Постанова

від 06.05.2019 по справі 613/603/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 613/603/18 Головуючий суддя І інстанції Каліберда В. А.

Провадження № 22-ц/818/1871/19 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори про відшкодування шкоди

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2019 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

судді-доповідача Яцини В.Б.

суддів колегії - Кіся П.В., Хорошевського О.М.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу представника ОСОБА_4 в особі адвоката адвокатського об'єднання Ястребова, Кузьмін і партнери Кандиба Т.О. на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 26 грудня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Каліберди В.А., по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Держави Україна в особі Управління державної казначейської служби у Богодухівському районі Харківської області про стягнення майнової шкоди,

встановив:

08 травня 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом Держави Україна в особі Управління державної казначейської служби у Богодухівському районі Харківської області про стягнення майнової шкоди, завданої йому внаслідок ухвалення незаконного судового рішення.

Позовна заява мотивована тим, що під час розгляду Богодухівським районним судом Харківської області іншої цивільної справи №613/459/15-ц за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про стягнення солідарно на користь позивача суму боргу за договором позики від 19.08.2012 року в розмірі 12939,47 доларів США зазначений суд першої інстанції ухвалою від 01.04.2015 року безпідставно відмовив позивачу ОСОБА_4 у забезпеченні позову і не задовольнив його обґрунтовану заяву про накладення арешту на усе майно, яке належить відповідачам. За відсутності будь-яких обмежень чи заборон ОСОБА_8 з метою уникнути виконання рішення суду 15 червня 2015 року відчужила третім особам своє майно, а саме: ѕ частини кафе, розташованого по АДРЕСА_1 та Ѕ частину будинку, розташованого в тому ж АДРЕСА_2

02 грудня 2016 року рішенням Богодухівського районного суду Харківської області по вказаній справі № 613/459/15-ц позовні вимоги ОСОБА_4 було задоволено частково - вирішено стягнути з ОСОБА_9 на користь позивача суму боргу за розпискою-договором від 19.09.2011 року в розмірі 151778,14 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 19128,18 грн., разом - 170906,32 грн.; вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на користь позивача суму боргу за розпискою-договором від 19 серпня 2012 року в розмірі 217924,70 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 23114,89 грн., разом - 241039 грн. 59 коп.; вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на користь позивача судові витрати в розмірі 2410,39 грн.; вирішено стягнути з ОСОБА_9 на користь позивача судові витрати в розмірі 1243,61 грн. На підставі ухвали апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2017 року вказане рішення суду першої інстанції набрало законної сили.

Однак, за відсутності у боржника ОСОБА_8 майна, на яке можливо звернути стягнення в межах виконавчого провадження, виявилось неможливим виконати ухвалене на користь позивача вищевказане рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 02.12.2016 року, внаслідок чого з вини цього суду позивачу було завдано майнової шкоди у розмірі присудженої судом першої інстанції до стягнення з відповідача ОСОБА_8 заборгованості у сумі 121 724,99 грн.

Посилаючись на правову позицію, яка була викладена у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-3139цс16 щодо відповідальності за завдану в таких випадках відповідно до ст.ст. 167, 174, 1166, 1173 ЦК України шкоду відповідає Держава в особі територіального органу Державної казначейської служби України, у даній справі - у Богодухівському районі, позивач просив стягнути на його користь з відповідача 121 724,99 грн. майнової шкоди.

У своєму відзиві представник відповідача - держави Україна в особі Управління державної казначейської служби у Богодухівському районі Харківської області просив відмовити у задоволенні позову. При цьому послався на те, що позов підписаний особою, яка згідно договору про надання юридичних послуг та довіреності не має повноважень на представництво інтересів позивача по цій справі.

Крім того, згідно інформації з ЄДРСР 21.05.2015 року у справі № 613/459/15-ц було задоволено клопотання представника позивача про забезпечення позову та 21.05.2015 року судом було заборонено вчиняти дії щодо відчуження або будь-якої перереєстрації земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1, розташованої за адресою с. Кленове Богодухівського району Харківської області.

Позивач не надав до суду доказів, що до відчуження у червні 2015 року ѕ частини кафе, розташованого по АДРЕСА_1 та Ѕ частину будинку, розташованого по АДРЕСА_3 він звертався до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову за рахунок цього майна. Богодухівський районний Суд Харківської області 24.07.2015 року обґрунтовано лише частково, за рахунок частки, яка належала іншому відповідачу, ОСОБА_9, задовольнив заяву позивача від 20.07.2015 року про накладення арешту на вказане майно, оскільки після відчуження 05.06.2017 року належній ОСОБА_8 частці - воно їй вже не належало. При цьому в контексті виконання ухваленого на користь позивача рішення про солідарне стягнення боргу позивач не надав до суду доказів на підтвердження вчинення дій по примусовому зверненню стягнення на забезпечене судом для виконання цього рішення майно. Позивач згідно інформації Богодухівського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області із заявою про примусове виконання рішення суду про стягнення боргу - не звертався.

Крім того, між судом та позивачем відсутній спір щодо стягнення майнової шкоди. Відповідно до ч. 5 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Суддя Богодухівського районного суду Харківської області при постановленні ухвал у справі № 613/459/15-ц діяв згідно норм ЦПК України і жодним чином не порушив прав позивача.

Управління Державної казначейської служби у Богодухівському районі не наділене повноваженнями щодо представництва інтересів Держави в органах судової влади. Державна казначейська служба України може бути лише співвідповідачем у зазначеній справі, але не її територіальні органи. Представляти інтереси держави має право Міністерство юстиції України.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 26 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Кандиба Т.О. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неправильно застосовані норми матеріального права, та порушено норми процесуального права.

Вказав, що висновок суду свідчить про те, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення було порушено вимоги ст. 13 ЦПК України, оскільки у позовній заяві Позивачем не заявлялись вимоги щодо встановлення неправомірних дій Богодухівського районного суду Харківської області по відношенню до Позивача, так само і щодо встановлення порушення прав позивача Управлінням Державної казначейської служби у Богодухівському районі Харківської області. Позовні вимоги стосувались виключно стягнення з Держави Україна в особі управління державної казначейської служби України у Богодухівському районі Харківської області на користь позивача грошової суми у розмірі 121 724,99 грн. А сама позовна заява була обґрунтована тим, що під час розгляду справи № 613/459/14-ц за позовною заявою позивача до ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про стягнення боргу за розписками Богодухівським районним судом Харківської області безпідставно було відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову (про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідачів по справі). Після чого ОСОБА_8 скористалася відсутністю будь-яких заборон чи перешкод та відчужила третій особі належне їй нерухоме майно до моменту ухвалення рішення у зазначеній справі. У зв'язку з чим, позивач, незалежно від того, що рішення по справі № 613/459/14-ц було ухвалене на його користь (яке ОСОБА_8 до цього часу добровільно не виконано), не має можливості повернути належні йому кошти у відповідності до Закону України Про виконавче провадження , через те, що у ОСОБА_8 відсутнє будь-яке майно та грошові кошти, за рахунок чого можливо виконати рішення та отримати належні позивачеві грошові кошти. Саме враховуючи вказані обставини, з метою захисту своїх прав, керуючись ст. 1174 ЦК України, позивач і звернувся до суду з позовною заявою у цій справі.

Зазначив, що суд послався на те, що Управління державної казначейської служби у Богодухівському районі Харківської області не є належним відповідачем, оскільки в територіальних органах Державної казначейської служби не передбачені бюджетні призначення на відшкодування шкоди, а головним розпорядником, коштів Богодухівського районного суду Харківської області є саме Державна судова адміністрація України. Суд першої інстанції, єдиний орган, уповноважений керувати ходом судового процесу , вважаючи, що позовні вимоги заявлені стороною позивача до неналежного відповідача, та розуміючи що даний факт для суду є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, всупереч ст. 2, ст. 12, ст. 197, ст. 198 ЦПК України не обговорив питання щодо пред'явлення позову до неналежного відповідача, не роз'яснив стороні позивача наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, в частині заміни неналежного відповідача.

Суд першої інстанції свої висновки належним чином не вмотивував і помилково послався на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який зазначає, що вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції не можуть сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент, наводячи як приклад справу Серявін проти України , рішення від 10.02.2010 року. Виходячи зі змісту оскаржуваного рішення - суд першої інстанції не продемонстрував стороні позивача, що вона була ним почутою, судом не надано жодної відповіді на основні аргументи позивача, що свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим має місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, що є підставою для його скасування у повному обсязі.

У відзиві начальник Управління державної казначейської служби у Богодухівському районі Харківської області ОСОБА_10 просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Кандиба Т.О. залишити без задоволення, а рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 26 грудня 2018 року - без змін.

На обґрунтування відзиву вказав, що суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, зробив правильний висновок про те, що позовні вимоги не знайшли свого обґрунтування при розгляді справи, оскільки позивач не довів незаконності дій або бездіяльності судці Богодухівського районного суду Харківської області, а тому за умов відсутності решти складових - наявності шкоди, протиправності дій її завдавача та причинного зв'язку між його діями та шкодою, для виникнення зобов'язання відшкодування шкоди відповідно до вимог статті 1176 ЦК України підстави відсутні.

Стосовно того, що суд першої інстанції взагалі не обговорив питання щодо пред'явлення позову до неналежного відповідача, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, в частині заміни неналежного відповідача, і стосовно цього стороні позивача суд не роз'яснив їх права та обов'язки, що призвело до ухвалення оскаржуваного рішення, - зазначив, що представник відповідача, який приймав участь у судових засіданнях, неодноразово наголошував на тому, що до компетенції Управління Державної казначейської служби у Богодухівському районі Харківської області не належить представництво інтересів Держави Україна. У судових засіданнях судом першої інстанції представнику позивача надавалась можливість змінити неналежного відповідача, але представник позивача наполягала на тому, що вже визначилась з відповідачем.

Позивач при оскарженні в апеляційному порядку рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 02.12.2016 року не подав заперечення на ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 01.04.2015 року, якою на його думку, йому завдано матеріальну шкоду.

Позивачем також не надано доказів пред'явлення виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_8 суми боргу згідно рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 02.12.2016 року до примусового виконання та проведення виконавчих дій по його виконанню, що спростовує доводи позову щодо неможливості виконання судового рішення.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, без повідомленням учасників справи.

Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам цивільного процесуального права рішення суду у цілому відповідає.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 167 ЦК України зазначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення, ст. 174 ЦК України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені у ст. 1166 ЦК України:

1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

3. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

4. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

У статті 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Судовим розглядом встановлено, що 01 квітня 2015 року Богодухівським районним судом Харківської області було відкрито провадження по справі №613/459/15-ц за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа: ОСОБА_12 про стягнення коштів.

Також до зазначеної позовної заяви додано заяву про забезпечення вказаного позову.

Ухвалою судді Богодухівського районного суду Харківської області від 01 квітня 2015 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову було відмовлено з тих підстав, що не вбачається підстав та необхідності для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки не надано даних про те, що невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Не надано підтвердження того, що змінилися певні обставини, які обґрунтовують необхідність забезпечення позову, позивач не довів наявність підстав для забезпечення позову, не надав відповідні для цього докази, які б свідчили про те, що невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. 3 ст. 151 ЦПК України.

В судовому засіданні при розгляді даної справи представником позивача було заявлено клопотання про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_8 вчинять дії щодо відчуження або будь-якої перереєстрації земельної ділянки за кадастровим № НОМЕР_1, розташованої за адресою с. Кленове Богодухівського району Харківської області.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 21.05.2015 року заяву представника позивача було задоволено.

24 липня 2015 року в судовому засіданні при розгляді справи №613/459/15-ц представником позивача ОСОБА_4 було заявлено клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно: 3/4 частини кафе за адресою АДРЕСА_1 та 1/2 частини будинку за адресою АДРЕСА_2, які до 15.06.2015 року належали ОСОБА_8, 1/4 частини кафе за адресою АДРЕСА_1 та 1/2 частини будинку за адресою АДРЕСА_2, що належать ОСОБА_9

Зазначене клопотання представника позивача ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 24.07.2015 року було задоволено частково, а саме в частині накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_9 оскільки майно, що належало ОСОБА_8, 15.06.2015 року нею було відчужено на користь третьої особи.

02 грудня 2016 року рішенням Богодухівського районного суду Харківської області по справі №613/459/15-ц позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково - вирішено стягнути з ОСОБА_9 на користь позивача суму боргу за розпискою-договором від 19.09.2011 року в розмірі 151778,14 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 19128,18 грн, разом - 170906,32 грн.; вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_12 суму боргу за розпискою-договором від 19 серпня 2012 року в розмірі 217924,70 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 23114,89 грн, разом - 241039 грн. 59 коп.; вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_12 судові витрати в розмірі 2410,39 грн; вирішено стягнути з ОСОБА_9 на користь позивача судові витрати в розмірі 1243,61 грн.

Рішення Богодухівського районного суду Харківської області набрало законної сили 21 березня 2017 року. Згідно даного рішення відповідача по справі №613/459/15-ц ОСОБА_8 зобов'язано сплатити на користь позивача суму коштів у загальному розмірі 121724 грн. 99 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено сукупності вказаних на обґрунтування позову обставин та не надано суду достатніх, належних і допустимих доказів, які б підтверджували заявлені ним вимоги, а саме, встановлення неправомірних дій Богодухівського районного суду Харківської області по відношенню до позивача та порушення Управлінням Державної казначейської служби у Богодухівському районі в Харківській області прав позивача.

Колегія суддів в цілому погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позову, оскільки у даному випадку відсутній необхідний і достатній склад цивільного правопорушення, виходячи з наступного.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень представника позивача у якості підстави для вимог про відшкодування майнової шкоди зазначена ухвала судді Богодухівського районного суду Харківської області від 01 квітня 2015 року, якою у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову було відмовлено. При цьому позивач вказав, що суд йому відмовив за відсутності підстав та за наявності необхідності для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, в зв'язку з чим позивач вважає винним Богодухівський районний суд Харківської області у завданні йому майнової шкоди на суму 121 724,99 грн., за яку відповідає держава Україна.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Також, загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормами ст. 1166 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Також, відповідно до ч. 5 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Однак, всупереч процесуального обов'язку, передбаченому у ст.ст. 12, 81 ЦПК України, позивач у контексті наведеної норми ч. 5 ст. 1176 ЦК України, в якій зазначені необхідні підстави для відшкодування шкоди, завданої завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, - не надав до суду доказів встановлення в діях судді Богодухівського районного суду Харківської області, які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Лише за відсутності підстав для застосування ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що у даній справі підставою заявленого ОСОБА_4 позову про відшкодування майнової шкоди є незаконність ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, внаслідок чого позивач втратив можливість виконати ухвалене згодом на його користь рішення суду про стягнення заборгованості. Хоча незаконність судового рішення прямо не зазначена у вимогах позову, з огляду на те, що цей юридичний факт входить у предмет доведення по справі, і є необхідною умовою для задоволення позову, - слід визнати, що він є складовою частиною заявленого ОСОБА_4 позову. Тому наведені з приводу цього заперечення в доводах скарги про те, що таких вимог не було заявлено, - є безпідставними.

В якості правових підстав заявленого позову ОСОБА_4 послався на ст.ст. ст.ст. 167, 174, 1166, 1173 ЦК України та правову позицію, яка була викладена у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 р. у аналогічній справі № 6-3139цс16, в якій був розглянутий позов фізичної особи, заявлений до суду першої інстанції в особі Державної казначейської служби України про стягнення з відповідача Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій судді першої інстанції у зв'язку з постановленням незаконної ухвали, що спричинило приниження його честі, гідності та ділової репутації.

У розглянутій Верховним Судом України справі відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог до Червоноградського міського суду суд першої інстанції, з висновками якого погодились апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що на підставі пункту 1 частини другої статті 122 чинного на день розгляду справи ЦПК України така позовна заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

При цьому у вказаній постанові Верховний Суд України дійшов таких правових висновків.

Згідно із ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 3 (2002 ) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

З огляду на те, що у даній справі за позовом ОСОБА_4 також підлягає перевірці законність ухвали суду про розгляд заяви про забезпечення позову, вказана правова позиція Верховного Суду України щодо неможливості такої перевірки поза межами передбаченого законом процесуального контролю - є застосованою за правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, у поєднанні зі змістом п. 7 ч. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 про те, що є чинними висновки щодо застосування судами норми права у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, від якого на день розгляду справи судом не відступила Велика Палата Верховного Суду (в Україні).

Крім того, відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України у даній справі необхідно враховувати висновки щодо застосування норм права, якими врегульовані спірні правовідношення, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року по справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), які узгоджуються з наведеною правовою позицією Верховного Суду України

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року зазначено наступне.

П. 60. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частині першій і третій статті 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року).

П. 61. Закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

П. 68. Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

За змістом ст.ст. 126, 129 Конституції України рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись в порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Отже, законність процесуальних судових рішень і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.

Таким чином, з урахуванням наведеного правого обґрунтування, правових позицій касаційного суду - перевірка судом законності та обґрунтованість заявлених ОСОБА_4 підстав позову про відшкодування майнової шкоди - процесуальних дій суду у формі ухвали про відмову у задоволенні його заяви про забезпечення позову, поза межами наведеної норми ч. 5 ст. 1176 ЦК України не допускається. Тому норми ст.ст. 1166, 1173 ЦК України на спірні правовідносини не поширюються. З цих підстав колегія суддів відхиляє наведені з цього приводу доводи апеляційної скарги, за їх безпідставністю

Ухвала Богодухівського районного суду Харківської області від 1 квітня 2015 року про відмову в задоволенні заяви представника позивача - ПП Юридична компанія Право груп про забезпечення позову на день її постановлення самостійному апеляційному оскарженню не підлягала, а тому відповідно до ч.2 ст. 293 ЦПК України (чинної на момент її постановлення), заперечення на ухвали, що не підлягало оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Однак матеріали справи не містять доказів щодо апеляційного оскарження позивачем рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 02 грудня 2016 року та включення до апеляційної скарги заперечень на ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 1 квітня 2015 року, тобто позивач не скористався своїм правом на апеляційне оскарження ухвали суду, якою, на його думку, йому було завдано матеріальну шкоду.

Також матеріали справи взагалі не містять відомостей щодо пред'явлення позивачем виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_8 суми боргу згідно рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 02 грудня 2016 року до примусового виконання та проведення виконавчих дій по його виконанню, а тому доказів щодо неможливості виконання судового рішення, як на це вказує позивач, як на підставу звернення до суду з позовом, позивачем не надано.

Натомість, як вбачається з відповіді Богодухівського РВ ДВС ГТУЮ у Харківській області від 02.07.2018 №14.17-35/6214, на виконанні у відділі перебувала ухвала від 21.05.2015 №613/459/15-ц, видана Богодухівським районним судом Харківської області про заборону вчиняти будь - які дії щодо відчудження або будь - якої перереєстрації земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1, розташованої за адресою: с. Кленове, Богодухівського району, Харківської області, що належить ОСОБА_8 на підставі державного акту серії ХР №112402 та 26.06.2015 року державним виконавцем винесена постанова про заборону вчиняти будь - які дії щодо земельної ділянки, а тому твердження позивача про відсутність у ОСОБА_8 будь - якого майна, на яке можливо накласти арешт, не відповідає дійсності.

Згідно пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.

Відповідно до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

Згідно з п.п. 1 п. 35 Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що територіальне відділення Державного Казначейства не є належним відповідачем.

Колегія суддів відхиляє доводи скарги про порушення судом першої інстанції обов'язку сприяти позивачу у залученні до розгляду справи належного відповідача.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції у представника позивача була забезпечена процесуальна можливість змінити неналежного відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 5 статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

З огляду на те, що позивач у даній справі був представлений кваліфікованим і сертифікованим юристом - адвокатом, якому відомі зазначені положення законодавства, однак він не використав надану йому судом процесу можливість та відповідну заяву до суду не надіслав, то у суду першої інстанції не виникло передбачених у п.п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України підстав для додаткового роз'яснення процесуальних прав та обов'язків, пов'язаних із залучення в якості відповідача Державного Казначейства України. В іншому випадку суд порушив би принципи змагальності, диспозитивності та рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом, ст.ст. 2, 12, 13 ЦПК України.

Крім того, за відсутності обвинувального вироку суду про встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину (щодо ухвалення незаконного рішення в цивільній справі) - у даному випадку відсутній повний склад цивільного делікту, передбаченого у ч. 5 ст. 1176 ЦК України, що є необхідною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Висновки суду першої інстанції з цього приводу є законними, обґрунтованими і доводами скарги, які належним чином не обґрунтовані, - не спростовуються.

Оцінюючи доводи скарги, суд апеляційної інстанції в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі Руїз Торіха проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29; справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

У відповідності з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950р., ратифікованої Україною Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

У рішенні у справі Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine), заява № 4909/04, п.58, від 10 лютого 2011 року) Європейський суд з прав людини в контексті перевірки дотримання національними судами гарантованого у п. 1 ст. 6 Конвенції права кожного на справедливий суд в аспекті обов'язку мотивування національним судом своїх висновків зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка

відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх

рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen

v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Досліджуючи такий же аспект дотримання національними судами положень п. 1 ст. 6 Конвенції Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Проніна проти України (заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року) встановив порушення державою цих конвенційних гарантій на справедливий суд, оскільки національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з точки зору посилання на конституційну норму, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. На думку Європейського суду з прав людини, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, з урахуванням наведеної практики Європейського суду та відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції суд має мотивувати свої висновки стосовно лише тих доводів та заперечень сторін, які мають юридичне значення для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, яке повинно відповідати принципу верховенства права.

Згідно ст. 89 ЦПК України:

1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

3. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 4 ст. 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються:

1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;

3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;

4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду;

5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;

6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 12, 81, 89, ч. 4 ст. 265 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права і доводами скарги не спростовується.

Тому колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В контексті правил ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 268, 367,368, п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-392 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 в особі адвоката адвокатського об'єднання Ястребова, Кузьмін і партнери Кандиба Т.О.- залишити без задоволення.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 26 грудня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 06 травня 2019 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді П.В.Кісь.

О.М.Хорошевський.