така вимога позивачем чи ні.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Третя особа правом на участь свого представника у даному судовому засіданні не скористалася, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялась, копія ухвали суду про призначення справи до розгляду була направлена за адресою її офіційного місцезнаходження.

Слід зазначити, що явка представників учасників справи не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

З огляду на обмежені строки розгляду справи та те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, остання розглянута по суті у даному судовому засіданні з прийняттям постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заяви про забезпечення позову, позивач зазначає, що на сьогоднішній день відповідач скористався позасудовим способом врегулювання спору, який передбачений оскаржуваним у даній справі пунктом 6.6 договору іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та може вільно розпорядитися таким майном, що може ускладнити ефективний захист порушених прав та інтересів позивача, отже позивач вважає, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити цілком неможливим виконання рішення суду.

В задоволенні зазначеної вище заяви судом першої інстанції відмовлено.

Колегія суддів підтримує позицію місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно абзацу 3 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову №16 від 26.12.2011, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Приписами частини 1 статті 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Необхідність у забезпеченні позову, позивач обґрунтовує тим, що на сьогоднішній день відповідач скористався позасудовим способом врегулювання спору, який передбачений оскаржуваним у даній справі пунктом 6.6 договору іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та може вільно розпорядитися таким майном, що може ускладнити ефективний захист порушених прав та інтересів позивача, тому позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони вчиняти реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельних ділянок, які знаходяться в м. Буча, Київської області та зареєстровані на праві власності за компанією Lafort Establishment (Лафорт Істеблішмент), може утруднити чи зробити цілком неможливим виконання рішення суду.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним пункту 6.6 договору іпотеки від 23.09.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Романюк О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2979.

Відтак, заявлена у даній справі позовна вимога має немайновий характер спору.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

При цьому, має бути враховано пов'язаність заходів вжитих до забезпечення позову з виконанням рішення, у випадку задоволення позову.

Утім, позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що визнання спірного пункту договору іпотеки, в разі задоволення позовних вимог, може істотно ускладнити чи унеможливити фактичне виконання судового рішення у випадку незастосування заявлених позивачем заходів забезпечення позову.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позов у даній справі має немайновий характер - визнання недійсним пункту 6.6. договору іпотеки і не містить вимог щодо реституції чи віндикації, отже заявлені позивачем заходи до забезпечення позову не пов'язані з фактичним виконанням судового рішення у даній справі в разі задоволення позову.

Доводи апелянта про те, що в разі визнання судом недійсним пункту договору іпотеки про позасудове врегулювання спору, відповідач зобов'язаний буде повернути позивачеві майно - земельні ділянки, незалежно від того чи пред'явлена така вимога позивачем чи ні, колегією суддів відхиляються, так як позивач звернувся до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання у вигляді повернення майна, стягнення коштів, тощо.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення заборони вчиняти реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельних ділянок, які знаходяться в м. Буча, Київської області та зареєстровані на праві власності за компанією Lafort Establishment (Лафорт Істеблішмент).

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Дієва Хвиля залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Київської області від 01.02.2019 про відмову у забезпеченні позову у справі №911/2864/18 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 26.04.2019 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Дідиченко