Рішення

від 15.04.2019 по справі 910/12669/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.04.2019Справа № 910/12669/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СЕРКИС (04053, м. Київ, вул. Воровського, буд. 33, літ. Г; ідентифікаційний код: 34532610)

до Фізичної особи-підприємця Бичкова Віталія Костянтиновича (02152, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1)

про стягнення 92500,00 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Каленчук О.І.;

від відповідача: Бичков В.К.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.09.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю СЕРКИС з вимогами до Фізичної особи-підприємця Бичкова Віталія Костянтиновича про стягнення 187481,03 грн., з яких 92500,00 грн. основного боргу, 34212,33 грн. пені, 38013,70 грн. 20% річних та 22755,00 грн. інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки від 08.08.2016, не поставив позивачу погоджений між сторонами товар, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідачу попередню оплату, сплачену позивачем, у сумі 92500,00 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 34212,33 грн. пені, 38013,70 грн. 20% річних та 22755,00 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2018 відкрито провадження у справі №910/12669/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; судове засідання призначено на 24.10.2018, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2018 розгляд справи призначено на 06.11.2018 (у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці).

22.10.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що договору поставки, на який посилається позивач у позовній заяві, не існує; позивач не надіслав відповідачу претензію та вимогу; не провів звірку та не підписав акт про взаєморозрахунки; вказав у позовній заяві суму боргу без врахування вартості продукції, яка була поставлена, та вартість доставки продукції.

06.11.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказав на те, що досудове врегулювання спору не є обов'язковим. Крім того, у позивача відсутні будь-які докази часткового виконання відповідачем зобов'язань з поставки продукції.

У судовому засіданні 06.11.2018 судом було постановлено ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про оголошення перерви до 21.11.2018.

19.11.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення, в яких відповідач вказав на те, що він не підписував (не укладав) з позивачем Договір поставки від 08.08.2016, так як перебував за кордоном. При цьому, відповідач зазначив, що він частково здійснив поставку продукції, у зв'язку з чим заборгованість становить 46300,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 12.12.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 підготовче засідання у справі №910/12669/18 відкладено на 21.01.2019.

У підготовчому засіданні 21.01.2019 відповідачем подано пояснення, в яких відповідач визнав суму боргу у сумі 46300,00 грн. та зобов'язався її погасити протягом 4 місяців у разі прийняття позитивного рішення судом.

У підготовчому засіданні 21.01.2019 судом було постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про відкладення підготовчого засідання на 11.02.2019.

У підготовчому засіданні 11.02.2019 судом було постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про відкладення підготовчого засідання на 25.02.2019.

25.02.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, викладені у заяві про зміну підстав позову, позивач вказав на те, що відповідно до усних домовленостей з відповідачем, позивач платіжним дорученням №2769 від 08.08.2016 перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 92500,00 грн. як 50% попередньої оплати на товар, який мав бути поставлений позивачем, а саме - паливні гранули у кількості 100 тон за ціною 1,85 грн. за 1 кг, всього на суму 185000,00 грн.

Однак, відповідач не виконав домовленості та не поставив позивачу паливні гранули в кількості 50 тон на суму 92500,00 грн.

За таких обставин, позивач просив суд стягнути з відповідача вартість непоставленого товару (попередню оплату) у сумі 92500,00 грн.

25.02.2019 позивачем подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просив суд накласти арешт на майно або грошові кошти, які обліковуються на рахунках відповідача.

У підготовчому засіданні 25.02.2019 судом було постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 18.03.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю СЕРКИС про забезпечення позову у справі №910/12669/18.

У підготовчому засіданні 18.03.2019 судом було прийнято до розгляду подану позивачем заяву про зімну підстав позову, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СЕРКИС розглядаються відповідно до заяви про зімну підстав позову, про що зазначено в ухвалі суду від 18.03.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2019 закрито підготовче провадження у справі №910/12669/18; справу призначено до судового розгляду по суті на 01.04.2019.

У судовому засіданні 01.04.2019 судом було постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про оголошення перерви до 15.04.2019.

