Постанова

від 14.05.2019 по справі 910/10801/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2019 р. Справа№ 910/10801/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Бовсунівській Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача 1 Максимишин І.Б., ордер довіреність № ЛВ124938 від 03.04.19

від відповідача 2 Горячев О.А. довіреність № 2019-2 від 19.03.19

від відповідача 3 не з'явився

від третьої особи 1 Карпина М.І. довіреність № 5/34-33/0/2-19-2 від 03.01.19 від третьої особи 2 не з'явився

від третьої особи 3 не з'явився

від третьої особи 4 Бартош С.Б. довіреність № 2901/вих-697 від 11.10.18

розглянувши апеляційні скарги Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та Львівської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 (повний текст складено 20.12.2018)

у справі №910/10801/18 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Опора-БКБ", м. Львів

2. Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", м. Київ

3. Державної інспекції сільського господарства, м. Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1.Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

2.Фонду державного майна України, м. Київ

3.Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, м. Київ

4.Львівської міської ради, м. Львів

про визнання недійсним рішення Державної інспекції сільського господарства України, інвестиційного договору та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

Міністерство аграрної політики та продовольства України (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Опора-БКБ" (далі - ТОВ "Опора-БКБ", Відповідач 1), Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" (далі - ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", Відповідач 2), Державної інспекції сільського господарства України (далі - Відповідач 3) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Львівської обласної державної адміністрації (далі - Третя особа 1), Фонду державного майна України (далі - Третя особа 2), Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Третя особа 3), Львівської міської ради (далі - Третя особа 4), про:

- визнання недійсним рішення Державної інспекції сільського господарства України про дозвіл на укладення Інвестиційного договору від 07.12.2012 №42 між ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та ТОВ "Опора- БКБ", оформлене листом Державної інспекції сільського господарства України №33-8- 11/5476 від 17.10.2012 ;

- визнання недійсним Інвестиційного договору від 07.12.2012 №42, укладеного між ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та ТОВ "Опора-БКБ";

- зобов'язання ТОВ "Опора-БКБ" знести самовільно збудований 9-ти поверховий багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9-а, розташований на земельній ділянці кадастровий номер 4610137500:03:001:0029, площею 0,0795 га, з цільовим призначенням "для обслуговування побутового корпусу", за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9-а та відновити на цій земельній ділянці приміщення побутового корпусу площею 135,7 м2 до попереднього стану за власні кошти.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний Інвестиційний договір підлягає визнанню недійсним з підстав відсутності повноважень сторін на його укладення, оскільки була відсутня згода Державної інспекції сільського господарства України на укладення такого договору. Позивач зазначає, що лист №33-8-11/5476 від 17.10.2012 не свідчить про надання Державною інспекцією сільського господарства України такої згоди, оскільки така згода мала б бути оформлена шляхом видачі відповідного наказу. Позивач також зазначає, що Фондом державного майна України не було надано згоду на укладення спірного правочину. Укладення Інвестиційного договору свідчить про порушення порядку відчуження майна, вилучення майна із державної власності, в зв'язку з не проведенням процедури аукціону. Інвестиційним договором передбачено розпорядження земельною ділянкою без згоди її власника; за даним договором право замовника будівництва передано особі, що не мала права здійснювати забудову земельної ділянки; умови договору порушують норми земельного законодавства щодо цільового використання земельних ділянок; у зв'язку з реалізацією Інвестиційного договору право на земельну ділянку та розташоване на ній нерухоме майно вибуло у держави всупереч встановленому законом порядку, а взамін держава не отримала жодного майна із законним правовим статусом.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Дане рішення обґрунтоване тим, що матеріалами справи підтверджено, що площа приміщень, які належить ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" збільшилась в результаті укладення Інвестиційого договору, земельна ділянка за адресою: м.Львів, вул.Лемківська, 9а перебуває у постійному користуванні ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та із державної власності не вибувала, а відтак, позивач, який не є стороною оспорюваного договору, наявність свого порушеного права та інтересів держави укладенням спірного Інвестиційного договору не довів.

Крім того судом у справі №914/3236/14 вже досліджувалось питання щодо визнання Інвестиційного договору недійсним з тих самих підстав, що заявлені Позивачем у даній справі, а також встановлено, що лист Державної інспекції сільського господарства №33-8-11/5476 від 17.10.2012 є належним доказом на підтвердження висловлення згоди на укладення Інвестиційного договору, що виключає підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним рішення Державної інспекції сільського господарства України про дозвіл на укладення Інвестиційного договору від 07.12.2012 №42, яке оформлене листом №33-8-11/5476 від 17.10.2012 (у зв'язку з тим, що така згода мала б бути оформлена наказом), так і для визнання недійсним Інвестиційного договору від 07.12.2012 №42.

Оскільки основна вимога про визнання недійсним Інвестиційного договору не підлягає задоволенню, суд першої інстанції відмовив у задоволенні і решти позовних вимог, які є похідними від цієї вимоги.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач 2 звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Міністерства аграрної політики та продовольства України задовольнити у повному обсязі.

Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим з огляду на таке:

висновок суду першої інстанції щодо не доведення Позивачем порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів не спростовує доводів Позивача та не базується на належній та достатній оцінці поданих суду доказів, оскільки порушення права власності держави, в особі Мінагрополітики, як органу уповноваженого управляти державним майном, яке закріплене на праві господарського відання за ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" на належне їй майно, полягає у позбавленні/зменшенні обсягу певних благ держави, які вона мала до порушення, а саме: права одноосібно та вільно розпоряджатися земельною ділянкою та розміщеним на ній нерухомим майном;

висновок місцевого господарського суду щодо преюдиційності у справі №910/10801/18 обставин, встановлених судом у справі №914/3236/14, є необґрунтованим, зробленим внаслідок неправильного встановлення обставин у справі №910/10801/18 та неправильної оцінки поданих Позивачем доказів;

судом першої інстанції при розгляді даної справи не враховано та не оцінено аргументів Позивача щодо необхідності отримання погодження (згоди) Фонду державного майна України на укладення Інвестиційного договору поряд із погодженням (згодою) Державної інспекції сільського господарства України. Відсутність принаймні одного із цих погоджень свідчить про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним на підставі ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

місцевим господарським судом не надано оцінки аргументам Позивача щодо невідповідності Інвестиційного договору нормам законодавства в частині порушення Інвестиційним договором вимог ч.1 ст.203 ЦК України, а саме: недотримання встановленого законом порядку укладення Інвестиційного договору (Інвестиційний договір мав бути укладений на конкурсних засадах), розпорядження земельною ділянкою державної форми власності (Інвестиційним договором передбачено розпорядження земельною ділянкою державної форми власності без згоди її власника та землекористувача, умови Інвестиційного договору порушують норми земельного законодавства щодо цільового використання), реалізації права замовника будівництва особою, яка не має такого права (Інвестиційним договором передано інвестору права замовника будівництва, які не можуть бути передані в силу імперативних норм закону);

Господарським судом міста Києва не взято до уваги доводи щодо порушення сторонами оспорюваного правочину вимог ч.1 ст.203 ЦК України в частині вчинення такого з метою, що суперечить інтересам держави;

судом першої інстанції не враховано, що рішення Державної інспекції сільського господарства України про дозвіл на укладення Інвестиційного договору прийнято з порушенням чинного законодавства щодо його форми та порядку прийняття;

місцевим господарським судом не взято до уваги того факту, що позовна вимога про зобов'язання ТОВ "Опора-БКБ" знести самовільно збудований 9-ти поверховий багатоквартирний житловий будинок та відновити на відповідній земельній ділянці приміщення побутового корпусу площею 135,7 кв.м до попереднього стану власним коштом була заявлена Позивачем як реалізація одного із способів захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, поряд з іншими позовними вимогами, а не як застосування наслідків недійсності правочину.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Львівської міської ради та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у даній справі, Львівська міська рада (далі - Третя особа 4) звернулася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги Міністерства аграрної політики та продовольства України задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави оскарження судового рішення у даній справі Львівська міська рада вказує, що рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм матеріального та неправильного застосування норм процесуального права.

Так Третя особа 4 зазначає, що усі заявлені позовні вимоги є самостійними, незалежними одна від одної та не можуть ставитися у залежність від задоволення або відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсним Інвестиційного договору. Вимога про визнання недійсним рішення Інспекції про дозвіл на укладення Інвестиційного договору не була предметом розгляду у справі №914/3236/14, проте судом першої інстанції не надано оцінки доводам Позивача з цього приводу.

Крім того скаржник стверджує, що Позивач наголошував на існуванні підстав для визнання Інвестиційного договору недійсним і одночасно вказував на те, що визнання спірного договору недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину не стане ефективним захистом порушених прав та інтересів держави, оскільки жодним чином не спричинить їх відновлення. Тому належним способом захисту порушеного права власності держави на приміщення побутового корпусу є зобов'язання Відповідача 2 привести у попередній стан самовільно знесене приміщення побутового корпусу площею 135,7 кв.м шляхом знесення самовільно збудованого 9-ти поверхового багатоквартирного житлового будинку та відновлення раніше існуючого приміщення побутового корпусу, що належало державі. Проте судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не взято до уваги того факту, що дана позовна вимога була заявлена Позивачем як реалізація одного із способів захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів поряд з іншими позовними вимогами, а не як застосування наслідків недійсності правочину.

При укладенні Інвестиційного договору, на думку скаржника, ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" за відсутності погодження Фонду державного майна України не мало достатнього обсягу цивільної дієздатності на його укладення, що є порушенням ч.2 ст.203 ЦК України.

Поряд з цим, скаржник стверджує, що з укладенням спірного Інвестиційного договору відбулось порушення норм законодавства щодо дотримання порядку відведення земельної ділянки для здійснення на ній будівництва багатоквартирного житлового будинку, порушено норми містобудівного та земельного законодавства в частині використання земельної ділянки під забудову не її власником чи користувачем, норми земельного законодавства щодо цільового використання земельної ділянки, що свідчить про невідповідність Інвестиційного договору вимогам ч.1 ст.203 ЦК України та є підставою для визнання його недійсним. Проте зазначеним підставам не надано оцінки місцевим господарським судом та не взято до уваги при винесенні оскаржуваного рішення.

Серед аргументів щодо необґрунтованості оскаржуваного рішення Львівська міська рада зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції у справі №914/3236/14 від 16.12.2015 не містить для суду преюдиційних фактів, а правова оцінка, надана зазначеним судом, обставинам у справі №914/3236/14 не є обов'язковою для Господарського суду міста Києва при розгляді справи №910/10801/18.

Оскільки внаслідок реалізації Інвестиційного договору ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" втратило приміщення побутового корпусу та не набуло жодного майна, що могло б йому належати на законних підставах, Львівська міська рада вважає хибним висновок суду першої інстанції щодо збільшення площі належного Відповідачу 2 нерухомого майна.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/10801/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Кравчука Г.А. (доповідач у справі), суддів Козир Т.П. та Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018, справу №910/10801/18 призначено до розгляду на 12год. 20хв. 21.03.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у даній справі залишено без руху на підставі ч.2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надано апелянту строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Через відділ документального забезпечення суду апеляційної інстанції на виконання вимог ухвали суду від 11.02.2019 апелянтом усунуто недоліки апеляційної скарги, подано докази сплати судового збору в сумі 7929,00грн (платіжне доручення № 46 від 01.02.2019).

Ухвалою від 21.02.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради, справу №910/10801/18 призначено до розгляду на 12год. 20хв. 21.03.2019.

Враховуючи неявку в судове засідання 21.03.2019 представників позивача, відповідача 3 та третіх осіб 2,3, а також з метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду визнала за необхідне відкласти розгляд апеляційних скарг до 12год.20хв. 04.04.2019, про що постановлено відповідну ухвалу.

Ухвалою від 04.04.2019 розгляд апеляційних скарг ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 на підставі п.11 ст. 210 ГПК України відкладено на 14год.00хв. 14.05.2019.

Явка представників сторін.

У судове засідання 14.05.2019 з'явилися представники Відповідача 1, Відповідача 2, Третьої особи 1 та Третьої особи 4. Представники ВІдповідача 2, Третьої особи 1 та Третьої особи 4, вимоги апеляційних скарг підтримали, просили апеляційний господарський суд апеляційні скарги задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у справі №910/10801/18 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги Міністерства аграрної політики та продовольства України задовольнити у повному обсязі.

Представник Відповідача 1, проти вимог апеляційної скарги заперечував з підстав викладених у відзиві.

Позивач, Відповідач 3, Третя особа 2 та Третя особа 3 явку повноважних представників у судове засідання 14.05.2019 не забезпечили, про причини неявки апеляційний господарський суд не повідомили, про час та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Позиції учасників справи

Через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду 25.02.2019 від Третьої особи 1 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 та прийняти нове рішення яким позовні вимоги Міністерства аграрної політики та продовольства України задовольнити повністю.

11.03.2019 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Відповідача 1 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу Львівської міської ради, в якому останній просить апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у справі №910/10801/18 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

07.12.2012 між ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Опора-БКБ" (інвестор) укладено Інвестиційний договір №42 (далі - Інвестиційний договір) про проектування та реконструкцію об'єкта нерухомого майна - приміщення побутового корпусу площею 135,7 м2 за адресою: м.Львів, вул.Лемківська, 9-а (т.1, а.с. 42-47).

Згідно з п. 2.2 Інвестиційного договору замовник передає інвестору свої функції з проектування та реконструкції об'єкту, за винятком функцій для забезпечення відведення та передачі інвестору згідно акту земельної ділянки для реконструкції об'єкта, розташованого на ній.

Замовник надає своє право користування земельною ділянкою у якості інвестиції в об'єкт реконструкції. Після здачі об'єкта в експлуатацію, замовник набуває право власності на реконструйовані нежитлові приміщення загальною площею не менше ніж 180 кв.м. відповідно до узгодженого сторонами акту розподілу площ (п. 2.3 Інвестиційного договору).

На період реконструкції інвестор безоплатно забезпечує замовника придатним до експлуатації приміщенням, що передбачено п.п.3.2.18 Інвестиційного договору.

У п.1.8 спірного договору сторони визначили строк його дії - до повного виконання своїх обов'язків сторонами. При цьому, на інвестора покладено обов'язки із забезпечення будівництва, перевірки актів виконаних робіт, здачу об'єкта в експлуатацію тощо.

Відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 177923 від 05.10.2011, Відповідачу 2 належить на праві постійного користування земельна ділянка площею 0,0795 га за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9а (т.1, а.с. 58).

На вказаній земельній ділянці був розташований належний до державної власності будинок: приміщення побутового корпусу площею 135,7 кв.м., який підлягав реконструкції відповідно до умов договору.

Побутовий корпус за адресою: вул. Лемківська, 9-а, м. Львів, належав на праві господарського відання ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", що підтверджується реєстраційним посвідченням серії КММ №015863, виданим Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки Управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації 12.09.2002 (т.1, а.с. 59).

Судом першої інстанції встановлено, що на момент укладення Інвестиційного договору ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" входило до сфери управління Державної інспекції сільського господарства України та було їй підзвітне.

Так, відповідно до п.4.3. Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України №459/2011 від 13.04.2011(редакція чинна на момент укладення Інвестиційного договору), даний орган є центральним органом виконавчої влади, який здійснює у встановленому порядку управління майном державних інспекцій сільського господарства, зокрема, в областях, районах і підпорядкованих підприємств, установ та організацій, у т.ч. науково-дослідних установ та лабораторій .

Наказом Державної інспекції сільського господарства України №113 від 25.10.2011 "Про затвердження статуту державного підприємства Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", було затверджено Статут ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", нова редакція якого зареєстрована 02.11.2011(чинна на момент укладення Інвестиційного договору).

Відповідно до вказаного Статуту ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", підприємство засноване на основі державної власності, входить до сфери управління Державної інспекції сільського господарства України і є підзвітним їй (п.1.1.) (т.1, а.с. 48). ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" уповноважене займатись будь-якими видами підприємницької діяльності, які не заборонені законодавством (п.3.2.20.), таку діяльність організовує самостійно, здійснює діяльність на засадах госпрозрахунку (п.4.2.), залучає і використовує матеріально-технічні, фінансові та інші ресурси, не заборонені законом (п. 4.5.). При цьому ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" володіє закріпленим за ним майном на праві господарського відання (п. 4.1.) (т.1, а.с. 49).

Відповідно до п.5.5. Статуту ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" має право відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, лише за попередньою згодою Уповноваженого органу управління на конкурентних засадах, якщо інше не передбачено законом, та не має права без попереднього погодження з уповноваженим органом управління приймати рішення щодо укладення договорів про спільну діяльність (т.1, а.с. 50).

Водночас ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" вправі здійснювати власне будівництво, реконструкцію, капітальний та поточний ремонт основних фондів (п.8.1.2.), самостійно, без погодження Уповноваженого органу управління, укладати договори на суму, що не перевищує 1000000 грн. або розмір статутного капіталу (п.8.1.3.) (т.1, а.с. 51). Уповноважений орган управління забезпечує у встановленому порядку погодження підприємству договорів про спільну діяльність (п.10.2.8.), а також договорів на суму, що перевищує 1000000 грн. або розмір статутного капіталу (п.10.2.13) (т.1, а.с. 53).

В матеріалах справи міститься лист Державної інспекції сільського господарства №33-8-11/5476 від 17.10.2012, адресований ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", відповідно до якого Відповідачем 1 надано погодження Відповідачу 2 на укладення Інвестиційного договору (т.1, а.с. 56).

Після укладення Інвестиційного договору та внаслідок його реалізації ТОВ "Опора- БКБ" збудовано 9-ти поверховий багатоквартирний житловий будинок, що підтверджується Декларацією про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності (інформація про об'єкт - м. Львів, вул. Лемківська, 9а, реконструкція з розширенням приміщень побутового корпусу під багатоквартирний житловий будинок із закладами громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Лемківська, 9а у м. Львові) зареєстрована Департаментом державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівській області 11.04.2016 за № ЛВ 143161042335 (т.2, а.с. 141-144).

Згідно інформаційної довідки 142220712 від 22.10.2018, що міститься в матеріалах справи, за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна нежитлове приміщення загальною площею 183,6 кв.м за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Лемківська, буд.9А, перебуває у державній власності, власником зазначено ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" (т.2, а.с. 150).

Як підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (Інформаційна довідка 142220712, дата формування 22.10.2018) земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500:03:001:0029 площею 0,0795га за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Лемківська, 9А перебуває у державній власності, власник - держава в особі Львівської обласної державної адміністрації (т.2, а.с. 151-152)

Поряд з цим судом першої інстанції встановлено, що Державна інспекція сільського господарства України у вересні 2014 року зверталась з позовною заявою до ТОВ "Опора-БКБ", ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" про визнання недійсним Інвестиційного договору від 07.12.2012 №42 з тих самих підстав, які зазначені позивачем - Міністерством аграрної політики та продовольства України в позовній заяві у даній справі №910/10801/18.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.11.2014 в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2014 у справі №914/3236/14 залишено без змін, а апеляційну скаргу Державної інспекції сільського господарства України - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2015 у справі №914/3236/14 частково задоволено касаційну скаргу позивача: постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 та рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2014 у справі №914/3236/14 скасовано та передано справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/3236/14 від 12.05.2015 позов задоволено повністю та визнано недійсним Інвестиційний договір.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі №914/3236/14 від 16.12.2015, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 28.03.2016, рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/3236/14 від 12.05.2015 в частині визнання недійсним Інвестиційного договору №42 від 07.12.2012 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

У межах справи №914/3236/14 судом розглядалося питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Інвестиційного договору №42 від 07.12.2012, досліджувалось додержання сторонами вимог в момент вчинення правочину, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України та встановлено, що будівля за адресою вул. Лемківська. 9А у м. Львові належить до державної власності і закріплена на праві господарського відання за Львівським виробничо - технічним центром стандартизації, метрології та сертифікації (Львівський центр "Облагростандарт"), листом Державної інспекції сільського господарства №33- 8-11/5476 від 17.10.2012, надано погодження на укладення інвестиційного договору; законодавством не передбачена процедура для погодження договорів, а тому такий лист є належним допустимим доказом погодження інвестиційного договору №42 від 07.12.12. Також Інвестиційний договір було схвалено ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації".

Також у справі №914/3236/14 судом досліджено, що спірний Інвестиційний договір не потребує погодження Фондом державного майна України, про що також зазначено Фондом державного майна України в своїх поясненнях, положеннями Закону України "Про управління об'єктами державної власності" не передбачено погодження інвестиційних договорів фондом.

У справі №914/3236/14 досліджувались твердження про те, що умови спірного договору порушують норми земельного законодавства щодо цільового використання земельних ділянок та судом було встановлено, що детальним планом території міста передбачено розміщення на земельній ділянці приміщень побутового корпусу під багатоквартирний будинок з закладами громадського призначення та підземним паркінгом в м. Львові, на вул. Лемківська, 9, з функцією використання - землі громадського призначення, що спростовує посилання на нецільове використання земельної ділянки.

Крім того судом встановлено наявність у ТОВ "Опора-БКБ" права здійснювати реконструкцію нежитлових приміщень на земельній ділянці в м. Львові, на вул. Лемківська, 9 на виконання умов Інвестиційного договору, а тому твердження позивача, як на підставу для визнання договору недійсним, що право замовника будівництва передано особі, яка не мала права здійснювати забудову земельної ділянки, відхилені судом.

Як встановлено у справі №914/3236/14 в результаті укладеного Інвестиційного договору об'єкт не вибуває із власності держави, оскільки відповідно до умов договору замовник у справі після здачі об'єкта в експлуатацію набуває в установленому порядку приміщення не менше ніж 180 кв.м., виконання сторонами умов Інвестиційного договору не передбачає фактичне відчуження нерухомого майна з його переходом у приватну власність, отже укладення Інвестиційного договору не свідчить про порушення порядку відчуження майна та вилучення майна із державної власності, в зв'язку з чим дані твердження не свідчать про наявність підстав для визнання Інвестиційного договору недійсним.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 №551-р "Про віднесення цілісних майнових комплексів державних підприємств і установ до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України" цілісний майновий комплекс ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" (код згідно з ЄДРПОУ 05500517) віднесено до сфери управління Мінагрополітики.

Зазначена передача із сфери управління Державної інспекції сільського господарства України до сфери управління Мінагрополітики відбулася на підставі Акта приймання-передачі, затвердженого першим заступником Мінагрополітики 12.12.2017 (т.1, а.с. 60).

Листом від 11.05.2018 ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" повідомило Мінагрополітики, як орган управління майном, про порушення прав держави на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:03:001:0029, площею 0,0795 га з цільовим призначенням "для обслуговування побутового корпусу", за адресою м. Львів, вул. Лемківська, 9-а (т.1, а.с.61-63)

Посилаючись на положення Господарського кодексу України, Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1119 від 25.11.2015, Мінагрополітики, як уповноважений орган управління ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", здійснюючи контроль за його діяльністю, у тому числі за збереженням та використанням майна, яке перебуває на праві господарського відання у вказаного підприємства, звернулося до господарського суду з позовом у даній справі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1 ст.15 та ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Способи захисту порушених прав встановлені ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 16 ЦК України до яких відноситься, зокрема, визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а також про визнання недійсним правочину (договору).

При цьому для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування (визнання недійсним акта) суду необхідно встановити їх невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти. Також обов'язковою умовою визнання цих актів недійсними є порушення у зв'язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Позивачем заявлену вимогу про визнання недійсним рішення Відповідача 3, оформленого листом №33-8-11/5476 від 17.10.2012, яким надано дозвіл на укладення Інвестиційного договору між Відповідачем 2 та Відповідачем 1. Так, Позивач обґрунтовує свої вимоги порушенням чинного законодавства щодо його форми та порядку прийняття та зазначає, що вказане рішення прийнято всупереч інтересам держави.

Зокрема, вважаючи, що за спірним Інвестиційним договором здійснено відчуження нерухомого майна, Позивач стверджує про те, що згода Відповідача 3, як Уповноваженого органу управління державним майном, на розпорядження цим майном шляхом укладення Відповідачем 2 Інвестиційного договору носить організаційно - розпорядчий характер і повинна бути оформлена у вигляді наказу та виключно на конкурсних засадах.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає зазначені твердження безпідставними з огляду на таке.

Ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Таким чином, саме Державній інспекції сільського господарства України, як на державному органі, належить обов'язок належного дотримання як процедури розгляду питання, пов'язаного з наданням дозволу на укладення Інвестиційного договору підзвітній їй особі - ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", так і відповідного оформлення такої згоди у вигляді організаційно-розпорядчого документа - наказу відповідно до вимог п.8 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України №459/2011 від 13.04.2011.

Проте колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що не дотримання Відповідачем 3 форми рішення, яким погоджено укладення Відповідачем 2 з Відповідачем 1 Інвестиційного договору, за умови викладення такої згоди у листі за №33-8-11/5476 від 17.10.2012, у якому міститься необхідна і достатня інформація (найменування органу, який видав це рішення; вихідний номер та дата його видачі; зміст рішення; підпис керівника органу тощо) не змінює суті прийнятого Відповідачем 3 рішення про погодження відповідного питання. Отже недотримання форми рішення при викладенні в ньому суті вирішеного питання на запит підзвітної особи не може слугувати підставою для визнання такого рішення недійсним.

Таким чином доводи Відповідача 2, викладені в апеляційній скарзі, щодо наявності підстав для визнання рішення Державної інспекції сільського господарства України про дозвіл ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" на укладення Інвестиційного договору з ТОВ "Опора -БКБ" у формі листа, а не наказу, є безпідставними та необґрунтованими.

За встановлених обставин належного виконання стороною спірного договору обов'язків щодо попереднього погодження з Уповноваженим органом управління державним майном питання щодо укладення Інвестиційного договору та отримання від нього рішення про надання такої згоди у формі листа не порушує прав та інтересів Позивача у даній справі.

Ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, у зв'язку з чим таке право підлягає захисту.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об'єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена іншою заінтересованою особою лише в тому випадку, якщо вчиненням правочину порушені її права та законні інтереси.

Оцінюючи у сукупності доводи скаржників щодо необґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним Інвестиційного договору, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що Позивач у даній справі не є стороною оспорюваного договору, а тому важливим є встановлення наявності/відсутності обставин, які підтверджують порушення вчиненим правочином прав та законних інтересів Позивача.

Стосовно твердження Відповідача 2 про помилковість висновків суду першої інстанції про недотримання сторонами спірного Договору вимог ч.2 ст.203 ЦК України, зокрема з огляду на необхідність отримання погодження Фонду державного майна України на укладення Інвестиційного договору та необхідності укладення цього Договору на конкурсних засадах, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає їх безпідставними з огляду на таке.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (у редакції, чинній на момент укладання договорів), що визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, зокрема, об'єкти житлового будівництва, інші об'єкти власності, а також майнові права (стаття 2 Закону).

За змістом ст. 7 вказаного Закону (у відповідній редакції) всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності (стаття 9 Закону).

Отже зміст інвестиційного договору складають взаємні права та обов'язки учасників інвестиційної діяльності, спрямовані на реалізацію інвестицій з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Інвестиційний договір, як окремий вид цивільно-правових договорів, може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмету та цілей інвестування (договору інвестування, доручення, спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, позички, купівлі-продажу, довірчого управління майном тощо). Відтак, зазначений договір передбачає як грошові, так майнові права (обов'язки) сторін договору.

Як підтверджується матеріалами справи, предметом спірного Інвестиційного договору є участь сторін у реконструкції об'єкта з отриманням у власність відповідних часток (п.2.1. Інвестиційного договору). Об'єктом, відповідно до умов укладеного Договору, є одноповерхова споруда з виробничо-адміністративними приміщеннями, що знаходиться в аварійному стані та потребує реконструкції, розташована за адресою вул.Лемківська, 9 А у м.Львів (п.1.5. Інвестиційного договору).

У відповідності до Інвестиційного договору, укладеного між ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та ТОВ "Опора -БКБ", на підставі пункту 3.2 вказаного договору ТОВ "Опора-КБК" зобов'язалося прийняти функції замовника на проектування та реконструкцію об'єкта, узгодити з місцевими органами влади питання, що пов'язані з реконструкцією та своєчасним отриманням дозволів згідно з встановленим законодавством України та існуючими домовленостями, фінансувати проектування, реконструкцію об'єкта та оздоблення прилеглої території, укласти договори з виконавцями проектних та будівельно-монтажних робіт, провести пусконалагоджувальні роботи, які забезпечують введення об'єкта в експлуатацію за узгодженням із ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації", вести бухгалтерський, оперативний, статистичний облік реконструйованого об'єкта, забезпечити здачу об'єкта в експлуатацію, безоплатно забезпечити Відповідача 2 на час проведення реконструкції придатними до експлуатації приміщеннями площею 101,4кв.м за адресою: вул. Лемківська, буд.9, м. Львів, організувати та фінансувати переїзд Відповідача 2 в зазначені приміщення з оформленням відповідного договору, після введення реконструйованого об'єкта в експлуатацію надати Відповідачу 2 необхідні документи для зарахування на баланс відповідної частини нерухомого майна, яка закріплена за ним відповідно до Акта розподілу площ, та отримати у власність приміщення згідно узгодженого сторонами Акта розподілу площ. Отже, зобов'язання ТОВ "Опора-БКБ" полягали у здійсненні реконструкції об'єкта нерухомого майна та отримання частини площі вказаного майна за результатами проведеної реконструкції.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Інвестиційний договір є змішаним договором, оскільки містить елементи договорів інвестування, про спільну діяльність, підряду, доручення, надання послуг та позички, та є підставою для виникнення у його сторін взаємних прав і обов'язків.

Згідно положень чинного на час укладення спірного Договору п.5.5. Статуту ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" відчуження нерухомого майна підприємством можливе лише за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції спірний Інвестиційний договір не містить умов щодо відчуження державного майна, оскільки в результаті укладення Інвестиційного договору нерухоме майно не вибуває із власності держави. Відповідно до умов оспорюваного Договору замовник - Відповідач 2 у справі після здачі об'єкта в експлуатацію набуває в установленому порядку приміщення не менше ніж 180 кв.м. Зазначені обставини виключають необхідність як додаткового погодження даного договору з Фондом державного майна України, так і необхідності укладення цього Договору на конкурсних засадах.

Помилковим колегія суддів вважає твердження апелянтів щодо того, що спірний договір, який містить умови договору про спільну діяльність, потребує його погодження з Фондом державного майна України відповідно до приписів п.п. "ї" п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" виходячи з такого.

Відповідно до вказаної норми передбачено, що Фонд державного майна України погоджує державним підприємствам, установам, організаціям, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження управління корпоративними правами держави які він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управлінням майном, зміни до них.

Аналізуючи зміст цієї норми в кореспонденції з положеннями ст. 6 вказаного Закону, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що вимоги щодо погодження Фондом державного майна договорів про спільну діяльність, комісії, доручення та управління майном стосується державних підприємств, що перебувають у його управлінні.

Стосовно погодження вказаних видів договорів для підприємств, які належать до сфери управління Міністерств та інших органів виконавчої влади (уповноважені органи управління державним майном), то відповідно до п.п. 20 ч. 1 ст.6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" ці повноваження покладені саме на такі уповноважені органи управління. Крім того за вимогами цієї норми на уповноважений орган управління державним майном покладено завдання здійснення контролю за виконанням умов цих договорів.

В листі Державної інспекції сільського господарства №33-8-11/5476 від 17.10.2012, яким надано дозвіл Відповідачу 2 на укладення Інвестиційного договору з Відповідачем 1 для проведення реконструкції приміщень, які знаходяться на балансі Відповідача 2, міститься посилання на Закон України "Про управління об'єктами державної власності" як на одну із підстав надання такого дозволу.

Зазначена обставина свідчить, що укладення оспорюваного Інвестиційного договору, який містить в собі умови договору про спільну діяльність та договору доручення, погоджено уповноваженим органом управління державним майном, до сфери управління якого належало ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" на момент укладення цього договору, у повній відповідності до вимог ст.6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

Поряд з цим, надаючи оцінку підставам оскарження рішення суду першої інстанції в частині не врахування аргументів Позивача щодо невідповідності Інвестиційного договору нормам ч.1 ст.203 ЦК України, а саме передачі інвестору права замовника будівництва, які не можуть бути передані в силу приписів Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.8, ч.4 ст.26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку, право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Ч.5 ст. 26 вказаного Закону встановлено, що проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5)прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Скаржники стверджують, що чинним законодавством не передбачено передачу функцій замовника в порядку, передбаченому оспорюваним Інвестиційним договором, тобто функції та обов'язки замовника будівництва є нерозривно пов'язаними з його статусом користувача або власника земельної ділянки.

Натомість колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що скаржниками (Відповідачем 2 та Третьою особою 4) не враховано при посиланні на зазначені положення чинного законодавства умови спірного Договору, з яких вбачається, що Відповідач 2 передає функції з проектування та реконструкції об'єкта будівництва за винятком функцій, необхідних для забезпечення відведення та надання земельної ділянки для реконструкції об'єкта, а також виконання обов'язків землекористувача. Отже замовником будівництва та законним користувачем земельної ділянки за Інвестиційним договором виступає саме ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" (Відповідач 2), тоді як ТОВ "Опора -БКБ" має виконувати функції замовника в частині проектування та реконструкції. Умови Інвестиційного договору не містять умови про передання у користування ТОВ "Опора - БКБ" земельної ділянки у користування з метою забудови. Скаржники ототожнюють будівельний майданчик з переданою в постійне користування замовнику будівництва земельною ділянкою.

За таких обставин доводи скаржників не відповідають умовам спірного договору та є безпідставними.

Зазначені обставини спростовують також твердження скаржників про те, що Інвестиційним договором передбачено розпорядження земельною ділянкою державної форми власності. Крім того, як свідчать матеріали справи, а саме Інформаційна довідка 142220712, дата формування якої 22.10.2018 за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500:03:001:0029 площею 0,0795га за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Лемківська, 9А перебуває у державній власності, власник - держава в особі Львівської обласної державної адміністрації.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що матеріалами справи не підтверджуються доводи скаржників про те, що умови Інвестиційного договору порушують норми земельного законодавства щодо цільового використання земель.

Ст. 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Згідно ст.39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Суд першої інстанції правомірно, враховуючи приписи ч.4 ст. 75 ГПК України, взяв до уваги, що постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі №914/3236/14, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України, встановлено, що згідно Ухвали сесії Львівської міської ради №3385 від 11.03.10 Відповідачу 2 передано земельну ділянку площею 0,0795 га на вул. Лемківській, 9А у постійне користування для обслуговування побутового корпусу за рахунок земель, що надані у власність або користування, за функцією використання - землі громадського призначення. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №898 від 15.11.13 дозволено розроблення детального плану території у межах вул. Під Дубом, просп. Чорновола, вул. Хімічна, вул. Лемківська, вул. Замарстинівська. Такий детальний план території розроблено та передбачено розміщення на належній Відповідачу 2 земельній ділянці приміщень побутового корпусу на вул. Лемківська 9 А під багатоквартирний житловий будинок з закладами громадського призначення та підземним паркінгом в м. Львів, що спростовує посилання Позивача у позові та скаржників в апеляційних скаргах на нецільове використання земельної ділянки.

Крім того, доводи про порушення вимог законодавства при виконанні Інвестиційного договору не є підставою для визнання його недійсним, оскільки за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі відповідно до вимог ст.ст. 610, 611 ЦК України настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що підстави для визнання недійсним Інвестиційного договору відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України відсутні.

Відносно вимоги Позивача про зобов'язання ТОВ "Опора-БКБ" знести самовільно збудований 9-ти поверховий багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9-а, розташований на земельній ділянці кадастровий номер 4610137500:03:001:0029, площею 0,0795 га, з цільовим призначенням "для обслуговування побутового корпусу", за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9-а та відновити на цій земельній ділянці приміщення побутового корпусу площею 135,7 м2 до попереднього стану за власні кошти, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом вказаної статті будівництво вважається самочинним, якщо у діях особи є хоча б одна із ознак, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦК України 1) на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, збудовані або будуються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно; 2) забудова проведена або здійснюється без одержаного у встановленому порядку дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації; державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок реалізації Інвестиційного договору ТОВ "Опора- БКБ" збудовано 9-ти поверховий багатоквартирний житловий будинок, що підтверджується Декларацією про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності (інформація про об'єкт - м. Львів, вул. Лемківська, 9а, реконструкція з розширенням приміщень побутового корпусу під багатоквартирний житловий будинок із закладами громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Лемківська, 9а у м. Львові), яка зареєстрована Департаментом державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівській області 11.04.2016 за № ЛВ 143161042335.

Інформація про зареєстровану Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації серії ЛВ №143161042335 міститься в Реєстрі дозвільних документів на веб-сайті ДАБІ України (htths://dabi.gov.ua).

Доказів скасування реєстрації вказаної Декларації у порядку, передбаченому ст. 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", п.п. 4, 44 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.15 №750), органами державного архітерно-будівельного контролю чи за рішенням суду, яке набрало законної сили, матеріали справи не містять.

За приписами ст.39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

У відповідності до ч.4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Таким чином, за змістом ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності та ч. 4 ст. 376 ЦК України, ст.152 Земельного кодексу України із позовом до суду з вимогою про знесення самочинно збудованого об'єкту може звернутися або орган архітерно-будівельного контролю або власник чи користувач земельної ділянки. Як підтверджується матеріалами справи Позивач не має ні одного із зазначених статусів. Власником земельної ділянки за кадастровим номером 4610137500:03:001:0029 площею 0,0795га за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Лемківська, 9А є держава в особі Львівської обласної державної адміністрації, згідно ухвали сесії Львівської міської ради №3385 від 11.03.10 вона передана у постійне користування ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації".

Наведені обставина свідчать про необґрунтованість та безпідставність вимог Позивача про зобов'язання ТОВ "Опора-БКБ" знести самовільно збудований 9-ти поверховий багатоквартирний житловий будинок та відновити на цій земельній ділянці приміщення побутового корпусу площею 135,7 м2 до попереднього стану за власні кошти.

Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи сторін, викладені в позові та апеляційних скаргах, колегія суддів апеляційного господарського суду визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову у позові повністю.

За змістом ч.1 ст..261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Оскільки судом першої інстанції відмовлено у позові у зв'язку з необґрунтованістю заявлених вимог, у суду були відсутні підстави для застосування позовної давності за заявою Відповідача 1, зробленою до винесення рішення.

З огляду на викладені обставини колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" та Львівської міської ради є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно вимог ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог повністю.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у справі №910/10801/18 є таким, що відповідає чинному законодавству, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати.

У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Львівської міської ради та Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/10801/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 27.05.2019.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

Т.П. Козир