Рішення

від 18.02.2010 по справі 2/40-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

  

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.02.10

          Справа № 2/40-09.

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-фільм», м.Київ

до відповідача           Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, м.Кролевець, Сумська область

про стягнення 275 000 грн.  00  коп.     

СУДДЯ  СОП‘ЯНЕНКО О.Ю.  

Представники:

від позивача:          Соколовський О.В., довіреність № 3 від 01.08.2009 року  

від відповідача          ОСОБА_4, довіреність б/н від 29.01.2010 року

У судовому  засіданні брали участь: секретар судового засідання Литвиненко О.А.

Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача компенсацію за порушення майнових авторських прав у розмірі 275 000 грн. 00 коп.; накласти на відповідача штраф у розмірі 10 % суми, присудженої судом на користь позивача, та направити відповідну суму до Державного бюджету України, р/р 31119106700002, МФО 837013, ГУДК у Сумській області, отримувач: Державний бюджет м.Суми, код ЄДРПОУ 23636315.

Відповідач подав відзив на позовну заву, в якому зазначив, що вважає вимоги позивача необґрунтованими і просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач подав суду пояснення на відзив, в якому вважає заперечення відповідача на позов безпідставними.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача, суд встановив:

          Відповідно до п.2.1 Договору № DVD-001-2008-IF від 20.12.2007 року (про передачу майнових прав на використання аудіовізуальних творів) Правоволоділець – CP MEDIA LIMITED передало ТОВ «Інтер-фільм» (позивачу) перераховані в п. 2.2 цього договору майнові права на використання фільмів (а також окремих елементів фільмів) в межах дозволеної території (Україна, Молдова, Казахстан, Киргизстан) та протягом дозволеного строку, в тому числі і виключне право на розповсюдження екземплярів фільму, відтвореного на носіях, шляхом їх продажу і здачі в прокат виключно для приватного (непублічного) перегляду фільму (п. 2.2.2 договору).

          Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у ст. 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

          Частиною 1 ст. 15 цього Закону визначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

          Наявним в матеріалах справи договір № DVD-001-2008-IF від 20.12.2007 року не є авторським договором, як зазначає у позовній заяві позивач.

Відповідно до ч. 1 ст. 1113 ЦК України за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач, як суб’єкт підприємницької діяльності, здійснював розповсюдження аудіовізуальних творів, майнові авторські права на які належать позивачеві, а також, що відповідач не отримував дозволу від ТОВ «Інтер-фільм» на розповсюдження аудіовізуальних творів, таким чином ним були порушені ст.15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», ст. 3, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних». 13 травня 2009 року працівниками міліції УДСБЕЗ УМВС України в Сумській області було виявлено та задокументовано факт незаконного обігу дисків для лазерних систем зчитування, які відповідач зберігав та реалізовував, шляхом продажу на території центрального ринку – АДРЕСА_1. Дані примірники компакт-дисків не були марковані контрольними марками, що є порушенням вимог Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних»  розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних – це введення в обіг примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних шляхом їх продажу чи іншої передачі права власності.

Згідно ст.1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» розповсюдження об’єктів авторського права і (або) суміжних прав визначено як: будь – яка дія, за допомогою якої об’єкти авторського права і суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об’єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснювати доступ до цих об’єктів з будь – якого місця і в будь – який час за власним вибором.    

          Згідно вироку Кролевецького районного суду Сумської області від 28.07.2009 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.203-1 КК України, оскільки він незаконно зберігав та переміщав 197 дисків для лазерних систем зчитування.

          Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов’язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

          Диспозиція частини 1 ст. 203-1 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за незаконне виробництво, експорт, імпорт, зберігання, реалізацію та переміщення дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва, якщо ці дії вчинені у значних розмірах.

          В діях відповідача, якого притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 203-1 КК України, судом не встановлено ознак незаконної реалізації дисків для лазерних систем зчитування.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, але позивач, з урахуванням всіх обставин справи, не подав суду належних доказів, які б об‘єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили його позицію.                                                                      Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають  задоволенню.                    

Керуючись ст. ст. 82-85 Господарського  процесуального  кодексу  України, суд, -                    

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позову – відмовити.

СУДДЯ                                                                           О.Ю. СОП’ЯНЕНКО

    Суддя