Постанова

від 02.02.2010 по справі 13/139-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 02 лютого 2010 р.                                                                                    

№ 13/139-09  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т. Дроботової - головуючого

Н. Волковицької

Л. Рогач

за участю представників:

позивача

не з‘явилися ( про час та місце судового засідання повідомлено належно)

відповідачів

ОСОБА_1 –довіреність від 21.01.2010 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  

Закритого акціонерного товариства "Золоті ворота"

на постанову

від 02.10.2009 р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду

у справі

№ 13/139-09 господарського суду Київської області

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Золотоворітський"

до                          

-  Закритого акціонерного товариства "Золоті ворота"

-  Козинської селищної ради Обухівського району Київської області

про

визнання договору купівлі-продажу недійсним

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.12.2009 р. було порушено касаційне провадження за касаційною скаргою  ЗАТ "Золоті ворота" та призначено до розгляду на 26.01.2010 р.

У судовому засіданні 26.01.2010 р. судовою колегією було оголошено перерву до 02.02.2010 р. з повідомленням сторін у судовому засіданні.

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "ТД "Золотоворітський" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ЗАТ "Золоті ворота" та Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 31 січня 2003 року площею 0, 1720 га, який посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі за № 1-50 за адресою: Київська область, Обухівський район смт. Козин вул. Золотоворітьська, 93, укладений між відповідачами.

Позовні вимоги з посиланням на приписи частини 2 статті 127, статті 134, 210 Земельного кодексу України та статті 41, 48, 59 Цивільного кодексу УРСР обґрунтовані тим, що 21.02.2003 р. між позивачем та ЗАТ "Золоті ворота" було укладено договір купівлі – продажу частини об'єкту незавершеного будівництва торгівельно –сервісного центру, побудованого на 60 % , загальною площею 712,3 кв.м., що розташований за адресою: смт. Козин вул. Золотоворітьська, 93, а 01.12.2003 р. позивачем було зареєстровано право власності на вказаний об'єкт та отримано свідоцтво про право власності.

Після закінчення будівництва, в порядку статті 120 Земельного кодексу України, позивач звернувся до Козинської селищної ради з клопотанням про передачу йому земельної ділянки під торгівельно –сервісним центром в довгострокову оренду з правом викупу, у задоволенні якого рішенням Козинської селищної ради від 28.05.2008 р. № 24 було відмовлено з посиланням на те, що вказана земельна ділянка перебуває в постійному користуванні іншої юридичної особи, на якій розташований належний вказаній особі об'єкт нерухомого майна.

Позивач зазначив, що в ході перевірки дотримання позивачем вимог земельного законодавства, йому стало відомо про укладення договору купівлі –продажу спірної земельної ділянки.

Позивач вважає, що вказаний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, є таким, що перешкоджає здійсненню позивачем свого законного права на землю, при цьому вказуючи на те, що спірний договір суперечить статті 127 Земельного кодексу України, оскільки за умовами даного договору Виконавчий комітет Козинської селищної ради  продав ЗАТ "Золоті ворота" земельну ділянку державної власності без проведення аукціону (конкурсу), договір не містить посилання на відповідне рішення ради, що передбачено приписами Закону України "Про місцеве самоврядування", а при укладенні вказаного договору було залишено поза увагою наявність на спірній земельній ділянці нерухомого майна, належного позивачу.

У відзиві на позовну заяву ЗАТ "Золоті ворота" просило відмовити у її задоволенні посилаючись на те, що, по-перше, договір купівлі –продажу земельної ділянки між відповідачами було укладено 31.01.2003 р., а договір купівлі –продажу частини об'єкту незавершеного будівництва з позивачем було укладено через деякий час, а саме 21.02.2003 р., тобто вже після придбання земельної ділянки, а чинним земельним законодавством не передбачено обов'язкового переходу права на земельну ділянку разом з правом на об'єкт нерухомого майна.

По –друге, відповідач, посилаючись на приписи статей 71 та 76 Цивільного кодексу УРСР зазначав, що позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки оспорюваний договір було укладено 31.01.2003 р., а позовна заява направлена тільки 12.06.2009 р. При цьому, відповідач зазначив, що доводи позивача стосовно того, що про укладення спірного договору він дізнався тільки під час проведення перевірки не відповідає дійсності, оскільки згідно вимог чинного законодавства, а саме норм Закону України "Про планування та забудову територій" для отримання дозволу на виконання будівельних робіт позивач повинен був подати документ, що засвідчує право власності чи користування земельної ділянкою. Крім того, за весь час, з моменту укладення договору купівлі –продажу частини об'єкту незавершеного будівництва від 21.02.2003 р., позивач повинен був сплачувати орендну плату або земельний податок, для чого був зобов'язаний звернутися до відповідних органів для встановлення власника земельної ділянки, яка ним використовується. При цьому, ЗАТ "Золоті ворота" є одним із засновників ТОВ "ТД "Золотоворітський" , що також підтверджує факт обізнаності позивача про укладення договору купівлі –продажу земельної ділянки ще у 2003 році.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.08.2009 р. (суддя Наріжний С.Ю.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі, визнано недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки від 31.01.2003 р. площею 0, 1720 га, який посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі за № 1-50 за адресою: Київська    область,    Обухівський    район    смт.    Козин вул. Золотоворітьська, 93 та укладений між відповідачами, з огляду на доведеність та обґрунтованість позовних вимог.

За апеляційними скаргами ЗАТ "Золоті ворота" та Козинської селищної ради Київський міжобласний апеляційний господарський суд (судді: Ткаченко Б.О., Лобань О.І., Федорчук Р.В.), переглянувши рішення господарського суду Київської області від 17.08.2009 р. в апеляційному порядку, постановою від 02.10.2009 р. залишив його без змін.

ЗАТ "Золоті ворота" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, обгрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що судами залишено поза увагою факт пропущення позивачем строку позовної давності, оскільки за приписами статті 76 Цивільного кодексу УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Спірний договір було укладено 31.01.2003 р., а позовна заява направлена тільки 12.06.2009р.

При цьому, скаржник зазначає, що до матеріалів позовної заяви ТОВ "ТД "Золотоворітський" було надано копію дозволу на виконання будівельних робіт № 33 від 22.04.2003 р., який надав позивачу здійснювати добудову будівлі  торгово –сервісного центру. Статтею 29 Закону України "Про планування та забудову територій" визначені підстави для надання дозволу на виконання будівельних робіт, зокрема, документи, що засвідчують право власності чи користування (в тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою.

Таким чином, скаржник зазначає, що позивач для отримання такого дозволу на виконання будівельних робіт повинен був подати до інспекції державного архітектурно –будівельного контролю, документ, що засвідчує його право власності чи користування земельною ділянкою. Тобто, до 22.04.2003 р. –дати видачі дозволу на виконання будівельних робіт, позивач повинен був знати про власника спірної земельної ділянки.

Судами також не звернуто уваги, що за час користування спірною земельною ділянкою позивач повинен був сплачувати орендну плату або податок на землю, для чого повинен був звернутися до селищної ради для визначення власника земельної ділянки та оформлення права власності чи користування на земельну ділянку.

Скаржник також зазначає, що на момент укладення договору купівлі –продажу земельної ділянки, власником незавершеної будівлі торгівельно –розважального центру, розташованого на земельній ділянці, яка і була предметом спірного договору, був ЗАТ "Золоті ворота", право власності якого було зареєстровано в БТІ Обухваського району, що підтверджується довідкою –характеристикою БТІ № 497 від 31.01.2003 р., яка була надана тільки до апеляційного суду, оскільки судом першої інстанції клопотання про витребування такого доказу було залишено поза увагою.

Судами не було витребувано, за клопотанням відповідача, копії документів, що подавались приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2, який реєстрував договір купівлі –продажу земельної ділянки від 31.01.2003 р., зокрема, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Заявник касаційної скарги також зазначив, що судами не було звернуто уваги на те, що позивач набув права власності на частку в 96/100 незавершеної будівництвом будівлі сервісного центру 21.02.2003 р., в той час як спірний договір купівлі –продажу було укладено раніше –31.01.2003 р., а приписами чинного на той момент земельного законодавства не передбачалось перехід права користування земельною ділянкою при переході права на власності на об'єкт нерухомості.

На думку скаржника, судами не було надано оцінки рішенню Козинської селищної ради № 8 від 12.04.2002 р. та приписами Указу Президента України "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" від 19.01.199 р. № 32/99 щодо наявності у виконавчого комітету Козинської селищної ради повноважень на укладення спірного договору купівлі –продажу земельної ділянки.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ТД "Золотоворітський" просило відмовити у її задоволенні та залишити без змін постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.2009 р.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.

За приписами вказаної норми, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної  інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.  

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 31.01.2003 р. між виконавчим комітетом Козинської селищної ради (продавець) та ЗАТ "Золоті ворота" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, згідно умов якого продавець продав, а покупець купив у власність і оплатив земельну ділянку несільськогосподарського призначення за адресою: Київська область, смт. Козин, вул. Золотоворотська, 93, загальною площею 0,1720 га (а.с. 9).

21.02.2003 р. між ЗАТ "Золоті ворота" (продавець) та ТОВ "Торговий Дім "Золотоворітський" (покупець) укладено договір купівлі - продажу незавершеної будівництвом нежитлової будівлі, згідно умов якого продавець продав, а покупець купив незавершений будівництвом торгівельно-сервісний центр, побудований на 60%, за адресою: Київська область, смт. Козин, вул. Золотоворітська, 93 (а.с. 10).

Рішенням Козинської селищної ради "Про відмову у передачі в довгострокову оренду земельної ділянки" № 24 від 28.05.2008 р. ТОВ "Торговий дім "Золотоворітський" відмовлено у передачі в довгострокову оренду земельної ділянки загальною площею 0,1720 га в смт. Козин з цільовим призначенням для розміщення торгово-сервісного центру.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога ТОВ "Торговий дім "Золотоворітський" про визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 31.01.2003 р., укладений між відповідачами.

Пунктом 1 статті 127 Земельного України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу.

За приписами пункті 1, 6 статті 128 Земельного кодексу України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

В пункті 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, що діяла на момент укладення оскаржуваного договору) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Згідно з пунктом 16 частини 3 статті 42 цього Закону сільський, селищний, міський голова  укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.

Статтею 48 Цивільного кодексу УРСР (чинній на момент укладення спірного договору)  недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Проте, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що здійснюючи судовий розгляд справи, судами першої та апеляційної інстанції не встановлювались обставини, а також не з'ясовувалось питання, необхідні для правильного вирішення спору, а саме стосовно:

- наявності у позивача права власності на весь об'єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, з огляду на свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 01.12.2003 р. щодо колективної форми власності ТОВ "ТД "Золотоворітський" на 1/1 частку торгівельно-сервісного центру, згідно розпорядження Обухівської райдержадміністрації, а також довідки Обухівського БТІ № 238 від 12.09.2009 р., згідно якої право власності на вказаний об'єкт зареєстровано за ТОВ "ТД "Золотоворітський" та ЗАТ "Золоті ворота" (а.с. 12, 19-20);

- наявності у ТОВ "ТД "Золотоворітський" правових підстав для отримання земельної ділянки у користування, а у випадку встановлення такого права, момент виникнення права власності чи користування земельною ділянкою;

Судам, з урахуванням приписів статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій", необхідно надати оцінку дозволу на виконання будівельних робіт № 33 від 22.04.2003 р. щодо того кому саме виданий такий дозвіл, а також підстави його видачі, з огляду на відмітку, яка міститься на цьому дозволі "взамін дозволу № 88 від 27.09.2002 р." (а.с. 21).

Крім того, як вбачається зі змісту договору купівлі –продажу незавершеної будівництвом нежитлової будівлі від 21.02.2003 р., укладеного між позивачем та ЗАТ "Золоті ворота" недобудований об'єкт нерухомого майна належить продавцю –ЗАТ "Золоті ворота" на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради № 4/2 від 26.04.2001 р. та дозволу на проведення будівельних робіт № 88 від 27.09.2002 р.

Проте, вказані документи, які мають значення для встановлення обставин щодо права власності на об'єкт нерухомості та підстави набуття права власності чи користування на земельну ділянку, на якій розташований вказаний об'єкт, в матеріалах справи відсутні, ані судом першої, ані судом апеляційної інстанції витребувані не були.

Крім того, стосовно доводів відповідача щодо строку позовної даності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач дізнався про ситуацію щодо земельної ділянки з рішення Козинської селищної ради від 28.05.2008 р. № 24, яким йому відмовлено у задоволенні  клопотанням про передачу йому земельної ділянки під торгівельно-сервісним центром за адресою: Київська область, Обухівський район смт. Козин, вул. Золотоворітьська, 93 в довгострокову оренду з подальшим викупом, а також після перевірки проведеної 12.03.2009 р. дотримання позивачем вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки за адресою: Київська область, Обухівський район смт. Козин, сул. Золотоворітьська, 93.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу  України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.   

За приписами статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність –це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 цього кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для правильного обчислення позовної давності важливим є визначення її початкового моменту, оскільки від нього залежить правильне обчислення строку позовної давності і в кінцевому результаті –захист порушеного права.

За загальним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права.

Таким чином, частина 1 статті 267 цього кодексу пов’язує початок перебігу позовної давності лише фактом обізнаності саме тієї дієздатної особи, якій належить порушене право.

Проте, розглядаючи даний спір суди першої та апеляційної інстанції на вказане уваги не звернули.

Доводи відповідача ЗАТ "Золоті ворота" стосовно визначення початку перебігу позовної давності, а саме, визначення дати, коли позивач дізнався про порушення свого права, судами розглянуті не були, належна оцінка їм не надавалась.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом.

Згідно зі статтею 32 вказаного Кодексу, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34).

Частинами 1 та 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Київської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Клопотання ТОВ "ТД "Золотоворітський" про відкладення розгляду справи колегія суддів вважає таким, що не підлягає задоволенню, оскільки у судовому засіданні 26.01.2010 р. представниками сторін були надані пояснення щодо касаційної скарги, а явка сторін під час оголошення перерви на 02.02.2010 р. обов'язковою не визнавалась.   

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.2009 р. у справі № 13/139-09 та рішення господарського суду Київської області від 17.08.2009 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.          

Головуючий  суддя                                                                    Т. Дроботова

Судді:                                                                                            Н. Волковицька

                                                                                                                Л. Рогач