Постанова

від 06.04.2020 по справі 760/7056/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 760/7056/18

провадження № 61-13179св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державний реєстратор державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценко Юрій Миколайович,

третя особа - публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства Укрсоцбанк на постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.

у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценка Юрія Миколайовича, третя особа - публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк , про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного реєстратора державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценка Ю. М., третя особа - ПАТ Укрсоцбанк , про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що 02 листопада 2017 року позивач отримала лист-довідку від ПАТ Укрсоцбанк про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу, з тексту якої вбачалось, що відповідно до статті 37 Закону України Про іпотеку банк 03 жовтня 2017 року задовольнив свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка знаходиться в іпотеці банку відповідно до умов іпотечного договору від 25 грудня 2007 року № 38-02/1206, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. В. 25 грудня 2007 року та зареєстрованого в реєстрі за № 8799 та договору кредиту від 25 грудня 2007 року № 38-05/2/101.

Набуття права власності відбулось на підставі рішення державного реєстратора державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценка Ю. М .

Позивача також було повідомлено про анулювання залишку заборгованості за кредитним договором в розмірі 43 827,88 дол. США та пені в розмірі 10 210,14 дол. США.

Умовами іпотечного договору встановлено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання, забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку .

На момент набуття права власності на предмет іпотеки його оцінка не здійснювалась.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя між позивачем та ПАТ Укрсоцбанк не укладався.

Позивач наполягала, що при прийнятті рішення державним реєстратором не встановлено безспірності вимог банку та існування заборгованості, а тому правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення були відсутні.

В державній реєстрації необхідно було відмовити, оскільки подані банком документи не давали змоги встановити порядок набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Наголошувала, що її квартира підпадає під дію Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті та використовується як місце її постійного проживання, загальна площа якої не перевищує 140 кв. м.

Позивач просила визнати протиправними дії державного реєстратора державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценка Ю. М. при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно індексний номер 37419839 від 05 жовтня 2017 року та внесенню запису за даним рішенням до державного реєстру речових прав на нерухоме майно; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 37419839 від 05 жовтня 2017 року, прийняте державним реєстратором державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценком Ю. М. ; скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме реєстрацію права власності ПАТ Укрсоцбанк на: квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1370391480000, номер запису про право власності 22674349).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що сторонами при укладенні договору іпотеки від 25 грудня 2007 року № 38/02-1206 було досягнуто згоди щодо можливого способу позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону країни Про іпотеку , про що згода власником/іпотекодавцем була надана при підписанні договору іпотеки та є способом його волевиявлення в розумінні статей 205, 207, 628 ЦК України щодо визначення можливого позасудового звернення стягнення. Доводи позивача щодо неможливості звернення стягнення на іпотечне майно згідно з Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті є необґрунтованими.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову.

Визнано протиправними дії державного реєстратора державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценка Ю. М. при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер: 37419839 від 05 жовтня 2017 року та внесенню запису за даним рішенням до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 37419839 від 05 жовтня 2017 року, прийняте державним реєстратором державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценком Ю. М .

Скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме реєстрацію права власності ПАТ Укрсоцбанк на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1370391480000, номер запису про право власності 22674349.

Стягнуто з державного реєстратора державного підприємства Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів НДІБМВ Троценка Ю. М. на користь ОСОБА_1 5 286,00 грн на відшкодування судових витрат по оплаті судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував положень Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , оскільки тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України Про іпотеку та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, АТ Укрсоцбанк , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Солом`янського районного суду м. Києва.

07 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що положення Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті застосуванню не підлягає, оскільки звернення стягнення на квартиру позивача, як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, а згідно статті 37 Закону України Про іпотеку .

У касаційній скарзі зазначається, що вказаний позов поданий ОСОБА_1 до неналежного відповідача. У вказаній категорії справ, належним відповідачем має бути особа, право чи обтяження якого зареєстровано.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що касаційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та містить доводи, з яких не вбачається підстав для її задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 25 грудня 2007 року між позивачем та АКБ соціального розвитку Укрсоцбанк , правонаступником якого є ПАТ Укрсоцбанк , було укладено договір кредиту № 38-05/2/101, відповідно до умов якого банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 50 000,00 дол. США, зі сплатою 11,75 % річних з кінцевим терміном повернення основної заборгованості 25 грудня 2032 року на умовах, визначених договором кредиту (а. с. 26 - 30).

25 грудня 2007 року між позичальником та банком було укладено іпотечний договір № 38-02/1206, відповідно до умов якого у якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позичальник передав банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 11 - 15).

29 травня 2017 року ПАТ Укрсоцбанк було направлено на адресу позивача повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язаннями.

Відповідно до вказаного повідомлення відповідач вимагав від позивача сплатити борг за кредитним договором, розмір якого, станом на 13 квітня 2017 року складав 66 543,80 дол. США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 13 квітня 2017 року складало 1 788 409,28 грн.

03 жовтня 2017 року ПАТ Укрсоцбанк звернувся до державного реєстратора Троценка Ю. М. із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно з витягу з державного реєстру від 05 жовтня 2017 року державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано за ПАТ Укрсоцбанк право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті від 07 червня 2014 рокуне може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України Про іпотеку , якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Згідно з матеріалами справи встановлено, що квартира позивача повністю підпадає під вимоги зазначеного Закону, отже на неї не може бути звернуто стягнення.

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 33 Закону України Про іпотеку передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України Про іпотеку .

Згідно статті 36 Закону України Про іпотеку сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку ; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин першої, другої статті 37 Закону України Про іпотеку іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України Про іпотеку дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмета іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), оприлюдненій у Єдиному державному реєстрі судових рішень 19 грудня 2019 року, виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України Про іпотеку , отже зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Вказана правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справах № 127/16726/17-ц (провадження № 61-39438св18) та № 607/2754/16-ц (провадження № 61-29694св18), а також від 19 лютого 2020 року у справі № 758/2524/17 (провадження № 61-448св19).

Зважаючи на наведене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до положень Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України Про іпотеку та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб.

Стосовно того, що вказаний позов поданий не до належного відповідача колегія суддів Верховного Суду зазначає, що цей спір дійсно стосується безпосередньо прав і обов`язків іпотекодержателя.

Проте, згідно положень цивільного процесуального законодавства, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18), вказаний довід скаржника не є достатнім для скасування правильного по суті рішення.

У вказаній постанові Велика Палата вказала, що кредитор як суб`єкт цивільних процесуальних та спірних матеріальних правовідносин одержав захист особистих суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, беручи участь у справі як третя особа, яке не заявляє самостійних вимогна стороні відповідача, оскільки зазначені особи мають загальні процесуальні права і обов`язки осіб, які беруть участь у справі, встановлені в статті 27 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, а також в статті 43 ЦПК України у редакції, чинній на момент перегляду справи апеляційним судом, які використані останнім, у тому числі шляхом апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права у справі. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді попередньої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства Укрсоцбанк залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська