Постанова

від 25.06.2019 по справі 453/634/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/634/18 Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я.

Провадження № 22-ц/811/809/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:54

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого судді - Мікуш Ю.Р.

суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.

секретар: Фейір К.О.

З участю: позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , представника відповідача Бренич О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 січня 2019 року ухваленого судом у складі судді Микитина В.Я. у справі №453/634/18 за позовом ОСОБА_1 до Відділу культури Сколівської районної державної адміністрації Львівської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 22.05.2018 року звернулася в суд з позовною заявою до відповідача - Відділу культури Сколівської районної державної адміністрації Львівської області, в якій просить поновити строк звернення до суду, як такий, що пропущений з поважних причин, а за результатами розгляду справи по суті поновити її на посаді завідувача Народним домом с. Погар Сколівського району Львівської області та стягнути на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 28.02.2018 року і по день поновлення на роботі.

Позов обґрунтовано тим, що позивач з 18.07.1987 року була призначена на посаду завідувача клубу с. Погар Сколівського району Львівської області, після чого 13.05.2011 року, з урахуванням наказу від 03.01.2015 року, була переведена на посаду завідувача Народним домом с. Погар Сколівського району Львівської області, де і працювала до часу звільнення. Наказом керівника відповідача № 4-о від 21.02.2018 року позивача було звільнено з роботи з 28.02.2018 року за прогул без поважних причин, п.4 ст. 40 КЗпП України, котрий мав місце 14.02.2018 року у період з 15 год. 06 хв. по 19 год. 20 хв. Своє звільнення позивач вважає незаконним, виходячи з того, у день, коли їй у провину ставиться прогул, вона проводила організаційну роботу щодо підготовки відзначення пам`яті Героїв Небесної Сотні, у зв`язку з чим була відсутня на робочому місці, однак проводила підготовчі заходи у селі, пов`язані із залученням учасників культурного заходу. Крім того, на переконання позивача, її робочий день у середу, оскільки 14.02.2018 року була середа, після обідньої перерви становить з 15 год. 00 хв. по 18 год. 00 хв., у зв`язку з чим три години прогулу у даному випадку не мають місця. Щодо строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору, то позивач стверджує, що такий пропустила з поважних причин, так як наказ про її звільнення відповідачем вручено лише 04.04.2018 року, а у період з 02.05.2018 року по 21.05.2018 року вона перебувала на амбулаторному лікуванні, а тому вважає, що місячний строк для подачі позову до суду пропустила з поважних причин, так як до 04.04.2018 року виконувала надалі свої посадові обов`язки.

Оскаржуваним рішенням суду у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору без поважних причин.

Рішення суду оскаржила позивач. В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням, вважає його незаконним. Вважає безпідставним висновок суду про те, що днем вручення наказу про звільнення слід вважати дату 27.02.2018 року, коли вона відмовилась від отримання поштового відправлення, у якому містилася копія наказу про звільнення, оскільки їй не було відомо, що міститься у вказаному конверті. Крім цього, на конверті відсутня довідка пошти відмовилась . Стверджує, що не відповідає обставинам справи акт від 21.02. 2018 року на який посилається суд про те, що наказ про звільнення був їй оголошений, оскільки вказана обставина не відповідає дійсності. Не є належним доказом і лист з яким вона зверталась до Президента і Прем`єр міністра, оскільки в ньому зазначається, що про звільнення їй повідомив ОСОБА_3 14 лютого 2018 року , тобто у день коли проводилась перевірка її присутності на роботі Відділом культури. Стверджує, що наказ про звільнення і трудову книжку вона отримала 04 квітня 2018 року про що є її підпис на наказі, а з 02.05.2018 по 21.05.2018 року перебувала на лікуванні, тому строк на звернення до суду пропущений нею з поважних причин, чого суд першої інстанції не врахував. Зазначає, що відповідь КЗ Сколівської ЦРЛ про те, що довідка про її перебування на амбулаторному лікуванні не відповідає вимогам чинного законодавства є неналежним доказом , оскільки в ній не вказано посилання на жодні нормативно-правові акти та у зв`язку з тим, що Сколівська ЦРЛ в свою чергу не мала права давати відповідь стороннім особам щодо лікування певної особи, тому цей доказ є недопустимим, оскільки отриманий з порушенням встановленого порядку. Звертає увагу, що довідка яка засвідчує її перебування на амбулаторному лікуванні відповідає п.2.18 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом МОЗ України від 13.11.2001 року № 455.Судом не взято до уваги ту обставину, що вона здійснює догляд за дитиною-інвалідом, що стверджується належними доказами. Просить скасувати рішення суду та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника відповідача Бренич О.М., вивчивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 згідно Наказу №4 від 18.07.1987 року призначена на посаду завідувача клубу с.Погар Сколівського району Львівської області. З 13.05.2011 року у зв`язку із зміною підпорядкування, розпорядженням керівника Орівської сільської ради Сколівського району в порядку переведення ОСОБА_1 прийнята на посаду завідувача Народним ОСОБА_4 с.Погар Сколівського району.

03.01.2015 року згідно Наказу по відділу культури Сколівської РДА у зв`язку із зміною підпорядкування, ОСОБА_1 прийнята в порядку переведення на посаду завідувача Народним домом с.Погар Сколівського району Львівської області, де працювала до 28.02.2018 року. (а.с.10).

На підставі Наказу №4-О від 21.02.2018 року начальника відділу культури Сколівської РДА позивач ОСОБА_1 звільнена з роботи з посади завідувача Народним домом с.Погар з 28.02.2018 року за ст.40 п.4 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) за прогул 14.02.2018 року (була відсутня на роботі більше трьох годин - з 15год.06 хв. до 19 год.20 .(а.с.6).

Наказ про звільнення з роботи та трудову книжку їй вручено 04.04.2018 року, що підтверджується її підписом про отримання Наказу №4-О від 21.02.2019 року. (а.с.6).

Не знаючи про звільнення, оскільки продовжувала працювати до 04.04.2018 року, тобто до дня отримання копії наказу та трудової книжки, позивач ОСОБА_1 22.05.2018 року звернулася в суд з позовом про визнання наказу недійсним, поновлення на роботі.

Відповідно до статті 40 п.4 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом внаслідок прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно ст.147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких видів стягнення: догана, звільнення.

Порядок застосування дисциплінарного стягнення визначений статтею 149 КЗпП.

Відповідно до статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За статтею 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний в місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом про поновлення на роботі 22.05.2018 року, тобто з пропуском строку , визначеного ст. 233 ч.1 КЗпП.

У заяві про поновлення строку зазначає, що такий пропустила з поважних причин. Стверджує, що 14 лютого 2018 року була зайнята організаційними питаннями по підготовці відзначення чергової річниці пам`яті Небесної Сотні, перебувала у селі, де зустрічалася з учасниками заходу, давала їм завдання, обговорювали різні організаційні питання. Так як це був зимовий період, їй приходилося подолати немалу відстань до місця проживання кожного з учасників, що займало немало часу. Окрім цього, згідно Графіку роботи у середу, (14 лютого 2018 року була середа) у неї робочий день встановлений з 11.00 год. до 18.00 год., обідня перерва з 14.00 год. до 15.00 год.

У суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 зазначила, що на робочому місці у клубі можна перебувати тільки тоді, коли вона сама напалить печі дровами, які принесе з дому та сама поприбирає (обов`язки кочегара, прибиральника у клубі, крім неї, ніхто не виконує). Так як робота завклубом вимагає спілкування з молоддю, організація різних заходів для відзначення певних дат, відтак вона йде в село до людей і спілкується з ними, а коли є святкування, то люди приходять у клуб.

Про те, що допустила прогул, не погоджується, вважає це упередженим ставленням завідуючої відділом культури ОСОБА_5 Зазначає, що дійсно 21.02.2018 року заввідділом культури ОСОБА_5 викликала її на 17 год. 21.02.2018 року до себе в кабінет в м.Сколе (30 км від її села) та у приказному порядку наказувала написати заяву про звільнення з роботи, однак вона не погоджувалася, на що остання повідомила, що будете звільнені за прогули. Наслідком цього є Акт від 21.02.2018 року про який вона дізналася у суді першої інстанції та згідно якого, як їй стало відомо, звільнена з роботи авансом з 28.02.2018 року.

Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у поновленні строку на звернення до суду про поновлення на роботі, виходив з того, що у зв`язку з відмовою позивача від підпису на наказі про її звільнення та від отримання його копії такий був направлений їй поштою 22.02.2018 року за вихідним номером 68 із роз`ясненням з`явитися для отримання трудової книжки, однак 01.03.2018 року повернувся відповідачу із відміткою відділення пошти з причин невручення - відмовилася .

Позивач ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції підтвердила, що дійсно вона відмовляється отримувати від поштаря різні листи, оскільки є для цього причини, однак, що було у конверті, їй невідомо так як такий при поштареві не відкривався.

Із врахуванням того, що позивач ОСОБА_1 повинна була знати, що у конверті знаходиться Наказ про її звільнення, що вона повідомлялася у телефонному режимі про необхідність з`явитися у Відділ культури для передачі майна, що така писала скарги в урядові інстанції, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

В той же час, судом першої інстанції встановлено, що позивачем ОСОБА_1 не допущено дисциплінарного проступку у вигляді прогулу 14.02.2018 року, що виключає її вину у порушенні трудової дисципліни, а дисциплінарне стягнення у виді звільнення позивача з роботи, суд першої інстанції вважає таким, що застосоване до неї без законної на те підстави.

Із висновками суду першої інстанції в частині пропуску строку звернення до суду, колегія суддів не погоджується.

За приписами частини першої статті 233 КЗпП працівник може звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення з роботи - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Із пояснень учасників справи, із матеріалів справи встановлено, що копію наказу №4-О від 21.02.2018 року та трудову книжку позивач ОСОБА_1 отримала 04.04.2018 року у відділі культури, про що свідчить підпис на наказі із проставленою датою із його ознайомленням, оскільки сама звернулася у відділ культури з питанням неотримання заробітної плати за березень 2018 року, оскільки цілий місяць працювала, а перерахунку заробітної плати на карточку не було.

Про те, що ОСОБА_1 працювала цілий місяць березень 2018 року свідчать Журнал плану роботи Народного дому (а.с.78) і Журнал обліку роботи Народного дому (а.с.81-86). Службовий кабінет позивача не був опечатаний, акти про відсутність на робочому місці у березні місяці відсутні, матеріальні цінності рахувалися за позивачем, комісії для їх передачі не створено, перепис матеріальних цінностей не проведено, а відтак вважала, що продовжує працювати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за пропуском звернення до суду за захистом порушеного права, судом не взято до уваги, що позивач з 02 травня 2018 року по 21.05.2018 року знаходилася на амбулаторному лікуванні з приводу бронхіту (а.с.167), що перервало встановлений місячний строк подачі заяви в суд , однак після закінчення лікування, 22.05.2018 року позовна заява ОСОБА_1 зареєстрована канцелярією суду.

Суд апеляційної інстанції вважає, що звернення позивача в суд з пропуском строку було викликано поважними причинами, незважаючи на те, чи відповідала Довідка №51 від 21.05.2018 року, видана зав. ФАП та завірена круглою печаткою лікарської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом МОЗ України від 13.11.2001 року № 455. Суттєвим для особи в даній ситуації є підстава видачі такої довідки, яка підтверджує непрацездатність та як наслідок невчасне вчинення нею дій, які вона повинна би вчинити, будучи працездатною. На зазначене звертає увагу ч.2 п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів .

Так як позивач ОСОБА_1 отримавши 04.04.2018 року Наказ№4-О про звільнення її з роботи, відносилася до безробітних, згідно п.2.18 Інструкції її непрацездатність підтверджується Довідкою довільної форми із засвідченням підписом завідувача лікувального відділення та печаткою закладу.

Суд першої інстанції не врахував поважних причин, однак з надмірним формалізмом дав оцінку листу КЗ Сколівської районної лікарні від 13.06.2018 року щодо форми довідки, що стало причиною ухвалення незаконного рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, судом не взято до уваги, що позивач ОСОБА_1 здійснює догляд за сином інвалідом 2-ої групи з дитинства (а.с.88,89).

