Рішення

від 03.07.2019 по справі 916/455/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" липня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/455/19

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

за участю представників:

від позивача:Строкова А.Г. - по довіреності;

від відповідача: не з`явився

розглядаючи справу за позовом Приватного підприємства "РЕМБУДСЕРВІС" (вул. Софіївська, 11, кв. 2, Одеса, Одеська область, 65082)

до відповідача: Вилківська міська рада Кілійського району Одеської області (вул. Моряків-десантників, 18, Вилкове, Кілійський район, Одеська область, 68355) про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "РЕМБУДСЕРВІС" звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Вилківська міська рада Кілійського району Одеської області, в якому просить господарський суд: про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною власністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 328, 344 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.02.2019року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 08.04.2019року продовжено строк підготовчого провадження до 03.06.2019року та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 03.05.2019року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.05.2019р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 03.06.2019 р.

02.07.2019р. відповідач надав суду відзив на позовну заяву, але відповідачем відзив подано с порушенням строку тому судом до уваги не приймається.

Так, ухвалою суду від 26.02.2019р. запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду подати до суду відзив на позовну заяву оформлений відповідно до вимог ст.ст.165, 178 ГПК України;

Ухвалу від 26.02.2019р. відповідачем отримана 05.03.2019р. тобто останнім строком на подання до суду відзиву на позов є 20.05.2019р. тоді як відзив на позов було подано 02.07.2019р.

Представник позивача позовні вимоги підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з`являвся, про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресую.

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

У судовому засіданні 03.07.2019р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.

Як зазначає позивач, рішенням Вилківської міської ради від 14.09.2006 року № УІІІ-У- 98 Про надання згоди про взяття на баланс ПП Рембудсервіс котелень ПМК-98 та ВЗПУ , було Вилківською міською радою, дано згоду про взяття на баланс ПП Рембудсервіс котелен ПМК-98 та ВЗПУ. Створено комісію з метою оприбуткування усіх матеріальних засобів цих об`єктів. ПП Рембудсервіс доручено охорону цих приміщень та обладнання цих котелен.

Також позивач вказує, що актом прийому - передачі основних засобів від 25.11.2006 року, комісія у складі директора ПП Тепло , директора ПП Рембудсервіс , головного бухгалтера Олешко Інни Василівни , склали акт про те, що відповідно до рішення Вилківської міської ради від 14.09.2006 року № УШ- У-98 Про надання згоди про взяття на баланст ПП Про надання згоди про взяття на баланс ПП Рембудсервіс котелень ПМК-98 та ВЗПУ , ПП Тепло передає колишні котельні ПМК - 98 і ВЗПУ, а також ділянку теплотраси, розміщену в селищі ПМК - 98, а ПП Рембудсервіс приймає на збереження вищезазначені об`єкти з прийняттям їх на баланс підприємства.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2013 року по справі №815/697/13 а, задоволено у повному обсязі адміністративний позов Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Одеської області до Приватного підприємства Тепло про припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством. Припинено юридичну особу - приватне підприємство Тепло (код ЄДРПОУ 31554757).

Крім того, позивач зазначає, що з дня передачі вищезазначене майно, - нежитлова будівля, розташована за адресою: Одеська область, Кілійський район, м. Вилкове, вул. Моряків Десантників, (колишню Кірова, 133), 133 , загльною площею 292,1 кв.м. та нежитлова будівля, розташована за адресою: Одеська область, Кілійський район, м. Вилкове, вул. Сонячна, 12-в , загальною площею 445,6 кв.м. перебуває на балансі ПП Рембудсервіс і одноособово відкрито і добросовісно ним використовується, ніким не витребовувалось. Однак, оформити право власності у відповідності до Закону України Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Позивач не може, оскільки цим Законом, висвітлені у позові обставини не врегульовані. А тому не інакше як за рішенням суду, ПП Рембудсервіс не має змоги набути права власності на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: Одеська область, Кілійський район, м. Вилкове, вул. Кірова, 133, вул. Сонячна, 12-в . Згідно відповіді регіонального відділення Фонду Державного майна України, по Одеській області від 26.11.2018 року №10-01-05637, в регіональному відділенні відсутні відомості про державне майно за місцезнаходженням м . Вилкове вул. вул. Моряків Десантників, (колишню Кірова, 133) 133 та Сонячна, 12 в.

Враховуючи ст.ст. 328, 344 Цивільного кодексу України позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про визнання права власності за Приватним підприємством Рембудсервіс за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме: - нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Одеська область, КілІйський район, м. Вилкове, вул. Моряків Десантників, (колишню Кірова, 133) , загальною площею 292,1 кв.м. та нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Одеська область, КілІйський район, м. Вилкове, вул. Сонячна, 12-в , загальною площею 445,6 кв.м..

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд дійшов наступних висновків.

При вирішенні спору у справі господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15 , 16 Цивільного кодексу України , ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України , застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р . (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Верховний Суд України у Аналізі практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України вказав наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України , права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України , юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України ).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України , визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України ).

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 ЦК України , що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Рішенням Вилківської міської ради від 14.09.2006 року № УІІІ-У- 98 Про надання згоди про взяття на баланс ПП Рембудсервіс котелень ПМК-98 та ВЗПУ , було Вилківською міською радою, дано згоду про взяття на баланс ПП Рембудсервіс котелен ПМК-98 та ВЗПУ. Створено комісію з метою оприбуткування усіх матеріальних засобів цих об`єктів. ПП Рембудсервіс доручено охорону цих приміщень та обладнання цих котелен.

Актом прийому - передачі основних засобів від 25.11.2006 року, комісія у складі директора ПП Тепло , директора ПП Рембудсервіс , головного бухгалтера Олешко Інни Василівни , склали акт про те, що відповідно до рішення Вилківської міської ради від 14.09.2006 року № УШ- У-98 Про надання згоди про взяття на баланст ПП Про надання згоди про взяття на баланс ПП Рембудсервіс котелень ПМК-98 та ВЗПУ , ПП Тепло передає колишні котельні ПМК - 98 і ВЗПУ, а також ділянку теплотраси, розміщену в селищі ПМК - 98, а ПП Рембудсервіс приймає на збереження вищезазначені об`єкти з прийняттям їх на баланс підприємства.

Стаття 392 ЦК України передбачає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2013 року по справі №815/697/13 а, задоволено у повному обсязі адміністративний позов Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Одеської області до Приватного підприємства Тепло про припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством. Припинено юридичну особу - приватне підприємство Тепло (код ЄДРПОУ 31554757).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України , а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України , слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Крім того враховуючи положення статей 335 і 334 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі с однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно,що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого, його власнику було відмовлено.

Отже, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Вилківської міської ради від 14.09.2006 року № УІІІ-У- 98 Про надання згоди про взяття на баланс ПП Рембудсервіс котелень ПМК-98 та ВЗПУ , Вилківською міською радою, дано згоду про взяття на баланс ПП Рембудсервіс котелен ПМК-98 та ВЗПУ та Актом прийому - передачі основних засобів від 25.11.2006 року було передано ПП Рембудсервіс колишні котельні ПМК - 98 і ВЗПУ, а також ділянку теплотраси, розміщену в селищі ПМК - 98 на збереження з прийняттям їх на баланс підприємства.

Наявність рішення Вилківської міської ради від 14.09.2006 року № УІІІ-У- 98 Про надання згоди про взяття на баланс ПП Рембудсервіс котелень ПМК-98 та ВЗПУ та акту прийому-передачі про передачу на збереження з прийняттям їх на баланс підприємства ПП Рембудсервіс , виключає застосування положень частини першої статті 344 ЦК України.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України ).

Суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є встановлення моменту виникнення права власності за набувальною власністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне); обставини, за яких виникло володіння спірним майном та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння; юридичний статус спірного майна.

Таким чином, позивач має довести належними і допустимими доказами, неспростованими відповідачем, а суд - перевірити такі обставини та надати їм належну правову оцінку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.05.2018р. по справі №922/1574/17.

З огляду на викладене, з врахуванням наявних в матеріалах справи документів, у позивача були відсутні правові підстави звернення до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю, оскільки позивач володів майном з правових підстав.

Більш того, суд звертає увагу, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що котельні ПМК-98, ВЗПУ та нерухоме майно, а саме: - нежитлова будівля, розташована за адресою: Одеська область, Кілійський район, м. Вилкове, вул. Моряків Десантників, (колишню Кірова, 133) , загальною площею 292,1 кв.м. та нежитлова будівлю, розташовану за адресою: Одеська область, Кілїйський район, м. Вилкове, вул. Сонячна, 12-в , загальною площею 445,6 кв.м. є одні й ті самі об`єкти.

Позивач не навів належних і допустимих доказів в обґрунтування позову, таким чином, з огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов про визнання права власності за набувальною давністю на об`єкти нерухомого майна, який заявлений позивачем з посиланням на ст. 344 ЦК України , не підлягає задоволенню, в позові слід відмовити.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З врахуванням вищенаведеного, заявлені Приватним підприємствм "РЕМБУДСЕРВІС" позовні вимоги про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме: - нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Одеська область, КілІйський район, м. Вилкове, вул. Моряків Десантників, (колишню Кірова, 133) , загальною площею 292,1 кв.м. та нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Одеська область, КілІйський район, м. Вилкове, вул. Сонячна, 12-в , загальною площею 445,6 кв.м., задоволенню судом не підлягають.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, ст.ст. 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову Приватного підприємства "РЕМБУДСЕРВІС" до Вилківської міської ради Кілійського району Одеської області про визнання права власності відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Повне рішення складено 15 липня 2019 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов