Постанова

від 03.06.2019 по справі 904/3129/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2019 року м.Дніпро Справа № 904/3129/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Кузнецової І.Л., Березкіної О.В.,

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Борсук Ю.В., довіреність № 7/10-3728 від 21.12.2018 р., представник;

представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2018 (суддя Бєлік В.Г., м. Дніпро, повний текст рішення складено 26.11.2018) у справі № 904/31209/18

за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біллар", м. Дніпро

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, м. Дніпро

про визнання договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра укладеним

ВСТАНОВИВ:

Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біллар", в якій просить суд визнати договір між Дніпровською міською радою в особі Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біллар" про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра укладеним на умовах, передбачених Порядком залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпра, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 29.07.2011 року № 5/14 (зі змінами та доповненнями), та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біллар" суму судового збору у розмірі 1 762,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2018 в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність рішення, та хибність висновку суду про можливість застосування до спірних відносин наслідків спливу строку позовної давності, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2018 у справі № 904/3129/18 та ухвалити нове рішення, про задоволення позову в повному обсязі. Крім того, в апеляційній скарзі позивач просив про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на момент визнання за ТОВ "Біллар" права власності на будівлі та споруди (11.06.2008) законодавство України не містило імперативних норм щодо обов`язку замовника відносно пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, оскільки відповідно до п. 5 ч. а ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 (в редакції на 21.05.1997) до власних самоврядних повноважень виконавчих органів міських рад віднесені повноваження щодо залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Крім того, рішенням Дніпропетровської міської ради від 21.03.2007 № 6/11 "Про порядок залучення коштів на розвиток інженерно - транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська" визначено порядок перерахування пайової участі, а саме спочатку Замовник (забудовник) повинен перерахувати не менше 30 % від загальної суми нарахованого обов`язкового внеску по об`єкту в міський бюджет до прийняття відповідного рішення міської ради по об`єкту. Залишок коштів перераховується під час введення об`єкту в експлуатацію до прийняття відповідного рішення виконкому міської ради про затвердження акта державної приймальної комісії по об`єкту. Сплата здійснюється Замовником (забудовником) виключно грошовими коштами.

Отже, на момент будівництва та на момент його закінчення замовники (забудовники) повинні були сплачувати кошти пайової участі на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська, оскільки до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення Порядку № 6/11 від 21.03.2007.

Крім того вважає, що строк позовної давності для звернення Дніпровської міської ради до суду у справі № 904/3129/18 не пропущений.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Біллар" у відзиві на апеляційну скаргу проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що Закон України "Про планування і забудову територій" №1699-111 від 20.04.2000 року в редакції з 14.10.2008 року, на який посилається позивач як на підставу порушеного права, не може бути застосований до правовідносин з визнанням права власності ТОВ "Біллар" які виникли з 11.06.2008. Отже, суд правомірно дійшов висновку про те, що на момент визнання права власності |ТОВ "Біллар" законодавство України не містило імперативних норм щодо обов`язку мовника відносно пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.

Також зазначає, що на запит суду позивач не надав оригінал рішення Дніпропетровської міської ради №6/11 від 21.03.2007 року, згідного якого мав бути здійснений розрахунок у зв`язку з його відсутністю.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.02.2019 (у складі колегії суддів: головуючий Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П.) скаржнику відновлено строк подачі апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судовому засіданні на 12.03.2019.

Ухвалою суду від 12.03.2019 розгляд апеляційної скарги відкладено на 09.04.2019.

09.04.2019 року розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/3129/18 у зв`язку з тимчасовою відсутністю судді - доповідача Кощеєва І.М.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2019, справу №904/3129/18 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Широбокова Л.П., Кузнецова І.Л.

10.04.2019 року розпорядженням керівника апарату суду, на підставі службової записки судді-доповідача Іванова О.Г., відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/3129/18 у зв`язку з відпусткою судді - члена колегії суддів Широбокової Л.П.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2019, справу №904/3129/18 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Кузнецова І.Л.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2019 (у складі колегії суддів: головуючий Іванов О.Г. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Березкіна О.В.) прийнято справу до провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судовому засіданні на 15.05.2019.

У судовому засіданні 15.05.2019 оголошено перерву до 03.06.2019.

В судовому засіданні 03.06.2019 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Відповідачу на праві власності належать будівлі та споруди, а саме: літ. А-2 - будинок СТО, А 1 -З прибудова, літ. а-1- прибудова, загальною площею 1738,4 кв.м., літ.а, літ. а 1 - ганки, літ.Б-1 - котельна, загальною площею 63,1 кв.м.; літ.Г-2- Блок -Гаражі, загальною площею 34,8кв.м.; літ.г - сходи, літ.г 1 -тех.колодязь; літ.Д-1- Блок-кімната, загальною площею 17кв.м.; літ.д - ганок; літ. Є-2-Блок-Гараж площадки 2, загальною площею 41,3кв.м., літ. є, літ.є1-ганки, літ.є2- сходи; літ.Ж-1 - приміщення для працівників загальною площею 19,5кв.м.; літ. І -навіс; літ. К (т/ч) - контрольний пункт, літ. Л-1 - офісна будівля загальною площею 17,6кв.м.; літ. М-1- кафе, літ. М -1 - прибудова, літ.м-1-прибудова загальною площею 67,2кв.м., літ. м -гонок, літ.Н-1- офісна будівля загальною площею 19,2 кв.м., літ н - ганок; літ.О - будівля вулканізації і шино монтажу, над літ.О-1 - надбудова загальною площею 39,9кв.м., літ.о - сходи; літ.П - Блок-кімната, літ.Р - туалет, літ. С - павільйон, літ.Т - павільйон, Літ. У - пункт охорони, Літ. Ф - навіс.№1 - підпірна стіна, №2,7,9-11,17,19,22 - огорожі, №4,6,8,12,18,20,23 - ворота, №13-16,21 - хвіртки, І-ІУ- мостіння, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Малиновського АДРЕСА_2 130 АДРЕСА_3 .

Як вбачається з матеріалів справи, право власності відповідача на будівлі і споруди, СТО по вул. Маршала Малиновського, 130 виникло в такому порядку та з наступних підстав.

10.10.1999 Державне підприємство "Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія" звернулась у виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради з проханням щодо оформлення права власності на будинок СТО літ. А-2, А 1 - 3, і будівля котельні літ. Б-1 по АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 2291 від 21.10.1999 оформлено право державної власності, в особі Верховної Ради України з видачею свідоцтва про право власності на будівлю державного підприємства "Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія" по вул. Маршала Малиновського, 130, а саме: літ. А-2, А1-3 - будинок СТО, загальною площею 1719,2 кв.м., літ. Б-1 - котельня, загальною площею 63,1 кв.м.

В подальшому, виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 03.11.1999 видане Свідоцтво про право власності на будівлю державного підприємства "Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія".

Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації будівлі за літ. А-2, А-3 - будинок СТО, загальною площею 1719,2 кв.м., літ. Б-1 - котельня, загальною площею 63,1 кв.м., зареєстровані 03.11.1999 за реєстровим №1404-10, про що був зроблений відповідний запис у реєстрову книгу № 29 ЮНИЙ.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.09.2000 за №342-р "Про деякі питання Української державної інноваційної компанії" ліквідоване державне підприємство "Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія". У п. 4 розпорядження зазначено, що майно ліквідованого підприємства Української державної інноваційної компанії передається для створення її філій. Крім того, даним розпорядженням передбачено, що Українська державна інноваційна компанія є правонаступником майнових прав про обов`язків за укладені договори державним підприємством "Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія".

Між "Українською державною інноваційною компанією" (Лізингодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Аяна" (Лізингоотримувач) було укладено договір фінансового лізингу №15-25/01/12/03 від 01.12.2003, за умовами якого Лізингодавець передає Лізингоотримувачу в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, що належить Лізингодавцю на праві власності. В подальшому, 20.12.2004 вказані юридичні особи підписали Акт виконання договору фінансового лізингу №15-25/01/12/03 від 01.12.2003, яким встановлено, що ТОВ фірма "Аяна" погасила заборгованість по лізингових платежах перед "Українською державною інноваційною компанією" в повному обсязі. Крім того сторони погодилися, що з моменту підписання даного Акта, майно, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Маршала Малиновського, 130 і складається з: будинок СТО, загальною площею 1719,2 кв.м. (літ. А-2, А1-3); котельня, загальною площею 63,1 кв.м. (літ. Б-1); зовнішній водопровід; зовнішня господарсько-побутова каналізація; зовнішній газопровід; покриття асфальтно-бетонної площадки; діагностичний центр; огородження площадки III; покриття зі збірних залізобетонних плит площадки III; приміщення для охорони (літ. Е-2); огородження площадки IV; покриття асфальтно-бетонне площадки IV; покриття жужільне площадки II; блок-гараж площадки II (літ. Є-2); контрольний пункт (літ. К); приміщення для працівників (літ. Ж-1); літній павільйон з металевим навісом (літ. І); блоки-гаражі (у кількості 2-х) (літ.Г-2, Д-1); блок-кімната (літ. В), що було передано Лізингодавцем Лізингоотримувачу за умовами Договору фінансового лізингу №15-25/01/12/03 від 01.12.2003 переходить у власність ТОВ фірма "Аяна".

Так, 01.03.2004 між ТОВ "Біллар" і ТОВ фірма "Аяна" було укладено Договір №1 про надання зворотної фінансової допомоги, за умовами якого ТОВ "Біллар" надало ТОВ фірма "Аяна", зворотну фінансову допомогу. Виконуючи узяті на себе зобов`язання, ТОВ "Біллар" платіжними дорученнями № 1 від 01.03.2004, №2 від 04.03.2004, № 3 від 17.03.2004, №4 від 31.03.2004, №7 від 29.04.2004, №14 від 26.05.2004, №19 від 29.06.2004, №23 від 27.07.2004, №30 від 21.10.2004, №32 від 12.11.2004, № 33 від 28.12.2004 перерахувало ТОВ фірма "Аяна" грошові кошти у сумі 216 918,57 грн.

Між ТОВ "Біллар" і ТОВ фірма "Аяна" було укладено додаткову угоду від 01.03.2004 до договору про надання зворотної фінансової допомоги №1, за якою сторони встановили, що у разі несвоєчасного повернення наданої фінансової допомоги, Позичальник зобов`язується передати у власність Позикодавця майно, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Маршала Малиновського, 130 і складається з: будинок СТО, загальною площею 1719,2 кв.м. (літ. А-2, А 1 -3); котельня, загальною площею 63,1 кв.м. (літ. Б-1); зовнішній водопровід; зовнішня господарсько-побутова каналізація; зовнішній газопровід; покриття асфальтно-бетонної площадки; діагностичний центр; огородження площадки III; покриття зі збірних залізобетонних плит площадки III; приміщення для охорони (літ. Е-2); огородження площадки IV; покриття асфальтно-бетонне площадки IV; покриття жужільне площадки II; блок-гараж площадки II (літ. Є-2); контрольний пункт (літ. К); приміщення для працівників (літ. Ж-1); літній павільйон з металевим навісом (літ. І); блоки-гаражі (у кількості 2-х) (літ.Г-2, Д-1); блок-кімната (літ. В).

