Рішення

від 09.07.2007 по справі 10/126(32/105)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10/126(32/105)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.07.07р.

Справа № 10/126(32/105)

За позовом  Товариство з обмеженою відповідальністю Науково - виробничого підприємства "Ліком", м. Дніпропетровськ  

до  Відкритого акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль",

м. Дніпродзержинськ  

про стягнення 198 276грн. 88 коп.

Суддя  Кощеєв І.М.

Представники:

  Від позивача: Кокорін В.С. (дов.№02-06 від 18.06.2007 р._ - представник

                         Літінський В.М. (протокол №1 від 02.10.1995 р.) -директор

Від відповідача: Гаврілова О.Ф. ( дов. № 001/023 від 26.03.07р.) 

СУТЬ СПОРУ:

У лютому 2004 року товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Ліком" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" про стягнення 198 276, 88 грн., які складаються з 3% річних в сумі 21 512,59 грн., 57 892,68 грн. інфляційних збитків, 9 101,61 грн. пені, 1 300 грн. витрат по оплаті державного мита за подання апеляційної та касаційної скарг та 108 470 грн. витрат по оплаті послуг адвоката у справі № 32/8. Позивач заявив додаткові вимоги про стягнення витрат, понесених ним в якості оплати послуг адвоката в сумі 19 827,70 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2004 р. позов було задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 10 595,68 грн. інфляційних втрат, 10 968,26 грн. річних, 215,64 грн. витрат на сплату державного мита, 12,83 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, 2 156,39 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

В частині стягнення з відповідача 1 300 грн. витрат на сплату державного мита за подання апеляційної та касаційної скарг у справі № 32/8 провадження у справі було припинено за відсутністю предмету спору.  В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.07.2004 р. вказане рішення було змінено, резолютивна частина рішення викладена в іншій редакції. В позові про стягнення 52 982,68 грн. інфляційних втрат, 21 512,59 грн. - 3%, 9 101,61 грн. пені та 108 470 грн. вартості послуг адвоката відмовлено. В частині стягнення 1 300 грн. державного мита, сплаченого за апеляційну скаргу та касаційну скаргу  у справі № 32/8,  провадження у справі припинено. Стягнуто з позивача на користь відповідача 107,82 грн. державного мита, повернуто відповідачу 742,18 грн. надмірно сплаченого державного мита.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2005 р. по справі № 32/105 –постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.07.2004 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2004 р. у справі № 32/105 в частині вирішення спору щодо стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, витрат на оплату послуг адвоката в сумі 108 470 грн. та судових витрат було скасовано.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2006 р. провадження у справі № 10/126 (32/105) зупинялося до розгляду Вищим господарським судом України заяви Позивача про винесення додаткового рішення по справі № 32/8.

        Відповідно до додаткового рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2007 р. по справі № 39/51-07( 32-8) ТОВ НВП"Ліком" було відмовлено в частині стягнення з ВАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" судових витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 180 470 грн.

Позивач уточнив свої позовні вимоги і просив суд стягнути з ВАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" : 132 930 грн. 30 коп. суму втрат від інфляції, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за період з 01.01.2000 р. по 01.06.2007 р. на суму основного боргу у розмірі 130 023 грн.; 28 168 грн. 18 коп. суму 3 % річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за період з 01.01.2000 р. по 01.06.2007 р. на суму основного боргу у розмірі 130 023 грн. Позивач також просить суд стягнути з Відповідача судові витрати на послуги адвоката у розмірі 19 780 грн.

         Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначаючи у відзиві на позов на їх безпідставність, оскільки у Відповідача було відсутнє грошове зобов”язання перед Позивачем, тому застосування індексу інфляції та 3 % річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України є безпідставним. Крім того, Відповідач вважає, що за позовними вимогами Позивача сплив строк позовної давності. Також Відповідач вказує на те, що стосовно ВАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" було порушено справу про банкрутство і введено мараторій на задоволення вимог кредиторів. Отже, Відповідач ввжає, що з моменту дії мораторію не можуть нараховуватися штрафні санкції, оскільки з цього моменту відсутня вина боржника у несплаті основної заборгованості, у зв”язку з обмеженням його волевиявлення щодо задоволення вимог кредиторів.

          За згодою представників сторін у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

         Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін,  господарський суд, -

                                                В С Т А Н О В И В :

         Скасовуючи по справі № 32/105 в частині вирішення спору щодо стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, витрат на оплату послуг адвоката в сумі 108 470 грн. та судових витрат –постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.07.2004 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2004 р.,  Вищий господарський суд України у постанові від 06.04.2005 р. зазначив на тому, що з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення інфляційних  втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, так і з протилежним висновком суду другої інстанції з цього приводу, погодитись не можна, оскільки дані висновки ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи та без врахування обставин, встановлених судовими інстанціями при розгляді справи № 32/8 та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів. Зокрема, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, попередніми  судовими інстанціями належним чином не з'ясовано питання , коли конкретно у відповідача виникли грошові зобов'язання, та з якого часу ним прострочено їх виконання.

         Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

         Судовими інстанціями при розгляді справи № 32/8 про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, зокрема в постанові  Вищий господарський суд України від 18.11.2003 р. по справі №  32/8 було встановлено, що ТОВ НВП „Ліком” та ВАТ „Дніпродзержинська теплоелектроцентраль” уклали договір підряду № 31 на поточний ремонт квазіелектронної АТС ЕСК-400, згідно з яким перший  виконав на замовлення останнього певні  роботи на загальну суму 130 023 грн., що підтверджується наявними  в матеріалах справи відповідними актами приймання-здачі виконаних робіт, актом звірки розрахунків, завіреними підписами та печатками сторін.

         Як видно   з матеріалів справи свої зобов'язання по сплаті виконаних Позивачем робіт Відповідачем не виконані.

        Крім того, представник відповідача у судовому засіданні не заперечував своєї заборгованості   у сумі 130 023 грн. перед Відповідачем за спірним договором підряду.

        Посилання суду першої інстанції та апеляційної інстанції на пропуск позивачем строку позовної давності не може бути прийнята до уваги, оскільки відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу України загальний строк для захисту права  за позовом особи, право якої порушено встановлюється в три роки.

       Згідно з наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних ремонтно-будівельних робіт за № 31/1, 31/2, 31/3, підписаних  повноважними представниками сторін, спірні роботи були виконані позивачем та прийняті відповідачем у грудні 1999 року, у зв'язку з чим та відповідно до п. 2.3 договору право на позов у ТОВ НВП „Ліком” виникло 31.12.1999 р. Як свідчать наявні в матеріалах справи документи , позивач звернувся до суду з позовною заявою 19.12.2002 р., тобто в межах встановленого діючим законодавством строку позовної давності.

    Вищенаведені факти були встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області по справі № 32/8, в якій брали участь ті самі сторони і відповідно до ст. 35 ГПК України не повинні доводитися знову.

     Згідно зі ст.  525 ЦК України, одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

      Ст. 530 ЦК України передбачає, якщо  у  зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

               Відповідач заборгованість перед Позивачем  у повному обсязі не погасив.

          Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням   умов,   визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).

         Отже, факт не виконання Відповідачем зобов'язань саме за договором, матеріалами справи доведено, Відповідачем не спростовано.

      Абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

               Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону про банкрутство. Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

              Відповідно до статті 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” під терміном „грошове зобов'язання” розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно –правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним  законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.

             Відповідно до цієї ж статті грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно –правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

             Такі підстави передбачені, зокрема, статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний  сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

             У зв'язку з цим, грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

             Оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три процентів річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценті річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з  цим відносити до санкцій в розумінні ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

         Вищезазначена правова позиція була викладена у інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2.-2005 від 15.07.2005 р.

         Згідно зі ст. 214 ЦК УРСР боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний був сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

        Цивільний Кодекс України (далі ЦК України) набрав чинності з  01.01.2004 р. Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України –ЦК Української РСР втратив чинність з 01.01.2004 р.

       Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов”язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

       Вказані у позові обов'язки, пов”язані зі стягненням з Відповідача  заборгованості за виконані роботи виникли до набрання чинності відповідними положеннями ЦК України, але вони продовжують існувати після набрання чинності цими положеннями, тому господарським судом зазначені положення застосовуються.

       Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми.

       Враховуючи наведене, приймаючи до уваги інформаційний лист Верховного Суду України № 3.2.-2005 від 15.07.2005 р., господарський суд вважає позовні вимоги Позивача пов”язані із стягненням - 132 930 грн. 30 коп. суми втрат від інфляції, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за період з 01.01.2000 р. по 01.06.2007 р. на суму основного боргу у розмірі 130 023 грн.; 28 168 грн. 18 коп. суми 3 % річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за період з 01.01.2000 р. по  01.06.2007 р. на суму основного боргу у розмірі 130 023 грн. - обгрунтованими та такими, що підлягають задовленню.

       Заперечення Відповідача, суд вважає необгрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи і не відповідають вимогам чинного законодавства.

        Господарський суд не знаходить підстав для задоволення клопотання Позивача щодо стягнення з Відповідача судових витрат на послуги адвоката у розмірі 19 780 грн., оскільки заявником не надано доказів сплати 19 780 грн. на послуги адвоката.

       Згідно зазначеного, керуючись ст. ст. 35, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

            Позовні вимоги Позивача - задовольнити.

  Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" ( м. Дніпродзержинськ  ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробничого підприємства "Ліком" ( м. Дніпропетровськ  ) - 132 930 грн. 30 коп. суму інфляційних збитків,  28 168 грн. 18 коп. - 3% річних,  про що видати наказ.

   Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

  Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

  Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя

 І.М. Кощеєв

( рішення оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України 06.07.2007 р. )