Постанова

від 10.07.2019 по справі 500/1197/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/6421/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

з участю секретаря Федчук М.Р.,

представника відповідача Олійник О.О.,

представника третьої особи Буняка С.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу виконавчого комітету Тернопільської міської ради на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, третя особа Управління транспорту, комунікацій та звязку Тернопільської міської ради, про визнання протиправним та нечинним рішення, -

суддя в 1-й інстанції Чепенюк О.В.,

час ухвалення рішення - 29.05.2019 року,

місце ухвалення рішення - м.Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення - 29.05.2019 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, третя особа Управління транспорту, комунікацій та звязку Тернопільської міської ради, про визнання протиправним та нечинним рішення. Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення адміністративного позову.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Зупинено дію рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради (вулиця Листопадова, 5, місто Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 04058344)від 02.05.2019 № 419 "Про тарифи на перевезення пасажирів автомобільним транспортом в м. Тернополі" до набрання законної сили рішення у цій адміністративній справі.

Відповідач не погодився із ухвалою суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що ухвалу суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, вказував, що в даному випадку не є очевидними ознаки протиправності рішення; оскаржуване рішення не має ознак нормативно-правового або регуляторного акту та не потребує проходження відповідної процедури; зазначив, що суд першої інстанції не врахував співмірність заходів забезпечення із заявленими позивачем вимогами, не оцінив співвідношення негативних наслідків для підприємств - перевізників, просив суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову.

Представник відповідача та представник третьої особи в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просять ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Позивач в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про час і місце апеляційного розгляду справи, і оскільки його явка в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою, апеляційний розгляд справи проведено у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Згідно статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частиною 5 статті 151 КАС України також передбачено підставу забезпечення позову у справах щодо оскарження нормативно-правових актів: зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, зокрема зазначено, що судам необхідно враховувати, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Так, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову за вартістю.

При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зазначеним у клопотанні позивача, буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Колегія суддів зазначає, що предметом дослідження у межах спірних правовідносин є правомірність рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 02.05.2019 № 419 "Про тарифи на перевезення пасажирів автомобільним транспортом в м. Тернополі". Це рішення стосується встановлення тарифів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом в місті Тернополі такими перевізниками як: КП "Тернопільелектротранс", КП "Міськавтотранс", ПАТ "Тернопільське АТП 16127", ПП "Тернвояж", ТОВ "Менс-Авто", ТОВ "АТК "Еталон", ТОВ "Мега-Сервіс", ТОВ "Назар-Транс", СПД ФО ОСОБА_2 , СПД ФО ОСОБА_3 ,які працюють в звичайному режимі руху та в режимі маршрутного таксі. Рішенням встановлені наступні тарифи:

7,00 грн - за одну поїздку для громадян чи за перевезення багажу (одне місце) при готівковому розрахунку у автобусах, що працюють в звичайному режимі руху, та у автобусах, що працюють в режимі маршрутного таксі;

7,00 грн - за одну поїздку чи за перевезення багажу (одне місце) - при розрахунку безконтактною банківською картою чи пристроєм з технологією NFC у автобусах, що працюють в звичайному режимі руху, та у автобусах, що працюють в режимі маршрутного таксі;

6,00 грн - за одну поїздку для громадян чи за перевезення багажу (одне місце),3,00 грн - за одну поїздку для учнів/студентів чи за перевезення багажу (одне місце) - для власників електронного квитка "Соціальна картка Тернополянина" при розрахунку у автобусах, що працюють в звичайному режимі;

6,00 грн - за одну поїздку чи за перевезення багажу (одне місце) - для власників неперсоніфікованого проїзного квитка тривалого користування "Електронний квиток" при розрахунку у автобусах, що працюють в звичайному режимі руху, та у автобусах, що працюють в режимі маршрутного таксі;

6,00 грн - за одну поїздку чи за перевезення багажу (одне місце) - для власників електронного квитка "Соціальна картка Тернополянина" при розрахунку у автобусах, що працюють в режимі маршрутного таксі.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження щодо встановлення в порядку і в межах, визначених законом, тарифів на транспортні послуги в межах населених пунктів належать до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Прийняття оскаржуваного рішення віднесено до компетенції відповідача.

Правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначає Закон України від 11.09.2003, № 1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Згідно зі статтею 1 цього Закону регуляторний акт - це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Оскаржуване рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради стосується встановлення нових тарифів на послуги з перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Тернополі, тобто передбачає правове регулювання господарських відносин між перевізниками та споживачами послуг з перевезення, застосовується неодноразово щодо невизначеного кола осіб. За своєю правовою природою таке рішення є регуляторним актом, яким змінені норми права, оскільки воно розраховане на неодноразове застосування і щодо невизначеного кола осіб, з метою встановлення тарифів на перевезення населення у м. Тернополі.

