Рішення

від 26.06.2019 по справі 915/238/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року Справа № 915/238/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом : Фермерського господарства «Шепіт» , вул. Миру, 46, с. Садове, Арбузинський район, Миколаївська область, 55312, код ЄДРПОУ 20884857,

до відповідача : Фермерського господарства «Ліспома» , вул. 14 Героїв соціалістичної праці, 47, с. Садове, Арбузинський район, Миколаївська область, 55312, код ЄДРПОУ 41412135

про : визнання права постійного користування земельними ділянками,

за участі представників учасників справи :

від позивача: Шелемба В.В. - голова,

від відповідача: Багдасарян А.Ю., за ордером,

присутні: Шелемба ОСОБА_1 ., ОСОБА_2 , -

В С Т А Н О В И В:

14.02.2019 позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №95 від 13.02.2019 до відповідача про визнання права постійного кориcтування земельними ділянками з кадастровими номерами 4820383800:04:000:0027 та 4820383800:04:00:0026, виготовлені на підставі державного акту №489 від 10.04.1993 за фермерським господарством «Шепіт» .

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на норми ст. ст. 16, 20 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 9, 10, 11 Закону України Про селянське (фермерське) господарство та мотивовано тим, що 29.11.1993 на підставі державного акту на право постійного користування №489 від 10.04.1993 ОСОБА_3 отримав у постійне користування земельну ділянку і в подальшому створив та зареєстрував СФГ Лісовий О.В. (код ЄДРПОУ 20884857), яке на даний час має назву ФГ Шепіт . 22.06.2017 ОСОБА_3 на спірних землях зареєстровано друге фермерське господарство Ліспома (код ЄДРПОУ 41412135), чим обмежено законні права та інтереси ФГ Шепіт на ведення законної господарської діяльності.

Ухвалою суду від 15.02.2019 позовну заяву фермерського господарства «Шепіт» №95 від 13.02.2019 залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Ухвалою суду від 05.03.2019 позовну заяву прийнято та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 01.04.2019, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті.

21.03.2019 на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 18.03.2019 з доказами надіслання копії відзиву та доданих до нього документів позивачеві.

Відзивом відповідач просить суд відмовити у задоволені позову.

Заперечення обґрунтовані посиланням на ст. 92 Земельного кодексу України та мотивовано тим, що земельні ділянки, право постійного користування якими є предметом позову, у постійному користуванні ФГ «ЛІСПОМА» не перебувають, оскільки згідно державного акта, належать фізичній особі ОСОБА_3 . Відповідач вважає твердження позивача про користування ФГ «ШЕПІТ» зазначеними земельними ділянками на законних підставах такими, що не відповідають дійсності, посилаючись на факт притягнення голови ФГ «ШЕПІТ» до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КУпАП.

01.04.2019 позивачем подано до господарського суду:

1) клопотання за вих. №102 від 28.03.2019 про витребування доказів, а саме: пакету документів підстав переходу земельних ділянок з кадастровими номерами 4820383800:04:000:0027 та 4820383800:04:000:0026, виготовлені на підставі державного акту №489 від 10.04.1993 з ФГ «ШЕПІТ» код ЄДРПОУ 20884857 на ФГ «ЛІСПОМА» код ЄДРПОУ 41412135;

2) клопотання за вих. №103 від 28.03.2019 про витребування доказів, зокрема належним чином завірених копій установчих документів ФГ «ЛІСПОМА» ;

3) відповідь на відзив за вих. №101 від 28.03.2019 з доказами її надіслання відповідачеві.

23.04.2019 позивачем подано до суду клопотання №106 від 22.04.2019 про витребування доказів. Позивач просить суд витребувати у ФГ «Ліспома» належним чином завірені копії документів: статуту ФГ «Ліспома» усіх редакцій, квитанції про сплату єдиного сільськогосподарського податку за землю з 2017 по 2019 роки, податкові декларації платника єдиного податку за 2017-2018 роки.

Клопотання обґрунтовано посиланням на норми ст. ст. 80, 81 ГПК України та мотивовано тим, що зазначені докази мають значення, а саме: на підтвердження реєстрації ОСОБА_3 спірних земельних ділянок у статуті ФГ «Ліспома» та сплати єдиного сільськогосподарського податку на землю. Позивачем також зазначено, що зазначене клопотання не було заявлено разом з позовною заявою оскільки вважав, що відповідач разом із відзивом має подати до господарського суду всі документи, що стосуються діяльності господарства, але відповідачем до відзиву не долучено жодного документу.

Ухвалою суду від 23.04.2019 позивачеві відмовлено у задоволені клопотання №96 від 13.02.2019 про залучення третьої особи, відмовлено у задоволені клопотання позивача №102 від 28.03.2019 про витребування доказів, відмовлено у задоволені клопотання позивача №103 від 28.03.2019 про витребування доказів, задоволено клопотання позивача №106 від 28.03.2019 про витребування доказів, витребувано у Фермерського господарства «ЛІСПОМА» належним чином завірені копії: статуту всіх редакцій, квитанцій про сплату єдиного сільськогосподарського податку на землю з 2017 по 2019 роки, податкових декларацій платника єдиного податку за 2017-2019 роки та зобов`язано відповідача надати витребувані докази у встановлений судом строк, строк підготовчого провадження у справі продовжено на 30 днів.

В ході підготовчого провадження позивач двічі звертався до господарського суду із заявами про забезпечення позову.

11.06.2019 фермерське господарство «Шепіт» звернулось до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу фермерському господарству «Ліспома» вчиняти певні дії щодо розпаювання, відчуження спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 4820383800:04:000:0027 та 4820383800:04:000:0026, які знаходяться в межах Благодатненської ОТГ Арбузинського району Миколаївської області.

Заяви обгрунтовано тим, що відповідач може розпаювати земельні ділянки з кадастровими номерами 4820383800:04:000:0027 та 4820383800:04:000:0026, що може позбавити позивача отримати земельні ділянки у приватну власність, гарантованих законами України земельних часток (паю).

Ухвалою суду від 12.06.2019 заяву про забезпечення позову було повернуто фермерському господарству «Шепіт» з додатком.

20.06.2019 Фермерське господарство «Шепіт» знов звернулось до суду із заявою №108 від 18.06.2019 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки площею 25.9 га з кадастровим номером 4820383800:04:000:0027 та площею 24.1 га з кадастровим номером 4820383800:04:000:0026, які знаходяться в межах Благодатненської ОТГ Арбузинського району Миколаївської області.

Ухвалою від 21.06.2019 судом відмовлено у задоволенні заяви Фермерське господарство «Шепіт» №108 від 18.06.2019 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки площею 25.9 га з кадастровим номером 4820383800:04:000:0027 та площею 24.1 га з кадастровим номером 4820383800:04:000:0026, які знаходяться в межах Благодатненської ОТГ Арбузинського району Миколаївської області.

За результатами підготовчого засідання 03.06.2019, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

26.06.2019, безпосередньо перед початком судового засідання, позивачем подано до суду клопотання про дослідження витребуваних судом документів та дослідження відеодоказів, а також клопотання про постановлення окремої ухвали стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, виявленого під час дослідження доказів у судовому засіданні.

У судовому засіданні позивачем підтримано подані клопотання.

Зазначені клопотання судом задоволено та зазначено, що всі документи, які є у матеріалах справи, відповідно до ст. 210 ГПК України, під час розгляду справи безпосередньо досліджуються судом.

Стосовно клопотання позивача про постановлення окремої ухвали судом зазначено, що зазначене клопотання буде вирішено судом за результатами дослідження доказів при постановленні судового рішення.

У судовому засіданні 26.06.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги заперечує з підстав викладених у відзиві, просить суд у задоволені позову відмовити.

На підставі ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, на підставі рішення ІІ сесії 21 скликання Садівської сільської ради народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області від 12.03.1993 ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 50,0 га в межах згідно з планом, розташовану на території Садівської сільської ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства

На підставі зазначеного рішення Лісовому О.В. було видано державний акт від 10.04.1993 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50,0 га, розташованою на території Садівської сільської ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства.

29.11.1993 проведено державну реєстрацію Селянського (фермерського) господарства Лісовий Олександр Володимирович , про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №334187 від 29.11.1993 та присвоєно ідентифікаційний код 20884857.

В подальшому, земельній ділянці, отриманій Лісовим О.В. на підставі державного акту від 10.04.1993 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50,00 га в передбаченому законом порядку було присвоєно кадастрові номери: 4820383800:04:000: НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 25,9 га та 4820383800:04:000:0026 площею 24,1 га, про що 21.06.2017 здійснено державну реєстрацію речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційними номерами 1282123948203 та 1282063648203, про що свідчать додані до позовної заяви витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.06.2017.

29.11.1993 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Фермерського господарства Шепіт з ідентифікаційним кодом 20884857, засновниками якого є ОСОБА_4 , члени фермерського господарства в кількості 6 осіб, кінцевий бенефіціарний власник - ОСОБА_4 .

Відповідно до п. п. 1.2., 1.3. Статуту фермерського господарства Шепіт , засновником господарства є ОСОБА_4 , членом господарства, серед інших, є ОСОБА_3 , частка якого у статутному фонді господарства становить 9,1%.

Пунктом 5.1. Статуту закріплено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, у постійне користування та надані господарству у оренду.

22.06.2017 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зареєстровано Фермерське господарство Ліспома (код ЄДРПОУ 41412135), засновником, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якого є ОСОБА_5 Володимирович.

На думку позивача, з системного аналізу положень ст. ст. 2, 9, 10, 11 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , чинних на момент створення зазначеного господарства, випливає, що хоча державний акт на право користування земельною ділянкою виписувався на фізичну особу-засновника фермерського господарства, сама земельна ділянка мала тісний зв`язок з конкретним фермерським господарством, для створення якого вона надавалась, в подальшому використовувалась саме фермерським господарством як юридичною особою з покладенням на нього усіх прав та обов`язків землекористувача, обліковувалась сільською радою, відділом земельних ресурсів та податковим органом саме за юридичною особою. Присвоєння земельним ділянкам кадастрових номерів не дає права ОСОБА_3 реєструвати ці самі земельні ділянки на друге фермерське господарство.

Таким чином, на думку позивача саме Фермерське господарство Шепіт , а не Фермерське господарство Ліспома , має бути визнане єдиним належним та законним користувачем спірної земельної ділянки.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до положень ст.ст. 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р. № 561-XII (діючого на час видачі вказаного державного акту) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Так само, відповідно до положень діючих ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Виходячи з викладеного, єдиним належним та допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документу.

Фермерське господарство Шепіт зазначаючи про те, що воно з дати передачі спірної земельної ділянки у користування було фактичним її користувачем, всупереч вимогам ст. 73,74 ГПК України, не надало жодних належних та допустимих доказів існування зазначених обставин.

Як вбачається зі змісту Державного акту від 10.04.1993 право постійного користування спірною земельною ділянкою для ведення фермерського господарства належало громадянину України ОСОБА_3 , а не Фермерському господарству Шепіт .

При цьому, суд констатує, що Фермерським господарством Шепіт не надано належних доказів, які б підтверджували наявність у останнього права постійного користування на спірну земельну ділянку.

Натомість, належність ОСОБА_3 права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4820383800:04:000:0027 на земельну ділянку площею 25,9 га та 4820383800:04:000:0026 площею 24,1 га, підтверджується державним актом від 10.04.1993 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які долучені до матеріалів позовної заяви, що у відповідності до положень ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України виключає можливість належності цих же земельних ділянок Фермерському господарству Шепіт на праві постійного користування.

Надані Фермерським господарством Шепіт довідки відділу Держкомзему у Арбузинському районі Миколаївської області від 25.01.2012 №137, від 24.01.2013 №222, довідки відділу Держземагентства в Арбузинському районі Миколаївської області від 03.02.2013 №233, від 23.01.2015 №160, відділу Держгеокадастру в Арбузинському районі Миколаївської області від 08.02.2016 щодо складу земель, які за ним обліковуються, не може бути доказом наявності права постійного користування спірними земельними ділянками, оскільки, по-перше, така довідка не є правовстановлюючим документом в розумінні положень ст.ст. 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990, ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України; по-друге, така довідка вказує лише на облік земельної ділянки та не містить титулу (власність, користування тощо), на якому могла б належати земельна ділянка (аналогічну позицію викладеного у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 № 922/3312/17); по-третє, такі довідки видано до вибуття ОСОБА_3 з вказаного господарства, що лише підтверджує приналежність зазначених ділянок на титулі постійного використання ОСОБА_3 ; по-четверте, на час видання такої довідки земельна ділянка на підставі Державного акту від 10.04.1993 належала ОСОБА_3 , що виключає можливість належності такої ділянки Фермерському господарству Шепіт (ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України).

З цих самих підстав не може слугувати належними та допустимими доказами наявності у Фермерського господарства Шепіт права постійного користування земельною ділянкою, надані останнім докази сплати земельного податку за час користування цією земельною ділянкою, відомості про податкові зобов`язання зазначеного господарства, тощо.

Суд також враховує, що членом Фермерського господарства Шепіт був ОСОБА_3 , за згодою якого зазначене господарство і використовувало спірні земельні ділянки.

Крім того, відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 та від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі Державного акта на право користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства без укладання договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, належить такій особі та припиняється зі смертю такої особи.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язане з особою, котрій дано таке право згідно з актом на право користування земельною ділянкою, та не може бути передано або автоматично перейти до створених ним юридичних осіб.

