Постанова

від 15.04.2019 по справі 910/12073/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2019 р. Справа№ 910/12073/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Калатай Н.Ф.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Цибульський Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 15.04.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фонд боргових зобов`язань"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.12.2018 (повний текст складено 21.12.2018)

у справі №910/12073/18 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Камянка Глобал Вайн"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова

компанія "Фонд боргових зобов`язань"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фонд боргових зобов`язань" (надалі - відповідач) про визнання укладеного між сторонами Договору факторингу №26-06/18-03 від 26.06.2018 недійсним.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оспорюваний Договір підписаний з боку позивача особою, яка не мала відповідного обсягу повноважень на підписання такого договору, а саме в.о. директора ОСОБА_1 .

Оскільки відповідного рішення загальних зборів учасників позивача з цього приводу прийнято не було, і жодні відомості про ОСОБА_1 як про особу, що має право підпису документів від імені позивача до Єдиного державного реєстру не вносились, позивач вважає, що Договір факторингу №26-06/18-03 від 26.06.2018 підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував, на підставі того, що відсутні будь-які правові підстави для визнання Договору недійсним. Зокрема, відповідач вказував на те, що Статутом позивача директору надано право на укладання договорів, сума яких не перевищує 300 000, 00 грн., тоді як в даному випадку сума оспорюваного Договору становить 298 436, 78 грн. Також, відповідач зазначав, що посилання позивача на невиконання умов Договору в частині здійснення розрахунків не може бути прийнято до уваги, оскільки це не є підставою для визнання правочину недійсним, а умови Договору пов`язують момент переходу до відповідача права вимоги саме за підписанням акту приймання-передачі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 у справі №910/12073/18 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним Договір факторингу №26-06/18-03 від 26.06.2018, укладений між позивачем та відповідачем. Також присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 762, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за оспорюваним правочином позивач передав відповідачу право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄКО" за видатковою накладною №КГВ0000111 від 06.03.2018 на суму 359 562, 38 грн. Тобто, за оспорюваним правочином відповідачу було відступлено право вимоги на суму, що перевищує 300 000, 00 грн. При цьому, доказів на підтвердження наявності рішення Загальних зборів на укладання такого правочину згідно з пунктом 9.16.2. Статуту матеріали справи не містять.

Крім того, видана ОСОБА_1 довіреність від 21.02.2018 не надає останньому повноваження на укладання оспорюваного Договору факторингу, оскільки відповідно до частини 1 статті 238 Цивільного кодексу України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє, а отже оспорюваний правочин підписано з боку позивача не уповноваженою особою, що свідчить про порушення приписів частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 у справі №910/12073/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Окрім того, в тексті апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного строку, встановленого для подання апеляційної скарги на рішення суду, обґрунтоване тим, що 17.12.2018 під час проголошення вступної та резолютивної частини оскаржуваного рішення, повноважний представник був відсутній, копію повного тексту рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 у справі №910/12073/18 останній отримав лише 03.01.2019, що унеможливило своєчасне звернення з апеляційною скаргою в законодавчо встановлений строк.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції зроблено помилкові висновки стосовно того, що в.о. директора ОСОБА_1 перевищено свої повноваження під час укладання спірного договору факторингу, оскільки зі змісту вказаного договору вбачається, що ціна договору становить 298 436, 78 грн, а отже не перевищує встановлене статутом обмеження повноважень директора для укладання відповідного договору.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фонд боргових зобов`язань" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі №910/12073/18 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фонд боргових зобов`язань" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 та призначено до розгляду на 11.03.2019.

Роз`яснено позивачу право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленому п. 4 резолютивної частини вказаної ухвали.

22.02.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" надійшла заява №б/н від 20.02.2019 про відмову від позову (у порядку частини 1 статті 274 Господарського процесуального кодексу України) за підписом директора ОСОБА_3.

06.03.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" в особі представника Мельник М.О. надійшли заперечення на апеляційну скаргу, пояснення щодо повноважень представника позивача, заяви про визнання апеляційної скарги та відмову від позову поданої ОСОБА_3 , відповідно до яких останній просить не приймати подану заяву про визнання апеляційної скарги та відмову від позову, за підписом ОСОБА_3 у даній справі, вважати її такою, що суперечить інтересам позивача, відповідно апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу представник позивача Мельник М.О. зазначив про те, що ОСОБА_1 , який підписав оскаржуваний договір факторингу від імені позивача не мав таких повноважень, оскільки сума договору перевищувала 300 000, 00 грн. Угоди на суму понад 300 000, 00 грн. директор товариства має право підписувати виключно за рішенням учасників товариства. Загальні збори позивача не погоджували укладання такого договору. Також відповідачем не було проведено жодних розрахунків з позивачем за відступлення прав вимоги (розділ 5 договору факторингу).

Крім того, відомості про ОСОБА_1 як про особу, що має право підпису документів від імені позивача до ЄДР не вносилися, відповідні рішення керівними органами також не приймалися.

Щодо заяви про визнання апеляційної скарги та відмови від позову поданої ОСОБА_3. представником позивача Мельник М.О. зазначено наступне.

На підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29.10.2018 ОСОБА_3 було поновлено на посаді директора позивача, при цьому було скасовано реєстрацію попереднього керівника ОСОБА_5 . Після поновлення на посаді директора позивача, ОСОБА_3 вступивши в змову з представниками відповідача, використовуючи свою посаду, подає у всіх наявних судових процесах відмови від позовів, які подавались за керівництвом директора ОСОБА_5. та Нерух С.О. На даний час вказане судове рішення оскаржується в суді апеляційної інстанції.

Оскільки, позовна заява (за підписом діючого на той момент директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" Нерух С.О.), подавалась з метою збереження майна позивача, дії щодо визнання апеляційної скарги та відмови від позову за підписом ОСОБА_3 у даній справі суперечать інтересам позивача та спрямовані на спричинення останньому збитків.

Щодо повноважень представника позивача Мельник М. О. останній зазначає про те, що діє на підставі довіреності №б/н від 24.09.2018, виданої за період керівництва директора позивача ОСОБА_5 , вказана довіреність не відкликалась та дійсна до 24.09.2019, а тому в розумінні ст. 58 ГПК України Мельник М.О. може бути представником позивача при розгляді апеляційної скарги по справі №910/12073/18.

11.03.2019 у відповідності до ст. 216 ГПК України в судовому засіданні оголошено перерву до 08.04.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 виправлено допущену описку в тексті ухвали суду апеляційної інстанції від 04.02.2019 у даній справі.

08.04.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" в особі представника Мельник М.О. надійшло клопотання в обґрунтування заперечення від 06.03.2019 та пояснень щодо повноважень представника позивача адвоката Мельник М.О., до якого долучено копію постанови Київського апеляційного суду від 19.03.2019 по справі №759/1076/18, витяг з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

В судовому засіданні 08.04.2019 представники учасників справи надали пояснення щодо заяви №б/н від 20.02.2019 про відмову від позову за підписом ОСОБА_3, з яких судом апеляційної інстанції було встановлено наступне.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29.10.2018 у справі №759/1076/18 позов задоволено. Скасовано реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації Макаровою Вікторією Миколаївною, за номером 10689990035047786 від 06.12.2017 відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн", поновлено ОСОБА_3 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн". Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" на корить ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 136 342,08 грн., стягнути не виплачену заробітну плату за грудень 2017 в розмірі 2000,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. Вирішено питання судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 19.03.2019 у справі №759/1076/18 рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29.10.2018 у даній справі скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" на корить ОСОБА_3. 2000,00 грн. заробітної плати та судовий збір в сумі 640,00 грн. у прибуток держави. В іншій частині відмовлено.

З 29.03.2019 запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно директора ОСОБА_3. скасовано на підставі постанови Київського апеляційного суду від 19.03.2019, директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" поновлено ОСОБА_5 від імені якого в даній справі подавалась позовна заява.

Відповідно до ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Частиною першою статті 58 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно із ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Враховуючи вищевикладене, письмові заперечення представника позивача Мельник М.О., заслухавши пояснення учасників справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 у справі №910/12073/18 заяву №б/н від 20.02.2019 про відмову від позову (за підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" ОСОБА_3) - залишено без розгляду.

Крім того, відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 08.04.2019 оголошено протокольно перерву до 15.04.2019.

В судове засідання 15.04.2019 з`явилися представники учасників справи.

Представники відповідача (скаржника) в судовому засіданні 15.04.2019 підтримали доводи апеляційної скарги, просили оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

26.06.2018 між позивачем (Клієнт) та відповідачем (Фактор) було укладено Договір факторингу №26-06/18-03 (далі - Договір), відповідно до умов якого Клієнт (первісний кредитор) зобов`язується передати (відступити) Фактору права вимоги до боржника, що належать Клієнту, а Фактор (новий кредитор) зобов`язується прийняти зазначені вище права вимоги та перерахувати Клієнту кошти у сумі ціни продажу (п. 1.1 Договору).

Фактор після переходу до нього прав вимоги стає кредитором боржника та одержує право замість Клієнта вимагати від Боржника належного виконання ним всіх своїх зобов`язань за Договорами, іншими документами (пункт 1.2. Договору).

Пунктом 5.1. Договору сторони домовились, що розмір ціни продажу прав вимоги становить 298 436, 78 грн.

У преамбулі Договору зазначено, що з боку позивача його укладено в особі в.о. директора ОСОБА_1., який діє на підставі довіреності, зареєстрованої в реєстрі за №376 21.02.2018 приватним нотаріусом Колесніченко М.О., в реквізитах сторін з боку позивача Договір підписано в.о. директора ОСОБА_1., підпис якого скріплений печаткою позивача.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив суд визнати недійсним Договір як такий, що підписаний з боку позивача особою, яка не мала відповідного обсягу повноважень на підписання такого договору, а саме в.о. директора ОСОБА_1 , посилаючись на те, що відповідного рішення загальних зборів учасників позивача з цього приводу прийнято не було, і жодні відомості про ОСОБА_1 . як про особу, що має право підпису документів від імені позивача до Єдиного державного реєстру не вносились.

Місцевий господарський суд своїм рішенням позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, визнав недійсним Договір факторингу №26-06/18-03 від 26.06.2018, укладений між позивачем та відповідачем.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

За своєю організаційно-правовою формою позивач відноситься до товариств.

Згідно з ч. 2 ст. 87 ЦК України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 88 ЦК України у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Згідно зі ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи, до яких відносяться загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 145 ЦК України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

Отже, відповідно до чинного законодавства, юридична особа здійснює діяльність через свої органи, компетенція, порядок створення, функціонування яких визначається установчими документами юридичної особи, тобто, в даному випадку, компетенція органів управління позивача визначається Статутом Товариства.

Питання, віднесені до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, наведені в ст. 145 ЦК України, а також у статтях 41, 59 Закону України "Про господарські товариства".

З аналізу цих правових норм слідує, що а ні ЦК України, а ні ЗУ "Про господарські товариства" не відносять до компетенції (в тому числі виключної компетенції) загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю прийняття рішення про укладення угод на конкретну суму.

Водночас частиною 7 ст. 41 ЗУ "Про господарські товариства" визначено, що статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання, частиною 5 ст. 145 ЦК України - що статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Як слідує зі змісту Договору, його ціна становить 298 436, 78 грн., а відтак, для укладення Договору не було необхідності у відповідному рішенні загальних зборів учасників позивача.

Пунктом 9.16.2 Статуту позивача визначено, що директор товариства має право укладати угоди від імені товариства на суму, що не перевищує 300 000,00 грн., угоди на суму понад 300 000,00 грн. має право підписувати та укладати виключно за рішення учасників товариства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання позивача на вказані обставини як на підставу задоволення позову є безпідставними, а отже місцевий господарський суд помилково дійшов про задоволення позову з цих підстав.

Крім того, колегія суддів вважає зазначити наступне.

Відповідно до п. 9.14 Статуту позивача управління поточною діяльністю товариства здійснюється виконавчим органом - директором. Директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Як слідує з матеріалів справи, 21.02.2018 директором позивача ОСОБА_9. видано наказ (надалі - Наказ від 21.02.2018) про звільнення ОСОБА_9 з посади директора позивача з 21.02.2018 за власним бажанням на підставі заяви ОСОБА_9 від 06.02.2018 та про призначення виконуючим обов`язки директора позивача ОСОБА_1 з 22.02.2018 до моменту обрання загальними зборами учасників товариства нового директора з посадовим окладом згідно штатного розкладу (на підставі заяви ОСОБА_1 від 21.02.2018).

Згідно з ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Останнім днем роботи у разі розірвання трудового договору з ініціативи працівника є той же день тижня, у який працівник попередив про це власника письмово.

Враховуючи, що ОСОБА_9 подано заяву про звільнення (або попереджено письмово про розірвання трудового договору) у вівторок 06 лютого 2018 року, останнім днем роботи мав бути вівторок 20 лютого цього ж року.

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 38 Кодексу законів про працю України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Докази відкликання загальними зборами учасників позивача ОСОБА_9 з посади директора в матеріалах справи відсутні, а відтак, станом на 21.02.2018 посаду директора позивача обіймав ОСОБА_9.

Водночас, починаючи з 22.02.2018, відповідно до вимог закону ОСОБА_9 є звільненим з посади директора позивача, а ОСОБА_1 є директором позивача згідно з Наказом від 21.02.2018 до моменту обрання загальними зборами учасників товариства нового директора.

