Рішення

від 17.04.2019 по справі 904/163/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2019м. ДніпроСправа № 904/163/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Гладкової А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості в сумі 79 113 грн. 41 коп. за договором оренди земельної ділянки від 01.07.2011 № 3041

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, дов. №17/26/4308 від 28.12.2018, представник;

від відповідача: ОСОБА_3, дов. №14-437 юр. від 20.12.2018, адвокат; ОСОБА_4, дов. №14-440 юр. від 20.12.2018, адвокат.

СУТЬ СПОРУ:

Криворізька міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг" заборгованість у розмірі 79 113 грн. 41 коп., з яких: 66 647 грн. 30 коп. - заборгованість з орендної плати за земельну ділянку за періоди з 01.05.2017 по 19.12.2017 та з 01.01.2018 по 24.07.2018, 12 466 грн. 11 коп. - пеня за період з 01.07.2017 по 31.12.2018, відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 01.07.2011 № 3041.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що відповідач сплачував орендну плату за період з 01.05.2017 по 19.12.2017 без урахування положень про розміри орендної плати, що містилися у рішенні Криворізької міської ради від 26.04.2017 № 1620, та за період з 01.01.2018 по 24.07.2018 без урахування положень про розміри орендної плати, що містилися у рішенні Криворізької міської ради від 12.07.2017 № 1862. Тобто відповідач сплачував орендну плату за договором оренди земельної ділянки від 01.07.2011 № 3041 у меншому розмірі, ніж встановлено. Позивач вказує, що, незважаючи на те, що положення зазначених рішень Криворізької міської ради були визнані протиправними та нечинними судом, вони є обов'язковими до виконання за період до дат набрання законної сили відповідними судовими рішеннями у справах № 804/5884/17 та № 804/8091/17.

Ухвалою господарського суду від 21.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 12.02.2019.

12.02.2019 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив, що він сплачував орендну плату у встановленому законодавством розмірі, своєчасно та у повному обсязі. Рішення Криворізької міської ради від 26.04.2017 № 1620 та від 12.07.2017 № 1862 визнані протиправними та нечинними рішеннями судів у справах № 804/5884/17, № 804/8091/17, не підлягають застосуванню, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства, а при їх прийнятті позивач діяв не на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що встановлено судами у вказаних справах. Крім того, у відповідача відсутній податковий борг з орендної плати, а відтак немає підстав для стягнення заборгованості з орендної плати. До того ж, стягнення орендної плати належить до виключної компетенції податкових органів. Так само, відсутні підстави для нарахування пені, передбаченої ст. 129 Податкового кодексу України, оскільки таке нарахування можливе лише у разі прострочення сплати суми узгодженого податкового зобов'язання. Тим більше, нарахування пені є виключною компетенцією податкового органу.

Ухвалами господарського суду від 12.02.2019 у задоволенні клопотань відповідача про об'єднання справ в одне провадження та про закриття провадження у справі відмовлено.

У судовому засіданні 12.02.2019 оголошено перерву до 12.03.2019.

28.02.2019 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що за правилами ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. У зв'язку із чим, на думку позивача, до моменту набрання законної сили відповідними судовими рішеннями існують законні підстави вважати рішення Криворізької міської ради від 26.04.2017 № 1620 та від 12.07.2017 № 1862 чинними, а відтак і застосувати визначену в них ставку 1,91 % при розрахунку орендної плати у правовідносинах з відповідачем за періоди з 01.05.2017 по 19.12.2017 та з 01.01.2018 по 24.07.2018. Крім того, даний спір полягає у стягненні з відповідача заборгованості з орендної плати на умовах укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки. У зв'язку з цим та оскільки орендну плату за землю орендар вносить орендодавцеві, то право на стягнення заборгованості з орендної плати має орендодавець шляхом звернення до відповідного господарського суду в установленому ГПК України порядку. До того ж, відсутність податкового боргу не свідчить про сплату в повному обсязі розміру орендної плати, яка передбачена договором та відповідними рішеннями міської ради. Також позивач вважає, що правомірно нарахував відповідачу пеню, оскільки останній неналежним чином виконував зобов'язання за договором та не сплатив у повному обсязі орендну плату за вказані позивачем у позовній заяві спірні періоди.

11.03.2019 відповідач подав до суду заперечення, в яких не погоджується із доводами позивача, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також відповідач надав висновок експерта у галузі права щодо застосування аналогії закону та аналогії права, підготовлений Київським регіональним центром Національної академії правових наук України. Крім того, відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 01.05.2017 по 19.12.2017 у розмірі 8 507 грн. 49 коп.