Верховним Судом, висновки якого щодо застосування норм права підлягають обов`язковому врахуванню судом в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України, сформована стала судова практика, яка вказує на те, що акти органів місцевого самоврядування про встановлення тарифів на перевезення міським транспортом є регуляторними актами. Такі правові висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 490/2099/15-а, від 08.05.2018 у справі № 405/5819/14-а, від 21.10.2018 у справі № 591/1335/15-а, від 20.02.2019 у справі №812/1177/18. При цьому Верховний Суд зауважував, що листи Державної регуляторної служби України з роз`ясненнями про те, що рішення виконавчого комітету про встановлення тарифів на перевезення не є регуляторним актом, мають роз`яснювальний характер і не є нормативно-правовими актами, якими слід керуватися органам місцевого самоврядування при прийнятті відповідних рішень.

Отже, виходячи зі встановленої природи оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 02.05.2019 № 419 "Про тарифи на перевезення пасажирів автомобільним транспортом в м. Тернополі" як регуляторного акта, його прийняттю мала передувати визначена законом процедура.

Відповідно до частин першої-другої статті 8, частини першої статті Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій. Кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних осіб та юридичних осіб, їх об`єднань.

Зі змісту рішення від 02.05.2019 № 419 "Про тарифи на перевезення пасажирів автомобільним транспортом в м. Тернополі" вбачається, що при його прийняті Виконавчий комітет Тернопільської міської ради керувався статтею 197 Податкового кодексу України, статтею 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтею 10 Закону України "Про автомобільний транспорт" та врахував звернення перевізників і звіт про фактичні результати аудиторської фірми "Тер Аудит" від 14.11.2018. Є очевидним, що відповідач не дотримувався вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", оскільки посилання на такий Закон відсутнє в оскаржуваному рішенні.

Також суд, враховує, що до заяви про забезпечення позову заявником долучено постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019 у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Управління транспорту, комунікацій та зв`язку Тернопільської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 30.10.2018 №819 "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів автомобільним та електричним транспортом в м. Тернополі", якою позовні вимоги задоволені повністю.

Оскаржуване рішення від 02.05.2019 № 419 стосується аналогічних правовідносин, що й рішення від 30.10.2018 № 819, за виключенням того, що рішенням від 02.05.2019 № 419 встановлено тариф для перевезення пасажирів лише автомобільним транспортом, тоді як рішенням від 30.11.2018 № 819 тарифи встановленні для перевезення пасажирів автомобільним та електричним транспортом. А також відмінним є те, що в оскаржуваному рішенні від 02.05.2019 № 419 відповідач не посилається на положення Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а лише на відповідні норми Податкового кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про автомобільний транспорт". Апеляційною інстанцією встановлено, крім іншого, невідповідності повідомлення про оприлюднення проекту оскаржуваного регуляторного акта приписам, встановленим Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", зокрема, всупереч вимогам частини п`ятої статті 9 цього Закону, таке повідомлення не містило змісту проекту оскаржуваного акта та адреси сторінки в мережі інтернет, де було оприлюднено проект акта та його регуляторний вплив. Тобто порушення регуляторного законодавства відповідачем уже допускалися, проте при прийняті нового регуляторного акта проігноровані.

Вірними є висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості доводів заявника щодо спричинення шкоди його правам у вигляді надмірних витрат за проїзд, оскільки він як споживач послуг з перевезення пасажирів з 02.05.2019 оплачує тарифи за перевезення, розмір і складові яких не пройшли необхідних процедур розробки, обговорення, аналізу їх змісту та їх впливу, що передбачені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Така шкода може бути завдана і необмеженому колу громадян, які користуються громадським автомобільним транспортом у м. Тернополі. Сплачені таким чином кошти буде вкрай складно чи й неможливо компенсувати, у разі якщо судом буде в подальшому визнане нечинним рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 02.05.2019 № 419 і застосування його буде визнано протиправним.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що заявником в обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову наведено достатні аргументи, які підтверджують, що права, свободи та інтереси як його, так і невизначеного кола громадян, які користуються автомобільним транспортом у м. Тернополі, суттєво порушено, а невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів цих осіб, зокрема, позивача, за захистом яких він звернувся.

Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При цьому, колегія суддів зазначає, що діючим законодавством не передбачений механізм повернення сплачених користувачами громадського міського транспорту коштів, у разі, якщо судом Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 02.05.2019 № 419 "Про тарифи на перевезення пасажирів автомобільним транспортом в м. Тернополі" буде визнано нечинним.

Колегія суддів зазначає, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Колегією суддів враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 15 листопада 2007 року по справі Бендерський проти України , в якому Суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

У справі Беєлер проти Італії Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі Інтерсплав проти України Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що достатнім, допустимим і належним способом, який дозволить зберегти існуюче становище до звершення розгляду справи по суті позовних вимог, є вжиття заходів забезпечення у спосіб зупинення дії рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради (вулиця Листопадова, 5, місто Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 04058344)від 02.05.2019 № 419 "Про тарифи на перевезення пасажирів автомобільним транспортом в м. Тернополі" до набрання законної сили рішення у цій адміністративній справі.

При цьому, колегія суддів вважає обраний позивачем захід забезпечення позову співмірним із заявленими позивачем вимогами, таким, що відповідає предмету позову.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).

Крім того, колегія суддів наголошує, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу виконавчого комітету Тернопільської міської ради слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Тернопільської міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року про забезпечення позову у справі № 500/1197/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає за винятками, визначеними ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя А. Р. Курилець судді В. Я. Качмар В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 10 липня 2019 року.