Постанова

від 13.06.2019 по справі 255/12794/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/1471/19

255/12794/13

Головуючий у 1-й інстанції Черкова В.Г.

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

13 червня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Мироненко І.П.

суддів: Баркова В.М., Принцевської В.П.

секретаря Герасимової Г.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 15 березня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1 , зацікавлена особа: Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України,-

в с т а н о в и в:

У березні 2019 року представник ОСОБА_2 , діюча в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Свою заяву мотивувала тим, що на виконанні Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області знаходилось зведене виконавче провадження, в межах якого ухвалою Ворошиловського районного суду м.Донецька від 16 жовтня 2013 року, залишеної без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 березня 2014 року, ОСОБА_1 , як керівника підприємства боржника ПП Аванті було тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України. Проте, незважаючи на закінчення зведеного виконавчого провадження 07 листопада 2014 року, застосовані по ньому примусові заходи не скасовані.

Ухвалою Селидівського міського суду від 22 листопада 2018 року частково відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі №255/12794/13-ц, по якій винесена ухвала Ворошиловського районного суду м.Донецька від 16 жовтня 2013 року.

Вважає, що наявні правові підстави для скасування обраного судом обмеження у праві виїзду за кордон, оскільки таке обмеження суперечить Конституції України та низці міжнародних правових актів ратифікованих Україною.

На сьогодні законодавством України взагалі не передбачена правова можливість обмеження керівника юридичної особи або власника юридичної особи у праві виїзду за межі України за боргами, що можуть існувати у такої юридичної особи. З 26 грудня 2013 року ОСОБА_1 не перебуває на посаді керівника боржника - юридичної особи ПП Аванті . Також, відсутнє виконавче провадження, виконавчий лист повернутий стягувачу та повторно не подавався.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 15 березня 2019 року у задоволенні вищезазначеної заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України суд виходив з того, що вирішення даного питання належить до компетенції державного виконавця, також заявником не надано доказів, щодо виконання зобов`язань за рішенням суду.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 15 березня 2019 року та ухвалити постанову, якою скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, застосоване на підставі ухвали Ворошиловського районного суду м.Донецька від 16 жовтня 2013 року у справі №255/12794/13-ц про стягнення з ПП Аванті суми боргу за 8 виконавчими провадженнями на суму 345 205 грн. 60 коп., яке завершене 07 листопада 2014 року на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України Про виконавче провадження .

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду стосовно підвідомчості вирішення питання про скасування тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон державній виконавчій службі суперечить приписам ч.6 ст.441 ЦПК України.

Вважає, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 07 листопада 2014 року, тобто з дати завершення зведеного виконавчого провадження, діє незаконно. Висновки суду про те, що стягувачі непозбавлені права повторного звернення з виконавчими документами нічим не підтверджені, а нормами закону не передбачена можливість обмеження конституційних прав громадян, зокрема права на вільне пересування, на випадок, якщо щось трапиться у майбутньому, за відсутності діючого виконавчого провадження щодо та¬кого боржника як фізична особа ОСОБА_1 та за відсутності підстав на застосування до останнього примусових заходів.

Суд при постановленні ухвали не взяв до уваги, що ОСОБА_1 не є суб`єктом, до якого може застосовуватись таке обмеження, адже діючим на сьогодні законодавством не передбачена правова можливість обмеження керівника юридичної особи або власника юридичної особи у праві виїзду за межі України за боргами, які можуть існувати у такою юридичної особи. Коло осіб, до яких можливе застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України звужене до власне боржників. ОСОБА_1 як фізична особа ніколи не був боржником по виконавчому провадженню, в межах якого винесена ухвала суду від 16 жовтня 2013 року.

ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_2 , Управління ДВС ГТУЮ у Донецькій області про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надала заяву про розгляд справи за їх відсутності, доводи апеляційної скарги підтримують в повному обсязі.

Представник Управління ДВС ГТУЮ у Донецькій області в судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, відзив на апеляційну скаргу не надав.

Виходячи з положень ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. У зв`язку з цим, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ухвалою Ворошиловського районного суду м.Донецька Донецької області від 16 жовтня 2013 року було встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду керівника боржника - юридичної особи ПП Аванті Двойкіна А.А.

Ухвалюючи рішення про задоволення подання державного виконавця суд встановив, що на виконанні відділу примусового виконанні рішень УДВС ГТУЮ у Донецькій області та Червоногвардійського відділу ДВС Макіївського МУЮ перебуває зведене виконавче провадження про стягнення з ПП Аванті суми боргу за 8-ми виконавчими провадженнями на суму 345 205 грн. 60 коп., у тому числі про стягнення на користь Пенсійного фонду України у Червоногвардійському районі м.Макіївки 7-ми виконавчих документів на суму 97 387 грн. 50 коп., директором якого є ОСОБА_1 ПП Аванті ухиляється від виконання рішень, суму заборгованості не погашає, не вчиняє жодних дій до погашення заборгованості.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 березня 2014 року апеляційна скарга ОСОБА_1 відхилена, ухвала Ворошиловського районного суду м.Донецька залишена без змін.

Згідно довідки УДВС ГТУЮ у Донецькій області від 20 вересня 2018 року №2-7-181, вказане виконавче провадження завершено державним виконавцем 07 листопада 2014 року на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України Про виконавче провадження .

Згідно ст.13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Статтею 6 даного Закону встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, коли громадянин України ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов`язань.

В той же час, ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованого Законом України від 11 вересня 1997 року) визначено, що в демократичному суспільстві заходи щодо обмеження свободи пересування повинні бути достатньо виправдані суспільними інтересами.

Зокрема, у справі Гочев проти Болгарії Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування.

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у п.49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року у справі Напияло проти Хорватії , скарга №66485/01).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (рішення Європейського Суду у справі Луордо проти Італії , скарга №32190/96; у справі Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини , скарга №41463/02; у справі Рінер проти Болгарії ).

Надалі у п.50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (§124 рішення у справі Рінер проти Болгарії та §35 рішення у справі Фельдеш та Фельдешне Хайлик против Венгрии . Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (§70 рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року у справі Сіссаніс проти Румунії , скарга № 23468/02).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу.

Тобто, застосовуючи ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Відтак, дотримання судами процесуального законодавства при ухваленні судових рішень з питань, що пов`язані з обмеженням конституційних прав і свобод громадян, зокрема, щодо обмеження їх у праві виїзду за межі України, є визначальним з огляду на дотримання законних прав людини і громадянина.

На час виникнення спірних правовідносин питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи або керівника боржника юридичної особи при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішувалось судом в порядку, встановленому ст.377-1 ЦПК України (в редакції до 15 грудня 2017 року) за поданням державного виконавця, погодженого з начальником відділу державної виконавчої служби.

При цьому, ЦПК України не регулював порядок розгляду судом питання про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Так само, не передбачено вирішення такого питання судом і Законом України Про порядок виїзду з України і в`їзд в Україну громадян України .

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.441 ЦПК України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом відносно фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Законом України №2475-УІІІ від 03 липня 2018 року ст.441 ЦПК України було доповнено ч.ч. 5-8, згідно яких суд наділявся повноваженнями скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника, встановлювався порядок розгляду таких справ, постановлення судового рішення (ухвали) та її оскарження.

Натомість, суд першої інстанції розглядаючи дану заяву, наведені положення закону не врахував, і дійшов помилкового висновку про неможливість вирішення даного питання в порядку цивільного судочинства.

Також суд, не виконав покладені на нього ст.12 ЦПК України обов`язки, не вирішив питання про залучення до участі у справі заінтересованих осіб, в інтересах яких з метою виконання рішення були застосовані відповідні заходи.

Справа розглянута судом без обов`язкової участі державного (приватного) виконавця. При цьому, матеріали справи не містять жодного повідомлення учасників справи про її розгляд.

Згідно п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права та без врахування вищенаведеного, що призвело до неправильного вирішення справи, а суд апеляційної інстанції не має процесуальних повноважень виправлення допущених судом першої інстанції порушень порядку розгляду справи, вона підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. У зв`язку з цим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 15 березня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 14 червня 2019 року.

Головуючий І.П. Мироненко

Судді: В.М. Барков

В.П. Принцевська