Ухвалою господарського суду від 12.03.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 09.04.2019.

25.03.2019 позивач подав до суду додаткові пояснення, в яких вважає заперечення відповідача безпідставними та необґрунтованими, позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

01.04.2019 відповідач подав до суду пояснення, в яких зазначає, що додаткові пояснення позивача подані з порушенням ГПК України та повинні бути залишені без розгляду, є необґрунтованими за змістом і містять недостовірні дані.

У засіданні 09.04.2019 за згодою сторін закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті; ухвалою господарського суду від 09.04.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 17.04.2019.

У судовому засіданні 17.04.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити; представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2011 між Криворізькою міською радою (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 3041 (далі - договір).

Відповідно до п. 1 договору орендодавець на підставі рішень міської ради від 27.04.2011 №357 та від 25.05.2011 №417 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення металургійного виробництва (ділянка №3), яка знаходиться на вул. Орджонікідзе, 1 в Дзержинському районі м. Кривого Рогу.

Згідно п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка площею 0,4075 га.

Кадастровий номер земельної ділянки: 1211000000:02:125:0009 (п. 4 договору).

Пунктом 7 договору передбачено, що річна орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України, на підставі витягу з технічної документації (або довідки) про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, на рахунок Управління держказначейства у м. Кривому Розі.

У п. 9 договору зазначено, що орендна плата вноситься щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. За неповний календарний місяць орендна плата сплачується за дні фактичного користування земельною ділянкою.

Згідно п. 10 договору розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв'язку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог діючого законодавства. Орендар самостійно зобов'язується щорічно відповідно до інформації Держкомзему про коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, опублікований в засобах масової інформації, здійснювати індексацію грошової оцінки земельної ділянки. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору.

Відповідно до п. 11 договору обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженою Кабінетом Міністрів формою, що заповнюється підчас укладання або зміни умов договору чи продовження його дії.

Пунктом 12 договору передбачено, що розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором;

- зміни розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв. м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами;

- в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором.

Відповідно до п. 13 договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, яка нараховується на суму боргу по орендній платі за земельну ділянку (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого боргу по орендній платі або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день такого погашення.

Пунктом 14 договору встановлено, що орендар самостійно обчислює суму орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється за актом її приймання-передачі, який набуває чинності виключно з дати державної реєстрації цього договору (п. 17 договору).

Договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 45 договору).

Акт приймання - передачі земельної ділянки підписаний сторонами (т. 1, а.с. 21).

05.07.2011 договір зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області за № 121100004000547 (т. 1, а.с. 16).

Станом на 1 січня 2017 року розміри орендної плати за користування земельними ділянками на території м. Кривий Ріг встановлювались рішенням Криворізької міської ради «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1» від 24.06.2015 № 3727 (т. 1, а.с. 41-42).

Відповідно до пункту 4 цього рішення оренда плата за користування земельними ділянками складала 3 % від нормативної грошової оцінки цих ділянок.

Згідно з пунктом 6 вказаного рішення при розрахунку ставок земельного податку та розміру орендної плати за користування земельними ділянками було введено понижувальний коефіцієнт до вартості земельних ділянок, визначеної відповідно до витягу з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земель міста, у розмірі 0,30.

Таким чином, з урахуванням понижувального коефіцієнту розмір орендної плати відповідно до вказаного рішення складав 0,9 % від нормативної грошової оцінки.

26.04.2017 Криворізькою міською радою прийнято рішення № 1620 (т. 1, а.с. 43) «Про внесення змін до рішення міської ради від 24.06.2015 №3727 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1» .

Пунктом 1 вказаного рішення орендну плату для суб'єктів господарювання для розміщення комплексу об'єктів і споруд металургійної галузі було встановлено на рівні 1,91 % від нормативної грошової оцінки земель міста.

Вказані положення поширювались на відповідача як орендаря земельної ділянки за договором оренди земельної ділянки від 01.07.2011 № 3041.

Вважаючи рішення Криворізької міської ради від 26.04.2017 № 1620 незаконним, відповідач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання нечинними положень вказаного рішення щодо встановлення розміру орендної плати для розміщення комплексу об'єктів і споруд металургійної галузі.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 у справі № 804/5884/17 позов задоволено частково, рішення Криворізької міської ради від 26.04.2017 № 1620 у відповідній частині стосовно пункту 1 вказаного рішення, де мова йде про орендну плату для суб'єктів господарювання для розміщення комплексу об'єктів і споруд металургійної галузі було встановлено на рівні 1,91 % від нормативної грошової оцінки земель міста, визнано нечинним (т. 1, а.с. 44-48).

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 у справі № 804/5884/17 залишена без змін (т. 1, а.с. 49-53).

12.07.2017 Криворізькою міською радою прийнято рішення № 1862 (т. 1, а.с. 54-61) «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати, пільг зі сплати за землю та затвердження Регламенту оподаткування земельних ділянок на території міста ОСОБА_1 у 2018 році» .

Положеннями Додатку 1 (т. 1, а.с. 55) до вказаного рішення встановлено річний розмір орендної плати за користування земельними ділянками на рівні 1,91 % від нормативної грошової оцінки земель міста для юридичних осіб з видами економічної діяльності за КВЕД « 24,19» , за користування земельними ділянками наступного цільового призначення земель (згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 №548, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за №1011/18306 (зі змінами): код - « 11.02» ; назва - «землі промисловості; для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» . Вказані положення поширювались на відповідача як орендаря земельної ділянки за договором оренди земельної ділянки від 01.07.2011 № 3041.

Вважаючи вказане рішення Криворізької міської ради протиправним, відповідач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання вищенаведених положень зазначеного рішення протиправними та нечинними.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 у справі № 804/8091/17, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018, позов відповідача задоволено у повному обсязі (т. 1, а.с. 62-75).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у 2017 році відповідач сплачував орендну плату за договором оренди земельної ділянки від 01.07.2011 № 3041 за ставкою орендної плати у розмірі 0,9 % від нормативної грошової оцінки земель міста (зокрема, орендна плата розраховувалась, виходячи зі ставки у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земель міста, із застосуванням понижувального коефіцієнта до вартості земельних ділянок, визначеної відповідно до витягу з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земель міста, у розмірі 0,30), що підтверджується наданою до суду відповідачем звітною податковою декларацією з плати за землю за 2017 рік № НОМЕР_1 від 30.01.2017 (т. 2, а.с. 4-8) та платіжними дорученнями (т. 2, а.с. 20-26).

Судом встановлено, що за січень - травень 2018 року відповідач сплачував орендну плату за договором оренди земельної ділянки від 01.07.2011 № 3041 за ставкою 1,91 % від нормативної грошової оцінки земель міста, що підтверджується наданою до суду звітною податковою декларацією з плати за землю за 2018 рік № НОМЕР_2 від 20.02.2018 (т. 2, а.с. 9-13), а також платіжними дорученнями (т. 2, а.с. 26-29).

Крім того, судом встановлено, що 26.07.2018 відповідач подав до Криворізької державної об'єднаної податкової інспекції уточнюючу податкову декларацію, в якій перерахував розмір податкових зобов'язань з орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 01.07.2011 № 3041 за ставкою 0,9 %, тобто вже без урахування визнаних судом протиправними та нечинними положень рішення Криворізької міської ради від 12.07.2017 № 1862 (т. 2, а.с. 14-19).

З наданих позивачем до суду листа Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за № 3044/10/04-82-08-027 від 22.08.2018 (т. 1, а.с. 33-34) та листа Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за № 24105/10/04-36-56-44 від 01.03.2019 вбачається (т. 2, а.с. 128), що за інформацією вказаних податкових органів у відповідача відсутня заборгованість зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 01.07.2011 № 3041.

Вказане вище також підтверджується листом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за № 35398/10/04-36-56-44 від 26.03.2019 (т. 3, а.с. 7), наданого позивачем, та листами Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за № 31878/10/04-36-17-01-14 від 20.03.2019 (т. 2, а.с. 172) та за №33555/10/04-36-56-44 від 22.03.2019 (т. 2, а.с. 161), наданих відповідачем.

До того ж, у листі Криворізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за № 3044/10/04-82-08-027 від 22.08.2018 зазначається, що відповідач має переплату з орендної плати по Металургійному району станом на 17.08.2018 у розмірі 88 019 523 грн. 00 коп.

Разом з тим, заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач сплачував орендну плату за період з 01.05.2017 по 19.12.2017 без урахування положень про розміри орендної плати, що містилися у рішенні Криворізької міської ради від 26.04.2017 № 1620, та за період з 01.01.2018 по 24.07.2018 без урахування положень про розміри орендної плати, що містилися у рішенні Криворізької міської ради від 12.07.2017 № 1862.