Згідно довідки №416 від 20.07.2018 року ОСОБА_1 проживає разом із сином ОСОБА_6 (а.с.90).

Згідно дублікату Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 13 лютого 2019 року чоловік позивача ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказ №4-О про звільнення ОСОБА_1 від 21.02.2018 року. Наведені обставини у їх сукупності як докази необхідності ОСОБА_1 працювати та її безпідставне звільнення зводяться до упередженого ставлення до позивача із сторони працедавця.

Суд апеляційної інстанції оглянувши в судовому засіданні Положення про відділ культури Сколівської райдержадміністрації від 04.07.2018 року №46-к звертає увагу на основні завдання відділу, який повинен забезпечувати, сприяти, створювати умови для розвитку, проводити аналітичну роботу, подавати свої пропозиції, брати участь, забезпечувати, організовувати роботу для реалізації державної політики у сферах культури, державної мовної політики, міжнаціональних відносин, релігій тощо. Відділ наділений певними правами та має обов`язки. Згідно п.17 Начальник відділу призначає керівників закладів культури району, за попереднім погодженням із Сколівською РДА та ОСОБА_8 Відділ утворений як юридична особа публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби.

Згідно розділу 10 пункт 4 начальник відділу затверджує посадові інструкції працівників відділу та розподіляє обов`язки між ними.

Із матеріалів справи, пояснень учасників справи встановлено, що на даний час посадові обов`язки завідувача Народним домом с.Погар відсутні, незважаючи на те, що позивач прийнята в порядку переведення на посаду завідувача НД с.Погар у відділ культури Сколівської РДА згідно ст. 36 п.5 КЗпП ще у 2015 році. У матеріалах справи наявне Положення КЗ НД с.Погар Сколівського району Львівської області від 21.09.2009 року №407, яке втратило свою чинність.

Відповідно до ст. 376 ч.1 п.4 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів не погоджується із оскаржуваним рішенням суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 внаслідок пропуску строку звернення до суду із наведених вище обставин та приходить до висновку про скасування оскаржуваного рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно ст. 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний в місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

За змістом ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивачем ОСОБА_1 не допущено дисциплінарного проступку у вигляді прогулу 14.02.2018 року, що виключає її вину у порушенні трудової дисципліни, а дисциплінарне стягнення у виді звільнення позивача з роботи застосоване до неї без законної на те підстави, суд апеляційної інстанції вважає правильним та обґрунтованим, а тому позов з цих підстав підлягає до задоволення.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. При вирахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд керується положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100.

Із Довідки відділу культури Сколівської РДА від 03.12.2018 року встановлено, що середній заробіток ОСОБА_1 3150,90 грн. (згідно довідки відповідача). Кількість місяців прогулу становить повних 16 місяців або 322 робочі дні. Середньоденний заробіток позивача 153,7 грн. ( 3150,90 +3150,90 =6 301,80 грн. : 41 роб. день = 153,7 грн.) 153,7 грн. х 322 р.д. або 3150, 90 грн. х 16 місяців = 50 414,40 грн., що становить середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Зазначена сума 50 414,40 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 430 ч.1 п.2,4 ЦПК суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше як за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Відповідно ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3,4, 383, 384, 389-391, 430 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 січня 2019 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача Народного Дому с.Погар Сколівського району Львівської області з 28 лютого 2018 року.

Стягнути з відділу культури Сколівської РДА (місцезаходження м.Сколе вул.. Д.Галицького, 56, код ЄДРПОУ 02229439) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 лютого 2018 року по 25 червня 2019 року в сумі 50 414,40 грн. (п`ятдесят тисяч чотириста чотирнадцять грн. 40 коп. Сума визначена без відрахування обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати місячного заробітку за вимушений прогул.

Стягнути з відділу культури Сколівської РДА (місце знаходження м.Сколе вул. Д.Галицького, 56, код ЄДРПОУ 02229439) в дохід держави судовий збір в розмірі 1 409, 60 грн. за подання позову до суду першої інстанції та 2 114,40 грн. за подання апеляційної скарги, а всього 3 524,00 грн. (три тисячі п`ятсот двадцять чотири грн.00 коп.)

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст. ст.389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 02 липня 2019 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк