Постанова

від 22.05.2019 по справі 2а-12681/11/1370

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 рокуЛьвів№ 857/4100/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Качмара В. Я.., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання - Федчук М. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Моршинський завод мінеральних вод "Оскар" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі № 2а-12681/11/1370 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Моршинський завод мінеральних вод "Оскар" до Офісу великих платників податків ДФС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

суддя в 1-й інстанції - Сакалош В. М.,

час ухвалення рішення - 19.02.2019 року, 12:56 год.,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 25.02.2019 року,

в с т а н о в и в:

Позивач - ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» звернувся в суд з позовом до відповідача - Офісу великих платників податків ДФС України, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 травня 2011 року № 9941/08-01/22415322/1883, яким йому зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за грудень 2010 року на 58676,45 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2011 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 25 червня 2018 року касаційну скаргу ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» задоволено. Скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вказане судове рішення мотивоване тим, що, обґрунтовуючи позовні вимоги та заперечуючи проти доводів відповідача про відсутність реального характеру поставки йому від ТОВ «Аверс-СП» ЛТД та ПП Екотехсервіс підрядних послуг, позивач поряд із доданими до матеріалів справи копіями договорів підряду, надавав акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, підсумкові відомості ресурсів, локальні кошториси, договірні ціни, платіжні доручення, яким судом не було дано належної оцінки як доказам наявності або відсутності фактичного виконання підрядних послуг саме цими постачальниками. При цьому, спростовуючи довід відповідача щодо відсутності у вказаних постачальників необхідної кількості кваліфікованих робітників, позивач додав до матеріалів справи копію витягу із журналу вступного інструктажу з питань охорони праці з працівниками інших організацій, відвідувачами, якому судами не було дано оцінки у судовому процесі. На цей доказ та відсутність його оцінки судами позивач звертає увагу касаційного суду у своїй касаційній скарзі, тоді як оцінка такому мала бути надана у судовому процесі. Вказане свідчить, що обставини щодо відсутності у ТОВ Аверс - СП ЛТД та ПП Екотехсервіс необхідної кількості технічного персоналу були встановлені судами без належної оцінки всіх доказів у справі. Більш ретельній перевірці підлягали також і доводи контролюючого органу про відсутність у цих постачальників адміністративно-господарських можливостей для поставки підрядних послуг. Однак, такі висновки судів не можуть ґрунтуватися лише на інформації, наведеній в актах позапланових невиїзних перевірок таких постачальників, оскільки при поставці підрядних послуг постачальники таких не позбавлені можливості залучення субпідрядних підприємств.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.1.7 та п.1.8 ст.1, п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4. п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість за результатами господарських операцій з ТОВ «Аверс-СП» ЛТД та ПП Екотехсервіс є помилковими, оскільки ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» правомірно віднесло суми ПДВ у розмірі 58676,45 грн. до податкового кредиту. На підтвердження реальності відповідних господарських операцій позивач надав весь обсяг первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які містять вичерпні дані щодо наданих послуг за договорами підряду, у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій з ТОВ «Аверс-СП» ЛТД та ПП Екотехсервіс . Разом з тим, суд першої інстанції залишив їх поза увагою. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте протиправно та підлягає скасуванню. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача (апелянта) - Кальмук Т. В. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржувану рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача - ОСОБА_1 . у судовому засіданні не погодилася з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» зареєстроване як юридична особа 08 лютого 2007 року та з 11 січня 2011 року перебуває на обліку як платник податків у СДПІ ВПП у м. Львові.

Відповідно до розпорядження ДПА України № 48-р від 24 лютого 2011 та розпорядження ДПА у Львівській області №24-р від 01 березня 2011 року «Про відпрацювання підприємств» , на підставі ст. 78, 79 ПК України прийнято наказ СДПІ ВПП у м.Львові від 14 квітня 2011 року №134 Про проведення документальної невиїзної перевірки ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» щодо проведення взаєморозрахунків з ТОВ «Деос Реліз» , ТОВ «Аверс-СП»ЛТД, ПП «Еко - Техсервіс» за грудень 2010 року та з ПП «Веда-Т» , ТОВ «ВФ Промметтехкон» за січень 2011 року .