У судовому засіданні 15.04.2019 представник позивача надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні 15.04.2019 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 15.04.2019 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.08.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю СЕРКИС сплатило на користь Фізичної особи-підприємця Бичкова Віталія Костянтиновича грошові кошти у сумі 92500,00 грн.; призначення платежу - сплата за пелети з деревини згідно з договором поставки б/н від 08.08.2016 (копія банківської виписки з рахунку позивача долучена позивачем до матеріалів справи).

Як зазначив позивач у заяві про зміну підстав позову, вказані грошові кошти були сплачені відповідно до усної домовленості з відповідачем як передоплата (50% від вартості товару) на наступну поставку відповідачем товару (паливні гранули) на загальну суму 185000,00 грн.

За змістом ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо ), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, оскільки позивачем було сплачено на користь відповідача грошові кошти у сумі 92500,00 грн. (попередня оплата за товар, який повинен був бути поставлений відповідачем - відповідно до тверджень позивача), що, по суті, є прийняття пропозиції укласти договір, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір поставки від 08.08.2016 (дата сплати позивачем попередньої оплати).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки від 08.08.2016 не встановлено строку виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 14.02.2019 позивач звернувся до відповідача із вимогою (вих. №03/02-19 від 14.02.2019), в якій вимагав негайно здійснити поставку протягом 7 діб з моменту отримання вказаної вимоги, а у випадку неможливості поставити товар - повернути грошові кошти у сумі 92500,00 грн.

Судом встановлено, що вказана вимога була отримана відповідачем 21.02.2019, що підтверджується інформаціє з офіційного сайту ПАТ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що поштове відправлення було отримано адресатом 21.02.2019 (за ідентифікатором пошуку 0311516681956).

Доказів виконання відповідачем зобов'язання з поставки позивачу товару на суму 92500,00 грн. матеріали справи не містять.

При цьому, що стосується тверджень відповідача про часткове виконання ним зобов'язань з поставки, суд зазначає наступне.

Оцінюючи відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України надану відповідачем накладну № 22 від 08.11.2016, де зазначено, що відповідач поставив позивачу товар на суму 36 260,00 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 73 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з положеннями статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до приписів частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Однак, за вимогами статті 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі акти, звіти тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення господарського, бухгалтерського і податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Положеннями частини 2 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Надана відповідачем накладна № 22 від 08.11.2016 не відповідає вищевказаним вимогам чинного законодавства щодо її оформлення, оскільки не містить необхідних даних, які б дозволяли ідентифікувати особу, яка отримала товар та визначити обсяг її повноважень діяти від імені позивача.

За таких обставин, враховуючи заперечення позивача щодо часткового виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, а також ненадання відповідачем оригіналу накладної №22 від 08.11.2016, суд не приймає у якості належного та допустимого доказу часткового виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару долучену відповідачем до матеріалів справи копію накладної №22 від 08.11.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Будь-яких належних та допустимих доказів виконання відповідачем зобов'язання з поставки позивачу товару на суму 92 500, 00 грн. матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Як встановлено судом, 14.02.2019 позивач звернувся до відповідача із вимогою (вих. №03/02-19 від 14.02.2019), в якій вимагав негайно здійснити поставку протягом 7 діб з моменту отримання вказаної вимоги, а у випадку неможливості поставити товар - повернути грошові кошти у сумі 92500,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 по справі №910/5444/17 та від 05.07.2018 у справі №904/8972/17.

Доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів у сумі 92 500, 00 грн. (сума попередньої оплати) станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи встановлені судом обставини щодо здійснення позивачем як покупцем попередньої оплати у сумі 92 500, 00 грн. та невиконання відповідачем обов'язку з постави товару, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СЕРКИС до Фізичної особи-підприємця Бичкова Віталія Костянтиновича про стягнення 92500,00 грн. (в редакції заяви про зміни підставу позову) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у зв'язку з задоволенням позову у повному обсязі.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 129, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю СЕРКИС задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бичкова Віталія Костянтиновича (02152, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СЕРКИС (04053, м. Київ, вул. Воровського, буд. 33, літ. Г; ідентифікаційний код: 34532610) грошові кошти у сумі 92 500 (дев'яносто дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 387 (одна тисяча триста вісімдесят сім) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 25.04.2019 року.

Суддя М.Є. Літвінова