Позивач вказує, що незважаючи на те, що положення зазначених рішень Криворізької міської ради були визнані протиправними та нечинними судом, вони є обов'язковими до виконання за період до дат набрання законної сили відповідними судовими рішеннями у справах № 804/5884/17 та № 804/8091/17.

Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач вважає, що у відповідача виникла заборгованість зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 01.07.2011 № 3041 за періоди з 01.05.2017 по 19.12.2017 у розмірі 35 266 грн. 25 коп. та з 01.01.2018 по 24.07.2018 у розмірі 31 381 грн. 05 коп., у загальному розмірі 66 647 грн. 30 коп., що і є причиною виникнення спору.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 12 466 грн. 11 коп. за період з 01.07.2017 по 31.12.2018, нараховану на підставі п. 13 договору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з нступних підстав.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Орендодавець у відповідності до ст. 24 Закону України "Про оренду землі" має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Статтею 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Згідно п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

За п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Системний аналіз норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України), з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Разом з тим підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки (ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", п. 288.1 ст. 288 ПК України). У зв'язку з цим та оскільки орендну плату за землю орендар вносить орендодавцеві (ст. 21 Закону України "Про оренду землі", ст.. 288 ПК України), то право на стягнення заборгованості з орендної плати має орендодавець шляхом звернення до відповідного господарського суду в установленому ГПК порядку.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності із ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Під час розгляду справи позивач не надав суду доказів неналежного виконання відповідачем обов'язків зі сплати орендної плати, зокрема доказів існування у відповідача заборгованості з орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 01.07.2011 № 3041, яка утворилась внаслідок неналежної сплати орендної плати за періоди з 01.05.2017 по 19.12.2017 та з 01.01.2018 по 24.07.2018, оскільки в матеріалах справи містяться листи Криворізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за № 3044/10/04-82-08-027 від 22.08.2018, Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за № 24105/10/04-36-56-44 від 01.03.2019, за № 35398/10/04-36-56-44 від 26.03.2019, за № 31878/10/04-36-17-01-14 від 20.03.2019 та за № 33555/10/04-36-56-44 від 22.03.2019, з яких вбачається, що у відповідача відсутня заборгованість зі сплати орендної плати за вказаним договором стосовно зобов'язань з орендної плати за ставкою 0,9 %.

Тобто, за заявлений позивачем період останній отримував орендну плату за користування земельною ділянкою, загальною площею 0,4075 га, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 1 стосовно зобов'язань з орендної плати за ставкою 0,9 %.

Вказані вище обставини не заперечуються сторонами у справі.

Стосовно доводів позивача щодо обов'язку сплати відповідачем орендної плати відповідно до положень рішень Криворізької міської ради від 26.04.2017 № 1620 та від 12.07.2017 № 1862, в межах заявлених вимог, суд вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Суд не бере до уваги посилання позивача в обґрунтування своєї позиції на норму частини 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Як вбачається з вказаної норми, предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.

Поряд з цим, для розгляду даної справи ключовим є інше питання, яке не регулюється зазначеною нормою, зокрема питання щодо правомірності вимог позивача про застосування відповідачем норм нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Оцінюючи правомірність таких вимог, суд виходить з такого.

Згідно ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом» , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (пункт 49 рішення у справі «Україна-Тюмень» проти України» та інші).

Необхідно також зазначити, що податок являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки за своєю суттю є соціальним обовязком, від виконання якого залежить суспільний розвиток.

Суд звертає увагу на те, що у процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадках неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Так, у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, у який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у пунктах 50.51.56 рішення у цій справі від 14.10.2010 Європейський суд зазначив: «перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним… Говорячи про «закон» , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачекs.r.o.» проти Черкаської Республіки» , № 26449/95, пункт 54, від 09 листопада 1999 року). ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підставі в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейлер проти Італії» № 33202/96. пункт 109. ЄСПЛ 2000-1…» .

На думку Cуду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону» , передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника» .

У цій справі Суд постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов»язань зі сплати прибуткового податку.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України» , яке набуло статусу остаточного 26.09.2014, «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства» . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обовязком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Як вказувалось вище, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Судовими інстанціями у справі № 804/5884/17 та № 804/8091/17 встановлено, що Криворізька міська рада при винесенні вказаних вище рішень діяла поза межами наданих повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01.11.1996 судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно ч. 7 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що положення рішень Криворізької міської ради від 26.04.2017 № 1620 та від 12.07.2017 № 1862, визнані протиправними та нечинними рішеннями судів у справах № 804/5884/17 та № 804/8091/17, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства, а при їх прийнятті Криворізька міська рада діяла не на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що встановлено судами у вказаних справах.

