Постанова
Іменем України
05 червня 2019 року
м. Київ
справа № 754/866/18
провадження № 61-7125св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 березня 2018 року у складі судді: Галась І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Журби С. О., Приходька К. П.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, що продовжує навчання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 травня 1998 року між сторонами був зареєстрований шлюб. У сторін є син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 травня 2010 року шлюб з відповідачем було розірвано.
28 лютого 2013 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісяця, починаючи з 21 лютого 2003 року і до повноліття дитини. На підставі виконавчого листа № 2-1288 від 03 березня 2003 року було відкрито виконавче провадження, яке виконувалось до повноліття сина.
На цей час ОСОБА_3 є студентом 1 курсу медичного факультету Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, форма навчання - денна, роки навчання 2017-2023 роки, стипендія не нараховується.
Позивач вказувала, що обсяг стаціонарного навчання майбутнього лікаря є достатньо великим та складним, що унеможливлює здійснення спроб підробіток під час навчання, які можуть вплинути на рівень знань майбутнього лікаря та фаху. Син проживає разом з позивачем, її доходів не вистачає на його утримання. Крім того у зв`язку з хронічними хворобами, син потребує постійного підтримуючого лікування, належного харчування, відповідного оздоровлення. Відповідач ОСОБА_2 є полковником ЗСУ, пенсіонером з числа військовослужбовців, отримує відповідні пенсійні виплати.
Позивач просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , який продовжує навчання аліменти у розмірі ј частини від усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 01 лютого 2018 року до досягнення сином віку 23 років; визначивши негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів за один місяць.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 березня 2018 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання у розмірі ј частини від усіх видів заробітку (доходів), щомісячно, починаючи з 23 січня 2018 року і до досягнення ОСОБА_3 23-х (двадцяти трьох) років, за умови продовження навчання. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення у частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що законодавець пов`язує обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу. Син сторін, який продовжує навчання, проживає з позивачем, потребує матеріальної допомоги, оскільки навчається у ВНЗ на денній формі навчання та у зв`язку з цим має майнові витрати. Відповідач є пенсіонером з числа військовослужбовців, отримує відповідні пенсійні виплати, а тому відповідач має змогу сплачувати аліменти на утримання сина, який продовжує навчання, у розмірі ј частини всіх доходів щомісячно.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06 грудня 2018 року у складі судді: Галась І. А. заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ухвала суду про відкриття провадження була направлена відповідачу за адресою реєстрації, проте поштові відправлення повернулися на адресу суду без вручення ОСОБА_2 з поштовою відміткою за закінченням встановленого строку зберігання . Суд першої інстанції зробив висновок, що відповідач недобросовісно ставиться до процесуальних обов`язків. Крім того при розгляді заяви про перегляд заочного рішення не надано доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 березня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Позивач продовжує виконувати свій обов`язок щодо утримання сина у повному обсязі (одяг, харчування, проїзд до місця навчання, купівля спецкниг за фахом, оздоровлення), але її доходів для цього недостатньо. Колегія суддів зробила висновок, що відповідач не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів, підтверджуючих неспроможність сплати аліментів у визначеному судом розмірі. Сама по собі наявність у відповідача хронічних хвороб та необхідність їх лікування не може свідчити про значне погіршення матеріального стану відповідача в разі присудження до стягнення з нього аліментів на повнолітнього сина в розмірі ј від його доходів. Жодних довідок щодо розміру пенсійного забезпечення на час розгляду справи у суді першої чи апеляційної інстанцій, з яких можна було б зробити висновок про тяжкий матеріальний стан, відповідач не надав. Наявність непогашеного банківського кредиту, отриманого в 2013 році, не впливає на обов`язок відповідача, як батька, утримувати повнолітнього сина на період продовження ним навчання.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Журби С. О., Приходька К. П. заяву позивача ОСОБА_2 задоволено та стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_2 судові витрати - компенсацію за відрив від звичайних занять при розгляді справи апеляційним судом в розмірі 1 473,62 грн.
Додаткова постанова мотивована тим, що сума судових витрат, заявлених до відшкодування, відповідає та підтверджена відповідними доказами щодо обсягу витраченого часу та витрачених коштів.
Аргументи учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення у частині задоволених позовних вимог та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач станом на 20 березня 2018 року не знав про розгляд справи у суді першої інстанції, оскільки не був повідомлений про розгляд справи належним чином, що є підставою для скасування оскаржених рішень згідно пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України. ОСОБА_2 не отримував копії позовної заяви з додатками та ухвалу про відкриття провадження у справі. У зв`язку із цим вважає, що суд першої інстанції повинен був скасувати заочне рішення. Суди не оцінили докази, надані ним, які підтверджують матеріальний стан відповідача ОСОБА_2 , а також факт достатнього матеріального забезпечення сина та матері.
У травні 2018 року ОСОБА_2 надала відзив на касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Відзив мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Суди при ухваленні рішень правильно застосували норми матеріального та процесуального права.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі відкрито касаційне провадження.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 30 травня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з філією державного Центру розвитку сім`ї, актовий запис № 339.
У сторін є син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 травня 2010 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 розірвано.
28 лютого 2013 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва стягнуто з відповідача ОСОБА_2 аліменти на користь позивача на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісяця, починаючи з 21 лютого 2003 року і до його повноліття.
27 січня 2007 року постановою головного державного виконавця Бернацьким В. О. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-1288, виданого 03 березня 2003 року Дарницьким районним судом м. Києва.
ОСОБА_3 є студентом І курсу, 5 групи медичного факультету № 2 Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Термін закінчення університету 2023 рік (денна форма навчання). Термін навчання 6 років. Згідно довідки про доходи від 09 січня 2018 року №1 20/5-22, виданої ОСОБА_3 про те, що він дійсно навчається у 5 групі медичний 2 факультету Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, форма навчання - бюджет, стаціонар, студент 1 курсу. Стипендія не нараховується. Загальна сума доходу за період липня 2017 - грудень 2017 року становить 0,00 гривень.
Позивач ОСОБА_2 працює в Інституті післядипломної освіти Укрстено у формі ТОВ, за договором ЦПХ на посаді юрисконсульт. Дохід за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року склав 52 112,19 грн.
Апеляційний суд встановив, що відповідач є інвалідом ІІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Отримує пенсію за вислугу років. Відповідно до довідки ГУ Пенсійного фонду в м. Києві від 08 червня 2018 року відповідач ОСОБА_2 за січень 2018 року отримав пенсію в розмірі 8 525,62 грн.
Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину) .
Встановивши, що син сторін який продовжує навчання, потребує матеріальної допомоги, а відповідач має можливість її надавати, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.
Посилання у касаційній скарзі про те, що відповідач станом на 20 березня 2018 року не знав про розгляд справи у суді першої інстанції, оскільки не був повідомлений про розгляд справи належним чином, що є підставою для скасування оскаржених рішень згідно пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України, колегія суддів вважає необґрунтованим.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою .
Аналіз змісту апеляційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 такою підставою для скасування рішення суд першої інстанції, як неповідомлення належним чином про дату, час і місце засідання суду, свою апеляційну скаргу не обґрунтовував. Тому відсутні підстави для застосування пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України.
Твердження у касаційній скарзі про те, що суди не оцінили докази, надані ним, які підтверджують матеріальний стан ОСОБА_2 , а також факт достатнього матеріального забезпечення сина та матері, спростовується змістом постанови апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 05.06.2019 |
Оприлюднено | 11.06.2019 |
Номер документу | 82308352 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Крат Василь Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні