Постанова

від 02.05.2019 по справі 752/13994/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

№22-ц/824/2530/2019

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №753/16782/16-ц

02 травня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Левенця Б.Б.

- Борисової О.В.

при секретарі - Куркіній І.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Шевченко Т.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Громадської організації Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії , третя особа: ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и в:

05 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернуся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Громадської організації Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії , третя особа: ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обгрунтування своїх вимог посилався на те, що 22 липня 2013 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики, який посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 1101 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. В подальшому до вказаного договору позики було внесено відповідні зміни щодо збільшення суми позики та кінцевого строку (терміну) його виконання шляхом укладення договору про внесення змін № 1 від 21.08.2013 року за реєстровим № 1292, договору про внесення змін № 2 від 19.11.2013 року за реєстровим № 1705, договору про внесення змін № 3 від 19.02.2014 року за реєстровим № 142. З урахуванням внесених змін до договору позики, ОСОБА_2 надав у позику ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 1 045 484,00 грн., що за офіційним курсом НБУ становило 130 800,00 доларів США, на строк до 19 квітня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов"язання, що виникло у ОСОБА_4 за договором позики, 22 липня 2013 року між ОСОБА_2 та Громадською організацією Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії було укладено договір іпотеки (наступної черги) із застереженням про задоволення вимог іпортекодержателя, який посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 1102 1101 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. В подальшому до даного договору іпотеки було внесено відповідні зміни щодо збільшення розміру забезпечених зобов"язань та кінцевого строку (терміну) їх виконання, шляхом укладення договору про внесення змін № 1 від 21.08.2013 року, за реєстровим № 1293, договору про внесення змін № 2 від 19.11.2013 року, за реєстровим № 1706. Відповідно до умов договору іпотеки ОСОБА_2 передано в іпотеку нерухоме майно, а саме : нежитловий будинок літ. Л , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 148,60 кв.метрів.

У зв"язку з невиконанням ОСОБА_4 умов договору позики , ОСОБА_2 через свого представника звернувся до реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві із заявою про реєстрацію за ним права власності на нежилий будинок літ. Л , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 148,60 кв.м . , попередньо направивши поштою вимоги про усунення порушень від 02.06.2014 року на адресу ОСОБА_4 та вручені під розписку ГО Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії в особі голови правління ОСОБА_6 під розписку 07.06.2014 року.

26 березня 2015 року реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві було прийнято рішення (індексний номер 20297389) про державну реєстрацію за ОСОБА_2права власності на нежитловий будинок літ. Л , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 148,60 кв.м.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року задоволено адміністративний позов Громадської організації Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії , визнано протиправними та скасовано рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Сидорчука А.В. № 21726293 від 02 червня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Оскільки вимоги кредитора ОСОБА_2 є невиконаними, грошові кошти ОСОБА_8 не повернуто, в рахунок погашення заборгованості останнього звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснено, позивач просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4за договором позики від 22 липня 2013 року в розмірі 3 328 006,92 грн. звернути стягнення на підставі договору іпотеки (наступної черги) із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, на нерухоме майно, яке належить Громадській організації Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії , а саме: на нежитловий будинок літ. Л , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 148,60 кв.метрів, шляхом визнання за ОСОБА_2права власності на вказаний нежитловий будинок за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб"єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Громадської організації Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії , третя особа: ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2018 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, судом неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи. Зазначав що, відмовляючи в задоволенні його позовних вимог про звернення стягнення заборгованості ОСОБА_4 за договором позики на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на іпотечне майно, суд першої інстанції не врахував, що станом на 15 квітня 2016 року заборгованість за договором позики становить 3 328 006,92 грн., що є еквівалентом 130 800,00 доларів США. Громадська організація Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії є майновим поручителем за зобов"язаннями ОСОБА_4, а тому несе відповідальність за невиконання боржником зобов"язання в межах вартості предмета іпотеки. Договором іпотеки визначено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 5.2 договору). Діючи у відповідності з умовами договору іпотеки та вимогами Закону України Про іпотеку , він 02.06.2014 року направив іпотекодавцю вимогу про усунення порушень, яка була отримана ним 07.06.2014 року. З урахуванням того, що ні боржник, ні іпотекодавець не виконують взятих на себе зобов"язань за договором позики та договором іпотеки, не погашають заборгованість за договором позики, вважає, що наявні правові підстави для задоволення його позову про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на іпотечне майно і суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні його позовних вимог. Судом не було враховано, що він вже скористався позасудовою процедурою звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до застереження, викладеного в п. 5.2 договору іпотеки, за ним було зареєстровано право власності на нежитловий будинок АДРЕСА_1, проте іпотекодавець оскаржив дії державного реєстратора до адміністративного суду і такі дії були визнанні незаконними. Після цього він змушений був звернутись за захистом свого порушеного права до суду.

Представником відповідача Громадської організації Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії подано відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2018 року залишити без змін. Зазначає, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Посилання апелянта на ту обставину, що позивач використав своє право на позасудове врегулювання спору, а відповідач його оскаржив, не є беззаперечною підставою для визнання за позивачем права власності на іпотечне майно в судовому порядку, оскільки під час реєстрації права власності на спірне майно як позивачем, так і реєстратором було допущено ряд порушень норм матеріального права, що і стало підставою для скасування реєстрації права власності на іпотечне майно за ОСОБА_2.

Представники відповідача Громадської організації Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Позивач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_4в судове засідання повторно не з"явились, про день та час слухання справи судом повідомлялись у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. та зареєстровано в реєстрі за № 1101. До вказаного договору сторонами вносилися неодноразово зміни щодо суми позики та кінцевого строку його виконання.

Так, згідно умов договорів про внесення змін № 1 від 21 серпня 2013 року, № 2 від 19 листопада 2013 року та № 3 від 19 лютого 2014 року до договору позики, ОСОБА_2 надано у позику ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 1 045 484,40 грн. на строк до 19 квітня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_4 згідно договору позики, 22 липня 2013 року між Громадською організацією Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії та позивачем ОСОБА_2 укладено договір іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. та зареєстровано в реєстрі за № 1102. Відповідно до якого, ОСОБА_2 передано в іпотеку нерухоме майно, а саме нежитловий будинок літ. А , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 148,60 кв.м.

У зв'язку з невиконання ОСОБА_4 умов договору позики, ОСОБА_2 через свого представника звернувся до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про реєстрацію за ним права власності на предмет іпотеки -нежитловий будинок літ. А , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 148,60 кв.м.

26 березня 2015 року державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Сидорчуком А.В. прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на зазначений нежилий будинок.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року задоволено адміністративний позов Громадської організації Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії . Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Сидорчука А.В. № 21726293 від 02 червня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У зв'язку з неналежним виконання умов договору позики у ОСОБА_4 утворилася заборгованість у розмірі 3 328 006,92 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36,37 Закону України Про іпотеку є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на встановлених дійсних обставинах справи, досліджених судом доказах та відповідає вимогах процесуального та матеріального права, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За вимогами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що 02 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір позики.

Відповідно до умов п. 1 вказаного договору ОСОБА_2 (позикодавець) передав у власність, а ОСОБА_8 (позичальник) отримав у власність до моменту підписання цього договору, грошові кошти в сумі 435 618,50 грн., що за офіційним курсом НБУ на день підписання цього договору складає 54 500,00 доларів США і зобов'язаний повернути гроші до 22.10.2013 року включно без нарахування процентів, за графіком платежу встановленого цим договором.

Відповідно до п. 9 договору позики, в забезпечення виконання зобов'язань по цьому договору майновимпоручителемє Громадська організація Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії , яка передає в іпотеку нежилий будинок НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 148,6 кв.м.

До договору позики сторонами вносилися неодноразово зміни щодо суми позики та кінцевого строку його виконання.Так, згідно умов договорів про внесення змін № 1 від 21 серпня 2013 року, № 2 від 19 листопада 2013 року та № 3 від 19 лютого 2014 року до договору позики, ОСОБА_2 надано у власність ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 1 045 484,40 грн., що за офіційним курсом НБУ на день підписання договору складає 130 800,00 доларів США і позичальник зобов'язаний повернути гроші до 19 квітня 2014 року включно без нарахування процентів.

22 липня 2013 року між ОСОБА_2 та Громадською організацією Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело Надії було укладено договір іпотеки (наступної черги) із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до п. 1.1. якого, цим договором забезпечується виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_4 на суму 435 618,50 грн. , що за офіційним курсом НБУ на день підписання договору складає 54 500 доларів США і зобов'язаний повернути гроші до 22.10.2013 року включно без нарахування процентів.

В забезпечення виконання зобов'язань за договором позики іпотекодавець передає в іпотеку наступне нерухоме майно: нежилий будинок (літ Л ), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 148,6 кв.м. (п. 1.2 договору іпотеки)

Відповідно до п. 5.1. договору іпотеки, зобов'язання, забезпечене предметом іпотеки, вважається виконаним у повному обсязі, якщо боржником фактично повернута позика відповідно до основного договору, можливі неустойки (пеня) та витрати, пов'язані з виконанням зобов'язань за основним договором, та виконані інші зобов'язання, що випливають з основного договору.

Сторони домовилися, що при настанні випадків, передбачених умовами цього договору, іпотекодержатель не менше ніж за 7 календарних днів, але не більше згідно чинного законодавства, попереджає іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і якщо протягом цього строку зобов"язання, забезпечені іпотекою, не будуть виконані, іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із таких способів: набуває право власності на предмет іпотеки; на підставі договору та цього застереження іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки на власний розсуд шляхом (зокрема): продажу від власного імені предмету іпотеки будь-якій особі в порядку, встановленому ст. 38 ЗУ про іпотеку ; дає іпотекодавцю згоду на реалізацію предмета третім особам (згідно ст. 55 Закону України Про нотаріат ) визначеним іпотекодержателем або погодженим з ним, від свого (іпотекодавця) імені, за умови, що кошти, виручені від реалізації, будуть направлені на задоволення вимог іпотекодержателя (п. 5.3 договору іпотеки).

Відповідно до п. 6.1 договору іпотеки, цей договір вступає в силу з моменту його підписання та нотаріального посвідчення та діє до повного виконання іпотекодавцем зобов'язань за основним договором та додатковими договорами до нього.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4за договором позики від 22 липня 2013 року в розмірі 3 328 006,92 грн. звернути стягнення на підставі договору іпотеки (наступної черги) із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, на нерухоме майно, яке належить Громадській організації Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії , а саме: на нежитловий будинок літ. Л , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 148,60 кв.метрів, шляхом визнання за ним (ОСОБА_2)права власності на вказаний нежитловий будинок за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб"єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна .

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно вимог статті 11 Закону України Про іпотеку , майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

У статті 12 Закону України Про іпотеку вказано, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Стаття 33 Закону України Про іпотеку передбачає, що вразі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону .

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України Про іпотеку ).

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України Про іпотеку сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону . Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку ; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону .

Разом з тим у частині першій статті 38 Закону України Про іпотеку визначено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві як на підставі рішенні суду, так і на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідногозастереження в іпотечному договорі).

Отже, сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки за рішенням суду або на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України Про іпотеку не містить можливості визнання права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Статтею 39 Закону України Про іпотеку врегульовано порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду та передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону .

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України . В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України , у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, позивач відповідно до статей 38 , 39 Закону України Про іпотеку має можливість звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36 , 37 Закону України Про іпотеку є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі.

З урахуванням вимог статей 328 , 335 , 392 ЦК України у контексті статей 36 , 37 Закону України Про іпотеку суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18) та від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанціїдійшов правильного висновку, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36 , 37 Закону України Про іпотеку є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. При цьому, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Доводи апеляційної скарги про те, що ні боржник, ні іпотекодавець не виконують взятих на себе зобов"язань за договором позики та договором іпотеки, не погашають заборгованість по договору позики, а тому наявні правові підстави для задоволення позову про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на іпотечне майно, колегія суддів відхиляє, так як такий спосіб звернення стягнення на іпотечне майно, відповідно до статей 36 , 37 Закону України Про іпотеку , є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду .

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 вже скористався позасудовою процедурою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження, викладеного в п. 5.2 договору іпотеки, за ним було зареєстровано право власності на нежитловий будинок АДРЕСА_1, проте іпотекодавець оскаржив дії державного реєстратора до адміністративного суду і такі дії були визнанні незаконними, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, так як при неможливості звернути стягнення на предмет іпотеки за процедурою позасудового врегулювання, іпотекодержатель має визначене ст.ст. 38 , 39 Закону України Про іпотеку право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2018 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375 , 381 -384 ЦПК України , суд , -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06 травня 2019 року.

Головуючий: Судді: