Постанова

від 01.10.2019 по справі 570/4232/15-ц

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2019 року

м. Рівне

Справа № 570/4232/15-ц

Провадження № 22-ц/4815/1046/19

Головуючий у Рівненському районному суді: Красовський О.О.

Час, дата і місце ухвалення рішення суду:

16 год. 50 хв. 16 квітня 2019 року в м. Рівне

Повний текст складено: 25 квітня 2019 року

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 квітня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного Сільськогосподарського підприємства "Волинь" про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2015 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Волинь" (далі - ПСП Волинь ) про стягнення заробітної плати. Вмотивовуючи свої вимоги, зазначав, що 01 серпня 2010 року був прийнятий відповідачем на роботу. Наказом від 05 серпня 2014 року № 37 позивача було звільнено з роботи за угодою сторін, проте ПСП "Волинь" усупереч вимогам законодавства не виплатило в повному обсязі йому заробітну плату, а також компенсацію за невикористану відпустку.

З наведених спонукань просив стягнути з відповідача на свою користь заробітну плату за період з 01 січня 2014 року по 05 серпня 2014 року.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 23 жовтня 2015 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено судове засідання.

У лютому 2016 року, уточнивши позов, позивач просив стягнути заробітну плату за листопад 2013 року в сумі 200 гривень, з 01 січня по 05 серпня 2014 року в сумі 2 606 гривень, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1 150 гривень, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 255,20 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку з 05 серпня 2014 року по день винесення рішення в сумі 26 284,80 гривень.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року провадження в цивільній справі закрито.

Дане судове рішення скасовано ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 26 травня 2016 року, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19 липня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 22 вересня 2016 року, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ПСП "Волинь" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Судове рішення обґрунтоване тим, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 09 вересня 2015 року, яке набрало законної сили, з відповідача уже стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а обставини, на які вказує позивач у позовній заяві, можуть бути підставою для перегляду того рішення за нововиявленими обставинами.

В свою чергу, апеляційний суд, залишаючи рішення суду без змін та відмовляючи позивачу у задоволенні його апеляційної скарги, зазначив, що судом попередньої інстанції не порушено норм матеріального та процесуального права, а його доводи висновків суду не спростували.

Зазначені судові рішення скасовані постановою Верховного Суду від 18 січня 2018 року, а цивільну справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою для ухвалення такого рішення було те, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилися вимоги позивача про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 05 серпня 2014 року.

Судами попередніх інстанцій не були досліджені надані позивачем докази, зокрема індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5, надані органом Пенсійного фонду України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме заробітної плати, компенсації на невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2018 року суд прийняв справу до свого провадження та призначив підготовче судове засідання.

Поданою 19 березня 2019 року заявою позивач виклав свої позовні вимоги у такій редакції:

-стягнути з ПСП "Волинь" на свою користь заробітну плату за листопад 2013 року в сумі 200 гривень,

-за період із 01 січня 2014 року по 05 серпня 2014 року в сумі 2 606 гривень, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1 150 гривень,

-компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 255,20 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05 серпня 2014 року по день винесення рішення в сумі, зазначеній у розрахунку.

-стягнути на свою користь з відповідача 50 000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди та покласти на останнього судові витрати.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 16 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 до ПСП "Волинь" задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 229,67 гривень компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, а на користь Рівненського районного суду Рівненської області - судовий збір в сумі 1920 гривень.

В задоволенні решти пред`явлених позовних вимог відмовлено.

На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність і необґрунтованість, які полягали у неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності встановлених судом обставин, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На її обґрунтування зазначав про хибність висновку суду щодо того, що належним захистом прав позивача мав би бути перегляд рішення Рівненського районного суду від 15 вересня 2015 року у справі №570/636/15-ц за нововиявленими обставинами. Вважав заявлені вимоги в даній цивільній справі нетотожними з вимогами у справі №570/636/15-ц та жодним чином не впливають на заявлений предмет спору. Позовні вимоги у даній справі стосуються лише стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. Сума стягнутих коштів була розрахована із наданої відповідачем довідки, а не подана позивачем, як зазначено в судовому рішенні. Крім того, покликання суду на це рішення безпідставні, оскільки останнє судом не досліджувалося. Заявник конкретизував, що звернувся з позовом про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за інший період, ніж стягнуто рішенням суду від 09 вересня 2015 року. У даній справі предметом позову є заробітна плата, а у справі №570/636/15-ц середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тобто два зовсім різних позови. Таким чином, твердження суду про те, що підставою для звернення до суду з даним позовом є неправильне, на думку позивача, а обрахування середньоденного заробітку помилкові. Крім того, не надано оцінки тому, що перевірити достовірність поданої відповідачем довідки про середньоденний заробіток у позивача не було можливості, як і ствердити те, що розрахунок проведено в повному обсязі, оскільки відповідач навмисно не надав відповідних відповідей на вимоги про наданні відомостей щодо заробітної плати, за що Управлінням Держпраці у Рівненській області, складено акт та керівнику вручено відповідний припис.

Також суд дійшов хибного висновку про недопустимість такого доказу як відомості про застраховану особу за формою ОК-5, оскільки суд не вимагав оригіналу даного доказу, а у сторін не виникало будь-яких непорозумінь щодо його достовірності. При цьому, після дослідження первинних бухгалтерських документів їм не надано належної оцінки. Доводить очевидним, що довідка форми ОК-5 має відповідати довідці про доходи, адже в ній відображена інформація про подані роботодавцем суми заробітку для нарахування пенсії і страхового стажу. В довідці відображені суми виплаченої заробітної плати працівнику; з її змісту видно, що заробітна плата із січня 2013 року становила 1 150 гривень щомісячно, проте за листопад 2013 року та в період із 01 січня 2014 року по 05 серпня 2014 року значно менша і факт зменшення заробітної плати за вказаний період визнається відповідачем. Також не враховано та не надано оцінки тому, що згідно з цією довідкою заробіток заявника за період із 01 січня 2014 року по 05 серпня 2014 року складав 5 422 гривень, а виплачено було 5 019,87 гривень. Отже, різниця у нарахованих та фактично виплачених коштах становить 402,13 грн. Доводить, що місцевим судом досліджено і ця обставина визнається позивачем виплата коштів на загальну суму 3 519,87 грн. Будь-яких інших доказів про виплату заробітної плати до суду не подано, а відтак відповідачем не виплачено 1902,13 гривень, а наведене не потребує будь-якого доказування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку через відсутність розрахунку та експертизи, заявник вказує про відсутність оцінки іншим доказам, зокрема наказам №9/1 від лютого 2014 року, №13 від 31 грудня 2014 року, №20 від 30 квітня 2014 року, з яких видно, що ОСОБА_1 надавалася відпустка тричі тривалістю 24 дні кожна, тобто за 3 відпрацьованих роки. Хоча позивач відпрацював 4 роки, тобто мав праву на четверту відпустку, а при звільненні підлягала виплаті компенсація за її невикористання, виходячи з розміру заробітної плати, яка становила 1 150 гривень.

З викладених міркувань просив оскаржуване рішення змінити та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач зазначав, що рішення суду є обґрунтованим та прийняте із врахуванням фактичних обставин справи при дотриманні норм процесуального права та правильному застосуванні норм матеріального права, тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення. Покликався на те, що позивач мав можливість отримати інформацію про розмір заробітної плати навіть у разі ненадання такої інформації відповідачем, т.я. відповідний порядок був передбачений, зокрема Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового страхування державного соціального страхування та Положенням про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків. Разом з тим, позивач не враховує преюдиційність рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 09 вересня 2015 року в справі №570/636/15-ц, яким встановлені обставини, що є предметом розгляду цієї справи. Тобто той факт, що ПСП "Волинь" повністю розрахувалось з позивачем 23 грудня 2014 року. Таким чином, було встановлено відсутність у підприємства заборгованості перед ОСОБА_1 , що, в свою чергу, також підтверджує виплату компенсації за невикористану відпустку. Вказане рішення суду набрало законної сили, вони ніким не оскаржувалось, отже, в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України у чинній редакції встановлені в ньому обставини не підлягають доказуванню. Тому твердження позивача, що у даних справах різний предмет позову не заслуговують на увагу, оскільки предметом дослідження у справі №570/636/15-ц була відсутність заборгованості по виплатах йому всіх сум.

Рішення в частині відмови позивачу у відшкодуванні моральної шкоди та задоволення позову в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати у сумі 229,67 гривень не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Матеріалами справи встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах, де позивач працював на посаді юрисконсульта на 0,5 ставки з 28 липня 2010 року по 05 серпня 2014 року. Його було звільнено наказом роботодавця №37 за угодою сторін згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 3). Трудова книжка отримана ним 15 серпня 2014 року.

Наведені обставини сторонами не заперечуються та визнаються.

Також ці обставини встановлені й рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 09 вересня 2015 року в цивільній справі №570/636/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПСП "Волинь" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Між тим, зазначеним рішенням встановлено й факт проведення 23 грудня 2014 повного розрахунку відповідачем перед ОСОБА_1 усіх належних при звільненні працівника сум, що на час розгляду справи сторонами не заперечувалось.

Рішення суду набрало законної сили і ніким не оскаржувалось.

В подальшому, у жовні 2015 року позивач знову звернувся до суду з позовом про стягнення заробітної плати, стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 05 серпня 2014 року по день винесення судом рішення, а згодом і з вимогою про стягнення з відповідача 50 000 гривень моральної шкоди.

Отже, всупереч встановлених рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 09 вересня 2015 року обставинам, а саме тому, що ПСП "Волинь" виплатило ОСОБА_1 всі суми, які належали йому від підприємства в день звільнення, останній звернувся до суду з вимогою про стягнення таких грошових коштів, компенсації втрати частини доходів та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Тому повно і правильно встановивши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у стягненні заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності (визначеності), який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, що вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Ту обставину, що повний розрахунок проведено 23 грудня 2014 року, встановлено рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 09 вересня 2015 року, яке набрало законної сили, і вона є преюдиційною. Тому доказуванню ця обставина не підлягає, оскільки її істину вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову. Тобто відсутні правові підстави сумніватися в істинності і стабільності судового акта, який вступив у законну силу.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення суду попередньої інстанції колегія суддів не бере до уваги, адже вони зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у зручний для заявника спосіб, який має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому колегією суддів ураховується, що згідно з п. 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Решта аргументів заявника не ґрунтуються на обставинах справи та суперечать вимогам закону, а тому відхиляються апеляційним судом як безпідставні.

Спонуканням для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України слід віднести на його ж рахунок.

Керуючись ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 квітня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

С.С. Шимків