Постанова

від 23.05.2019 по справі 569/3349/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2019 року

м. Рівне

Справа № 569/3349/18

Провадження № 22-ц/4815/531/19

Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Кучиної Н.Г.

Рішення ухвалене в м. Рівне

Дата ухвалення повного тексту рішення не зазначена

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий : Боймиструк С.В.,

судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,

секретар судового засідання: Шептицька С.С.,

з участю: представників сторін адвокатів Дяденчук А.І., Янчук В.В., Рубель О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дяденчука А.І. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Авангард", третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Авангард" про розірвання договору, -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2018 року, ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальності Компанія Авангард (далі ТОВ "Компанія Авангард"), третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Авангард" (далі - ТОВ "БК "Авангард") про розірвання договору, просить суд розірвати договір № 7-237 від 16 березня 1998 року, що укладений між малим колективним підприємством "Авангард", правонаступником якого являється ТОВ "Компанія Авангард" та ОСОБА_1 .. Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати понесені по оплаті судового збору та витрат на правничу допомогу, згідно підтверджуючих документів.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня 2019 року в задоволенні вищевказаного позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Дяденчук А.І., вважає, що судом першої інстанції при ухваленні вказаного рішення було невірно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальні норми. Неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи та оцінено докази сторін, що призвело до ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення.

Зазначає, що в порушення взятих на себе зобов`язань, відповідач самоусунувся від виконання зобов`язань за договором №7-237 від 16 березня 1998 року та послуг з утримання гараж-стоянки позивачу не надає. Згідно калькуляцій вбачається, що витрати на проведення ремонтних робіт, комунальні послуги, утримання будівлі тощо, здійснює неналежний боржник ТОВ "БК "Авангард".

Вказує, що позивач позбавляється того, на що він розраховував при укладенні спірного договору, а саме отримання послуг від належного боржника ТОВ "Компанія Авангард".

Зазначає, що як на підставу правонаступництва, суд першої інстанції вказав на існування договору відступлення права вимоги від 01.04.2013 року, який є чинним та не визнавався недійсним. Разом з тим, правонаступництво за договором є лише частковим, що судом не було враховано, а саме, що новий кредитор отримав від первісного кредитора лише право вимагати від боржника ОСОБА_1 належного виконання зобов`язань за основним договором, а також право на стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за основним договором.

Вказує, що ТОВ "БК "Авангард" не є правонаступником МКП "Авангард" з яким ОСОБА_1 був укладений спірний договір, а відповідно до нього не могли перейти обов`язки останнього, які визначені ним.

Вважає, що судом першої інстанції безпідставно ототожнюється перехід за договором від 01.04.2013 "права вимоги" та "обов`язків за договором від 16.03.1998 року".

Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідач визнає факт ненадання особисто послуг за договором від 16.03.1998 року. Його доводи зводяться лише до того, що такий обов`язок перейшли для третьої особи ТОВ "БК "Авангард".

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно застосовано положення п.4.2 Договору про надання послуг від 18.12.1996 року №7-315 та не враховано, що реорганізація відповідача у ТОВ "БК "Авангард" не відбувалась. Словосполучення "а також зміна власника" мається на увазі власника гараж-стоянки, у даному випадку ОСОБА_1 .

За наведеного, просив рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24.01.2019 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

У поданих на апеляційну скаргу запереченнях, що по своїй суті є відзивом , ТОВ "Компанія Авангард" зазначає, що судом першої інстанції було правильно встановлено всі обставини по справі, досліджено всі наявні докази, якими суд керувався при прийнятті оскаржуваного рішення.

Вказує, що згідно договору №7-237 від 16 березня 1998 року та договору про відступлення права вимоги від 01 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ "БК "Авангард" діють договірні зобов`язання. Відповідно до п.4.2 Договору про надання послуг №7-315 від 16 грудня 1996 року реорганізація МПК "Авангард", а також зміна власника не є підставою для змін умов чи розірвання чинного договору.

Зазначає, що в судах при розгляді справ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ТОВ "Будівельна компанія Авангард" неодноразово досліджувалось питання правомірності надання послуг по обслуговуванню гараж-стоянки та було встановлено, що як ТОВ "Компанія Авангард" так і ТОВ "БК "Авангард" свої договірні зобов`язання виконують, що в свою чергу забезпечує належне обслуговування гаражного комплексу в цілому та гараж-стоянки, яка належить ОСОБА_1 зокрема.

Враховуючи викладене, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представником третьої особи ТОВ "БК "Авангард " подано пояснення щодо апеляційної скарги, де вважає твердження позивача стосовно того, що ТОВ "БК "Авангард" не є правонаступником МКП "Авангард" з яким той уклав Договір №7-237 від 16.03.1998, а відповідно, до нього не могли перейти обов`язки останнього, які визначені ним, вважає безпідставними, оскільки договір про відступлення права вимоги від 01 квітня 2013 року являється чинним, в ньому відсутні будь-які положення, які б суперечили чинному законодавству, відсутні будь-які докази щодо визнання окремих положень договору чи в цілому недійсним.

Враховуючи вищевказане, ТОВ "БК "Авангард" вважає, що Рівненський міський суд належним чином дослідив всі обставини справи, а відтак прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до норм процесуального та матеріального права.

Представник ОСОБА_1 адвокат Дяденчук А.І. в судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник ТОВ "Компанія Авангард" адвокат Янчук В.В. та представник третьої особи ТОВ "БК "Авангард" адвокат Рубель О.М. просили подану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів належними доказами жодної підстави для розірвання договору, виникнення якої б унеможливило виконання ним своїх договірних зобов`язань.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія судів апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 16 березня 1998 року між ОСОБА_1 та МКП "Авангард" (правонаступниками якого згідно статутних документів виступили - ЗАТ "Авангард", а надалі - ТОВ "Компанія Авангард") було укладено Договір №7-237 про надання послуг, за умовами якого МКП "Авангард", як основний власник споруди гаражного комплексу несе відповідальність за роботу енергозабезпечення та водопостачання, каналізації, телефонізації, систем пожежогасіння, а власник гараж-стоянки своєчасно сплачує кошти за надання послуги, дотримується всіх вимог по експлуатації гаражного комплексу (а.с.10).

Правонаступником ЗАТ "Авангард" згідно зі статутом, затвердженим загальними зборами учасників від 16 грудня 2013 року, стало ТОВ "Компанія Авангард" (а.с.13-16).

01 жовтня 2009 року між ТОВ "Компанія Авангард" та ТОВ "БК "Авангард " було укладено договір купівлі-продажу цілого гаражного комплексу в м . Рівне по вул. Є. Коновальця 7а , в якому знаходиться гараж-стоянка № НОМЕР_1 , що належить позивачу.

01 квітня 2013 року між ТОВ "Компанія Авангард" та ТОВ "БК "Авангард " було укладено договір "Про відступлення права вимоги", згідно якого з 01.04.2013 року ТОВ "Компанія Авангард" передає, а ТОВ "БК "Авангард" приймає право вимоги оплати за надані послуги згідно укладених договорів про надання послуг, в тому числі і по договору № 7-237 від 16.03.1998 року (а.с.17).

Згідно з п.1.1 даного договору, ТОВ "БК "Авангард" одержує право вимагати від ОСОБА_1 належного виконання всіх зобов`язань за № 7-237 від 16.03.1998 року.

Відповідно до п. 4.2 Договору від 16 березня 1998 року №7-237, реорганізація МКП "Авангард", а також зміна власника не є підставою для змін умов чи розірвання чинного договору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За наведеного, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги стосовно того, що ТОВ "БК "Авангард" не є правонаступником МКП "Авангард" з яким ОСОБА_1 уклав Договір № 7-27 від 16.03.1998, та відповідно, до БК не могли перейти обов`язки, які визначені ним.

Також слід врахувати, що договір про відступлення права вимоги від 01 квітня 2013 року являється чинним, в ньому відсутні будь-які положення, які б суперечили чинному законодавству, відсутні будь-які докази (рішення судів) щодо визнання окремих положень договору чи в цілому недійсним.

Крім того, правовідносини між сторонами та обставини даної справи, неодноразово, були предметом розгляду в судах різних інстанцій та не підлягають доказуванню в даній справі.

Так, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року у справі № 569/9293/16-ц за позовом ТОВ "Будівельна компанія "Авангард" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, якою рішення Рівненського міського суду від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Рівненської області від 14 лютого 2017 року залишено без змін, було встановлено, що згідно з п. 1.2 договору від 01 квітня 2013 року, окрім передачі права вимоги оплати за надані послуги за зобов`язанням за договором №7-237 до ТОВ "БК "Авангард" перейшло право вимоги стягнення усіх штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором від 16 березня 1998 року.

Також було спростовано посилання ОСОБА_1 на відсутність у ТОВ "БК "Авангард" права вимоги, зокрема рішеннями Рівненського міського суду Рівненської області від 15 квітня 2013 року №2-5359/11, від 10 червня 2014 року у справі №569/5968/14-ц, від 16 червня 2015 року у справі № 569/20740/14-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2016 року та ухвалою Вищого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року в яких встановлено, що ТОВ "БК "Авангард" правомірно заявлені вимоги до відповідача щодо належного виконання зобов`язань за договором від 16 березня 1998 року №7-237.

Доводи апелянта про те, що саме ТОВ "Компанія Авангард" є зобов`язаною стороною з надання послуг за договором №7-237 від 16 березня 1998 року не заслуговують на увагу, оскільки такою стороною являється ТОВ "БК "Авангард" до якої на підставі договорів купівлі продажу цілого гаражного комплексу в м. Рівне по вул. Є. Коновальця 7 а та від 01 жовтня 2009 року та про відступлення права вимоги від 01 квітня 2013 року (зокрема п.4.2) перейшло право вимоги за основним договором. Доказів того, що третьою особою надання послуг не здійснюється, або здійснюється неналежним чином, що зазначається як підстава для його розірвання, стороною позивача не надано, так як і не надано доказів, що ним такі послуги не отримуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Постановою Верховного Суду у справі № 569/20740/14- ц від 16 травня 2018 року встановлено, що позивач ТОВ "БК "Авангард" належним чином виконує взяті на себе зобов`язання, а саме забезпечує експлуатацію гаражного комплексу, несе відповідальність за роботу енергозбереження, водопостачання, каналізації, телефонізації та системи пожежогасіння. Натомість, відповідач ОСОБА_1 порушує умови вищезазначеного договору, не сплачуючи передбачені ним платежі.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

Згідно з ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, вищезазначеними судовими рішеннями встановлено ті обставини, що у ОСОБА_1 є зобов`язання перед ТОВ " БК "Авангард" на підставі договору про відступлення права вимоги між ТОВ "Компанія Авангард" та ТОВ " БК "Авангард", що підтверджує правомірність вимог нового кредитора.

У відповідності зі ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства .

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У відповідності до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, виходячи з аналізу норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Позивачем по справі не доведено жодного факту невиконання чи неналежного виконання третьою особою зобов`язань, що випливають з договору № 7-27 від 16.03.1998 року та й від послуг, що йому надаються він не відмовився.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не наведено належних підстав для розірвання договору, виникнення яких унеможливило б виконання ним своїх договірних зобов`язань, або стало надто обтяжливим для нього чи поставило б його в явно невигідне становище.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інші доводи наведені в апеляційній скарзі висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів, яким надана належна оцінка судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції були всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржене рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка її подала.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дяденчука А.І. залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складений 27 травня 2019 року.

Головуючий: С.В. Боймиструк

Судді: С.О. Гордійчук

С.С. Шимків