Ухвала

від 30.05.2019 по справі 469/1127/16-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

30.05.19

22-ц/812/920/19

Провадження № 22-ц/812/920/19

Єдиний унікальний номер судової справи № 469/1127/16-ц

Категорія 20

Ухвала

іменем України

30 травня 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Прокопчук Л.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участі: прокурора Жмура Л.С.,

- представника особи, яка не брала участі у справі - Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області - Дорошенко ОСОБА_1 .,

- представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області на заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2017 року, ухвалене під головуванням судді Старчеус О.П., в приміщенні цього ж суду, дата складання повного тексту рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права оренди на земельну ділянку,

установила:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_4 , третя особа: Коблівська сільська рада Березанського району Миколаївської області, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права оренди на земельну ділянку.

Позовна заява обґрунтована тим, що 19 грудня 2002 року між ВАТ Миколаївмеблі та приватним підприємцем Кирильчук ОСОБА_5 . (далі - ПП ОСОБА_4 ) укладено договір купівлі-продажу, за яким ПП ОСОБА_4 набула право власності на базу відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 зі всіма основними житловими будівлями, службовими будівлями та службовими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

17 травня 2003 року між Березанською районною державною адміністрацією (далі - Березанська РДА) та ПП ОСОБА_4 укладено договір оренди, за яким Березанська РДА передала ПП ОСОБА_4 . земельну ділянку площею 1,3 га в межах території Коблівської сільської ради Березанського району строком до 17 травня 2052 року. Земельна ділянка була надана для рекреаційного призначення під розміщення бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 29 квітня 2005 року за ОСОБА_4 визнано право користування всією земельною ділянкою, на якій розташована база відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 та внесені зміни до пункту 1.1. договору оренди від 17 травня 2003 року, укладеного між ПП ОСОБА_4 та Березанською РДА, шляхом зміни розміру орендованої земельної ділянки з 1,3 на 1,7 га.

-2-

21 серпня 2009 року між ОСОБА_4 та позивачем укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: комплексу бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно підпункту 4.1.2 пункту 4.1 вказаного договору відповідач зобов`язалася вчинити дії щодо припинення договору оренди землі від 17 травня 2003 року, однак, цього не зробила. Позивач вказувала, що це порушує її права, крім того, суперечить положенням законодавства щодо переходу прав оренди.

Посилаючись на ст. ст. 16, 217, 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, позивач просила визнати недійсним підпункт 4.1.2. пункту 4.1 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 серпня 2009 року, укладеного між нею і ОСОБА_4 ; визнати за позивачем право оренди на земельну ділянку площею 1,7 га для рекреаційного призначення під розміщення бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 за договором оренди землі від 17 травня 2003 року.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2017 року, з урахуванням ухвали Березанського районного суду Миколаївської області від 21 листопада 2017 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним підпункт 4.1.2. пункту 4.1 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 серпня 2009 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Визнано за ОСОБА_2 право оренди земельної ділянки площею 1,69 га для рекреаційного призначення під розміщення бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. Внаслідок придбання нерухомого майна бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 до позивача перейшло право оренди земельною ділянкою площею 1,69 га для рекреаційного призначення під розміщення бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 за договором оренди землі від 17 травня 2003 року. ОСОБА_4 у підпункті 4.1.2 пункту 4.1 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 серпня 2009 року зобов`язалася вчинити дії, які знаходяться поза межами її цивільної дієздатності як фізичної особи, що є порушенням вимоги частини другої статті 203 ЦК України.

В апеляційній скарзі заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1, посилаючись на те, що суд прийняв рішення про права, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, чим порушив норми процесуального права, просив заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 , посилаючись на встановлений господарським судом Миколаївської області від 29 квітня 2005 року факт права оренди попереднього власника бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 земельною ділянкою розміром 1,7 га та факт придбання позивачем нерухомого майна, а саме комплексу бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 , просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 29 березня 2018 року апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області задоволено. Заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2017 року в частині визнання права оренди земельної ділянки скасовано та постановлено нове рішення. У задоволенні позову про визнання права оренди земельної ділянки відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що земельна ділянка площею 0,39 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , відноситься до земель лісогосподарського призначення державної

-3-

власності та перебуває в постійному користування ДП ОЛМГ , право розпорядження якою відповідно до статті 122 ЗК України належить Березанській РДА.

14 вересня 2011 року між Миколаївською обласною державною адміністрацією та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,3 га з кадастровим номером НОМЕР_2 . Отже, вирішуючи спір, в тому числі відносно зазначеної земельної ділянки, суд першої інстанції, в порушення вимог ЦПК України не залучив до участі у справі Миколаївську обласну державну адміністрацію.

Постановою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року постанову апеляційного суду Миколаївської області від 29 березня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд в постанові зазначив про необхідність перевірки та встановлення наявності виключного випадку для подання апеляційної скарги заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1. Зокрема, з`ясування, який суб`єкт владних повноважень не здійснює або неналежними чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави або ж, що такий суб`єкт владних повноважень відсутній та чи було прокуратурою до подання апеляційної скарги здійснено повідомлення суб`єкта владних повноважень, який не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представника Березанського районної державної адміністрації, представника позивача, які з`явились в судове засідання, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження підлягає закриттю.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд враховує те, що відповідно до положень частини 1 статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва

-4-

прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII Про прокуратуру .

У частині третій статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини , які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні висновки зроблені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17.

Отже, для перевірки наявності підстав для звернення прокурора з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації суду слід перевірити, а прокурору в апеляційній скарзі необхідно обґрунтувати, чи вимагають захисту реальні державні інтереси та чи є передбачені частиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Щодо суб`єкта владних повноважень, то колегія суддів виходить з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року у справі № 469/161/16-ц задоволено позов керівника Миколаївської

-5-

місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської РДА до Коблівської сільської ради, ОСОБА_2 третя особа - Державне підприємством Очаківське лісомисливське господарство (далі - ДП ОЛМГ ).

Визнано незаконним і скасовані п.п.2.4 рішення Коблівської сільської ради № 9 від 14 грудня 2012 року, якими затверджено проект землеустрою і надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,39 га та визнано недійсним і скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 29 грудня 2012 року на земельну ділянку площею 0,39 га з кадастровим номером НОМЕР_1 . Судом установлено, що земля, яка була надана у власність ОСОБА_2 відноситься до земель лісогосподарського призначення, знаходилась в користуванні ДП ОЛМГ . Березанська РДА розпорядження про вилучення зазначеної земельної ділянки із постійного користування ДП Очаківське ЛМГ не приймала. Проект землеустрою про відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 0,39 га, розміщеної в урочище Коблеве для надання у власність ОСОБА_2 до Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства на розгляд не надходив і відповідно з ним не погоджувався. Зазначений проект землеустрою не надходив і до Головного Управління Держземагества у Миколаївській області для проведення державної експертизи, чим були порушені вимоги ст.ст. 20, 116, 118, 141, 149 ЗК України, ст. 57 ЛК України. Отже судами встановлено, що земельна ділянка площею 0,39 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , яка на час розгляду справи знаходиться в межах с. Коблево, відноситься до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебування її в постійному користуванні ДП ОЛМГ .

Відповідно до положень ч. 4 ст. 84 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено та сторонами не оспорювалось, предметом позовних вимог про визнання права оренди на земельну ділянку площею 1,7 га, є в тому числі й земельна ділянка, площею 0,39 га з кадастровим номером НОМЕР_1 .

За змістом ст. 19 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, й на землі лісогосподарського призначення.

За положенням ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Частиною 1 ст. 56 ЗК України визначено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крі випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Згідно із ч. 5 ст. 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крі випадків, передбачених частиною дев`ятою цієї статті; будівництва

-6-

об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що визнанням за позивачем права оренди зазначеної спірної земельної ділянки, інтереси Березанської районної державної адміністрації порушені, оскільки згадані вище норми земельного законодавства дають повноваження райдержадміністраціям бути розпорядниками земель лісогосподарського призначення, навіть після включення цих земельних ділянок в межі села, оскільки таке право для даної категорії земель належить райдержадміністраціям.

Між тим, колегія суддів вважає, що звернення прокурора до суду з даною апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації є необґрунтованим.

В апеляційній скарзі прокурором зазначено, що орган, який уповноважений державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах - Березанська районна державна адміністрація, як розпорядник земель лісогосподарського призначення, не вживає заходів до оскарження рішення суду, у зв`язку з чим прокурор вважав наявними підстави для представництва прокурором інтересів держави шляхом подання даної апеляційної скарги.

Як зазначалось, тлумачення ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; б) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в апеляційній скарзі зазначав про те, що Березанською районною державною адміністрацією не вживає заходів до оскарження рішення суду першої інстанції.

-7-

При цьому прокурором не зазначені та недоведені причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

Отже наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді саме у даних спірних правовідносинах, є необґрунтованим, оскільки навивши докази порушення інтересів держави, прокурор не вказав та не довів причин невжиття уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, заходів, спрямованих на усунення порушень чинного законодавства та захисту інтересів держави. В зв`язку з цим прокурор безпідставно вважав необхідним звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації.

З матеріалів справи вбачається, що місцевою прокуратурою в один день (датованим) 13 лютого 2018 року разом з поданою до суду апеляційної інстанції апеляційною скаргою, направлено лист за № (15-31)1970 вих - 18 до Березанської районної державної адміністрації, який отримано останньою 21 лютого 2018 року, про намір звернутися за захистом інтересів держави, у зв`язку з невжиттям заходів до усунення порушень законодавства.

При цьому на виконання ст. 23 Закону України Про прокуратуру місцевою прокуратурою не було зазначено та з`ясовано причин нездійснення суб`єктом владних повноважень відповідних повноважень щодо захисту інтересів держави.

Отже, в апеляційній скарзі прокурором визначено орган, який уповноважений державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах, але не підтверджено нездійснення цим органом захисту інтересів держави, що, в свою чергу, відповідно до ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України Про прокуратуру не відноситься до виключних випадків , які передбачають повноваження прокурора на здійснення представництва інтересів держави в суді.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано прокурором, який не має процесуальної дієздатності, колегія приходить до висновку про закриття апеляційного провадження на підставі статей 352, 362 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 352, 362 ЦПК України,

ухвалила:

Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області на заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2017 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права оренди на земельну ділянку.

Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: Л.М. Прокопчук

Л.М. Царюк

Повний текст судового рішення складено 31 травня 2019 року.