Рішення

від 16.04.2019 по справі 570/4232/15-ц

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 570/4232/15-ц

Номер провадження 2/570/156/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2019 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.О.

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

позивача ОСОБА_2

предстаника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного сільськогосподарського підприємства "Волинь" про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати, компенсацію моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

В обґрунтування позовних вимог позивач, зазначає 01 серпня 2010 року він був прийнятий на роботу у ПСП Волинь відповідно до розпорядження №46 від 28 липня 2010 року. Наказом №37 від 05 серпня 2014 року був звільнений з роботи за угодою сторін. Всупереч діючого законодавства відповідачем при звільненні позивача не була виплачена в повному обсязі заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку. За наведеного позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ПСП Волинь заробітну плату за період із 01 січня 2014 року по 05 серпня 2014 року. Також, просив судові витрати покласти на відповідача.

17.02.2016 р., 19.03.2019 р. позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог. Зазначає, що оскільки документи щодо розміру заробітної плати ним було отримано лише після виконання ПСП Волинь ухвали Рівненського районного суду Рівненської області від 26.01.2016 р. і, як вбачається із індивідуальної відомості про застраховану особу ОСОБА_2 та довідки про заробітну плату, недоплачена сума заробітної плати становить:

січень 2014 року - 1150грн. - 609грн. = 541 грн.

березень 2014 року - 1150 грн. - 1020 грн. = 30 грн.

квітень 2014 року - 1150 грн. - 1012 грн. = 38 грн.

травень 2014 року - 1150 грн. - 366 грн. = 784 грн.

червень 2014 року - 1150 грн. - 610 грн. = 540 грн.,

то позивач вважає за доцільне уточнити позовні вимоги і викласти їх зміст у наступному вигляді. Просить стягнути з ПСП Волинь на його користь заробітну плату за листопад 2013 року в сумі 200 грн., за період із 01 січня 2014 року по 05 серпня 2014 року в сумі 2606 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1150 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 255,20 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05 серпня 2014 року по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 20.04.2016 було ухвалено рішення про закриття провадження в даній справі.

Позивачем було подано апеляційну скаргу. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 26.05.2016 року апеляційну скаргу було задоволено, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19.06.2016 у задоволенні позову було відмовлено.

Позивачем було подано апеляційну скаргу на рішення суду від 19.06.2016. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 22.09.2016 року у задоволенні апеляційної скарги було відмовлено.

Позивачем було подано касаційну скаргу. Постановою Верховного Суду від 18.01.2018 року касаційну скаргу задоволено, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19.06.2016 р. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 22.09.2016 р. - скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

19.03.2019 позивачем було подано заяву в порядку ст. 49 ЦПК України. Викладає позовні вимоги у наступному вигляді. Просить стягнути з ПСП Волинь на його користь заробітну плату за листопад 2013 року в сумі 200 грн., за період із 01 січня 2014 року по 05 серпня 2014 року в сумі 2606 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1150 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 255,20 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05 серпня 2014 року по день винесення рішення в сумі, зазначеній у розрахунку. Також, просив стягнути на його користь шкоду у розмірі 50 000 грн., та судові витрати покласти на відповідача.

16.04.2019 р. позивач подав розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та визначив заборгованість у розмірі 63 904,92 грн.

30.11.2018 директором ПСП Волинь було подано заперечення на позовну заяву від 19.03.2018, відповідно до якої просять у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. В обґрунтування заперечень зазначають, що позивач працював на посаді юрисконсульта ПСП ВОЛИНЬ з 28 липня 2010 року по 05 серпня 2014 року. Факт перебування у трудових відносинах підтверджується відповідними документами (розпорядження підприємства за №46 від 28.07.2010 року про прийом на роботу юрисконсультом ОСОБА_2, наказ №37 від 05.08.2014 року про звільнення з роботи ОСОБА_2 за згодою сторін та відповідними записами у трудовій книжці ОСОБА_2І.).

Фактично в день звільнення позивач був відсутній на підприємстві, що підтверджується актом комісії від 05.08.2014 року. Після того, коли позивач з'явився на підприємстві, то йому було виплачено належну заробітну плату. Претензій щодо розміру отриманих коштів в якості виплати заробітної плати заявлено не було.

В 2015 році позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (справа №570/363/15-ц). В ходу розгляду судом справи підприємством було надано довідку про середньоденний заробіток ОСОБА_2, який становив 37 грн. 18 коп. в день. Позивачем дана сума не оспорювалася. З урахуванням всіх обставин рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 09 вересня 2015 року у справі №570/636/15-ц було задоволено позов ОСОБА_2 до ПСП ВОЛИНЬ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 05 серпня 2014 року по 23 грудня 2014 року в розмірі 3 643 грн. 64 коп. Зазначене рішення суду було повністю виконане. З рахунку підприємства були стягнуті кошти в сумі 3 643,64 грн. та їх було перерахування позивачу згідно платіжного доручення №2735 від 17.11.2015 року.

Стягнутий на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3 643 грн. 64 коп. був визначений з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати . Крім того, жодних заперечень чи зауважень від ОСОБА_2 стосовно зазначеної суми не було.

Однак, у жовні 2015 року позивач знову звертається до суду з заявою про стягнення заробітної плати, стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 05.08.2014 р. по день винесення судом рішення.

З урахуванням уточнень згідно заяви від 19.03.2018 року позивачем, крім вищезазначеного, також заявлено про стягнення моральної шкоди.

ПСП ВОЛИНЬ вважає, що вказані вимоги є безпідставними, а позовні вимоги є підтвердженням того, що ОСОБА_2 зловживає визначеними законом правами стосовно відсутності строку позовної давності у вказаних категоріях справ щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. За наведеного просять відмовити у задоволенні позову.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав та пояснив про обставини, що описані вище. Додав, що на неодноразові звернення за довідкою про нараховані грошові суми відповідач відповіді не надавав. Розрахунок з ним був частково проведений 23.12.2014 року. Трудова книжка своєчасно не була видана. На підтвердження заявлених позовних вимог про невиплату йому заробітної плати в повному обсязі надав довідку з Пенсійного фонду України - Індивідуальні відомості про застраховану особу. Вважає, що поданий ним розрахунок відповідає фактичним обставинам.

Представник відповідача позов не визнав. Підтримав подані заперечення на позов. За несвоєчасну виплату заробітної плати рішенням суду було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку, а тому у позивача до підприємства не повинно бути претензій.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст. 81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з'ясувавши фактичні обставини справи, та, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 28 липня 2010 року по 05 серпня 2014 року, працюючи на посаді юристконсульта на 0.5 ставки.

На підставі наказу про звільнення № 37 від 05 серпня 2014 року позивач звільнений з посади за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України.

Трудова книжка отримана ним 15 серпня 2014 року.

Повний розрахунок проведений 23 грудня 2014 року.

Згідно довідки про доходи від 23 лютого 2015 року, середньоденний заробіток позивача становить 37 грн. 18 коп.

Дані факти сторонами не заперечувалися, тому суд виходив з їх достовірності при ухваленні рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 09 вересня 2015 року, яким задоволено позов ОСОБА_2 до ПСП Волинь про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначеним рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 серпня по 23 грудня 2014 року в розмірі 3 643 грн. 64 коп., вирішено питання судового збору.

Рішення набрало законної сили, сторонами не оскаржувалося.

Рішення суду було виконане, з рахунків підприємства були стягнуті кошти в сумі 3 643,64 грн. та їх перераховано позивачу згідно платіжного доручення №2735 від 17.11.2015 року.

У жовні 2015 року позивач знову звернувся до суду з заявою про стягнення заробітної плати, стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 05.08.2014 р. по день винесення судом рішення.

З урахуванням уточнень згідно заяви від 19.03.2018 року позивачем, крім вищезазначеного, також заявлено про стягнення з відповідача 50 000 грн. моральної шкоди.

Суд вважає, що заявлені позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати підлягають до задоволення.

За положеннями ст.ст. 1, 2, 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 був затверджений Порядок компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

До доходів, на які нараховується компенсація, відносяться:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Компенсація проводиться за рахунок тих самих джерел, що й виплати, за невиплату яких вона нараховується.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованої, але вчасно невиплаченої заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 (п. 4 постанови № 159).

За період невиплати заробітної плати, тобто з 15 серпня 2014 по 23 грудня 2014 року, розраховується індекс споживчих цін. Величина індексу споживчих цін за грудень 2014 року до розрахунку не включається.

За даними Держкомстату України, індекс інфляції за 2014 рік становить:

2014 рік величина серпень 100,8 % вересень 102,9 % жовтень 102,4 % листопад 101,9 % грудень 103,0 %

За даний період сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівнику заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.

2014 рік розрахунок компенсації серпень 2319,87 грн. х 100,7 % (26 днів) = 24 грн. вересень 2319,87 грн. х102,9% = 67,27 грн. жовтень 2319,87 грн. х 102,4% = 55,68 грн. листопад 2319,87 грн. х 101,9% = 44,08 грн. грудень 2319,87 грн. х 102,0 % (23 дні) = 46,40 грн.

Отже, компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати становить 229 грн. 67 коп., та підлягає стягненню з підприємства на користь позивача.

Що стосується позовних вимог про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то в їх задоволенні слід відмовити.

Позивач, в 2015 році обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні покликався на те, що розмір його середньоденного заробітку становить, згідно довідки про доходи від 23 лютого 2015 року - 37 грн. 18 коп.

Разом з тим, на даний час вважає, що вказаний ним же розмір визначено невірно, і тому необхідно у зв'язку з цим провести нові нарахування та виплати.

Таким чином, підставою для звернення до суду з даним позовом є неправильне, на думку позивача, обрахування середньоденного заробітку та неправильне обрахування його заробітної плати, невиплата компенсації за невикористану відпустку.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 09.09.2015 року, яке набрало законної сили, з відповідача стягнуто на користь позивача заборгованість у розмірі 2319,87 грн.

Отже, умови трудового договору щодо оплати праці досліджувались та оцінювалися сторонами, ніким не заперечувалися.

Згідно ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Законна сила рішення суду - це така його властивість, яка робить рішення загальнообов'язковим для виконання відповідно до ст.14 ЦПК України, є його правовою дією, яка проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в їх основі, встановлюються остаточно, і в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу уповноважених осіб.

Набрання рішенням суду законної сили породжує правові наслідки:

- вирішується спір між сторонами;

- рішення суду стає загальнообов'язковим;

- рішення суду може бути виконане примусово;

- рішення суду є незмінним та остаточним.

- не допускається заявлення в суді тотожного позову;

- не допускається оспорювання в іншому процесі встановлених судом фактів і правовідносин.

Отже, не допускається оспорювання в іншому процесі встановлених судом фактів і правовідносин.

Позивач не скористався своїм правом на подачу заяви про перегляд рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 09.09.2015 року за нововиявленими обставинами.

На думку суду, це був при правильний спосіб захисту своїх прав.

Адже у цьому разі суд міг би прийняти доводи позивача і, у разі їх слушності, скасувати прийняте рішення та постановити нове рішення.

Згідно постанови Верховного Суду від 18.01.2018 року, судами попередніх інстанцій не досліджено індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5, надана Пенсійним фондом України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи.

Ураховуючи дану обставину суд зважає на наступне.

В матеріалах справи (а.с. 40) наявна фотокопія довідки форми ОК-5, надана Пенсійним фондом України щодо застрахованої особи - ОСОБА_2

Дана довідка була подана позивачем.

Дана довідка є фотокопією.

Оригінал зазначеної довідки не був наданий суду.

Суд не міг переконатися в тому, що фотокопія довідки відповідає оригіналу.

Отже, зазначена фотокопія довідки не є документом, яким можна довести чи спростувати певні обставини; вона не є належним доказом.

Разом з тим, проаналізувавши суми, зазначені у довідці про доходи (а.с. 31) та суми, зазначені у довідці форми ОК-5 за 2014 рік (а.с 40) можна зробити висновок, що вони співпадають.

Що стосується стягнення компенсації за невикористану відпустку, то у взаємозв'язку з мотивами суду, викладеними вище, суд додатково наголошує на наступному.

Відповідно до положень ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Обов'язок з доказування покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду. Невиконання обов'язку з доказування для сторін й інших суб'єктів правового спору має матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.

Позивач покликається на те, що компенсація за невикористані відпустки була невірно визначена відповідачем.

В той же час позивач не надав суду чіткий і зрозумілий розрахунок, підкріплений доказовою базою, з якого можна було б зробити висновок про те, що права позивача є дійсно порушеними.

В зазначеному випадку позивач міг надати суду висновок аудитора, чи висновок відповідного експерта, які могли б підтвердити позицію позивача.

Теж саме стосується і позиції відповідача з даного приводу.

Суд сприяв тому, щоб сторони подали суду належні і допустимі докази на підтвердження своєї правової позиції.

Проте суд не володіє спеціальними знаннями у галузі обліку робочого часу; нарахування заробітної плати; порядку стягнення обов'язкових платежів, тощо.

Як і за минулої редакції ЦПК України, так і за новою редакцією ЦПК України визначено, що для з'ясування обставин справи, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

За положеннями діючого ЦПК України, експертиза може бути проведена і за заявою однієї із сторін.

В даному випадку і одна, і інша сторона мали б проявити активність у відстоюванні власних позиції, заявити клопотання про призначення експертизи, або надати суду висновок експерта, складений за їх заявою, але цього не відбулося.

Натомість ситуація виглядає таким чином, що обов'язок доводити позицію позивача чи відповідача має сам суд.

За наведеного суд не знаходить підстав для заявленого позову щодо заявлених і описаних вище позовних вимог.

Що стосується заявлених вимог про компенсацію моральної шкоди.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Позивач в позовній заяві покликався на те, що у зв'язку з незаконними діями відповідача він перебував у постійних стресових ситуаціях. При цьому була принижена його честь та гідність; у позивача загострилися хронічні захворювання, внаслідок чого пережив сильний психічний стрес, та змушений був звертатися за медичною допомогою.

В той же час позивач не навів доказів того, що він перебував у постійних стресових ситуаціях; при цьому була принижена його честь та гідність; у позивача загострилися хронічні захворювання, та він змушений був звертатися за медичною допомогою.

Серед видів стресу розрізняють фізіологічний та психоемоційний, та не виділяють такого виду стресу, як психічний стрес .

При подачі позову позивач не сплатив судовий збір щодо заявлених вимог про компенсацію моральної шкоди.

При цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі.

В той же час суд зважає й на позицію позивача, який по-суті не підтримав зазначену позовну вимогу, оскільки не надав щодо заявленої позовної вимоги жодних пояснень.

Суд вважає, що своїм рішенням він повинен розв'язати наявний юридичний спір.

Поняття юридичний спір має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття спір про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За наведеного суд дійшов висновку про недоцільність у даному випадку ухвалення рішення про закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду, а вважає за правильне постановити рішення у справі з приводу заявлених позивачем позовних вимог.

Отже, заявлений в цій частині позов також не підлягає до задоволення.

Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат, то вони повинні бути стягнуті з відповідача на користь держави.

Суд зауважує, що згідно позиції Верховного Суду позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинні бути оплачені судовим збором.

ОСОБА_4 Верховного Суду підтвердила висновок Верховного Суду України щодо сплати судового збору за пред'явлення вимоги про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладений при розгляді справи № 6-1121цс16. У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 викладено наступний висновок про застосування норм права: За змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях .

Проте позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами ще до прийняття відповідного рішення ОСОБА_4 Палатою Верховного Суду, новела у підході до сплати судового збору набула чинності станом на час постановлення судом рішення у зазначеному спорі. І вимога до позивача про сплату судового збору встановлює нові правила, які призводять до звуження прав позивача. А тому, з урахуванням принципу дії законів у часі, позивачеві не ставилася вимога про сплату ним судового збору за заявлену позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_2до Приватного сільськогосподарського підприємства "Волинь"про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати, компенсацію моральної шкоди - задоволити частково.

Стягнути з ПСП Волинь на користь:

- ОСОБА_2 229 грн. 67 коп. - компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати;

- Рівненського районного суду Рівненської області судовий збір за наступними реквізитами: отримувач коштів - УК у Рівненському районі/Рівненський район, код отримувача (ЄДРПОУ) 38012756, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача - 31213206017295, класифікація доходів бюджету - 22030101, найменування коду класифікації доходів бюджету - судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050), сума - 1920 грн. 00 коп.

В задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Рівненський районний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня проголошення, або безпосередньо до Рівненського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, мешканець АДРЕСА_1)

Відповідач: ПСП Волинь (код ЄДРПОУ 30716604, вул. Присадибна, 1а, с. Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області)

Суддя Красовський О.О.

Повний тест судового рішення складено 25.04.2019 р.