Рішення, яке прийнято з порушенням закону, не повинно породжувати наслідків втручання в майнові інтереси особи шляхом посягання на його власність.

Згідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за земельну ділянку у розмірі 66 647 грн. 30 коп. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 12 466 грн. 11 коп. суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

За ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, згідно пп. 129.1.2 п. 129.1, пп. 129.3.1 п. 129.3 ст. 129 Податкового кодексу України нарахування пені при нарахуванні суми податкового зобов'язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов'язаних з проведенням податкових перевірок розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) та закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань.

За нормами п. 129.4 ст. 129 Податкового кодексу України на суми грошового зобов'язання, визначеного підпунктами 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, коли її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

Зазначений розмір пені застосовується щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов'язань, крім пені, яка нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється відповідним законодавством (ст. 129.5 Податкового кодексу України).

Як вже зазначалося, у п. 13 договору сторони узгодили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, яка нараховується на суму боргу по орендній платі за земельну ділянку (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого боргу по орендній платі або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день такого погашення.

Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за наведений у позовній заяві період, відсутні правові підстави для нарахування пені, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 12 466 грн. 11 коп. не підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 01.05.2017 по 19.12.2017 у розмірі 8 507 грн. 49 коп., суд зазначає навступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З огляду на вказані норми Цивільного кодексу України, обставини щодо пропуску строку позовної давності не досліджуються судом, оскільки позов не підлягає задоволенню з підстав його необгрунтованості.

З наданого відповідачем висновку експерта у галузі права від 15.02.2019 вбачається, що ПАТ АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг звертався до Київського регіонального центру Національної академії правових наук України за наданням висновку щодо застосування аналогії закону та/або аналогії права.

Перед експертами були поставлені такі питання:

« 1. Чи зобов'язані фізичні та юридичні особи виконувати обов'язки майнового характеру, передбачені визнаними судом нечинними положеннями нормативно-правового акту, у випадку встановлення судом протиправності (незаконності) цих положень у мотивувальній чи резолютивній частині судового рішення?

У випадку відсутності в законодавстві України прямих норм, які б регулювали відповідні правовідносини, чи можуть останні бути врегульовані із застосуванням принципів аналогії закону та/або аналогії права, і яким чином?

2. Чи має право суб'єкт владних повноважень застосовувати до фізичних та юридичних осіб норми права зобов'язального характеру, передбачені визнаними судом нечинними положеннями нормативно-правового акту, у випадку встановлення судом протиправності (незаконності) цих положень у мотивувальній чи резолютивній частині судового рішення, та застосовувати заходи юридичної відповідальності за їх невиконання?

У випадку відсутності в законодавстві України прямих норм, які б регулювали відповідні правовідносини, чи можуть останні бути врегульовані із застосуванням принципів аналогії закону та/або аналогії права, і яким чином?» .

У висновку експерти в результаті проведеного дослідження підсумували, що фізичні та юридичні особи не зобов'язані виконувати обов'язки майнового характеру, передбачені визнаними судом нечинними положеннями нормативно-правового акту, у випадку встановлення судом протиправності (незаконності) цих положень у мотивувальній чи резолютивній частині судового рішення; суб'єкт владних повноважень не має права застосовувати до фізичних та юридичних осіб норми права зобов'язального характеру, передбачені визнаними судом нечинними положеннями нормативно-правового акту, у випадку встановлення судом протиправності (незаконності) цих положень у мотивувальній чи резолютивній частині судового рішення, та застосовувати заходи юридичної відповідальності за їх невиконання.

Щодо вказаного висновку господарський суд ввжає за необхідне зазначає наступне.

Частиною 1 статті 70 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що як експерт з питань права може залучатися особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом.

Відповідно до статті 108 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Висновок експерта в галузі права, наданий відповідачем, долучений судом до матеріалів справи.

Суд зазначає, що оцінка доказів при розгляді справи відповідно до приписів процесуального законодавства є прерогативою суду, а не експерта з питань права.

Згідно ст. 109 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

З урахуванням викладеного, суд відзначає, що наданий відповідачем висновок відповідає вимогам до висновку експерта у галузі права, що встановлені Господарським процесуальним кодексом України, однак не приймається судом в якості доказу у справі.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Суддя І.А. Рудь

Повне рішення складено 02.05.2019