Колегія суддів вважає недоведеним позивачем правового обґрунтування незаконності дій ОСОБА_9 з видачі Наказу від 21.02.2018 про призначення виконуючим обов`язки директора позивача ОСОБА_1 з 22.02.2018 до моменту обрання загальними зборами учасників товариства нового директора, оскільки зазначений наказ виданий ОСОБА_9 будучи директором позивача відповідно до наданих йому Статутом позивача повноважень та на підставі заяви від 21.02.208 про призначення виконуючим обов`язки директора позивача до моменту обрання загальними зборами учасників товариства нового директора.

Пунктом 9.5.7 Статуту до виключної компетенції загальних зборів позивача віднесено обрання та відкликання директора Товариства.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що станом на 26.06.2018 (дата укладення Договору) загальними зборами учасників позивача було призначено іншого директора, а ОСОБА_1 відсторонено від посади виконуючого обов`язки директора позивача.

Законодавством про акціонерні товариства і Статутом позивача не передбачена посада виконуючого обов`язки директора як самостійного виконавчого органу товариства, а відтак, виконуючий обов`язки директора наділений повноваженнями самого директора, компетенція якого визначена Статутом, який затверджують загальні збори учасників.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів того, що щодо повноважень директора загальними зборами учасників позивача встановлено додаткові обмеження, є підстави вважати, що при підписанні спірного Договору виконуючим обов`язки директора позивача ОСОБА_1 . не було перевищено наданих йому повноважень.

Колегія суддів вважає помилковим позицію позивача, що сама лише відсутність в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 як особу, яка має право підпису документів від імені позивача, не є беззаперечним доказом відсутності у вказаної особи відповідних повноважень.

Пунктом 9.16.2 Статуту позивача до повноважень директора товариства віднесено видачу довіреностей.

Згідно з ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 237 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Як слідує з матеріалів справи, 21.02.2018, будучи директором позивача, ОСОБА_9 видав довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважено представляти інтереси товариства, для чого йому надано повноваження, зокрема, укладати та підписувати від імені товариства будь-які угоди (купівлі-продажу, міни, оренди, підряду, застави (іпотеки), позики, позички, кредиту, доручення, комісії тощо) щодо будь-якого предмету (включаючи будь-яке нерухоме чи рухоме майно, майнові права, цінні папери, грошові кошти тощо товариства), договори про внесення змін та доповнень до вказаних угод (договорів) та про їх розірвання.

Доказів відкликання вказаної довіреності матеріали справи не містять.

Той факт, що в преамбулі Договору зазначено, що в.о. директора позивача ОСОБА_1 , який як в.о. директора підписав вказаний Договір, діє на підставі довіреності від 21.02.2018, не має значення для справи, оскільки Договір від імені позивача вказана особа підписала в межах наявних у неї повноважень, а обсяг повноважень, наданих ОСОБА_1 зазначеною довіреністю, не перевищує повноважень, наданих директору позивача Статутом останнього.

Позивачем не наведено правового обґрунтування того, що вказані обставини є підставою для визнання Договору недійсним.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно зв статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фонд боргових зобов`язань" про визнання укладеного між сторонами Договору факторингу №26-06/18-03 від 26.06.2018 недійсним - задоволенню не підлягають у зв`язку з їх безпідставністю, недоведеністю та помилковістю застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема ст. 203 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції за результатами перегляду справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, встановив, що висновки суду першої інстанції зроблені з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції визнав встановлені обставини справи, які не доведені належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, застосував норми процесуального права з порушенням та неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ч. 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Ч. 1 статі 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову судовий збір покладається на позивача, а за подачу апеляційної скарги судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь скаржника.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що скаржником при зверненні з апеляційною скаргою переплачено суму судового збору, яка передбачена для звернення з апеляційною скаргою на рішення суду, предметом спору якого є немайнові вимоги.

Порядок повернення судового збору внесеному в більшому розмірі, ніж встановлено законом, визначається Законом України "Про судовий збір", а отже скаржник не позбавлений права звернутися з клопотанням до Північного апеляційного господарського суду про поверненя надмірно сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фонд боргових зобов`язань" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 у справі №910/12073/18 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 у справі №910/12073/18 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання недійсним Договору факторингу №26-06/18-03 від 26.06.2018, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фонд боргових зобов`язань" - відмовити.

4. Судові витрати за подачу позову покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн".

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" (03022, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 34, корпус Г, кімната 202; код ЄДРПОУ 36805359) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фонд боргових зобов`язань" (01021, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 18, офіс 3; код ЄДРПОУ 35379567) 2 643, 00 (дві тисячі шістсот сорок три грн. 00 коп.) судового збору за подачу апеляційної скарги.

6. Матеріали справи №910/12073/18 - повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Н.Ф. Калатай

А.І. Мартюк