Рішення

від 09.07.2019 по справі 922/973/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/973/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Донремсервіс", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізоляційні матеріали", м. Дергачі про стягнення 159062,40 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - Маленко Ю.А.

відповідача - Подольська Т.В.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "Донремсервіс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізоляційні матеріали", в якому (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 23.05.2019) просить суд стягнути з відповідача на свою користь 159062,46 грн. переплати, що була перерахована відповідачу за договором поставки №14 від 20.11.2018. Позов обґрунтований не виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару та не поверненням сплачених коштів в якості передплати за вимогою позивача. Судові витрати, які складаються з витрат на оплату судового збору у розмірі 2385,94 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., позивач просить покласти на відповідача.

Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Зокрема, у відзиві на позовну заяву, наданому до суду 06.05.2019, відповідач вказував на те, що він не отримував від позивача вимоги щодо виконання зобов`язання, вимога позивача від 18.03.2019 не є вимогою про виконання зобов`язання відповідно до умов договору, а тому для відповідача строк виконання зобов`язання за договором не настав. Крім того, з огляду на відсутність у договорі положень щодо повернення оплаченої суми передоплати за товар, беручи до уваги положення ст. 627 ЦК України щодо свободи договору, у позивача було відсутнє право вимагати повернення суми передоплати, натомість, у позивача є право на подання вимоги щодо поставки товару, відповідно до ст. 530 ЦК України.

У запереченнях поданих до суду 10.06.2019, відповідач, зокрема, вказує на те, що відповідачем було поставлено товар на суму 77360,40 грн. та виписано видаткові накладні РН №10 від 07.02.2019 та РН №11 від 07.02.2019 на відвантажену продукцію, за яку позивачем сплачено 07.02.2019 платіжними дорученнями №№577, 578. На підтвердження поставки товару відповідач надає податкові накладні №№ 10, 11 від 07.02.2019. Щодо надання видаткових накладних відповідач вказує на те, що вони були направлені позивачу разом з товаром, проте останнім відповідачу не повернуті.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 09.07.2019 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.07.2019 проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд встановив наступне.

20.11.2018 між ТОВ "Ізоляційні матеріали" (постачальник, відповідач) та ПП "Донремсервіс" (покупець, позивач) був укладений договір поставки № 14 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, на умовах даного договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію, у т.ч. власного виробництва, а саме - теплоізоляцію, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити її.

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що підлягає поставці за цим договором, асортимент, сортамент, номенклатура якої зазначаються у рахунках-фактурах, товарних накладних, що є додатками до цього договору (п. 1.2 договору).

У п. 2.1 договору сторони погодили, що поставка здійснюється відповідно до письмової заявки покупця, що має бути узгоджена з постачальником. Умови поставки та місце здійснення поставки продукції EXW - склад постачальника.

Право власності на продукцію переходить до покупця з моменту відвантаження на складі постачальника. Відповідальність за збереження продукції та всі пов`язані з цим ризики несе покупець з моменту переходу права власності на продукцію (п. 2.2 договору).

У розділі 3 договору сторони погодили, що ціна на товар встановлюється постачальником у національній валюті України та вказується в рахунках-фактурах, товарних накладних, що є невід`ємними частинами цього договору. Оплата продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в національній валюті України. Порядок оплати - попередня оплата у розмірі 100% від загальної суми замовлення. Ціна за договором є звичайною, з урахуванням кількості (обсягу) продукції, умов розподілу між сторонами ризиків і вигод, умов і строків виконання зобов`язань, здійснення платежів, звичайних для такої поставки.

Відповідно до п. 9.1 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2019. У разі, якщо до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомила про свій намір припинити ці договірні відносини, цей договір вважається продовженим на той же строк на тих же умовах.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем 01.02.2019 позивачу були виставлені рахунки-фактури №СФ-000002 та №СФ-000003 на оплату товару на суму 51703,20 грн. та 25657,20 грн., відповідно.

Платіжними дорученнями №577 від 07.02.2019 на суму 25657,20 грн. та № 578 від 07.02.2019 на суму 51703,20 грн. позивачем відповідачу була перерахована передоплата за поставку товару.

Окрім того, платіжним дорученням №709 від 07.03.2019 позивачем відповідачу було перераховано 40692,00 грн. слати за товар згідно рахунку №СФ-0000002 від 01.03.2019 та платіжним дорученням №710 від 07.03.2019 позивачем відповідачу було перераховано 41010,00 грн. слати за товар згідно рахунку №СФ-0000001 від 01.03.2019.

Разом з тим, товар відповідачем поставлений не був.

19.03.2019 позивачем на адресу відповідача був направлений лист №18/03-19 від 18.03.2019, в якому позивач вказав на те, що через не поставку товару відповідачем позивач втратив інтерес до поставки, та вимагав повернути грошові кошти, перераховані в якості передоплати, у сумі 159062,40 грн.

Проте, відповідачем грошові кошти повернуті не були.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Приписами ч. 1 ст. 626, ст. 627, ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві, товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 6 статті 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 цієї ж статті).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно положень статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Нормою 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не спростовано факт отримання попередньої оплати за договором та не надано доказів поставлення позивачу товару за договором, як і не надано доказів повернення передплати у розмірі 159062,40 грн.

Твердження відповідача про те, що поставка товару не відбулась оскільки позивачем, в порушення п. 2.1 договору, відповідачу не були направлені заявки на поставку товару, суд відхиляє, з огляду на наступне.

Дійсно, умовами спірного договору передбачено, що поставка здійснюється по заявкам замовника. Разом з тим, суд зазначає, що порядок надання заявок умовами договору не передбачений. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, факт отримання відповідачем заявок на поставку товару та прийняття їх до виконання підтверджується складанням останнім рахунків-фактур та надсиланням їх позивачу для оплати, в яких чітко обумовлено асортимент, ціну, загальну вартість товару, що фактично і відображає зміст заявки позивача. Згідно п. 1.2. договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що підлягає поставці за цим договором, асортимент, сортамент, номенклатура якої зазначаються у рахунках-фактурах, товарних накладних, що є додатками до цього договору. Згідно п. 3.1. договору ціна на товар встановлюється постачальником у національній валюті України та вказується у рахунках-фактурах, товарних накладних, що є невід`ємними частинами цього договору. Виходячи з умов договору рахунки-фактури є невід`ємною частиною договору.

При цьому відповідачем факт надходження коштів від позивача не заперечується, а доказів неможливості виконання ним поставки товару, пов`язаної з неотриманням від позивача заявки на поставку товару, з огляду на ч. 4 ст. 612 ЦК України, відповідачем суду не надано.

Окрім того, як зазначалося вище по тексту рішення, у запереченнях, поданих до суду 10.06.2019, відповідач, зокрема, вказує на те, що відповідачем було поставлено товар на суму 77360,40 грн. та виписано податкові накладні РН №10 від 07.02.2019 та РН №11 від 07.02.2019 на відвантажену продукцію, за яку позивачем сплачено 07.02.2019 платіжними дорученнями №№577, 578.

Разом з тим, суд не приймає твердження відповідача про те, що ним була здійснена поставка товару, оплаченого позивачем платіжними дорученнями №№ 577 та 578, з огляду на наступне.

Відповідач в якості доказів поставки товару посилається на податкові накладні №№ 10 та 11 від 07.02.2019. Втім, суд зазначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:назву документа (форми);дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ;зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством. (ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення (п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів (п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (п. 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг (п. 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).

Відповідно до ч. 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246) податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі - платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Тобто, податкова накладна - це електронний документ, який складається платником податку на додану вартість та дозволяє віднести суму сплаченого ПДВ до податкового кредиту.

З огляду на викладене, господарський суд вважає, що за своєю правовою природою податкові накладні не є первинними документами, оскільки не підтверджують факти здійснення господарської операції.

Таким чином, подані відповідачем податкові накладні не є належними, достовірними та достатніми доказами в розумінні Господарського процесуального кодексу України, які підтверджують факт здійснення поставки товару.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» , рішення від 10.02.2010).

Разом з тим, судом перевірена сума позовних вимог та встановлено, що позивачем здійснено арифметичну помилку при розрахунку суми передоплати, перерахованої відповідачу та встановлено, що фактично за платіжними дорученнями позивачем відповідачу було перераховано 159062,40 грн., а не 159062,46 грн.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 159062,40 грн. передплати. В іншій частині позову суд відмовляє.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд також зазначає, що представником відповідача до закінчення судових дебатів було зроблено заяву про відшкодування витрат відповідача на професійну правову допомогу.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, які стосуються вказаних витрат, суд зазначає наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України). Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).

Відповідно ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі « East/West Alliance Limited» проти України» , заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В матеріалах справи міститься угода про надання правової допомоги від 01.04.2019, укладена між адвокатом Маленко Ю.А. (адвокат) та ПП "Донремсервіс" (клієнт). Предметом цієї угоди є надання адвокатом клієнтові правової допомоги, а саме: представлення інтересів клієнта в правоохоронних органах, органах МВС, поліції, прокуратурі, судах (в т.ч. господарських та адміністративних, державній виконавчій службі та інших державних органах, підготовка та складання позовних заяв, клопотань та інших документів, підготовка, аналіз усіх необхідних документів.

Відповідно до умов угоди, адвокат зобов`язується добросовісно та з урахуванням усіх інтересів клієнта надати останньому правову допомогу згідно чинного законодавства України про адвокатуру. Клієнт зобов`язується своєчасно та в повному обсязі надати адвокату всю необхідну інформацію та документи, необхідні адвокату для надання правової допомоги за цією угодою. Клієнт зобов`язується своєчасно та у повному обсязі сплатити адвокату вартість його послуг, що встановлена в п. 5 цієї угоди. Вартість послуг адвоката за цією угодою становить: за домовленістю. Ця угода діє з моменту її укладення сторонами та до повного виконання сторонами своїх обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи ПП "Донремсервіс" сплачено адвокату Маленко Ю.А. 5000,00 грн. (квитанція від 01.04.2019).

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір про надання правової допомоги, за яким позивачем здійснено оплату за правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн., та підтверджено правовий статус адвоката, беручи до уваги рівень складності даної справи, а також керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, суд дійшов до висновку про доведеність витрат на оплату послуг з надання правової допомоги у розмірі 5000,00 грн. та покладення їх на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 655, 693, 712 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізоляційні матеріали" (62303, Харківська область, м. Дергачі, вул. Петровського, 2А / площа Перемоги, 23, код ЄДРПОУ 39489104) на користь Приватного підприємства "Донремсервіс" (61022, м. Харків, вул. Іванівська, 1, код ЄДРПОУ 20380631) - 159062,40 грн. передоплати, 2385,93 грн. судового збору та 5000,00 грн. на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Приватне підприємство "Донремсервіс" (61022, м. Харків, вул. Іванівська, 1, код ЄДРПОУ 20380631).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізоляційні матеріали" (62303, Харківська область, м. Дергачі, вул. Петровського, 2А / площа Перемоги, 23, код ЄДРПОУ 39489104).

Повне рішення підписане 11 липня 2019 року.

Суддя О.В. Погорелова