Рішення

від 21.05.2019 по справі 910/18867/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2019Справа № 910/18867/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., при секретарі судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Американський Інститут лазерних технологій "Аілаз";

Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлаз";

Міністерства економічного розвитку і торгівлі України;

Товариства з обмеженою відповідальністю "ОАЗИС СУПЛАЙ";

про визнання недійсним рішення, визнання недійсними правочинів та зобов`язання вчинити дії,

Представники:

від позивача : ОСОБА_8

від відповідача 1: Власенко О.С.

від відповідача 2: не з`явився

від відповідача 3: не з`явився

від відповідача 4: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Американський Інститут лазерних технологій "Аілаз", Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлаз", Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Товариства з обмеженою відповідальністю "ОАЗИС СУПЛАЙ" про визнання недійсним рішення виконавчого органу ТОВ "Американський Інститут лазерних технологій "Аілаз", визнання недійсними договорів, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 стало відомо про передачу виключних майнових прав на знаки для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 та свідоцтвом України № НОМЕР_3 відповідно до договору від 15.06.2015 про передачу виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від Товариства з обмеженою відповідальністю "Американський Інститут лазерних технологій "АІЛАЗ" Товариству з обмеженою відповідальністю "ОАЗИС СУПЛАЙ" та за договорами від 22.12.2016 про передачу виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОАЗИС СУПЛАЙ" Товариству з обмеженою відповідальністю "АЙЛАЗ". Передача товарного знаку іншій юридичній особі унеможливлює подальше успішне ведення господарської діяльності ТОВ "Американський Інститут лазерних технологій "АІЛАЗ". Крім того, у директора ТОВ "Американський Інститут лазерних технологій "АІЛАЗ" ОСОБА_7 відсутні повноваження на відчуження товарного знаку без згоди вищого органу управління, яка може бути висловлена виключно шляхом внесення змін до статуту ТОВ "Американський Інститут лазерних технологій "АІЛАЗ".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 24.10.2018 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2018 у справі №910/18867/17 скасовано; справу № 910/18867/17 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За наслідками проведеного повторного автоматизованого розподілу справу №910/18867/17 передано судді Картавцевій Ю.В.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до пункту 3 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій).

У позовній заяві позивач зазначає, що даний спір виник з корпоративних відносин, оскільки порушено його право як учасника товариства, відтак, суд приходить до висновку, що справа підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження.

Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 суд ухвалив: прийняти справу № 910/18867/17 до розгляду; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 15.01.2019.

04.01.2019 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання 15.01.2019 з`явилися представник позивача та представник відповідача 1, представники відповідача 2, відповідача 3 та відповідача 4 не з`явилися, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 19.02.2019.

19.02.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

У підготовче засідання 19.02.2019 з`явилися представники сторін.

У підготовчому засіданні 19.02.2019 судом з`ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2019 суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі № 910/18867/17; призначити справу до судового розгляду по суті на 12.03.2019.

У судове засідання 12.03.2019 з`явились представники позивача, відповідача 1, відповідача 2 та відповідача 4. Представники відповідача 3 не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні оголошено перерву до 09.04.2019.

Судове засідання, призначене на 09.04.2019, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Картавцевої Ю.В. на лікарняному.

З огляду на повернення судді Картавцевої Ю.В. з лікарняного, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2019 призначено судове засідання на 21.05.2019.

У судове засідання 21.05.2019 з`явились представники позивача та відповідача 1, Представники відповідачів 2, 3 4, не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні вказав на наявність у прохальній частині позову описки у даті подання заявки m200503214, а саме замість 23.03.2005 слід вважати 25.03.2005.

У судовому засіданні 21.05.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю Американський інститут лазерних технологій АІЛАЗ , ідентифікаційний код юридичної особи 33103513, засноване 22.09.2004. Розмір внеску позивача до статутного капіталу товариства становить 1265482, 50 грн., що відповідає 24,35% статутного капіталу.

Судом встановлено, що за Товариством з обмеженою відповідальністю Американський інститут лазерних технологій АІЛАЗ зареєстровано знаки для товарів і послуг:

- знак для товарів і послуг АІЛАЗ центр офтальмології та естетичної медицини , заявка № m200512245, дата подачі заявки 18.10.2005, номер свідоцтва України НОМЕР_2 від 25.04.2007;

- знак для товарів і послуг Американський інститут лазерних технологій АІЛАЗ , заявка № m200503214, дата подачі заявки: 25.03.2005, номер свідоцтва України НОМЕР_3 від 10.07.2007.

Судом встановлено, що 15.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Американський Інститут лазерних технологій АІЛАЗ (власник) в особі директора ОСОБА_7 та Товариством з обмеженою відповідальністю Оазис Суплай (правонаступник) в особі директора ОСОБА_7 укладено договір про передачу виключних майнових прав на знаки для товарів і послуг за свідоцтвом України №75642 та свідоцтвом України №78682 (далі - Договір 1), відповідно до якого власник передає, а правонаступник приймає виключні майнові права на знаки для товарів і послуг у відповідності до свідоцтва №75642 від 25.04.2007, дія якого розповсюджується на 5, 10, 44 класи МКТП, та свідоцтва №78682 від 10.07.2007, дія якого розповсюджується на 5, 10, 44 класи МКТП, які є об`єктом цього договору, в повному обсязі, який вказаний у відповідних свідоцтвах.

Пунктом 4.1. Договору 1 передбачено, що за передачу виключних майнових прав на знаки для товарів і послуг правонаступник сплачує власнику винагороду у розмірі 200,00 грн.

Судом встановлено, що у зв`язку з укладанням Договору 1 до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг було внесено відомості про передачу права власності на знаки №75642 та №78682 ТОВ Оазис Суплай .

Судом встановлено, що 22.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Оазис Суплай (відчужувач) в особі виконавчого директора Колесник Вікторії Володимирівни, яка діє на підставі довіреності, та Товариством з обмеженою відповідальністю Айлаз (набувач) в особі директора ОСОБА_7 укладено договір №1 про передання (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг (далі - Договір 2), відповідно до якого відчужувач передає (відчужує) у повному обсязі, а набувач приймає всі виключні майнові права (право власності) на знак за свідоцтвом України №75642 від 25.04.2007 для всього без виключень переліку товарів і послуг, щодо яких знаку надана правова охорона, та сплачує відчужувачеві винагороду.

Судом встановлено, що у зв`язку з укладанням Договору 2 до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг було внесено відомості про передачу права власності на знак №75642 ТОВ Айлаз .

Судом встановлено, що 22.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Оазис Суплай (відчужувач) в особі виконавчого директора Колесник Вікторії Володимирівни, яка діє на підставі довіреності, та Товариством з обмеженою відповідальністю Айлаз (набувач) в особі директора ОСОБА_7 укладено договір №2 про передання (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг (далі - Договір 3), відповідно до якого відчужувач передає (відчужує) у повному обсязі, а набувач приймає всі виключні майнові права (право власності) на знак за свідоцтвом України №78682 від 10.07.2007 для всього без виключень переліку товарів і послуг, щодо яких знаку надана правова охорона, та сплачує відчужувачеві винагороду.

Судом встановлено, що у зв`язку з укладанням Договору 3 до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг було внесено відомості про передачу права власності на знак №78682 ТОВ Айлаз .

Судом встановлено, що довіреність від 22.12.2016, якою ОСОБА_3 уповноважена від імені ТОВ Оазис Суплай на підписання договорів про передання (відчуження) виключний майнових прав на знаки для товарів і послуг, а також будь-яких додатків та додаткових угод до них, з ТОВ Айлаз , видана директором Товариства з обмеженою відповідальністю Оазис Суплай ОСОБА_7.

Дослідивши зміст укладених Договорів 1, 2 , 3, суд дійшов висновку, що вказані правочини за своєю правовою природою є договорами про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 1113 Цивільного кодексу України за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах. Укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що йому стало відомо про передачу виключних майнових прав на знаки для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 та свідоцтвом України № НОМЕР_3 відповідно до договору від 15.06.2015 року про передачу виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від товариства з обмеженою відповідальністю "Американський Інститут лазерних технологій "АІЛАЗ" товариству з обмеженою відповідальністю "ОАЗИС СУПЛАЙ" та за договором від 22.12.2016 року про передачу виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від товариства з обмеженою відповідальністю "ОАЗИС СУПЛАЙ" товариству з обмеженою відповідальністю "АЙЛАЗ". Передача товарного знаку на іншу юридичну особу унеможливлює подальше успішне ведення господарської діяльності ТОВ "Американський Інститут лазерних технологій "АІЛАЗ". Крім того, у директора ТОВ "Американський Інститут лазерних технологій "АІЛАЗ" ОСОБА_7 відсутні повноваження на відчуження товарного знаку без згоди вищого органу управління, яка може бути висловлена виключно шляхом внесення змін до статуту ТОВ "Американський Інститут лазерних технологій "АІЛАЗ". Позивач також вказував на те, що директором ТОВ "АЙЛАЗ", ТОВ "ОАЗИС СУПЛАЙ", є ОСОБА_5 , яка також є директором ТОВ "Американський Інститут лазерних технологій "АІЛАЗ", а тому їй було відомо про неможливість відчуження товарного знаку без згоди вищого органу управління.

З огляду на наведене, позивач просить суд:

визнати недійсним рішення виконавчого органу Товариства з обмеженою відповідальністю Американський інститут лазерних технологій AIЛA3 щодо відчуження товарного знаку (знаку для товарів і послуг), що оформлене договором про передачу виключних майнових прав на знаки для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 та свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 15.06.2015;

визнати недійсним правочин - договір про передачу виключних майнових прав на знаки для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 та свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 15.06.2015;

визнати недійсним договір №1 від 22.12.2016 про передання (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2;

визнати недійсним договір №2 від 22.12.2016 року про передання (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_3 .

зобов`язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України внести відомості до Державного реєстру свідоцтв на знак для товарів і послуг стосовно свідоцтва України, номер реєстрації m200512245, дата подачі заявки: 18 жовтня 2005 року, повернувши реєстрацію торгового знаку на Товариство з обмеженою відповідальністю Американський інститут лазерних технологій АІЛАЗ ;

зобов`язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України внести відомості до Державного реєстру свідоцтв на знак для товарів і послуг стосовно свідоцтва України, номер реєстрації m200503214, дата подачі заявки: 25 березня 2005 року, повернувши реєстрацію торгового знаку на Товариство з обмеженою відповідальністю Американський інститут лазерних технологій АІЛАЗ .

Відповідно до наявних у справі відзивів відповідачів 1, 2, 4, останні заперечують проти позову з тих підстав, що позивачем заявлено взаємовиключні вимоги про визнання недійсним одного і того ж документа з одних і тих же підстав; жодних обмежень на укладання угоди про відчуження знаків для товарів статутом відповідача 1 не визначено; позивачем не обґрунтовано позовні вимоги до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України; позивач не зазначив дії директора всупереч інтересам товариства як підставу позову; у матеріалах справи відсутні докази того, що оспорюваний правочин суперечив інтересам відповідача 1; позивачем не доведено особистого майнового інтересу у даному спорі.

Відповідач 3 проти позову заперечував з підстав того, що чинним законодавством не передбачено повноважень Установи та спосіб, у який вона може здійснювати перевірку повноважень осіб, які підписали договір про передачу права власності на знак.

Направляючи дану справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 24.10.2018 зазначив, що, зосередившись на дослідженні питання чи діяла директор ТОВ "Американський інститут лазерних технологій "АІЛАЗ" в межах своєї компетенції, визначеної статутом товариства, суди залишили поза увагою питання щодо дотримання нею при укладенні оспорюваних договорів вимог ч.3 ст. 92 ЦК України та п.11.3 статуту щодо зобов`язання діяти в інтересах товариства, добросовісно і розумно та не перевірили, чи були її дії при укладенні договору про передачу за 200 грн. виключних майнових прав на знаки для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 та свідоцтвом № НОМЕР_3 від 15.06.2015 здійснені в інтересах ТОВ "Американський інститут лазерних технологій "АІЛАЗ", чи позбавлення товариства власного товарного знаку унеможливило його успішну діяльність на ринку. Поза увагою судів та всупереч вимогам ст. 86 ГПК України без будь-якої правової оцінки залишився той факт, що оспорюваний договір від 15.06.2015 від імені ТОВ "Американський інститут лазерних технологій "АІЛАЗ" та ТОВ "ОАЗИС СУПЛАЙ" укладені однією особою - ОСОБА_7, договір від 22.12.2016 від імені ТОВ "ОАЗИС СУПЛАЙ" ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності, виданої їй директором цього товариства ОСОБА_7, а від імені ТОВ "АЙЛАЗ" - кінцевого набувача виключних майнових прав на знак для товарів і послуг тією ж ОСОБА_7 . За таких обставин суд мав перевірити та з`ясувати чи не укладені вказані договори всупереч вимогам закону на реалізацію інтересів однієї особи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.

Як зазначав позивач, передача спірних торгових марок унеможливлює подальше успішне ведення господарської діяльності відповідача 1, яка здійснювалась під добре відомим на ринку брендом АІЛАЗ , що знецінює вартість корпоративних прав учасника товариства, а тому припинення надання послуг під торговельними марками відповідача 1 порушує права позивача як учасника відповідача 1 на отримання прибутку від діяльності такої юридичної особи.

Суд зазначає, що незалежно від суб`єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам.

Наведене дає підстави для висновку, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №3-207гс14 та постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №3-327гс15.

Так, учасник товариства в силу ст. 167 Господарського кодексу України має право реалізовувати свої корпоративні права та зокрема брати участь в управлінні товариством, що здійснюється через відповідні органи управління, а також отримувати певну частку прибутку (дивіденди).

За таких обставин, суд доходить висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів існування у нього інтересу щодо предмету спору, а отже і наявність підстав для звернення до суду з даним позовом.

Згідно з приписами ст.ст. 140-145 ЦК України, ст.ст. 50, 58 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Статут товариства є установчим документом, який має містити відомості про розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника, склад та компетенцію органів управління, порядок прийняття ними рішень. Вищим органом товариства є загальні збори учасників.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 145 ЦК України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників, компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються ЦК України, Законом України "Про господарські товариства", іншими законами і статутом товариства.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про господарські товариства", ст. 82 Господарського кодексу України, ст. 143 Цивільного кодексу України товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту.

Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Пунктом 11.5. статуту відповідача 1 встановлено, що до виключної компетенції Загальних зборів Учасників належить:

а) визначення основних напрямів діяльності Товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту Товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

в) створення та відкликання виконавчого органу Товариства;

г) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень, відповідних контрольних органів;

д) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків Товариства;

е) вирішення питання про придбання Товариством частки (її частини) у Учасника, відступлення частки (її частини) Учасника третім особам;

є) виключення Учасника з Товариства;

ж) прийняття рішення про ліквідацію Товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

з) створення, реорганізація та ліквідація філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

і) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових внесків та створення різного роду фондів Товариства та їх розміри.

З вищевикладеного слідує, що до виключної компетенції Загальних зборів Учасників, не відносяться повноваження щодо надання дозволу виконавчому органу на укладання угод окремого виду чи щодо окремих об`єктів, майна, або прав.

Відповідно до п.11.12. статуту відповідача 1 виконавчим органом товариства є директор товариства, який обирається Загальними зборами Учасників товариства з числа Учасників або приймається Загальними зборами Учасників на роботу з третіх осіб на контрактній основі.

Директор Товариства самостійно вирішує всі питання діяльності Товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції Загальних зборів Учасників.

Збори учасників можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції Директора.

Згідно з п. 11.13. статуту відповідача 1 директор виконує такі функції:

- у межах чинного законодавства вирішує питання діяльності Товариства;

- представляє Товариство без довіреності перед державними органами влади та управління, службами, фондами, установами банків, третіми особами, підприємствами, організаціями державної та недержавної форми власності, судом, господарським судом, тощо;

- затверджує правила, процедури та внутрішні документи товариства, визначає організаційну структуру Товариства;

- у межах своїх повноважень видає накази та розпорядження, обов`язкові для виконання всіма працівниками та підрозділами товариства;

- є розпорядником майна та коштів товариства;

- затверджує та виконує кошторис, укладає угоди, відкриває та закриває банківські рахунки;

- приймає на роботу та звільняє з роботи працівників товариства згідно чинного законодавства, визначає функціональні обов`язки працівників товариства;

- застосовує заходи морального та матеріального заохочення, притягає до дисциплінарної відповідальності згідно чинного законодавства;

- видає довіреності;

- забезпечує охорону праці.

Директор зобов`язаний діяти в інтересах товариства, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Директор Товариства підзвітний Загальним зборам Учасників Товариства і організовує виконання їх рішень.

Як встановлено судом, за Договором 1 відбулася передача виключних майнових прав на знаки для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 та свідоцтвом України № НОМЕР_3 від ТОВ "Американський Інститут лазерних технологій "АІЛАЗ" до ТОВ "ОАЗИС СУПЛАЙ", а від останнього за Договорами 2 та 3 - до ТОВ "АЙЛАЗ".

Суд зазначає, що обмежень на укладання правочинів про відчуження знаків для товарів та послуг саме в контексті обов`язкового погодження з Загальними зборами статутом відповідача 1 не визначено; рішень загальних зборів стосовно обмежень директора у інший спосіб не приймалось, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомості про обмеження не вносились.

Разом з тим, в силу ст. 92 ЦК України органи чи інші особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з п. 11.13. Статуту директор зобов`язаний діяти в інтересах Товариства, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як встановлено судом, пунктом 4.1. Договору 1 передбачено, що за передачу виключних майнових прав на знаки для товарів і послуг правонаступник сплачує власнику винагороду у розмірі 200,00 грн.

Як зазначав позивач, передача спірних торговельних марок унеможливлює подальше успішне ведення господарської діяльності відповідача 1, оскільки, як передбачено статутом відповідача 1, останній має товарний знак, тоді-як позбавлення власного товарного знаку значно знецінює вартість корпоративних прав учасника товариства, та без відповідного товарного знаку унеможливлюється подальша діяльність відповідача 1 на ринку, оскільки, власне, бренд АІЛАЗ є добре відомим на ринку.

Вказані доводи позивача щодо унеможливлення здійснення господарської діяльності відповідача 1 через відчуження спірних знаків для товарів і послуг не були спростовані учасниками справи.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що директором відповідача 1 при укладенні Договору 1 не було дотримано вимоги ч.3 ст. 92 ЦК України та п.11.3 Статуту щодо зобов`язання діяти в інтересах товариства, добросовісно і розумно, а саме передача за 200 грн. виключних майнових прав на знаки для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 та свідоцтвом № НОМЕР_3 була здійснена не в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Американський інститут лазерних технологій "АІЛАЗ".

Крім того, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Необхідною умовою здійснення юридичних дій представниками є наділення їх певним обсягом повноважень. Повноваження - це суб`єктивні права представника на здійснення правомірних юридичних дій від імені особи, яку представляють. Повноваження представника встановлюються особою, які представляють, законом, актом органу юридичної особи тощо. В першому випадку вони підтверджуються договором або довіреністю, в другому та третьому - документами, що встановлюють особу представника, опікунським посвідченням, трудовим договором з юридичною особою, посвідченням працівника юридичної особи тощо.

Таким чином, загальні вимоги щодо повноважень представника зводяться до наступних:

1) обсяг повноважень представника залежить від конкретної правової підстави виникнення правовідносин представництва: положень договору доручення, довіреності, закону, акта органу юридичної особи тощо;

2) представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє;

3) представник не має права вчиняти правочин, який може бути вчинений лише особою, яку представляють;

4) правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють . З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення "у своїх інтересах" слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам представлюваного, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Виняток, про який йдеться у частині третій, стосується права комерційного представника вчиняти правочин одночасно щодо кількох сторін правочину за умови, що на це отримана згода таких осіб або дане право комерційного представника передбачено нормою закону. Водночас, комерційний представник не має права вчиняти правочин у своїх інтересах.

Як встановлено судом, Договір 1 укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Американський Інститут лазерних технологій "АІЛАЗ" (власник) в особі директора ОСОБА_7 та Товариством з обмеженою відповідальністю Оазис Суплай (правонаступник) в особі директора ОСОБА_7 .

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що, Договір 1 всупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України було укладено представником відповідача 1 - директором ОСОБА_7 не в інтересах відповідача 1, а фактично в інтересах відповідача 4, представником якого директор ОСОБА_7 одночасно була, суд доходить висновку, що Договір 1 підлягає визнанню недійсним, а отже, позовні вимоги в частині визнання недійним вказаного договору підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про визнання недійсними Договорів 2 та 3, суд зазначає, що з огляду на висновки суду щодо недійсності Договору 1, на підставі якого відповідач 1 передав відповідачу 4 виключні майнові права на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами НОМЕР_2, НОМЕР_3, враховуючи, що в силу ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, Договори 2 та 3, за якими відповідач 4 передав відповідачу 2 виключні майнові права на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами НОМЕР_2, НОМЕР_3 є такими, що укладені відповідачем 4 без необхідного обсягу цивільної дієздатності (оскільки у зв`язку з визнанням судом недійсним Договору 1, у відповідача відсутніми були виключні майнові права на знаки для товарів і послуг, які є предметом вказаних Договорів 2 та 3), що відповідно до ст.ст. 203 та 215 ЦК України є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

За наведених обставин, позов ОСОБА_1 в частині вимог про визнання недійсними Договору 2 та Договору 2 підлягає задоволенню.

Щодо вимог про визнання недійсним рішення виконавчого органу Товариства з обмеженою відповідальністю Американський інститут лазерних технологій AIЛA3 щодо відчуження товарного знаку (знаку для товарів і послуг), що оформлене договором про передачу виключних майнових прав на знаки для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 та свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 15.06.2015, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи вказані вимоги, позивач зазначає, що договір про відчуження прав на товарний знак має подвійну правову природу, оскільки одночасно є правочином та актом ненормативного характеру (індивідуальним актом) особового органу управління юридичної особи - директора.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд звертає увагу на визначення можливої ефективності такого способу з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Так, передача виключних майнових прав на знаки для товарів і послуг за спірними свідоцтвами відбулась за правочинами - договорами, у випадку оспорення яких нормами законодавства передбачений відповідний спосіб захисту порушеного права - визнання їх недійсними.

Суд зазначає, що належним, ефективним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є вимоги про визнання недійсними оспорюваних Договорів 1, 2 та 3, оскільки правочин, визнаний судом недійсним, в силу ст. 236 ЦК України, є недійсним з моменту його вчинення, а тому, зважаючи на те, що суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсними вказаних договорів, позовні вимоги в частині визнання недійсним рішення виконавчого органу Товариства з обмеженою відповідальністю Американський інститут лазерних технологій AIЛA3 щодо відчуження товарного знаку (знаку для товарів і послуг), що оформлене договором про передачу виключних майнових прав на знаки для товарів і послуг за Свідоцтвом України № НОМЕР_2 та Свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 15.06.2015, не підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про зобов`язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України внести відомості до Державного реєстру свідоцтв на знак для товарів і послуг стосовно свідоцтва України, номер реєстрації m200512245, дата подачі заявки: 18 жовтня 2005 року повернувши реєстрацію торгового знаку на Товариство з обмеженою відповідальністю Американський інститут лазерних технологій АІЛАЗ ; зобов`язання Міністерство економічного розвитку і торгівлі України внести відомості до Державного реєстру свідоцтв на знак для товарів і послуг стосовно свідоцтва України, номер реєстрації m200503214, дата подачі заявки: 25 березня 2005 року повернувши реєстрацію торгового знаку на Товариство з обмеженою відповідальністю Американський інститут лазерних технологій АІЛАЗ .

Як встановлено судом, у зв`язку з укладанням Договору 1 до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг було внесено відомості про передачу права власності на знаки №75642 та №78682 ТОВ Оазис Суплай ; у зв`язку з укладанням Договору 2 до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг було внесено відомості про передачу права власності на знак №75642 ТОВ Айлаз ; у зв`язку з укладанням Договору 3 до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг було внесено відомості про передачу права власності на знак №78682 ТОВ Айлаз .

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади державної системи правової охорони інтелектуальної власності від 23 серпня 2016 № 585, Кабінет Міністрів України постановив: ліквідувати Державну службу інтелектуальної власності, поклавши на Міністерство економічного розвитку і торгівлі завдання і функції з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності; установити, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі є правонаступником Державної служби інтелектуальної власності, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Відповідно п. 1 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459 "Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі", з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 585 (далі - Положення), Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері інтелектуальної власності.

Відповідно до п.п. 47-1, 47-2, 47-4, 47-7, 47-9 п. 4 Положення, Мінекономрозвитку відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:

організовує в установленому порядку проведення експертизи заявок на об`єкти права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на об`єкти права інтелектуальної власності;

здійснює державну реєстрацію об`єктів права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів про передачу прав на об`єкти права інтелектуальної власності, що охороняються на території України, ліцензійних договорів;

веде державні реєстри об`єктів права інтелектуальної власності;

організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері інтелектуальної власності;

видає офіційні бюлетені з питань інтелектуальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг , Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг, для чого в тому числі забезпечує опублікування офіційних відомостей про знаки для товарів і послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 1114 ЦК України, факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

За змістом п. 1.3. Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 10.01.2002 р. № 10, відомості, що занесені до реєстру, зміни до них, відомості про видачу дубліката свідоцтва, зміни внаслідок виправлення помилок та інші відомості, що занесені до реєстру, Державна служба публікує в офіційному бюлетені "Промислова власність" (далі - бюлетень). Дані про публікацію зазначених відомостей заносяться до реєстру.

За таких обставин, з огляду на визнання Договорів №№ 1, 2, 3 недійсними, відповідач 3 повинен привести відомості в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг в той стан, в якому вони були до укладення оспорюваних договорів, тобто повернути реєстрацію знаків для товарів і послуг на Товариство з обмеженою відповідальністю Американський інститут лазерних технологій АІЛАЗ , з огляду на що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг покладаються на відповідачів 1, 2, 4 пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір про передачу виключних майнових прав на знаки для товарів і послуг за свідоцтвом України №75642 та свідоцтвом України №78682 від 15.06.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Американський інститут лазерних технологій АІЛАЗ (ідентифікаційний код: 33103513) та Товариством з обмеженою відповідальністю ОАЗИС СУПЛАЙ (ідентифікаційний код: 34481158).

3. Визнати недійсним договір №1 про передання (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 22.12.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ОАЗИС СУПЛАЙ (ідентифікаційний код: 34481158) та Товариством з обмеженою відповідальністю АЙЛАЗ (ідентифікаційний код: 40580541).

4. Визнати недійсним договір №2 про передання (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 22.12.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ОАЗИС СУПЛАЙ (ідентифікаційний код: 34481158) та Товариством з обмеженою відповідальністю АЙЛАЗ (ідентифікаційний код: 40580541).

5. Зобов`язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 12/2; ідентифікаційний код: 37508596) внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно свідоцтва України, номер реєстрації m200512245, дата подання заявки: 18 жовтня 2005 року, повернувши реєстрацію торговельної марки на Товариство з обмеженою відповідальністю Американський інститут лазерних технологій АІЛАЗ (ідентифікаційний код: 33103513).

6. Зобов`язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 12/2; ідентифікаційний код: 37508596) внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно свідоцтва України, номер реєстрації m200503214, дата подачі заявки: 25 березня 2005 року, повернувши реєстрацію торговельної марки на Товариство з обмеженою відповідальністю Американський інститут лазерних технологій АІЛАЗ (ідентифікаційний код: 33103513).

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Американський інститут лазерних технологій АІЛАЗ (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29; ідентифікаційний код: 33103513) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1) судовий збір за подання позову у розмірі 1866 (одна тисяча вісімсот шістдесят шість) грн. 67 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2800 (дві тисячі вісімсот) грн. 00 коп., судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3733 (три тисячі сімсот тридцять три) грн. 33 коп.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АЙЛАЗ (04073, м. Київ, проспект Московський, 17/1; ідентифікаційний код: 40580541) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1) судовий збір за подання позову у розмірі 2666 (дві тисячі шістсот шістдесят шість) грн. 67 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп., судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5333 (п`ять тисяч триста тридцять три) грн. 33 коп.

9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОАЗИС СУПЛАЙ (04070, м. Київ, вул. Спаська, 8-А; ідентифікаційний код: 34481158) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1) судовий збір за подання позову у розмірі 3466 (три тисячі чотириста шістдесят шість) грн. 67 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5200 (п`ять тисяч двісті) грн. 00 коп., судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 6933 (шість тисяч дев`ятсот тридцять три) грн. 33 коп.

10. В іншій частині позову відмовити.

11. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 31.05.2019

Суддя Ю.В. Картавцева