Постанова

від 18.06.2020 по справі 208/1102/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/354/20 Справа № 208/1102/17 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2019 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до держави в особі: Державної казначейської служби України, Управління державного казначейства м.Кам`янське Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Ньюз Тревел про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2017 року до Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до держави в особі: Державної казначейської служби України, Управління державного казначейства м.Кам`янське Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Ньюз Тревел про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди .

Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до держави в особі: Державної казначейської служби України, Управління державного казначейства м.Кам`янське Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Ньюз Тревел про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди кошти в розмірі - 3 000 грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди, відмовлено.

Судовий збір віднесено за рахунок держави.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2019 року по справі №208/1102/17 та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У відзиві Державна казначейська служба України на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2019 року просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2019 року залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Ньюз Тревл про захист прав споживачів туристичних послуг, 05 березня 2015 року вирішено стягнути на користь позивача ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 39 399,45 грн.

07 травня 2015 року на виконання рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Ньюз Тревл про захист прав споживачів туристичних послуг, від 05 березня 2015 року та виконавчого листа старшим державним виконавцем Відділу ДВС Оболонського РУЮ у місті Києві Мойсеєнко В.В. відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню вказаного рішення.

30 червня 2016 року державним виконавцем Відділу ДВС Оболонського РУЮ у місті Києві Мойсеєнко В.В. винесена постанова про закриття виконавчого провадження на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України Про виконавче провадження , тобто у зв`язку з відсутністю майна у боржника, на яке може бути звернуто стягнення.

22 грудня 2016 року ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області визнано дії та бездіяльність державного виконавця Державної виконавчої служби м.Києва ГТУЮ у м.Києві Малько Ж.С. неправомірними.

Своїм листом від 02 жовтня 2015 року № Б-3106 Управління ДВС Головного територіального управління юстиції м.Києва повідомило, що у боржника виявлено рухоме майно, тобто залишок коштів станом на 18.05.2015 року у сумі 36 448,55 грн. у ПАТ Банк Восток р/р 2600.0.01.0122588, станом на 19 травня 2015 року залишок грошових коштів АБ Південний складає 260 761,05 грн., та з`ясовано, що за боржником зареєстровано два автомобіля, які були поставлені на автоматизований облік до АІС Арешт .

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року встановлено, що протиправні дії державного виконавця ВДВС Оболонського РУЮ у м.Києві ОСОБА_2 Ж.С ОСОБА_3 полягали у списанні коштів, на які було накладено арешт ухвалами Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2015 року та 05 березня 2016 року та їх зникненню з рахунку боржника у невідомому напрямку, що в подальшому стало підставою для повернення виконавчого документа.

Також Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року встановлено, що протиправна бездіяльність державного виконавця полягала у невжитті заходів примусового виконання рішення суду, шляхом не звернення нею стягнення на кошти та інше майно боржника, та у тривалості та зволіканні дій по виконанню рішення суду та відсутність дієвих заходів щодо списання коштів у період з 07 травня 2015 року по 30 червня 2016 рік, що призвело до унеможливлення виконання рішення суду та спричинила стягувачу збитки у сумі 39 399,45 грн.

Крім цього, рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року встановлено, що державним виконавцем ВДВС Оболонського РУЮ у м.Києві ОСОБА_4 було здійснено списання коштів, на які було накладено арешт ухвалами суду від 16 лютого 2015 року та 05 березня 2016 року та їх зникненню з рахунку боржника у невідомому напрямку, що в подальшому стало підставою для повернення виконавчого документа стягувачу та спричинило збитки стягувачу.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст.1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст.1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України Про державну виконавчу службу та Закону України Про виконавче провадження .

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 11 вересня 2013 року (справа №6-48цс13), при відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: ст.56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України та ст.11 Закону України від 24 березня 1998 року №202/98-ВР "Про державну виконавчу службу".

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV Про виконавче провадження (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України Про державну виконавчу службу № 202/98-ВР від 24 березня 1998 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Здійснивши аналіз указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у матеріалах справи доказах, позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди не підлягають задоволенню.

Пунктом 9 ч.2 ст.16 ЦК України передбачено відшкодування моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту цивільних прав та інтересів.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст.1167 ЦК України).

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 01 листопада 1996 року №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз`яснив, що суди мають суворо додержувати передбаченого ст.56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У рішенні від 03 жовтня 2001 №12-рп/2001 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статті 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про відшкодування шкоди державою) Конституційний Суд дійшов висновку, що Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (статті 56, 62).

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).

У пункті 10-1 постанови від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

Таким чином встановлено, що Конституція України та відповідні нормативно-правові акти гарантують, що шкода, заподіяна незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

У статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина процесу в розумінні статті 6 Конвенції (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі Іммобільяре Саффі проти Італії , пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року в справі Горнсбі проти Греції ).

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі Антонюк проти України зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року (заява №18966/02) ЄСПЛ нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу N 1 (994_535) ("Бурдов проти Росії", "Ясіуньєне проти Латвії").

Ефективний доступ до правосуддя включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі "Immobiliare Saffi", заява №22774/93, п.66, ECHR 1999-У).

При цьому, беручи до уваги свою усталену практику (рішення від 15 жовтня 2009 року у справі " ОСОБА_5 проти України, заява №40450/04,п.п.56-58 та 66-70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мали місце також порушення ст.13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

У той же час, Україну було зобов`язано вжити необхідних заходів для вирішення цієї проблеми, зокрема, запровадити ефективні засоби юридичного захисту або поєднання таких засобів, здатні забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів відповідно до принципів Конвенції, які закріплені в практиці Суду див. рішення у справі " ОСОБА_5 проти України", згадане вище, п.94 та п.5 резолютивної частини).

Європейський суд з прав людини в пункті 100 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі ОСОБА_5 Іванов проти України вказав, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди.

Отже забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов`язком держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб таким засіб не вважався неефективним.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується.

Пред`являючи виконавчий документ до виконання, стягувач має законні та обґрунтовані очікування, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, буде виконано відповідно до вимог та в порядку, встановленому законом, у розумний строк, необхідний для вчинення таких дій, що також не потребуватиме від стягувача додаткових зусиль, яких можна було б уникнути у разі дотримання вимог Закону.

Спричинення моральної шкоди є оціночним поняттям, критерії якого побудовані на загально прийнятих уявленнях про негативні події, їх ступінь та наслідки, вплив на дисбаланс у звичний спосіб життя, необхідність докладання зусиль для його відновлення та супутні цьому переживання, а також з урахуванням вини заподіювача шкоди.

Отже, як встановлено в судовому засіданні суду першої інстанції рішення суду про стягнення на користь позивача грошових коштів тривалий час, а саме з 07 травня 2015 року, залишається невиконаним.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до вимог ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, враховуючи вимоги ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені ухвалою по цивільній справі, що набрало законної сили, тобто ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року де вбачається, що протиправні дії державного виконавця ВДВС Оболонського РУЮ у м.Києві Малько Ж.С., полягали у списанні коштів, на які було накладено арешт ухвалами Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 лютого 2015 року та 05 березня 2016 року та їх зникненню з рахунку боржника у невідомому напрямку, що в подальшому стало підставою для повернення виконавчого документа, доказуванню не підлягають.

Також судом першої інстанції правильно було встановлено, що протиправна бездіяльність державного виконавця полягала у невжитті заходів примусового виконання рішення суду, шляхом не звернення ним стягнення на кошти та інше майно боржника, та у тривалості та зволіканні дій по виконанню рішення суду та відсутність дієвих заходів щодо списання коштів у період з 07 травня 2015 року по 30 червня 2016 рік, що призвело до унеможливлення виконання рішення суду та спричинила стягувачу збитки у сумі 39 399,45 грн.

Крім цього, рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року було встановлено, що державним виконавцем ВДВС Оболонського РУЮ у м.Києві ОСОБА_6 . ОСОБА_7 було здійснено списання коштів, на які було накладено арешт ухвалами суду від 16 лютого 2015 року та 05 березня 2016 року та їх зникненню з рахунку боржника у невідомому напрямку, що в подальшому стало підставою для повернення виконавчого документа стягувачу та спричинило збитки стягувачу.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивач зазнав душевні страждання у зв`язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення з вини посадових осіб державної виконавчої служби, за які держава несе відповідальність та має відшкодувати моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.

Доводи апелянта, що у суді першої інстанції ним були надані усі необхідні докази того, що йому бездіяльністю державних органів була завдана матеріальна шкода, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суперечать наявним в матеріалах справи доказам та встановленим судом першої інстанції обставинам справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Твердження апелянта, що суд першої інстанції неправильно установив обставини, які мають значення для справи та прийшов до хибного висновку про стягнення на його користь лише 3000,00 грн. моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції під час розгляду справи було всебічно і повно досліджено матеріали справи та оцінено усі надані сторонами докази.

Також, з урахуванням вимог та заперечень сторін судом першої інстанції було вірно і об`єктивно з`ясовано обставини справи, а тому будь-яких протиріч між висновками суду про права та взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами не вбачається, судом в повному обсязі встановлено і досліджено предмет доказування у даній справі, виходячи з тих доказів, які надавалися сторонами у справі.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення Проніна проти України № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення .

Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2019 року - залишити без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

В.С.Городнича