Вказаною перевірко встановлено порушення позивачем п.1.7, 1.8 ст.1, п.п.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4. п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» , а саме: завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010 року, що призвело до завищення зарахування від`ємного значення різниці поточного звітного періоду до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в сумі 58676,45 грн. (рядок 22.2 декларації за грудень 2010 року), у тому числі, за результатами господарських операцій з ПП «Еко-Техсервіс» на суму - 54613,45 грн., з ТОВ «Аверс-СП» ЛТД на суму 4063 грн.

За результатами перевірки складено акт № 440/08-01/22415322 від 10 травня 2011 року.

23 травня 2011 року на підставі вказаного акта СДПІ ВПП у м. Львові прийнято податкове повідомлення - рішення №9941/01-01/22415322/1883, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку з податку на додану вартість у розмірі 58676,45 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом доведено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010 року, оскільки господарські операції ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» з ПП «Еко-Техсервіс» та ТОВ «Аверс-СП» не мають реального характеру, у контрагентів позивача відсутні необхідні умови для фактичного здійснення господарської діяльності. Крім того, позивач до перевірки не надав документів, які посвідчують перелік робіт та їх вартість, а також документів, які посвідчували базисні умови прийому - передачі виконаних робіт. Інші надані позивачем на підтвердження правомірності формування податкового кредиту за звітний період документи містять ряд порушень та не підтверджують реальний характер здійснення господарських операцій з поставки позивачу підрядних послуг. Таким чином, спірне податкове повідомлення - рішення прийняте правомірно.

Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Спеціальним законом, який визначав платників податку на додану вартість, об`єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України Про податок на додану вартість (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, що підлягав перевірці, позивач уклав ряд договорів, зокрема із ПП «Еко-Техсервіс» та ТОВ «Аверс-СП» ЛТД.

Так, 01 жовтня 2010 року ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» та ТОВ «Аверс-СП» ЛТД уклали договір підряду № 143 щодо виконання будівельно-монтажних робіт по влаштуванню каналізаційних мереж і відповідних лотків.

На підтвердження умов вказаного договору позивач надав податкову накладну №35 від 14 грудня 2010 року на загальну суму 20317,00 грн., у т.ч. ПДВ - 4063,40 грн., у якій зазначено необхідні реквізити: найменування продавця - ТОВ «Аверс-СП» ЛТД, найменування покупця - ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» , назва продукції, кількість, ціна та вартість продукції, вказана податкова накладна скріплена печаткою підприємства та підписом головного бухгалтера; також надав акт приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року.

Розрахунки проведено у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №21к191 від 24 грудня 2010 року, оплата здійснена у повному обсязі, кредиторська заборгованість відсутня.

Позивач належним чином відобразив у податковому та бухгалтерському обліку вказану господарську операцію із контрагентом ТОВ «Аверс-СП» ЛТД.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у податковому обліку понесені витрати на придбання товарів (робіт, послуг) мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

З огляду на викладене, надані платником податків - ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» докази підлягають оцінці у зазначеному аспекті.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем первинні документи відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містять вичерпні дані щодо наданих послуг за договором підряду, у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій з ТОВ «Аверс-СП» ЛТД.

Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам податковий орган не надав, а тому вказані документи мають статус юридично значимих.

Разом з тим, податковий орган ставить під сумнів реальність вказаної господарської операції, мотивуючи це тим, що у ТОВ «Аверс-СП» ЛТД відсутні необхідні умови для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: складські приміщення, автомобільний чи інший транспорт, а також устаткування, що свідчить про неможливість самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів, зокрема, субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів, тощо, з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності та з метою виконання своїх зобов`язань перед позивачем.

Колегія суддів вважає, що відсутність у ТОВ «Аверс-СП» ЛТД матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 814/937/15.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач на підтвердження наявності у ТОВ «Аверс-СП» ЛТД умов для фактичного здійснення господарської діяльності, зокрема, наявності кваліфікованих трудових ресурсів надав копію витягу із журналу вступного інструктажу з питань охорони праці.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги покликання контролюючого органу на те, що вказані журнали містять відомості про інструктаж робітників 23 вересня 2010 року - до укладення договору підряду №134 від 01 жовтня 2010 року, оскільки мова йде про вступний інструктаж з питань охорони праці, тобто початку виконання робіт.

Колегія суддів також відхиляє як безпідставні покликання апелянта на здійснення інструктажу 08 грудня 2010 року, оскільки роботи за відповідним договором підряду проводилися до 14 грудня 2010 року, шо підтверджується актом виконаних робіт від 14 грудня 2010 року.

Крім того, позивач надав копію фінансового звіту за 2010 рік, зареєстрованого у Головному управління статистики у Львівській області, яким підтверджуються наявність у ТОВ «Аверс-СП» ЛТД трудових ресурсів та основних фондів.

Також позивач надав копію ліцензії №51386 серії АВ, виданої Інспекцією ДАБК у Львівській області ТОВ «Аверс-СП» ЛТД на здійснення господарської операції, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури, відповідно до визначеного переліку, в якому, зокрема, вказано право на здійснення робіт із влаштування каналізації; строк дії ліцензії з 23 березня 2010 року по 23 березня 2015 року (а.с.245-246, том 2).

Вказані обставини, на думку колегії суддів, свідчать про наявність у ТОВ «Аверс-СП» ЛТД достатніх умов для фактичного виконання укладеного з позивачем договору підряду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є підставними та спростовують відповідні висновки суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.

Також колегія суддів звертає увагу на той факт, що в обґрунтування висновків про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ «Аверс-СП» ЛТД суд першої інстанції прийняв до уваги покликання відповідача на Акт №306/23-118/20782588 від 16 березня 2001 року, складений ДПІ у Шевченківському районі м. Львова за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Аверс-СП» ЛТД з питань правомірності нарахування податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 року.

Разом з тим, відповідно до п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року N 327 (чинного на момент винесення оскаржуваного податного повідомлення - рішення) факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач повинен базувати свої висновки за результатами проведеної перевірки лише на підставі безпосереднього дослідження первинних документів, а тому покликання на вищезазначений акт перевірки контрагента є безпідставними та помилково взяті судом першої інстанції до уваги як доказ.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прийняв до уваги покликання податкового органу на наявність деяких розбіжностей у поданій позивачем первинній документації, оскільки відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 26 червня 2018 року у справі №826/3006/14, наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що податковий орган не довів факт завищення на суму 4063 грн. від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010 року за результатами господарських операцій позивача з ТОВ «Аверс-СП» ЛТД.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є підставними та спростовують відповідні висновки суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.

Колегія суддів також вважає помилковими висновки суду першої інстанції про порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині податкового обліку господарських операцій позивача з ПП «Еко-Техсервіс» , виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, що підлягав перевірці ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» уклало ряд договорів з ПП «Еко-Техсервіс» , а саме: щодо влаштування вентиляцій - договори №26 від 11 жовтня 2010 року та №35 від 15 грудня 2010 року, щодо влаштування електроосвітлення складу на підставі договорів на проведення робіт - №30 від 04 листопада 2010 та №31 від 17 листопада 2010 року, щодо електромонтажних робіт на підставі договору на проведення робіт №37 від 23 грудня 2010 року, на електрику на підставі договору проведення робіт №28 від 03 листопада 2010 року, на щити електричні та на підігрів ринв на підставі договорів підряду №34, 36 від 15 грудня 2010 року.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивач надав належим чином оформлені податкові накладні №59, 60 від 01 грудня 2010 року, №63 - 65 від 27 грудня 2010 року, №66 від 28 грудня 2010 року.

Крім того, позивач надав локальні кошториси на виконання відповідних робіт, відомості ресурсів до локальних кошторисів, відомості трудомісткості і заробітної плати до об`єктних кошторисів, акт приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, локальний кошторис №1-1 на влаштування вентиляції, витяг з журналу реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці.

Розрахунки проведено у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями №20я461 від 01 грудня 2010 року, №20я359 від 06 грудня 2010 року №21я194, №21к191 від 24 грудня 2010 року, №21я268 від 28 грудня 2010 року, оплата здійснена у повному обсязі, кредиторська заборгованість відсутня.

Суми податку на додану вартість згідно з отриманими від ПП «Еко-Техсервіс» податковими і видатковими накладними ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» відображено у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних та включено до податкового кредиту в деклараціях з ПДВ за грудень 2010 року.

Позивач також належним чином відобразив у бухгалтерському обліку вказану господарську операцію із контрагентом ПП «Еко-Техсервіс» .

Крім того, позивач надав копію ліцензії №409920 серія, виданої ДАБІ України ПП «Еко-Техсервіс» на здійснення господарської операції, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури, відповідно до визначеного переліку, в якому, зокрема, вказано право на здійснення робіт із влаштування вентиляції; строк дії ліцензії з 31 жовтня 2008 року 28 грудня 2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем первинні документи відповідають вимогам до первинних документів та містять вичерпні дані щодо переліку наданих послуг за договорами підряду, у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій з ПП «Еко-Техсервіс» .

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що податковий орган не довів факт завищення позивачем на суму 54613,45 грн. від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010 року за результатами господарських операцій з ПП «Еко-Техсервіс» .

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є підставними та спростовують відповідні висновки суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.

При цьому колегія суддів вважає безпідставними покликання податкового органу на відсутність доказів відрядження директора позивача до м.Києва для підписання договорів як на підставу відсутності самого факту укладення договорів, оскільки відповідно до ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору; відтак місце укладення договору не є його обов`язковою ознакою.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку; відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 808/849/17 (провадження №К/9901/5662/17).

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції при аналізі господарських операцій позивача з вказаним контрагентом покликається на акт позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Еко-Техсервіс» № 539/23-2/32681982 від 30 березня 2011 року, складений ДПІ у Франківському районі м. Львова, з питань правомірності нарахування податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість грудень 2010 року.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що такий акт не може бути доказом підтвердження неправомірного формування позивачем податкового кредиту, виходячи з наступного.

Чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб`єктів не покладається обов`язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних вказівок на безпосередню участь позивача у ймовірних зловживаннях пов`язаних з поставкою товару та його оподаткуванням у ланцюгу поставок, чи будь-яких доказів, які могли б свідчити про опосередковану чи пряму обізнаність позивача стосовно ймовірного порушення вимог податкового законодавства у ланцюгу поставок.

Неналежне виконання контрагентом своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента та, відповідно, недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №820/3279/13-а.

Колегія суддів при вирішенні цієї справи виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин у економічній сфері, сутність якої полягає у тому, що дії платника податків, пов`язані з веденням господарської діяльності, економічно виправдані, а відомості, що містяться в його податковій та бухгалтерській та кадровій звітності, - є достовірними, якщо податковий орган не доведе, що такі відомості не відповідають дійсності. При цьому, обов`язок доведення таких фактів покладається на податковий орган у спосіб проведення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акту, який є носієм доказової інформації та повинен містити усі відомості про виявлені порушення законодавства.

Ч.2 ст.77 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, Офіс великих платників податків ДФС України не довів факт порушення ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» вимог чинного податкового законодавства при формуванні податкового кредиту за звітний період.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі помилкових висновків відповідача про порушення ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» вимог податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню, позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам, що призвело до ухвалення помилкового рішення, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є підставними та спростовують відповідні висновки суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29) .

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Контитуції України.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та прийняв постанову з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.

Відповідно ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС України понесені позивачем судові витрати у розмірі 2884,90 грн. (3,40 грн. за подання позовної заяви та 2881,50 грн. за подання апеляційної скарги).

Керуючись ст. 139, 242, 243, 246, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Моршинський завод мінеральних вод "Оскар" задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі № 2а-12681/11/1370 скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 травня 2011 року № 9941/08-01/22415322/1883.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39440996) на користь Приватного акціонерного товариства "Моршинський завод мінеральних вод "Оскар" (код ЄДРПОУ 22415322) судові витрати у розмірі 2884 (дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн. 90 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 24 травня 2019 року.