Рішення

від 12.06.2019 по справі 914/652/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2019 Справа № 914/652/19

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ґрано» , м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф транссервіс» , с. Давидів, Пустомитівський район, Львівська область

про стягнення 230 356, 50 грн заборгованості

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Чорної І.Б.

Представники:

від позивача: Мельничук В. А. - представник;

від відповідача: Харченюк І. С. - представник.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю Ґрано до Товариства з обмеженою відповідальністю Агролайф транссервіс про стягнення 230 356, 50 грн заборгованості.

Ухвалою суду від 12.04.2019 було відкрито провадження у справі № 914/652/19 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 13.05.2019.

Представник відповідача через канцелярію суду 06.05.2019 подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив щодо здійснених позивачем нарахувань пені, 3 % річних, інфляції та представив власний контррозрахунок до позовних вимог.

Представник позивача 13.05.2019 через канцелярію суду подав відповідь на відзив, у якій повідомив про часткову оплату відповідачем основного боргу на суму 4 000 грн, після подачі позову до суду, а також зазначив, що при попередньому розрахунку позовних вимог позивачем не було враховано суми здійсненого відповідачем платежу 05.09.2018 на суму 10 000 грн. Таким чином, здійснивши перерахунок позовних вимог, у відповіді на відзив позивач просить суд закрити провадження у справі, у зв`язку із відсутністю предмета спору, в частині суми 9 143, 40 грн, та стягнути з відповідача 140 000 грн - основного боргу, 9 046, 13 грн - 3 % річних, 19 541, 97 грн - інфляційних втрат та 52 625, 00 грн - пені.

У судових засіданнях 13.05.2019 та 03.06.2019 оголошувалась перерва.

Представник позивача у судове засідання 12.06.2019 з`явився, позовні вимоги підтримав відповідно до заявлених вимог у відповіді на відзив.

Суд звертає увагу представників сторін, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Однак, згідно ст. 166 ГПК України, у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.

Подана позивачем відповідь на відзив із зазначенням зміненого розміру позовних вимог (копію якої представник відповідача отримав лише перед початком судового засідання), не може розцінюватись судом як збільшення чи зменшення позовних вимог, оскільки відповідь на відзив є заявою сторони по суті справи, в якій позивач викладає свої пояснення та аргументи щодо заперечень відповідача наведених у відзиві. Таким чином, за відсутності поданої позивачем, до початку першого судового засідання, заяви про збільшення чи зменшення позовних вимог у справі, суд вважає за необхідне розглядати позовні вимоги заявлені позивачем у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 12.06.2019 з`явився, через канцелярію суду 22.05.2019 подав заперечення на відповідь на відзив та заяву про застосування строку спеціальної позовної давності до вимоги позивача про стягнення пені. Основний борг на суму 140 000 грн визнав, щодо розміру нарахованої позивачем пені, 3 % річних та інфляції заперечив.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 12.06.2019 оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення у справі.

Позиція позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ґрано» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агролайф транссервіс про стягнення 230 356, 50 грн заборгованості, з них: 153 999, 50 грн основної заборгованості, 9 220, 57 грн - 3 % річних, 18 813, 19 грн інфляційних втрат та 48 323, 24 грн пені.

В обґрунтування поданого позову позивач посилається на укладений між сторонами у справі договір поставки від 27.02.2018 № 27/02/18, за умовами якого останній зобов`язався здійснити поставку відповідачу товару - м`ясокісткового борошна, а відповідач зобов`язався приймати товар та своєчасно сплачувати його вартість.

Як зазначає позивач, на виконання умов вищевказаного договору, він поставив відповідачу товар на загальну суму 664 678, 00 грн, згідно видаткових накладних від 16.03.2018 № 10 на суму 127 971 грн, від 23.03.2018 №12 на суму 140 623, 50 грн, від 23.03.2018 № 13 на суму 140 623, 50 грн та від 11.04.2018 № 3/04 на суму 255 460 грн, які підписані уповноваженими представниками та завірені печатками сторін.

Як зазначив позивач у відповіді на відзив, внаслідок неповної та несвоєчасної оплати відповідачем вартості поставленого товару, у останнього виникла заборгованість перед ним у розмірі 144 000 грн. Після подачі позову до суду відповідач здійснив часткову оплату суми боргу в розмірі 4 000 грн, у зв`язку із цим, позивач просить закрити провадження у справі в частині стягнення зазначеної суми, а також закрити провадження у справі зважаючи на відсутність спору в частині стягнення 5 143, 40 грн у зв`язку з перерахунком основного боргу, річних, інфляційних та пені.

Позиція відповідача.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву підтвердив наявність у нього заборгованості перед позивачем на суму 140 000 грн та заперечив щодо нарахованих позивачем сум 3 % річних, інфляційних втрат та пені. У відзиві відповідач навів власний контррозрахунок заявлених позивачем вимог, згідно якого розмір 3 % річних становить 8 669, 17 грн, інфляційних втрат - 15 408, 43 грн та пені - 20 178, 41 грн. Відповідач просить врахувати наведений контррозрахунок при прийнятті рішення у справі.

Також, відповідач заявив про застосування строку спеціальної позовної давності до вимоги про стягнення пені, адже позивач здійснив її нарахування поза межами позовної давності в один рік.

Обставини справи встановлені судом.

Між сторонами у справі було укладено договір поставки від 27.02.2018 № 27/02/18 (надалі-договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник (позивач) зобов`язався відповідно до поданих покупцем (відповідачем) та узгоджених постачальником замовлень (у строки, вказані в замовленнях та в межах складських запасів постачальника), здійснити поставку покупцеві м`ясокісткового борошна (далі - товару), а покупець зобов`язався приймати товар та своєчасно сплачувати його вартість. Найменування, сорт, кількість, ціна та інші індивідуально визначені відомості про товар визначаються у товарних накладних та специфікації до договору, які є невід`ємними частинами цього договору (п. 1.2. договору).

Згідно п. 1.3. договору, право власності на товар та ризик випадкової загибелі, пошкодження або втрати товару чи його частини переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

У пункті 1.4. договору сторони зазначили, що підписанням цього договору сторони свідчать, що особи, які підписують товарні (товарно-транспортної) накладні, уповноважені на це належним чином та їх підписання є достатнім доказом отримання товару.

Відповідно до п. 3.3. договору, оплата конкретної партії товару (до 22 тон) проводиться на умовах відтермінування, але не більше 7 (семи) календарних днів з моменту поставки, та/або до наступної поставки товару, зазначених в договорі та може передбачати як передоплату, так і оплату по факту прийняття товару та погодження на розвантаження.

Оплата вартості товару проводиться шляхом безготівкового (за банківським переказом) розрахунку. Факт сплати покупцем вартості товару підтверджується банківським витягом з банку постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок останнього. Датою сплати вартості товару вважається дата, коли сума, що підлягає сплаті за даним договором та перерахована з рахункового рахунку покупця, поступить на розрахунковий рахунок постачальника (3.2. договору).

Позивач, на виконання умов договору поставки, у період з 16.03.2018 по 11.04.2018 поставив відповідачу товар на загальну суму 664 678, 00 грн. Факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару підтверджується видатковими накладними: від 16.03.2018 № 10 на суму 127 971, 00 грн, від 23.03.2018 №12 на суму 140 623, 50 грн, від 23.03.2018 № 13 на суму 140 623, 50 грн та від 11.04.2018 № 3/04 на суму 255 460, 00 грн, які підписані уповноваженими представниками та завірені печатками сторін без жодних зауважень, зокрема, щодо якості, кількості чи ціни товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за поставлений товар здійснив лише часткову оплату, з порушенням строків оплати встановлених пунктом 3.3. договору, в результаті чого на момент подання позову у нього існувала заборгованість перед позивачем в розмірі 144 000 грн. В підтвердження зазначеного позивачем долучено до матеріалів справи виписку по рахунку товариства.

В процесі розгляду справи (12.04.2019) відповідач частково погасив заборгованість на суму 4 000 грн, про що зазначили сторони у своїх заявах по суті справи.

Згідно позовної заяви у даній справі, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 153 999, 50 грн - основного боргу, 9 220, 57 грн - 3 % річних, 18 813, 19 грн - інфляційних втрат та 48 323, 24 грн - пені.

Норми права та мотиви з яких виходив суд при ухваленні рішення.

У відповідності до ст. 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Господарський суд закриває провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України якщо відсутній предмет спору.

Зважаючи на те, що позивачем заявлено про часткове погашення 12.04.2019 відповідачем заборгованості на суму 4 000 грн, після пред`явлення позову до суду, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині стягнення вказаної суми.

З огляду на наведені обставини справи та представлені сторонами докази, та враховуючи визнання суми основного боргу відповідачем, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача 140 000 грн заборгованості за поставлений позивачем товар. Щодо решти суми основного боргу в розмірі 9 999, 50 грн, в частині якої позивачем не було враховано здійснений відповідачем платіж 05.09.2018, суд зазначає, що позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної Постанови).

За прострочення відповідачем оплати поставленого йому товару, на підставі ст. 625 ЦК України, позивач заявив до стягнення з відповідача 18 813, 19 грн - інфляційних втрат та 9 220, 57 грн - 3 % річних, які він нарахував з моменту прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті щодо кожної з видаткових накладних до 01.04.2019, з урахуванням здійснених відповідачем проплат.

Суд, перевірив здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та встановив, що вказані нарахування по кожній видатковій накладній проведені вірно, однак, при здійсненні додавання нарахованих сум позивач допустився арифметичних помилок. Таким чином провівши підрахунок вказаних сум суд встановив, що сума 3 % річних повинна становити 9 019, 96 грн, а інфляційних втрат - 19 989, 51 грн.

Однак, суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, тому задоволенню підлягає сума 3 % річних - 9 019, 96 грн та заявлена позивачем сума інфляційних втрат в розмірі 18 813, 19 грн.

Щодо стягнення пені.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, правовими наслідками порушення зобов`язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно пункту 5.2. договору сторони погодили, що у випадку порушення термінів оплати, зазначених у п. 3.3. даного договору, за поставлений товар покупець виплачує на користь постачальника пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості не оплаченого в строк товару, за кожний день прострочення.

На підставі зазначених у п. 5.2. договору умов, у зв`язку із порушенням відповідачем строків оплати товару, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню в розмірі 48 323, 24 грн. Як вбачається із долученого позивачем розрахунку, він здійснив нарахування пені по кожній видатковій накладній окремо, а саме:

- по видатковій накладній від 16.03.2018 № 10 за період з 27.03.2018 по 01.04.2019;

- по видаткових накладних від 23.03.2018 № 12 та № 13 за період з 03.04.2018 по 01.04.2019;

- по видатковій накладній від 11.04.2018 № 3/04 за період з 19.04.2018 по 01.04.2019.

Суд звертає увагу, що відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності в один рік до вимоги про стягнення пені, передбаченого ст. 258 ЦК України. Відповідач зазначає, що позивач неправомірно провів нарахування пені починаючи з 27.03.2018, в той час як даний позов було подано до суду 09.04.2019.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За умовами ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З врахуванням наведених норм та заяви відповідача, суд зазначає про наявність підстав для застосування строку позовної давності в один рік до вимоги позивача про стягнення пені.

Крім цього, суд звертає увагу на приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до яких, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань визначено, що до пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

На підставі зазначеного суд, застосувавши строк позовної давності в один рік та з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, здійснив перерахунок пені та встановив, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 35 293, 94 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Позивачем за подання даного позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 3 455, 35 грн, згідно квитанції від 08.04.2019 № 0.0.1318873426.1.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З огляду на зазначене суд повідомляє, що сума судового збору, пропорційна сумі позовних вимог, щодо якої провадження у даній справі було закрито, може бути повернена позивачу за умови надходження до суду відповідного клопотання позивача.

Щодо решти суми сплаченого позивачем судового збору суд зазначає, що відповідно до ст. 129 ГПК України, такий підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 231, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача 4 000, 00 грн основного боргу - закрити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф транссервіс» (81151, Львівська область, Пустомитівський район, с. Давидів, вул. Львівськаа, буд. 2А, код ЄДРПОУ 37278500) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ґрано» (79038, м. Львів, вул. Пасічна, буд. 56, кв. 14, код ЄДРПОУ 40380768) суму в розмірі 206 174, 00 грн, з яких:

- 140 000, 00 грн - основного боргу;

- 9 019, 96 грн - 3 % річних;

- 18 813, 19 грн - інфляційних втрат;

- 35 293, 94 грн - пені;

- 3 046, 91 грн судового збору .

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повне рішення складено 18.06.2019.

Суддя Манюк П.Т.