Зазначене свідчить про те, що Фермерське господарство Шепіт не має права постійного користування земельною ділянкою з кадастровими номерами 4820383800:04:000:0027 площею 25,9 га та 4820383800:04:000:0026 площею 24,1 га, а тому позовні вимоги в частині визнання за цим господарством відповідного права є необґрунтованими.

При цьому, суд вважає безпідставними доводи Фермерського господарства Шепіт про наявність в нього права постійного користування земельною ділянкою з посиланням при цьому на положення ст. ст. 2, 9, 10 Закону України Про селянське (фермерське) господарство в редакції чинній на момент створення цього господарства.

На час видачі ОСОБА_3 Державного акту на право постійного користування земельної ділянкою площею 50,0 га для ведення фермерського господарства та створення ним Селянського (фермерського) господарства Лісовий Олександр Володимирович у 1993 році були чинними такі законодавчі акти, як Закон України Про селянське (фермерське) господарство (далі - Закон № 2009-ХІІ), та Земельний кодекс України від 18.12.1990 № 561-ХІІ (далі - Земельний кодекс від 18.12.1990).

Відповідно до ч. 1-2, 5 ст. 2 Закону № 2009-ХІІ, селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 2009-XII, земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди.

Згідно ч. 4 ст. 7, ч. 1 ст. 50 Земельного кодексу України від 18.12.1990 земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам України.

Виходячи з викладених норм як загального, так і спеціального законодавства, право отримати у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства було надано виключно фізичній особі - громадянину України, на ім`я якого і видавався відповідний Державний акт.

29.07.2003 набрав чинності новий Закон України Про фермерське господарство , у статті 12 якого закріплено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Крім того, 01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України (надалі - Закон від 25.10.2001 № 2768-ІІІ) ч. 1-2 ст. 92 якого було визначено право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування .

Таким чином, як за чинним на час створення Фермерського господарства Шепіт законодавством України, так і за діючим законодавством України, фермерські господарства не мають права постійного користування земельною ділянкою.

Поряд з цим, діючим законодавством України і фізичні особи - громадяни України, у тому числі і засновники фермерських господарств, не наділені правом отримувати у постійне користування земельні ділянки.

В той же час, пунктом 6 Розділу X Перехідних положень Закону від 25.10.2001 № 2768-ІІІ закріплено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Положення наведеного пункту щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди було визнано рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 неконституційним.

Верховний Суд України в постанові від 26.09.2011 р. у справі № 6-14цс11 вказав, що п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою встановлює, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб. Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

З огляду на викладене вбачається, що постійним користувачем земельної ділянки, яка надана для ведення фермерського господарства за відсутності добровільного звернення для переоформлення (заміни) раніше виданих державних актів, є саме фізична особа - засновник фермерського господарства, на ім`я якого такий акт і видавався.

З моменту реєстрації селянського (фермерського) господарства земельна ділянка автоматично не переходила в постійне користування селянського (фермерського) господарства, як про це помилково зазначає позивач, хоча господарство і отримувало право використовувати ту земельну ділянку, яка була передана її засновнику на весь час поки він залишався членом селянського (фермерського) господарства та мав право постійного користування цією земельною ділянкою.

Зазначене свідчить про безпідставність доводів Фермерського господарства Шепіт про те, що з моменту свого створення саме воно є постійним користувачем земельної ділянки визначеної в цьому державному акті, а не фізична особа ОСОБА_3 , що створила (була членом) це господарство та отримала вказаний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за Фермерським господарством Шепіт (код ЄДРПОУ 20884857) права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4820383800:04:000:0027 площею 25,9 га та 4820383800:04:000:0026 площею 24,1 га, розташованими в межах Благодатненської ОТГ Арбузинського району Миколаївської області.

Стосовно клопотання позивача від 26.06.2019 про постановлення судом окремої ухвали суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 246 ГПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

При дослідженні судом у судовому засіданні доказів, у тому числі файлу №100_0911, який є відеозаписом та міститься на диску (CMDR47G-CFMWM05-0004), що доданий до позовної заяви, судом не виявлено обставин, з якими пов`язано застосування судом ст. 246 ГПК України.

Судові витрати, в розмірі, встановленому на підставі положень ч. 8 ст. 129 ГПК України, підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову Фермерського господарства «Шепіт» (вул. Миру, 46, с. Садове, Арбузинський район, Миколаївська область, 55312, код ЄДРПОУ 20884857) до Фермерського господарства «Ліспома» (вул. 14 Героїв соціалістичної праці, 47, с. Садове, Арбузинський район, Миколаївська область, 55312, код ЄДРПОУ 41412135) про визнання права постійного користування земельними ділянками - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

3. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено і підписано 05.07.2019.

Суддя В.О. Ржепецький