У зв`язку з неповерненням отриманої фінансової допомоги, ТОВ "Біллар" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з вимогою зобов`язати ТОВ фірма "Аяна" передати по Акту прийому-передачі ТОВ "Біллар" вказане майно і визнати за ТОВ "Біллар" право власності на описане вище майно.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2005 у справі №25/377 позов задоволено. Зобов`язано ТОВ фірма "Аяна" передати по акту прийому-передачі ТОВ "Біллар" наступне майно: за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Маршала Малиновського, 130 і складається з: будинок СТО, загальною площею 1719,2 кв.м. (літ. А-2, А -3); котельня, загальною площею 63,1 кв.м. (літ. Б-1); зовнішній водопровід; зовнішня господарсько-побутова каналізація; зовнішній газопровід; покриття асфальтно-бетонної площадки; діагностичний центр; огородження площадки III; покриття зі збірних залізобетонних плит площадки III; приміщення для охорони (літ. Е-2); огородження площадки IV; покриття асфальтно-бетонне площадки IV; покриття жужільне площадки II; блок-гараж площадки II (літ. Є-2); контрольний пункт (літ. К); приміщення для працівників (літ. Ж-1); літній павільйон з металевим навісом (літ. І); блоки-гаражі (у кількості 2-х) (літ.Г-2, Д-1); блок-кімната (літ. В); визнано право власності за ТОВ "Біллар".

КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" відмовлено ТОВ "Біллар" в реєстрації права власності на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2005 у справі №25/377, на об`єкти нерухомого майна: будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_3 , та склав технічних паспорт із позначенням самовільних перебудов станом на 18.01.2006, у зв`язку з чим останній звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про зобов`язання зареєструвати право власності.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2006 у справі №10/219-06 позов задоволено.

Між фізичною особою Парсаданян Ладіком Левоновичем та ТОВ "Біллар" був укладений договір підряду на виконання будівельних робіт по будівництву та переобладнанню будівель та споруд по вул. Маршала Малиновського, 130 в м. Дніпропетровську. Право власності на переобладнані будівлі було визнано на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації "ЛЕВЛЕКС" від 11.06.2008, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим № 23899252.

Після оформлення правочинів по відчуженню будівель та споруд по вул. Маршала Малиновського, 130 у м. Дніпропетровську за договором купівлі-продажу будівель та споруд від 25.11.2008 та договором купівлі-продажу будівель та споруд від 29.11.2008, у власності ТОВ "Біллар" перебуває котельня літ. Б-1, загальною площею 63,1 кв.м, блок-кімната літ. П, №8 - ворота, №9-10 - огорожа, № V - мостіння, що підтверджується листом КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" № 11391 від 07.08.2018.

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації "ЛЕВЛЕКС" від 11.06.2008, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим № 23899252, визнано право власності за ТОВ "Біллар" на будівлі та споруди, а саме: літ. А-2 - будинок СТО, А 1 -3 прибудова, літ. а-1- прибудова, загальною площею 1738,4 кв.м., літ. а, літ. а 1 - ганки, літ.Б-1 - котельня, загальною площею 63,1 кв.м.; літ.Г-2- Блок - Гаражі, загальною площею 34,8кв.м.; літ.г - сходи, літ.г 1 -тех.колодязь; літ.Д-1- Блок-кімната, загальною площею 17кв.м.; літ.д - ганок; літ. Є-2 -Блок-Гараж площадки 2, загальною площею 41,3 кв.м., літ. є, літ.є1 - ганки, літ.є2 - сходи; літ.Ж-1 - приміщення для працівників загальною площею 19,5 кв.м.; літ. І - навіс; літ. К (т/ч) - контрольний пункт, літ. Л-1 - офісна будівля загальною площею 17,6 кв.м.; літ. М-1- кафе, літ. М -1 - прибудова, літ.м-1 - прибудова загальною площею 67,2 кв.м., літ. м - ганок, літ.Н-1- офісна будівля загальною площею 19,2 кв.м., літ н -ганок; літ.О - будівля вулканізації і шиномонтажу, над літ.О-1 - надбудова загальною площею 39,9 кв.м., літ.о - сходи; літ.П - Блок-кімната, літ.Р - туалет, літ. С- павільйон, літ.Т - павільйон, Літ. У- пункт охорони, Літ. Ф - навіс.№1-підпірна стіна, №2,7,9-11,17,19,22 - огорожі, №4,6,8,12,18,20,23 - ворота, №13-16,21 - хвіртки, І-ІУ- мостіння, які розташовані за адресою: вул. Маршала Малиновського 130 у м. Дніпрі.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту між Дніпровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біллар" не укладався. Замовник будівництва не звертався до міської ради, до введення об`єкту в експлуатацію щодо укладення відповідного договору, обов`язок укладення, якого визначений ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що призвело до недоотримання міським бюджетом коштів. Товариство з обмеженою відповідальністю "Біллар" в порушення вимог чинного законодавства не взяло участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом укладення відповідного договору, що призвело до недоотримання міським бюджетом коштів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив з того, що на момент визнання за ТОВ "Біллар" права власності законодавство України не містило імперативних норм щодо обов`язку замовника відносно пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, оскільки Закон України "Про планування і забудову територій" №1699-111 від 20.04.2000 року в редакції з 14.10.2008 року, на який посилається позивач як на підставу порушеного права, не може бути застосований до правовідносин з визнанням права власності ТОВ "Біллар", які виникли з 11.06.2008.

Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності, про що відповідачем зроблено відповідну заяву.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", статтею 40 якого встановлено обов`язок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначено механізм його реалізації.

Так, за приписами ч. 2 зазначеної статті Закону замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч. 3 ст. 40 Закону).

Звертаючись із позовом до відповідача, позивач посилався саме на приписи означеного Закону.

Проте, вказаний закон від 17.02.2011 року набрав чинності 12.03.2011 року, в той час, як право власності на об`єкт нерухомого майна з самочинними перебудовами виникло у відповідача 11.06.2008, що підтверджується рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації "ЛЕВЛЕКС" від 11.06.2008, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим № 23899252.

Отже, право вимоги сплати пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста виникло саме в 2008 році.

Як вбачається зі змісту позовної заяви Ради, позовні вимоги Ради щодо визнання Договору укладеним ґрунтувалися, як це й вказано господарським судом в оскаржуваному рішенні, на положеннях Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності майже через три роки після здійснення Товариством переобладнання нерухомого майна та визнання на нього права власності (2008 рік), за відсутності будь-яких доказів здійснення Товариством будівельно-ремонтних робіт стосовно Об`єкту після вказаного часу.

Таким чином, слід погодитися з висновком господарського суду про неможливість і неправомірність застосування до спірних правовідносин положень названого Закону. Така неможливість випливає з приписів частини першої статті 58 Конституції України, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, і частин першої та другої статті 5 Цивільного кодексу України, за якими акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, та акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Крім того, за змістом частини другої статті 631 названого Кодексу договір, за загальним правилом, набирає чинності з моменту його укладення та не застосовується до відносин сторін, які виникли до його укладення; з цього правила існує виняток, передбачений частиною третьою тієї ж статті, за яким сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Але такий виняток може мати місце лише за згодою сторін, і в даному випадку він Договором чи іншим правочином не передбачався (оскільки іншого учасниками справи не зазначено і судами не встановлено).

Таким чином, є слушними висновки господарського суду про те, що вищезазначений закон "Про регулювання містобудівної діяльності" не може розповсюджувати свою дію на спірні правовідносини, що виникли до набрання ним законної чинності.

На час визнання за відповідачем права власності на перебудоване майно (11.06.2008), діяв Закон України "Про планування і забудову територій" №1699-111 від 20.04.2000, який встановлював правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів, і який на час реєстрації за позивачем права власності на перебудову, не передбачав обов`язок замовника будівництва брати участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

Відповідно до ст.27 Закону України "Про планування і забудову територій" №1699-111 від 20.04.2000, вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури ( 40-2007-п ) та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №40 від 24.01.2007 року передбачено, що граничний розмір коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів (з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування), не може перевищувати: 5 відсотків вартості будівництва інженерних споруд та нежитлових будинків (крім будівель закладів культури і закладів освітнього медичного та оздоровчого призначення).

Отже, наведеним скаржником положенням частини п`ятої статті 27 Закону України "Про планування та забудову території" передбачалася лише можливість (а не обов`язковість) визначення вимог до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, і скаржником не обґрунтовано і не доведено, що відповідні вимоги ним своєчасно визначалися та висувалися щодо Товариства.

Таким чином, господарський суд прийшов до правильного висновку, що на момент визнання за ТОВ "Біллар" права власності законодавство України не містило імперативних норм щодо обов`язку замовника відносно пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.

Законом України від 16.09.2008 N 509-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву", який набрав чинності 14.10.2008 року, Закон України "Про планування і забудову територій" доповнено статтею 27- 1 та доповнено статтю 1.

Відповідно до статті 1 Закону, замовник - фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку і подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об`єкта містобудування.

Відповідно до статті 27-1 Закону, створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування.

Замовник, який має намір здійснити будівництво об`єкта містобудування у населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування.

Встановлений органом місцевого самоврядування розмір пайової участі (внеску) замовника не може перевищувати граничного розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.

Таким чином, обов`язок участі замовника, який має намір здійснити будівництво у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту передбачено саме в ст.27-1 Закону України "Про планування і забудову територій" №1699-111 від 20.04.2000 року в редакції з 14.10.2008 року .

Тобто, Закон України "Про планування і забудову територій" №1699-111 від 20.04.2000 року в редакції з 14.10.2008 року, на який також посилався позивач як на підставу порушеного права, не може бути застосований до правовідносин з визнанням права власності ТОВ "Біллар", які виникли з 11.06.2008.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги Дніпровської міської ради не обґрунтовані, належними доказами не підтверджені, відтак, не підлягають задоволенню.

Таким чином, господарський суд дійшов заснованого на законі висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог зі справи. Аргументи апеляційної скарги даного висновку не спростовують.

Посилання заявника апеляційної скарги на підпункт 5 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на 21.07.1997), згідно з яким до повноважень виконавчого органу міських рад віднесено залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій на, зокрема, будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури, в даному випадку не є спроможним, оскільки відповідні повноваження реалізуються через інші законодавчі приписи, дотримання яких Радою було обов`язковим. Те саме стосується й посилання скаржника на положення частини першої статті 73 названого Закону.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 904/299/18.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що на момент будівництва та на момент його закінчення замовники (забудовники) повинні були сплачувати кошти пайової участі на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська, оскільки до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення Порядку № 6/11 від 21.03.2007 "Про порядок залучення коштів на розвиток інженерно - транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська", спростовується наступним.

Як вже зазначалося вище, причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання укладеним Договору, а способом захисту є не майнова вимога про відшкодування збитків чи стягнення заборгованості, а вимога немайнового характеру про визнання договору укладеним.

В той же час, ані в прохальній частині позовної заяви, ані в запропонованому позивачем проекті договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра немає жодного посилання чи згадки про застосування положень Порядку № 6/11 від 21.03.2007.

Навпаки, в мотивувальній та прохальній частинах позовної заяви позивач, як матеріально-правову підставу позову, зазначає Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 та Положення про порядок залучення коштів замовників (забудовників) на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська, затверджене рішенням Дніпропетровської міської ради №5/14 від 29.07.2011 року.

Більш того, в преамбулі запропонованого проекту договору також є посилання саме на Положення №5/14 від 29.07.2011 року, розрахунок пайової участі, як додаток до проекту договору, здійснений Дніпропетровською міською радою на підставі вищезазначеного Положення, а не Порядку № 6/11 від 21.03.2007, що унеможливлює право господарського суду з власної ініціативи змінити умови договору, який є предметом позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки господарський суд прийшов до висновку, що право чи інтерес позивача не порушені, та відмовив в позові з підстав його необґрунтованості, а не у зв`язку зі спливом позовної давності, доводи заявника апеляційної скарги про те, що строк позовної давності для звернення Дніпровської міської ради до суду у даній справі не пропущений, є передчасними, оскільки жодним чином не впливають на оскаржуване рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Зважаючи на результати вирішення спору, за якими рішення відбулось на користь відповідача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у даній справі покладаються на позивача (заявника у апеляційній скарзі).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради, м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2018 у справі № 904/3129/18 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2018 у справі №904/3129/18 - залишити без змін.

Судові витрати Дніпровської міської ради, м. Дніпро за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.06.2019 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя О.В. Березкіна