Постанова

від 19.06.2019 по справі 209/2077/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 209/2077/17

Провадження № 14-65цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Укрросвугілля (далі - ТОВ Укрросвугілля ) ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - АТ КБ ПриватБанк ) ,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року у складі колегії суддів Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ Укрросвугілля , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - АТ КБ ПриватБанк , про розірвання договору оренди приміщення ,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом, уточнивши який, просили розірвати договір оренди приміщення загальною площею 839,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , укладений 01 січня 2016 року між ОСОБА_1 , фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2 і ТОВ Укрросвугілля .

Позовну заяву мотивовано тим, що 01 січня 2016 року між ними і ТОВ Укрросвугілля укладено договір оренди приміщення, за умовами якого позивачі передали останньому в оренду нежитлове приміщення загальною площею 839,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , а товариство зобов`язалося сплачувати орендну плату у розмірі 6 000,00 грн.

Посилаючись на те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за вищевказаним договором оренди приміщення не виконує, внаслідок чого існує заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 114 000,00 грн, позивачі просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 травня 2018 року у складі судді Багбай Є. Д. позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Розірвано договір оренди приміщення загальною площею 839,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , укладений 01 січня 2016 року між ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 і ТОВ Укрросвугілля . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем взяті на себе зобов`язання за вказаним договором оренди щодо внесення орендної плати не виконуються, що є підставою для його розірвання.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Укрросвугілля задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 травня 2018 року скасовано. Провадження у справі у частині вимог ОСОБА_2 до ТОВ Укрросвугілля про розірвання договору оренди закрито. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання вказаного договору оренди нежитлового приміщення у зв`язку з несплатою ТОВ Укрросвугілля орендної плати є безпідставними, оскільки відсутнє підтвердження про направлення орендарю претензії про сплату заборгованості з орендної плати.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що ОСОБА_2 , укладаючи спірний договір оренди приміщення, діяв як ФОП, тому спір у цій частині виник між юридичними особами, у зв`язку із чим підлягає розгляду у порядку господарського судочинства .

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі ОСОБА_1 вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідачем порушено істотні умови спірного договору оренди приміщення у частині сплати оренди за користування належним їй нерухомим майном, тому згідно з вимогами статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цей договір підлягає розірванню.

Крім того, зазначала, що апеляційним судом не повідомлено її про час і місце розгляду справи.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі ОСОБА_2 вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_2

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ТОВ Укрросвугілля належним чином взяті на себе зобов`язання за спірним договором оренди приміщення не виконує, внаслідок чого існує заборгованість перед ним зі сплати оренди у розмірі 114 000,00 грн, що є порушенням істотних умов цього договору та підставою для розірвання вказаного договору згідно з вимогами статті 651 ЦК України.

Крім того, зазначав, що він у спірному договорі оренди приміщення виступав як фізична особа, а не як ФОП і на час пред`явлення позову припинив свою діяльність як ФОП, тому справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Також вказував про неповідомлення його апеляційним судом про час і місце розгляду справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 10 січня 2019 року справу призначив до судового розгляду, ухвалою від 23 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 лютого 2019 року прийняла справу та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Частиною шостою статті 403 ЦПК України визначено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів(пункт 1 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Статтею 20 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Позивач ОСОБА_3 заперечував наявність спору між ним як ФОП і ТОВ Укрросвугілля , оскільки до суду він звернувся за захистом своїх порушених прав, що виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення від 01 січня 2016 року, укладеного, зокрема, з ним як з фізичною особою.

У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне визначити співвідношення понять фізичної особи та ФОП та їх правового статусу.

Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, якою передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізична особа - підприємець сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Суд першої інстанції встановив, що позивачем у цій справі є, зокрема, й фізична особа ОСОБА_2 - як власник орендованого нежитлового приміщення згідно з рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2011 року у справі № 2-609/2011 (т. 1, а. с. 6-7 зворот).

Вказані обставини також підтверджуються витягом про державну реєстрацію прав Обласного комунального підприємства Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації від 29 липня 2011 року, згідно з яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить магазин-бар загальною площею 839,3 кв. м, із сезонним майданчиком та денною автостоянкою, що знаходиться на АДРЕСА_1 , по 1/2 частці кожному (т. 1, а. с. 8).

Суб`єктом права власності може бути фізична особа, оскільки ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності. Сама особа - власник майна визначає, у якому статусі вона відчужує чи передає в оренду вказане майно.

У справі, що переглядається, позовні вимоги фізичної особи ОСОБА_2 стосувалися невиконання належним чином ТОВ Укрросвугілля умов договору оренди нежитлового приміщення, укладеного позивачем (як фізичною особою, якій як фізичній особі належать ці нежитлові приміщення на праві власності) з відповідачем - юридичною особою, у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати оренди.

Матеріали справи не містять підтверджень наявності у ОСОБА_2 статусу ФОП.

За таких обставин, на думку Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції зазначивши, що його слід розглядати в порядку господарського судочинства, неправильно визначився із суб`єктною юрисдикцією цього спору в частині вимог ОСОБА_2 до ТОВ Укрросвугілля про розірвання договору оренди.

Крім того, апеляційним судом залишено поза увагою той факт, що до суду звернулися одночасно два співвласники спірного нежитлового приміщення (орендодавці) до одного відповідача (орендаря) та з єдиною вимогою про припинення права оренди останнього. Тобто вимоги кожного з позивачів походять від загальної підстави, так як пов`язані з одним договором оренди одного об`єкта нерухомого майна, співвласниками якого вони є та до одного відповідача

Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог одного із орендодавців, який є ФОП, до орендаря, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог іншого орендодавця, який є фізичною особою, до того ж самого орендаря, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 12 ЦПК України, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки апеляційного суду про неможливість розгляду справи у частині позову ОСОБА_2 до ТОВ Укрросвугілля у порядку цивільного судочинства та у зв`язку з цим закриття провадження у справі в цій частині позову.

Стосовно наведених у касаційній скарзі ОСОБА_1 доводів Велика Палата Верховного Суду керується таким.

Суди встановили, що 01 січня 2016 року між позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - з однієї сторони і ТОВ Укрросвугілля - з іншої сторони укладено договір оренди нежитлового приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_1 , загальною площею 839,3 кв. м (т. 1, а. с. 4-5).

Згідно з умовами договору оренди, відповідач зобов`язався сплачувати орендну плату в розмірі 6 000,00 грн щомісячно до 05 числа поточного місяця.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов договору зі сплати оренди у вересні 2016 року ОСОБА_1 направила на адресу ТОВ Укрросвугілля вимогу (претензію) про погашення заборгованості в розмірі 54 000,00 грн.

Вимогу (претензію) відповідачем не отримано та поштове відправлення повернуто позивачці.

Відповідач свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим станом на липень 2017 року існує заборгованість перед позивачами в розмірі 114 000,00 грн.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з вимогами статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Загальними положеннями про найм (оренду) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною третьою статті 653 ЦК України встановлено, що в разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

За таких обставин суд апеляційної інстанції не звернув уваги на норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини.

Суд апеляційної інстанції при перегляді справи не врахував, що орендодавцями у договорі оренди є дві особи - позивачі у справі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Чинність договору оренди стосується прав кожного з них, оскільки у разі розірвання договору оренди щодо одного з них, інший одночасно втрачає статус орендаря. Тому вимога позивачів є єдиною і має бути розглянута за участі обох позивачів одночасно.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, вирішив по суті спір лише щодо одного з позивачів, однак фактично прийняв рішення і щодо прав та обов`язків іншого орендодавця. З урахуванням того, що щодо іншого орендодавця провадження у справі було закрите, тому відсутні підстави стверджувати, що його права, як позивача у справі, були забезпечені належним чином при розгляді справи по суті.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України постанову апеляційного суду необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців В. В. Пророк

Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич

В. І. Данішевська О. Г. Яновська

Ж. М. Єленіна