Постанова

від 15.05.2019 по справі 760/7056/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року м. Київ

Справа № 22-ц/824/755/2019 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Букіна О.М.

Унікальний №760/7056/18 Доповідач - Гаращенко Д.Р.

Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Гавриленко М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценка Юрія Миколайовича, третя особа: Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного реєстратора державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценка Ю.М., третя особа: ПАТ Укрсоцбанк про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

Просила визнати протиправними дії державного реєстратора Державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценка Ю.М. при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно індексний номер 37419839 від 05.10.2017 р. та внесенню запису за даним рішенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 37419839 від 05.10.2017 р., прийняте державним реєстратором Державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценком Ю.М.; скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк (далі - ПАТ Укрсоцбанк ) на: квартиру в„–112 , що складається з двох жилих кімнат площею 28,70 кв.м., загальною площею 44,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1370391480000), номер запису про право власності 22674349).

В обґрунтування позову посилалась на те, що 02.11.2017 р. вона отримала лист-довідку від ПАТ Укрсоцбанк про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу. З тексту якої вбачалось, що відповідно до ст.37 Закону України Про іпотеку банк 03.10.2017 р. задовольнив свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме: квартиру в„–112 , що складається з двох жилих кімнат площею 28,70 кв.м., загальною площею 44,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ,яка знаходиться в іпотеці банку відповідно до умов Іпотечного договору № 38-02/1206 від 25.12.2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. 25.12.2007 р. та зареєстрованого в реєстрі за №8799 та договору кредиту № 38-05/2/101 від 25.12.2007 р.

Набуття права власності відбулось на підставі рішення державного реєстратора Державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троцєнка Ю . М.

Позивача також було повідомлено про анулювання залишку заборгованості за кредитним договором в розмірі 43 827, 88 доларів США та пені в розмірі 10 210,14 доларів США.

Умовами іпотечного договору встановлено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання, забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України Про іпотеку .

На момент набуття права власності на предмет іпотеки його оцінка не здійснювалась.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя між позивачем та ПАТ Укрсоцбанк не укладався.

Позивач наполягала, що при прийнятті рішення державним реєстратором не встановлено безспірності вимог банку та існування заборгованості, а тому правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення були відсутні.

В державній реєстрації необхідно було відмовити, оскільки подані банком документи не давали змоги встановити порядок набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Наголошувала, що її квартира підпадає під дію Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті та використовується як місце її постійного проживання, загальна площа якої не перевищує 140 кв.м.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2018 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , 19 листопада 2018 року, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне встановлення всіх обставин справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційних вимог, посилалась на те, що після отримання ухвали суду першої інстанції 18 травня 2018 року нею було подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін в судове засідання, оскільки ряд існуючих обставин свідчив про незаконність дій державного реєстратора, скасовану акредитацію державного підприємства та як наслідок необхідності дослідження документів на підставі яких здійснювалась така перереєстрація.

В супереч положенням ч.5 ст.279 ЦПК України дане клопотання було проігноровано судом, так само як і клопотання про витребування у відповідача належним чином завіреної копії реєстраційної справи, дозвільних документів державного реєстратора.

Оскільки численні запити апелянта були проігноровані відповідачем з метою всебічного та повного з`ясування обставин справи суд першої інстанції був зобов`язаний задовольнити заявлені клопотання та дослідити витребувані докази.

Необхідність виконання відносних процесуальних обов`язків суду безпосередньо пов`язана з реалізацією прав учасниками цивільного процесу, а їх невиконання є підставою для скасування судового рішення. Процесуальні обов`язки суду є невід`ємними складовими елементами його правового статусу як обов`язкового суб`єкта цивільних процесуальних відносин, на якого покладено функцію здійснення правосуддя.

В порушення положень ч.2 ст.265 ЦПК України судом першої інстанції не було вказано в оскаржуваному рішенні про надходження поданих апелянтом клопотань, що є грубим процесуальним порушенням.

Висновки суду першої інстанції щодо досягнення між сторонами згоди стосовно способу позасудового врегулювання спору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання та надання іпотекодавцем згоди на такий спосіб врегулювання шляхом добровільного підписання договору іпотеки, є необґрунтованими.

Умовами укладеного між сторонами договору іпотеки передбачалось право іпотекодержателя в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань передачу права власності на предмет іпотеки в порядку визначеному ст.37 Закону України Про іпотеку .

Стаття 37 Закону України Про іпотеку в редакції чинній на момент укладення договору передбачала, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки здійснюється шляхом укладення відповідного договору, на підставі якого здійснюється реєстрація права власності.

Даний договір повинен відповідати загальним положенням ЦК України.

Правовстановлюючим документом для реєстрації права власності повинен бути окремо укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Проте такий договір між апелянтом та банком не укладався, свою згоду на відчуження належного їй майна апелянт не надавала.

Існуюча умова щодо можливості набуття іпотеко держателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про існування волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.

Зміст ст.ст. 17, 33, 36, 37 Закону України Про іпотеку не свідчить про беззастережність згоди іпотекодавця на передачу належного його майна та залежить від ряду умов: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення у встановленому законом порядку вартості майна, наявності чинного правочину щодо реєстрації права власності іпотеко держателя на іпотечне майно.

Тому в розумінні ст.388 ЦК України згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння.

Під час розгляду справи судом першої інстанції не було встановлено факту правомірності винесеного відповідачем рішення, оскільки заявлене апелянтом клопотання про витребування копії реєстраційної справи, навіть не було розглянуто.

Твердження суду першої інстанції щодо визначення ринкової вартості квартири суб`єктом оціночної діяльності на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2007 року є необґрунтованими, оскільки оцінка повинна здійснюватися станом на момент оформлення права власності, тобто 2017 рік.

Надані банком на підтвердження своїх доводів копії повідомлення-вимоги разом з повідомленнями про вручення поштового відправлення, є неналежними доказами направлення таких вимог.

Повідомлення про вручення не дає можливості ідентифікувати, які саме документи були направлені, та містять численні суперечності: дата отримання повідомлення (06 травня 2017 року) раніше за дату його направлення (30 травня 2017 року), лист направлений з міста Чернігова, однак адреса банку вказана у місті Києві, а дату вказану на конверті взагалі неможливо розібрати.

Перереєстрація права власності на іпотечне майно була здійсненна з порушенням положень чинного Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , оскільки спірна квартира є постійним місцем проживання позичальника, її загальна площе не перевищує 140 кв.м. та саме майно виступає як забезпечення зобов`язання за споживчим кредитом наданим в іноземній валюті.

Наведені банком правові позиції Верховного Суду України в справі №6-1851цс15 від 30 березня 2016 року, Великої Палати Верховного Суду в справі №14-38цс18 від 21 березня 2018 року жодного відношення до предмета спору не мають.

Відповідач під час проведення перереєстрації повинен був перевірити, а банк надати копію вимоги про усунення порушень, докази її направлення та отримання іпотекодавцем, однак такі дії вчинені не були.

Реєстраційні дії пов`язані з переходом права власності відповідач не вчиняв, однак зареєстрував право власності на квартиру за банком та припинив право власності апелянта.

В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час і місце розгляду справи по суті, шляхом направлення судових повісток, причини своєї неявки суду не повідомила та своїх представників до апеляційного суду не направила.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 грудня 2007 року між позивачем та АКБ соціального розвитку Укрсоцбанк , правонаступником якого є ПАТ Укрсоцбанк , було укладено Договір кредиту № 38-05/2/101, відповідно до умов якого Банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 50 000,00 доларів США, зі сплатою 11,75 % річних з кінцевим терміном повернення основної заборгованості 25 грудня 2032 року на умовах, визначених Договором кредиту (а.с.26-30).

25 грудня 2007 року між позичальником та банком було укладено іпотечний договір №38-02/1206, відповідно до умов якого у якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позичальник передав банку в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_4 (а.с.11-15).

29 травня 2017 року ПАТ Укрсоцбанк було направлено на адресу позивача повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язаннями.

Відповідно до вказаного повідомлення відповідач вимагав від позивача сплатити борг за кредитним договором, розмір якого, станом на 13 квітня 2017 року складав 66 543,80 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 13 квітня 2017 року складав 1 788 409,28 грн.

03 жовтня 2017 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся до державного реєстратора Троценка Ю.М. Державне підприємство науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно з Витягу з державного реєстру від 05 жовтня 2017 року державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано за ПАТ "Укрсоцбанк" право власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції відхилив доводи позивача щодо не можливості звернення стягнення на іпотечне майно згідно з Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті та вважав, що з зазначених позивачем підстав, позовні вимоги є необґрунтованими.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що рішення суд першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

Згідно з Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті від 7 червня 2014 року:

не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;

Згідно з матеріалами справи встановлено, що квартира позивача повністю підпадає під вимоги зазначеного Закону на яку не може бути звернуто стягнення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку".

Згідно статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 07 липня 2004 року.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотекина підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, про те, що доводи позивача щодо застосування Закону "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є необґрунтованими є невірним.

Суд першої інстанції не врахував положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України "Про іпотеку" та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб.

Згідно з ч.1 п. 4 ст. 376 ЦПК України встановлені підстави для скасування рішення суду у зв`язку з порушенням норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного апеляційна скарга підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2018 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Визнати протиправними дії державного реєстратора Державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценка Юрія Миколайовича при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер: 37419839 від 05 жовтня 2017 року та внесенню запису за даним рішенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 37419839 від 05 жовтня 2017 року, прийняте державним реєстратором Державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценком Юрієм Миколайовичем.

Скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк на квартиру в„–112 , що складається з двох жилих кімнат площею 28,70 кв.м., загальною площею 44,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1370391480000, номер запису про право власності 22674349.

Стягнути з державного реєстратора Державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценка Юрія Миколайовича (код ЄДРПОУ 00294349, юридична адреса: м. Київ, вул. Костянтинівська, 68) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 ) 5 286 (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість) гривень 00 копійок на відшкодування судових витрат по оплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 27 травня 2019 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Т.О. Невідома

А.А. Пікуль