Ухвала

від 24.05.2019 по справі 208/1102/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

24 травня 2019 року

м. Київ

справа № 208/1102/17

провадження № 61-9638ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Кузнєцова В. О. розглянув касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави в особі Державної казначейської служби України, Управління державного казначейства м. Кам`янське Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Ньюз Тревел , про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави в особі Державної казначейської служби України, Управління державного казначейства м. Кам`янське Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Ньюз Тревел , про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 05 березня 2015 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ухвалено рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Ньюз Тревл про захист прав споживачів туристичних послуг, яким стягнуто на користь позивача 39 399,45 грн майнової шкоди. 07 травня 2015 року на виконання рішення суду Оболонським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження з примусового стягнення боргу.

30 червня 2016 року державним виконавцем винесена постанова про закриття виконавчого провадження у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. 22 грудня 2016 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської областіпостановлено ухвалу, якою дії та бездіяльність державного виконавця Малько Ж. С. визнано неправомірними, оскільки внаслідок цих дій та бездіяльності були спричинені майнові збитки. Протиправні дії державного виконавця полягали у списанні коштів, на які було накладено арешт ухвалами Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2015 року та 05 березня 2016 року, та їх зникненні з рахунку боржника у невідомому напрямку, що в подальшому стало підставою для повернення виконавчого документа. Протиправна бездіяльність державного виконавця полягала у тривалості та зволіканні дій по виконанню рішення суду та відсутності дієвих заходів щодо звернення стягнення на кошти у період з 07 травня 2015 року по 30 червня 2016 року, що призвела до унеможливлення виконання рішення суду та спричинила збитки.

ОСОБА_1 вважає також, що діями державного виконавця йому була завдана й моральна шкода, яку він оцінив у 30 000,00 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди кошти в розмірі 3 000,00 грн. Узадоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення майнової та моральної шкоди відмовлено. Судовий збір віднесено за рахунок держави.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що неможливість для позивача виконання судового рішення, винесеного на його користь, протягом тривалого строку становить втручання в його права на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення з вини посадових осіб державної виконавчої служби, позивач має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, яку, з урахуванням характеру правовідносин, обставин справи та засад розумності і справедливості, визначено у розмірі 3 000,00 грн.

У травні 2019 року Державна казначейська служба України звернулася до Верхового Суду з касаційною скаргою , у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У відповідності до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

Предметом позову у даній справі є стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди .

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921,00 грн х 100 = 192 100,00 грн), а тому зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає за можливе, користуючись власними повноваженнями, визнати цю справу малозначною.

При цьому касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

У відповідності до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтею 19, статтею 260, частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави в особі Державної казначейської служби України, Управління державного казначейства м. Кам`янське Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Ньюз Тревел , про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди .

Копію ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. О. Кузнєцов